16 лютого одесит Анатолій Мазур схопив сокиру й пошкодив 13 автівок біля одного з районних судів міста Київ. Свої дії він пояснив власним обуренням з приводу винесеного днем раніше неправомірного, на його думку, рішення щодо одеського міського голови Геннадія Труханова.

Джерело фото: Одеська міська рада – omr.gov.ua

«А що було робити?» - зауважив чоловік, котрий, щоправда, в стані афекту переплутав місце слухання справи скандального мера й замість приміщення Солом'янського райсуду на Вознесенському узвозі, 10б, побіг із придбаним за 600 грн. «знаряддям правосуддя» під приміщення цього ж суду на вулицю полковника Шутова, 1.

Мазура, звичайно ж, затримали, тим більше, що й сам він нікуди не втікав, позаяк вважає акцію зі сокирою актом політичного попередження, а не кримінально карним злочином - й відпустили пізно ввечері 17-го аж до 23.00. Чоловікові присудили цілодобовий домашній арешт з обов'язковим носінням електронного браслета. Також він має відшкодувати всі, заподіяні ним, матеріальні збитки.

Не знаємо, як щодо того, аби хапатися за гострі предмети, але дивуватися у ті дні справді було з чого. 15 лютого правосуддя визнало затриманого напередодні співробітниками Національного антикорупційного бюро (НАБУ) у міжнародному аеропорту «Бориспіль» очільника південної столиці України не вартим того, аби перебувати під вартою (даруйте за тавтологію), й дозволило йому вже наступного дня вийти на роботу.

У п'ятницю, 16 лютого, підозрюваний у «заволодінні коштами місцевого бюджету» Труханов під оплески від депутатського корпусу Одеської міськради, більшість в якій наразі належить до створеної ним самим фракції «Довіряй справам» й до Блоку Петра Порошенка (а разом це 40 «багнетів» зі 75 мандатів), тріумфально відкрив засідання 23-ї сесії у відомій будівлі на Думській площі. Поряд з ним стояв нардеп Дмитро Голубов, член БПП з Верховної Ради, який вніс за того 50 млн. грн. застави. Точно так само, як свого часу за нього, себто, за Голубова, сплатив «викуп» Володимир Макеєнко - один із найвпливовіших «сірих кардиналів» сучасного політичного українського істеблішменту, котрому (точніше, з котрим; оскільки це інші, здебільшого, зацікавлені у ньому, а не він у комусь) було дуже добре і біля Мороза, і біля Ющенка, і біля Януковича, а нині - біля Порошенка. Пан Макеєнко є, до речі, формальним власником нового загальнонаціонального пропрезидентського каналу «Прямий», одного з тих, які, за розрахунками Банкової, забезпечать Петрові Олексійовичу безперешкодний перехід на повторний термін правління аж до 2024 року.

З того часу «київські», до яких належить Макеєнко, отримали у вигляді Голубова, цього колишнього шахрая, обвинуваченого в організації розгалуженої схеми крадіжок з персональних банківських карток фізосіб у кількох країнах світу, голову легально зареєстрованої Інтернет-партії України, й, насамперед, «свою людину» серед «одеських». Таку функцію він виконує й дотепер, і ось цей зроблений ним широкий жест - це не партнерська взаємопідтримка двох потрібних одне одному одеських політиків, а, передусім, демонстрація сили й панування над ситуацією з боку Києва. Аби Труханов ще раз зрозумів, кому він насправді зобов'язаний своїм нинішнім кріслом й робив усе, що він нього буде потрібно. А протягом року активної президентської кампанії вимагатимуть від нього чимало.

Не складно здогадатися, що шоу із затриманням Труханова влаштував табір політичних опонентів президентської вертикалі, куди ніяк не впишеться Антикорупційне бюро. Заступником директора там, нагадаємо, працевлаштовано людину з команди Саакашвілі. Йдеться про 42-річного екс-заступника головного прокурора Грузії Гізо Углаву. У Грузії він був основним відповідальним за ліквідацію організованої злочинності, отже, звик діяти жорстко і подеколи прямолінійно.

То ж причинно-наслідковий зв'язок між витуренням прикордонниками Саакашвілі (12 лютого) й шоу довкола Труханова (14-15 лютого), гадаємо, розтлумачувати не треба. Ми, звісно ж, не стверджуємо, що без першого не було б другого, але такий збіг у часі проблем із правоохоронцями у колишнього голови Одеської ОДА і його безпосереднього опонента, котрий обійшов команду «ура»-реформаторів в забігу на посаду міського голови, навіть на перший погляд збігом назвати важко.

Ви запитаєте: «А чому тоді Київ знову робить ставку на Труханова?» Питання слушне. І потребує розгорнутої відповіді. Окрім уже згаданих прив'язок до Адміністрації президента, персона ця достатньо впливова у різних одеських середовищах. Особливо в тих, що мають справжню владу у такому складному й непередбачуваному місті.

