rss
02/16/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#345

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ “Думка” Нестора Городовенка

Щось містичне відчувається в тім, що деякі біографії ніби заздалегідь сплановано за схемою гостросюжетної драми, що немов дає чергову підказку театру чи кінематографу.

Уявімо: наприкінці XIX століття сільська юнка через життєві обставини потрапляє домашньою робітницею в родину міського інтелігента-лікаря. Без особливого напруження фантазії можна передбачити подальший розвиток подій: дівчисько стає легкою "здобиччю" хазяїна. Але це не зав'язка літературного твору...

16-річна селяночка, яка в рідне полтавське село повернулася з Лохвиці вагітною, 27 жовтня 1885 року (за старим стилем) народила сина, якого назвали Нестором. Ось за яких обставин з'явився на світ українець, якому судилося довгі роки славити свій народ. Ростки таланту в Нестора Городовенка пробивалися змалечку. Здобуваючи основи грамоти в Лохвицькому училищі, вже восьмирічним співав у церковному хорі, очолював групу альтів. Після Полтавської вчительської семінарії 16-річним отримав призначення учителем у селі Стукалівка Лубенського повіту. А через рік у Глухівському вищому вчительському інституті опановував теорію та гармонію музики й хорового співу. Саме завдяки йому з'явилися відомі хори в Лохвиці та Переяславі. Однак найвищим злетом, найяскравішим спалахом таланту організатора та керівника стало створення хорової капели в Києві 1919 року. Тодішні чиновники не надто переймалися назвою колективу: охрестили в найпростіший спосіб - Державна українська мандрівна капела. Але й тут не обійшлося без втручання Фортуни. Абревіатура офіційного запису склала ім'я, краще за яке годі придумати - "Думка"!

Капела гастролювала в майже всіх радянських республіках. За рівнем виконання не було конкурента для колективу, який "невичерпною творчістю висвітлює всі грані українського народу" (П. Тичина). Це було загальне визнання. Усіх вражав надзвичайно широкий репертуар: від простої української пісні до найскладніших хорових п'єс світового репертуару (хори Бетховена, Равеля, Дебюссі, Танєєва й ін.). Як зауважували неодноразово, головною особливістю "Думки" в трактуванні всіх творів був "виключно чулий, тонкий підхід до самого замислу пісні, до самого її зерна". "Я з великою радістю і здивуванням слухав чарівний спів і завжди... пам'ятатиму керівника "Думки" пана Городовенка", - казав 1924-го німецький диригент Оскар Фрід.

Колосальний авторитет колективу та його керівника не залишився поза увагою влади. З ініціативи Сталіна дозволили виїзд "Думки" на гастролі за кордон. Перший виступ відбувся в Парижі 12 січня 1927 року за участю оркестру під керівництвом відомого французького диригента Ансерме та мав великий успіх. Через два дні - наступний, без оркестру. Цей концерт, коли "Думка" проспівала українські мелодії, став для французької столиці, як повідомляла преса, справжньою мистецькою сенсацією.

Багаторічну діяльність невтомного трудівника відзначили почесним званням "Заслужений артист", орденами "Знак пошани" і "Трудового червоного прапора", Сталінською премією. Тому, на перший погляд, виглядало незрозумілим і несправедливим усунення Маестро від керівництва капели, яку він створив і виплекав. Наприкінці 1930-х Городовенко вже відчував загрозу: його почали вважати занадто українським.

Опинившись після початку війна на окупованій території, Нестор Городовенко створив хор, із яким виступав у Харкові, П'ятигорську й інших містах. За повідомленням тодішньої місцевої преси, "справжнє свято української пісні для Львова створив хор, керований видатним українським диригентом Нестором Городовенком. У розкішному залі оперного театру звучали твори О. Кошиця, Г. Верьовки, П. Демуцького, яких досі не чули театральні стіни".

1944 року Городовенко виїхав до Німеччини. Після війни організував хор у таборі для переміщених осіб. Із 1949 року мешкав у Канаді, де керував хором "Україна". Життєвий шлях завершив у Торонто на 71-му році життя. Останні його слова, кажуть, були звернені до материнського краю: "Якби міг, пішки йшов би до Лохвиці". А ще просив покласти на могилу грудочку рідної землі...

Популярний український телеканал змінює свій стиль

Раду Поклітару: "Я – не тиран Але й не демократ"

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com