Хтось сідає на мотоцикл і закохується з першого разу, а хтось - одразу розуміє, що це - не його. Та багатьох людей часто цікавить питання, яке ж воно, життя у мотоциклістів, або, як їх ще називають на американський манер, - байкерів?

Один із найкращих мотоциклістів, дев'ятиразовий чемпіон світу з мотоперегонів у класі MotoGP Валентіно Россі якось сказав: «Найголовніше - мати хороші стосунки зі своїм байком... Ти повинен розуміти, що Вона хоче». Для прихильників цього виду пересування, мотоцикл - це щось досить інтимне та, водночас, дуже показове.

Перші «байки» були створені ще у кінці позаминулого сторіччя, але ввійшли у повсякдень лише у 20-30-х роках ХХ ст. Тривалий час «мотики» були розвагою. Під час Другої світової війни вони добре себе зарекомендували. Тому згодом двоколісні залізні коні почали впевнено ставати повноправними транспортними засобами на дорозі, нарівні з автомобілями. Тоді набули популярності байкерські клуби; певні правила, пов'язані з двоколісними; та японські мотоцикли, які вважаються найкращими у світі.

У Львові кількість власників мотоциклів зростає щороку. Останній великий зліт мотоциклістів у Львові зібрав у центрі міста кілька тисяч байків. Зараз, у зимовий період, більшість залізних коней перебувають у гаражах і чекають теплої погоди, щоби знову розсікати вулиці й дороги, даруючи своїм власникам відчуття особливої свободи.

Родинна справа

Кореспондент ІА ZIK поспілкувався з цікавим фанатом пересування на мотоциклах, львів'янином Юрієм Руденком. Юрій - знакова фігура для львівського шоу-бізнесу та телевізійних новин, адже багато років захоплюється професійною зйомкою на фото- та відеокамеру. Та, поза цим, чоловік із чотирьох років пам'ятає свої пригоди, пов'язані з мотоциклами. Він не вважає себе класичним байкером, але з дитинства обожнює двоколісний транспорт.

- Юрію, розкажи про свій перший мотоцикл, як давно ти вже на своєму байку?

- Вперше мене на мотоцикл посадив тато. Мені тоді було років чотири. Це був угорський мотик «Pannonia». Я навіть до педалі не міг дотягнутися. Та все ж, добре пам'ятаю, як батько возив мене та маму. Він докупив візок, і ми всі разом часто їздили на відпочинок. Напевно, тому запам'ятав. Мій батько, Валентин Олексійович Руденко, цікавився мотокросом і мав багато нагород, мотоцикли - це було його життя. Зі всіх кісток на тілі цілими у нього були лише череп та хребет. Всі решта - неодноразово ламалися. Одного разу він розповідав, як посперечався з друзями, що зістрибне на мотоциклі з другого поверху. Він зіскочив та зламав ключицю, а наступного дня мав змагання, та навіть у такому стані зміг перемогти. Словом, він виховав у мені цю справжню пристрасть до залізних коней.

Валентин Олексійович Руденко. Фото Юрія Руденка

 

Підлітком я мав мопед «Карпати», який сам склав з різних запчастин. Але я його ховав від мами, бо вона не хотіла, щоб я, як і батько, поламав собі кості. Пам'ятаю, якось поїхав із друзями на гульки до дівчат, повеселилися і ввечері - назад додому. Заїжджаю у двір, а мама на балконі стоїть. Хотів об'їхати калюжу, але забуксував, гепнувся і штани порвав. Мама то все бачила. Заховав мопед і пішов до хати. Ми троє мовчки вечеряли. Видно, що мама з татом мали розмову, бо одне на одного поглядають. А тоді мама почала горланити на тата і на мене, що я аж перелякався. Вона хотіла, щоб ми викинули той мопед. Та ми заспокоїли маму, і на тому моя мотокар'єра не закінчилася.

