Double bind - концепція, розроблена Gregory Bateson, що описує ситуацію,
в якій один суб'єкт отримує від іншого вказівки, що взаємно суперечать одна одній.

Цього тижня в Україні обговорювали  сумну дату - чотири роки тому Росія окупувала Крим. Тим часом з боку Риму (і Європи загалом) поволі надходять суперечливі повідомлення з тонким натяком - віддати ще й Донбас. Мабуть, з диверсійною метою: а раптом окупанти вдавляться...

Питання «чи варто було битися за Крим» обростає новими і новими аргументами, котрі плавно перетікають у питання «а чи варто битися за Донбас?».

І дедалі частіше з боку Європи, тієї самої Європи, котру від Росії відділяє не так вже й багато кілометрів, чуються поради «ні, не варто». Що цікаво - у відповідь на обидва питання.

Версію про Крим озвучив Пятрас Вайтекунас, надзвичайний і повноважний посол Литовської Республіки в Україні (2010-2015), в інтерв'ю журналісту Юрію Бутусову. Власне, Вайтекунас озвучив ті речі, які ми вже й так давно бачили, але боялися озвучити самі для себе. Що Європа розглядала і розглядає спроби самозахисту як привід «вмити руки» і не ставати на захист слабшого. Мовляв, «ви ж теж стріляли». Що Європа чудово бачила, як Росія окуповувала Південну Осетію, Абхазію, Придністров'я. Але Європі вигідно було звинувачувати не агресора, а жертву: ви ж стріляли у відповідь? Значить, і ви теж винні. От якби дозволили себе вбити - от тоді б ми вас підтримали. Класична позиція радянської міліції, котру частенько доводилося чути звичайним громадянам: «Коли вас вб'ють, тоді й приходьте».

Чистісінький приклад такого собі міжнародного victim blaming, звинувачення жертви, замість звинувачення агресора.  Свого часу дослідники фашизму вказували victim blaming як одну з основних рис фашизму...

Більш звичний приклад таких звинувачень - це спроби звинуватити жертв ґвалтівників у тому, що не так вдяглися, не в тому місці чи не в той час йшли, і тим спровокували злочинця.

У випадку України ми спровокували Росію тим, що маємо спільний кордон з Росією. Молдові ще гірше не пощастило - спільного кордону з Росією вона не має, а таки спровокувала Росію відкусити Придністров'я...

Впевненість Європи, що Росія обмежиться тільки екс-колегами по соцтабору, і не почне простягати руки по всьому світові, просто вражає...

Особливо на фоні того, що ця ж Європа наразі, схоже, планує таки примусити Україну віддати Донбас. І то знову на умовах рівноправності злочинця і його жертви.

Для прикладу, під час міжнародної конференції з безпеки у Мюнхені було оприлюднено доповідь, підготовану на замовлення Фундації  Rasmussen Global, очолюваної данцем Андерсом Фог Расмуссеном - колишнім очільником НАТО та радником президента Порошенка. Автором доповіді є експерт ООН Річард Говен (Richard Gowan).

Називається цей документ цілком у стилі російської пропаганди: «Can the United Nations Unite Ukraine?» (Чи зможуть Об'єднані Нації об'єднати Україну). Тобто, вже із заголовка видно, що автор вважає, що вся проблема полягає в тому, що «Україна роз'єднана», і її треба «об'єднати».

Росія?

Яка Росія?

Ні, не чули.

Хіба крім того моменту, що Росія, котра, звісно, тут ні до чого, чомусь може не погодитися підтримати такий цінний проект.

На думку Говена, миротворчий контингент на Донбасі має нараховувати приблизно 20 тисяч військових і 4 тисячі поліцейських. Вони «не повинні представляти країни НАТО» і мають бути прийнятними «як для України, так і для Росії». От вам і подвійний сигнал: Росія тут ні до чого, але може розсердитися.

 «Якщо вдасться достатньо швидко розгорнути присутність на місцях, можна було б перейти до місцевих виборів за 12 місяців, а потім залишити миротворців на період «охолодження», наприклад, на два роки загалом», - вважає експерт. На його думку, основна проблема - це чи погодиться з таким планом Росія.

Чи погодиться Україна - таке йому й на думку не спадає. Точніше, спадає, але він приходить до висновку: Україна змушена буде погодитися.

Щоб ви уявляли, з чим «Україна змушена буде погодитися», наведемо окремі подробиці.

Зокрема, з тим, що «поліцейська місія» буде « перенавчати персонал сил правопорядку «ЛДНР», а також стежити, щоб у регіоні мирно відбувалися місцеві вибори, які є частиною мінських угод».