Коли мав 16 років, тато купив мені чеський спортивний мотоцикл «CZ» («Чезет»). Він був без документів. Батько тоді одразу сказав: «Боронь Боже, щоб мама побачила тебе на ньому!» Отож, катався на ньому теж потайки, ховав його у друзів у сусідньому будинку. Коли пішов до армії, то тато його продав. Пам'ятаю, він написав лист: «Вибач, малий, тут хороший покупець, купимо тобі новий, з документами».

Мій батько мав дві мрії: все життя хотів купити Харлея («Harley-Davidson») і поїхати в Париж. Та так і не довелося здійснити їх...

Я повернувся з армії, грошей не було, потім сім'я з'явилася. Дні минали, і знову дозволити собі мотоцикл я зміг трохи більше, ніж десять років тому. Купив китайський чоппер. «Чоппери» одразу помітні, як Харлеї, одне колесо менше, друге більше, високе кермо і тому подібне. Чоловік мені сам його привіз у гараж, бо я навіть забув, як воно - їздити. Покатався кілька років, згадав і продав. Доклав трохи грошей і купив собі в Італії гібридний байк «Yamaha TDM 850» 1993 року випуску. Це - чудовий мотоцикл, на якому я наїздив вже не одну тисячу кілометрів.

Байкери - народ мирний

- Ти є учасником якогось мотоклубу? На твою думку, можна сказати, що популярність мотоциклів у Львові зростає?

- У нас своя компанія однодумців, яка складається зі 30-40 людей. Ми не є клубом. Маємо точку збору - це ремонтна майстерня «SolidAllGarage». Ми маємо свій чат у Скайпі. Коли зима, то там жодного повідомлення. А коли настає весна, то одразу хтось напише: «В Ужгород на каву, хто зі мною?» І одразу - плюс, плюс, або мінус, бо не може хтось. У нас - жодних зобов'язань. Цим ми ви і відрізняємося від клубів, ми просто любимо «мотики» і маємо свою точку збору - наш гараж.

	Фото Юрія Руденка

У Львові є три великі байкер-клуби: Lions, Huligan та найстаріший LX (Львівська десятка, яку заснував Рекс). У нас з ними нормальні стосунки, вони до нас часто заїжджають, а ми до них. Взагалі, всі клуби українські та світові, крім російських, пов'язані тим, що байкери поза політикою. Якщо на зліт з'їжджаються під якимись прапорами чи гаслами, то їм уже там не місце.

За останні роки у нашому місті мотокультура дуже виросла. Щороку сотні нових мотоциклістів з'являються, а могло бути ще більш, коли б розмитнення було простішим. Для прикладу, я свого купив в італійця за 800 євро, але щоб оформити всі документи, то дав ще 4 тис. євро! В інших країнах Європи то коштує сто-двісті євро, але не чотири тисячі. Тому - це один з мінусів, який гальмує ринок транспорту в Україні.

- Розкажи більше про зліт. Кажуть, що байкери постійно п'яні їздять...

- Зліт - це місце, куди з'їжджаються різні люди, які мають мотики, щоб разом погуляти. Офісні планктони починають своє свято у п'ятницю і шастають по барах. А мотоциклістам - це не цікаво. Тому ми сідаємо на байки і починаємо їздити на зліти. Вони завжди організовані, хтось пиво купує, хтось замовляє місце, де ця зустріч буде. До речі, так склалося, що нормальні зліти - це обов'язково концерт і стриптиз. Таке от у байкерів свято. Зустрілися разом, і у неділю ввечері роз'їхалися. Хто - на роботу, а хто - на наступний зліт. Є люди, які цілу зиму крутять гайки і збирають гроші, щоб все літо так їздити - з однієї зустрічі на іншу.

99% мотоциклістів не їздять п'яними

Зліт. Фото Юрія Руденка

- Про байкерів побутує багато легенд. Здебільшого, ноги ростуть з американських байкерів, які у 60-70 роках у США організовувалися у банди і були закритими тусовками. Та з часом світ став відкритим. Тепер байкером можна вважати кожного, хто має мотоцикл і їздить на всякі зліти. Мотоциклісти - то мирний народ, який просто дуже любить мотоцикли. Байкери часто дають кошти на благодійність, возять подарунки для дітей і так далі. До того ж, мотоциклісти ніколи не дозволяють собі пити за кермом, це своє і чуже життя. На відміну від машини, мотоцикл п'яних дуже не любить возити, бо складніше керувати. Тому 99% мотоциклістів не їздять п'яними. До того ж, у байкерів є свої неписані правила. Для прикладу, якщо я бачу мотоцикліста на дорозі, який поставив шолом на дорогу - це значить, що йому потрібно допомогти. На дорозі всі ми - одне братство, тому допомагаємо одне одному.

- Чи є у байкерів якась своя особлива філософія? Що відчуваєш, коли постійно їздиш на мотоциклі?

- У кожного - свій адреналін. Є люди, які стрибають з парашутом, які катаються на лижах, які ще щось роблять. В загальному - це екстремали. Доки людина не знайшла себе - пробує все. Мотоцикл - це також адреналін. Є люди, які сядуть раз на нього і кажуть, що це - не їхнє, крапка. А є люди, які навпаки, - з першого разу розуміють, що це саме те, що вони шукали - їхній адреналін. Знаю одного хлопця, який просто таки завернутий на мотиках. Він потрапив в аварію і півтора року був прикутий до ліжка. А потім встав, кульгає, але все одно далі їздить на мотоциклі.

Коли їдеш в машині - то це ніби твоя домівка, капсула. Ввімкнув музику, кондиціонер чи пічку - і тобі комфортно. А коли їдеш на мотоциклі, то починаєш задумуватися про речі, про які ніколи не думаєш. Для прикладу, їдеш під дощем і думаєш: «О, дощ падає, класно, а чого він падає?» Такі всілякі бздури, але цікаві речі. З іншого боку, дивишся на все, людей по-іншому оцінюєш.

Також цікаво, що мотоциклісти, здебільшого, люблять рок-музику. Оскільки байкер-клуби постали як протест, а рок - це музика протесту. У нас, у гаражі, хто перший приходить, одразу вмикає радіо «ROKS», навіть ніколи не задумуємося, щоб поміняти хвилю. Адже 90% нашої компанії слухають саме таку музику.

- Часто кажуть, що байкери «літають» дорогами і спричиняють ДТП. Із твого досвіду, як швидко ти їздиш?

- Ну, по-перше, статистично доведено, що у 90% ДТП за участю мотоциклів - винні саме водії-автомобілісти. Розповім показову історію. Мій друг їхав на мотоциклі однією вузькою вулицею, спуск від Собору святого Юра до вулиці Городоцької. Він був на головній дорозі. А на нього їхала дівчина у джипі. Ні вліво, ні вправо, а прямо на нього. Вони зіткнулися. Вона почала кричати на нього, мовляв: «Ну ти ж на мотоциклі, ти повинен був мене пропустити!». Тобто, є такі «неадеквати» на дорогах, які купують права й їздять за своїми правилами. Але я так скажу, що за останні роки культура на дорогах виросла. Щораз менше водіїв автомобілів, яких реально «жаба давить», бо ти можеш об'їхати, і тому вони не пропускають тебе. Напевно, люди дедалі більше їздять за кордон і бачать, які правила там на дорозі. Скажу так, якщо на дорогах років десять тому «неадекватів» було 50%, то зараз - це поодинокі випадки.