Особливо наголошується на збиранні «персоналу ЛНР та ДНР у визначених безпечних місцях для подальшої демобілізації та перепідготовки на невійськові ролі» (це цитата!).

«Невійськові ролі», щоб ви знали, це робота цих людей в правоохоронних структурах під потенційним контролем України (в такий спосіб мають виконати статтю мінських угод про «місцеву поліцію»).

Зазначається також потреба використання миротворчого контингенту для захисту мирного процесу, стримування і, якщо необхідно, протистояння спробам з обох сторін його зірвати.

Окрім того, в регіоні буде введена «зовнішня цивільна адміністрація, якою буде керувати спеціальний представник генсека ООН. Адміністрація потрібна, щоб провести чесні і вільні вибори, забезпечити спокійну та м'яку зворотну інтеграцію в Україну нині окупованих районів». Ким окупованих - невідомо. Спецпредставник буде посередником між владою Києва та ДНР/ЛНР з метою досягнення компромісів.

Окрім того, у «регіоні де-факто вводиться повне зовнішнє управління, подібно до досвіду Косово». Автор доповіді зазначає, що це, найімовірніше, не сподобається Україні, але їй доведеться змиритися з цим.

Окрім того, місія буде зобов'язана насамперед налагодити співпрацю з «громадськими активістами ДНР/ЛНР» задля спільної праці над інтеграцією їх в українські державні структури. Зазначається, що «представники ЛНР/ДНР», які представляють немілітарні сфери діяльності (охорона здоров'я, освіта і таке інше), повинні працювати над поверненням цих структур під керівництво Києва.

Від Києва вимагається дати гарантії недопущення переслідування співробітників «урядових структур ЛНР/ДНР» (як військових, так і цивільних - лікарів, вчителів, адмінперсоналу та «держслужбовців»).

Також вказується, що поліція повинна мати право застосування сили, оскільки їй доведеться мати справу «не лише з військом ЛНР/ДНР, а й з окремими непідконтрольними структурами, які можуть чинити опір спробам обмежити свободу їхніх дій». Окремо наголошується на «небезпеці українських радикалів, які можуть проникати на непідконтрольну територію, при цьому обидві сторони можуть прагнути зірвати вибори».

Щоправда, автори місії таки демонструють, що не повністю відірвалися від реальності - і вказують як небезпечний аспект процесу необхідність «спілкування» з «представниками ополчення ЛНР/ДНР», які мають тисячі танків і до 40 тисяч бійців, і які «можуть створити проблеми». Звідки скромне «ополчення» отримало тисячі танків - у це автори доповіді теж не заглиблюються. Кому такі дрібниці треба?

Ще одним проблемним моментом вказується те, що  миротворцям доведеться «гасити занадто високі очікування деяких українських політиків та громадськості стосовно швидкості і повноти контролю Києва над Донбасом».

Також автори доповіді вказують, що «в разі загострення ситуації Україна внаслідок наявності такої місії може втратити ще більше території (оскільки миротворці будуть зв'язувати руки насамперед саме офіційній владі), а в разі відсутності згоди протилежної сторони миротворці можуть лише заморозити конфлікт на місці, як це сталося в Молдові та Грузії».

	Військовий медик Сабіна Галицька. Тепер їй завжди буде 23…

Наголошується, що «тільки ЄС своїм авторитетом може повноцінно гарантувати Києву безпечність перенавчання бойовиків ЛНР/ДНР на «народну міліцію» для подальшої інтеграції в українські силові структури», тож оскільки всі міжнародні поліцейські місії були довгостроковими, варто приготуватися до того, що поліцейська місія в Україні теж буде досить тривалою.

Автори документу зазначають, що для того, щоб отримати згоду Росії на таких «миротворців», потрібно «спробувати заключити пакетну угоду з Москвою, в яку буде входити спокій в Україні в обмін на поступки Заходу в Сирії та інших проблемних місцях, наприклад, Північній Кореї».

Повний текст доповіді можна знати на сайті Hudson Institute: https://s3.amazonaws.com/media.hudson.org/files/publications/UkraineJan29.pdf.

Тобто, якщо коротко звести все докупи, то маємо невтішну картину.

З російських окупантів і навчених ними бойовиків на Донбасі хочуть зробити «народну поліцію». Під дулами цієї народної поліції хочуть провести вибори.  Вибори серед людей, котрі чудово знають, що «дружні до Росії миротворці» підуть, а бойовики й окупанти - залишаться, і то в статусі «народної поліції». Вибори з «народною поліцією», котра дуже добре вміє «рахувати бюлетені». Вибори, котрі, традиційно, в найгіршому випадку Європа просто може визнати «не зовсім справедливими», та й по всьому.