	Фото Юрія Руденка

Спеціальне спорядження

- До речі, нема таких мотоциклістів, які б не падали. Просто є ті, котрі готові, і ті, котрі не готові. Насамперед, треба мати відповідне спорядження. Для прикладу, неповнолітні скутеристи не розуміють, що їхні, як я кажу, «бронекашкет», «бронефутболка», чи «бронекапці» - ніяк не допоможуть під час падіння. Тому, коли я на мотоциклі, то вдягаю спеціальні черевики, армовані металом, спеціальну куртку із захистом та обов'язково шолом. Це - святі речі, коли хочеш покататися на байку. Вони можуть врятувати життя. Взагалі, перше правило падіння з мотоцикла - треба «вмикати» голову і чітко аналізувати ситуацію на дорозі. Головне - опинитися зверху над мотоциклом, а не під ним, тому його треба виштовхувати з-під себе. Найбільше, що я собі пошкодив на мотоциклі - це здер шкіру з мізинця, бо не одягнув рукавиці. І був випадок, коли наїхав на машину.

- А чи часто поліція зупиняє, щоб перевірити, чи все в порядку?

Yamaha TDM 850, «Марія Якудзівна». Фото Юрія Руденка

- Ні, поліція до мотоциклістів не така уважна, як до водіїв автомобілів. За весь час мене тільки двічі зупиняли. Одного разу, щоб перевірити, чи документи зі мною. А іншого - я сам їх запитав, щоб дізнатися дорогу. Правда, тоді поліцейський довго розпитував мене про мотоцикл. Взагалі, завжди знайдеться хтось, хто буде ставити ті ж запитання: «Що за байк? Скільки їсть бензину?» А то, а це, і час іде... Але вже звик до такого.

Цікавою є система порядку на дорогах у Білорусі. Якось ми з другом їздили туди на мотоциклах. Там однакове ставлення, як до автомобілістів, так і до мотоциклістів. Мій друг їхав швидко, і його зупинили. Він думав, що доведеться штраф заплатити. Біля мотоцикла залишили патруль. Друга посадили у маршрутку, і там він сидів дві години, допоки всі місця не заповнилися такими ж порушниками правил на дорозі. Тоді їх повезли у поліційний відділок, де всім прочитали мораль-лекцію про те, як правильно їздити на дорогах. Хотів виграти п'ять хвилин, а у підсумку, втратив півдня.

Мій мотоцикл може їхати десь 220 км/год. Максимум, що я витискав з нього - це 180 км/год. на трасі. Тоді байк стає малокерованим, тому це - небезпечно. Є мотоциклісти, які пробують їхати 300 км/год., але тоді ти не відчуваєш швидкості взагалі. Летиш, як куля. Таких екстремалів мало.

Мій мотоцикл - це поважна пані

- Чи маєш особливе ставлення до свого мотоцикла? Поміняв би на інший?

- Я хотів би такий самий, але з меншим пробігом. Цей мотоцикл - те, що треба. Хоча, напевно, хотів би Ендуро, якогось легенького, щоб по горах їздити. Недавно пацани привезли у гараж нового Харлея, я був шокований. Технології пішли далеко вперед. Електронний ключ, сідаєш на мотоцикл, і він під твій ріст і вагу підлаштовує все, щоб комфортно було. Навіть гіроскоп на ньому є, який сам вмикає і вимикає повороти. Але хто що любить. Найпопулярніші - то японська четвірка: Yamaha, Honda, Suzuki, Kawasaki. Щохвилини з конвеєра виходять нові японські мотоцикли.

Є також прихильники старої школи. Знаю реставраторів, які взагалі ні на чому не їздять, тільки на старих ржавих мотиках, які гайка за гайкою ремонтують.

А мій мотоцикл - це поважна пані, її звати «Марія Якудзівна». Чому так? Бо Yamahа, ну і Якудза, бо так захотілося. Хтось дає назву, а хтось - ні. То, як фантазія працює. Один знайомий мотоцикл «Яву» переробив, поставив від «Судзукі» двигун і назвав байк «Судзява» («Судзукі» та «Ява»).

Кожен купує мотоцикл під себе, для когось - то статус, але для більшості - то стиль життя. Та всі намагаються зробити свій мотик особливим чи то завдяки аерографії, чи якійсь унікальній деталі, чи ще чомусь. Словом, байк - це любов на все життя.

 

Автор: Юра Мартинович

Джерело: ІА ZIK