Відтак з допомогою цих виборів до українського парламенту зайдуть колеги «Мотороли», і такі ж самі його колеги будуть керувати і Донеччиною та Луганщиною. До речі, а неокуповані землі їм там часом не збираються віддати? Ну, щоб не розривати усталені адміністративні кордони областей?

І з цими от колегами «Мотороли» українській владі доведеться «шукати компроміси».

За владу навіть ніяких побоювань не виникає: якщо вона знаходить компроміси з «Допою», «Гепою», Трухановим, Крисіним, і цілою купою подібних креативних особистостей, то й з поплічниками «Мотороли» спільну мову знайде.

Про це, зокрема, свідчить і реакція української влади на цей цікавий (назвімо це так) план.

«Дякую Richard Gowan та Hudson Institute за доповідь про те, як миротворча місія ООН може повернути мир на Донбас. Є елементи, з якими не згоден, але загалом - достойно. РФ має забратися геть з Донбасу і передати контроль Україні та міжнародному співтовариству!», - заявив у Твіттері міністр закордонних справ України Павло Клімкін.

Як бачимо, українська влада тільки «з деякими елементами не згодна», але загалом вже на все погодилася.

Решті залишилося тільки думати, що ж це таке було - мирний план Порошенка, імплементація Мінських угод, чи щось ще?

Якщо мирний план - то що тепер думають ті 54%, котрі за цей план голосували?

І головне - що тепер думають ті 46%, котрі не голосували?

І що думає та частина громадян, котра не має бажання рвати країну на шматки тільки задля того, щоб і Європа, і українська влада були задоволені?

Бо наразі для двох останніх найбільшою небезпекою є «радикально налаштовані українські громадяни».

Чотири роки тому саме ці є «радикально налаштовані громадяни» взяли зброю в руки, і пішли захищати країну - попри «президента миру», стогони європейської спільноти «ну ви ж теж стріляєте!», і тому подібні речі. Саме ці громадяни не дозволили роздерти країну на ХНР, ДніпроНР, ОНР, і тому подібні шматки.

Хоча Європа тоді, як і зараз, диктувала double bind - ми вас морально підтримуємо, але нащо вам то треба? Та у вас громадянський конфлікт, нащо вам та Росія?

З того часу «радикально налаштованих громадян» стало менше - але підростає молода зміна. Зміна, котру теж б'ють по обидва боки фронту, незалежно від того, чи бере вона в руки зброю.

Кілька днів тому окупанти підбили бронемашину медиків, котра їхала у вільну від окупантів Катеринівку - загинула 23-річна медсестра Сабіна Галицька.

Європа «співчуває», але хоче «об'єднати Україну» з вбивцями Сабіни і ще тисяч українських військових.

Ось заява прес-секретаря Держдепу Heather Nauert, зроблена після вбивства Сабіни:

«Я хочу звернути вашу увагу на те, що Росія продовжує підтримувати конфлікт, який на сьогодні забрав понад 10 тисяч життів. Вчора ми отримали нове повідомлення про те, що було вбито 23-річну українську лікарку, коли вона намагалася допомогти цивільним особам біля лінії зіткнення. Цей інцидент нагадує про те, що конфлікт на сході України триває. Цивільні громадяни та працівники екстрених служб щодня наражаються на реальну небезпеку.

Потрібно також зазначити, що Росія розв'язала цей конфлікт у 2014 році, і продовжує контролювати своїх маріонеток на Донбасі. Росія неодноразово демонструвала, що вона може зупинити насильство, якщо хоче. Сполучені Штати ще раз закликають Росію наказати своїм маріонеткам повністю припинити вогонь, вивести свої сили та важке озброєння зі сходу України та погодитись на введення потужної миротворчої місії ООН.

Заступник секретаря був там, і я хотіла б прочитати цитату зі звернення, яке він зробив вчора у Києві. Цитую: «Зважаючи на високі ставки, важливо дати чітко зрозуміти, якою є політика США щодо конфлікту: Крим - це Україна. Донбас - це Україна. Ми ніколи не погодимось на обмін одного регіону України на інший. Ми ніколи не будемо укладати угоду про Україну без України».

Однак подвійне суперечливе повідомлення вкралося і тут. Проблема в тому, що Україна і українська влада - не зовсім тотожні речі. Влада, як бачимо, готова розміняти країну клаптями, аби тільки «мир», і щоб грошей ще дали. Європа підозрює, що гроші йдуть кудись не туди, однак готова поки що закривати на це очі, аби тільки «мир»...

Якщо місія ООН буде складатися з білоруських і російських миротворців, то це буде не місія, а окупація, і не мир, а ще більша війна.

Чи готове на всі ці подвійні повідомлення закривати очі українське суспільство? Якщо не готове - то що воно робитиме?...