Капітан-«регіонал»

17 лютого, після судової перемоги над НАБУ й новою спробою оточення Саакашвілі спровокувати дострокові вибори в Одесі, Геннадій Леонідович Труханов святкував свій 53-й день народження у тиші та спокої. А народився він на світ 1965 року в тій самій Одесі. Дана обставина, варто зауважити, істотно виділяє його з-поміж інших постійних претендентів на омріяні ключі від міськради.

Служив у війську, мріяв про військову кар'єру. Після закінчення школи № 4 вступає до Одеського вищого артилерійського командного ордена Леніна училища ім. Фрунзе. Закінчує його з військовим званням лейтенанта й за розподілом потрапляє до Росії, де у 1986-1992 рр. проходив службу в Північнокавказькому військовому окрузі. Дослужився до капітана. «Капітаном» він назвав і створену 1993-го власну приватну охоронну фірму. «Капітаном» його поза очі з того часу й називають одесити.

І рівень Труханова як фахівця, як політика - це справді капітан. Не більше, і не менше.

Він завжди був виконавцем, чудовим, інколи практично бездоганним. Але виконавцем. І за Януковича, і за Порошенка, і в орбіті впливу деяких специфічних осіб, про яких ми ще зараз згадаємо.

Труханов належить до майже забутого вже на пострадянських теренах типажу політика-спортсмена. Колишній, перепрошуємо, вибивайло, який почав керувати мільйонним містом.

Виступає він не дуже. Інтерв'ю особливо не роздає, статті не пише. Але забезпечує потрібні речі потрібним людям, і взагалі, звик до рішучих, дієвих аргументів. Владу він, насамперед, розуміє як військову дисципліну, а боротьбу за нею сприймає крізь багаторічний досвід тренувань з рукопашного бою. Він із тих, хто здатен терпіти удари й завдавати їх іншим. Такий собі причорноморський підстрижений на голо тамтешній Кличко, хіба що без світової слави.

До охоронної фірми Труханова йшли хлопці зі секцій федерації таїландського боксу. Цю структуру Труханов очолив у 1995 році, й то була його перша громадська діяльність.

Фірма «Капітан» відрізнялася високою якістю послуг. Завдяки цій своїй особливості вона швидко перейшла з рівня базар-вокзал на вищі щаблі, більш статусні й, відповідно, більш оплачувані.

«Скажу чесно, ми заробляли пристойно. Звичайно, як і зараз, форми винагород були різні. Ми брали об'єкт під охорону, і навколо нього завжди було спокійно. Тому за короткий термін почали обслуговувати серйозні підприємства Одеси, серед яких були «Одесаоблгаз», «Ексімнафтопродукт», «Одесанафтопродукт», - розповів пізніше політик в інтерв'ю часопису «Влада грошей».

Ним зацікавилися іноземні гравці. 2000 року Труханова запрошують до представництва нафтової компанії «Лукойл» в Україні. Одразу пропонують стати помічником представника президента компанії з питань безпеки. Він погоджується.

Ті, кому Труханов не подобається, ось ці два російські факти його біографії - 1) служба на Кавказі вже після того, коли Російська Федерація стала незалежної державою; 2) отримання ним зарплатні від «Лукойла», ще й із сектора безпеки - сплітають воєдино й наголошують: панове, перед вами типовий російський агент впливу. І, не доведи Господь, в Одесі знову настане День «Х», буде велике питання: а на чиєму ж боці опиниться Геннадій Леонідович.

До речі. Щодо першого Дня «Х», 2 травня 2014 року. Тоді Труханов та його люди дотримувалися нейтральної позиції, а його перша (ще до дуелі зі сміхотворним порівняно з ним не одеським Сашком Боровиком) перемога на виборах одеського міського голови, яка мала місце 24 травня того ж таки 2014 року, коли він набрав 43,49% голосів і здолав такого політичного «важковика», як Едуард Гурвіц, на думку політологів, стала можливою за рахунок іміджу «нового обличчя» і певної компромісності його фігури. Це «нове обличчя», слід визнати, справді завжди уникало гострих політичних тем і протистоянь, сумлінно виконувало вказівки з Києва і мало власний бізнес. У сепаратизм Труханов не бавився, але й проукраїнські питання теж не підтримував. Чому? Просто йому не було таких вказівок.

Тому, коли з подання людей Саакашвілі у мережі оприлюднюють, начебто, російські паспорти Труханова, це, на наш погляд, не слід сприймати як визначальний чинник його бізнесового та політичного успіху. Можливо, такі документи справді є, а, може, навіть ще й не такі. Проте, сперти усе на «руку Москви», яким би спокусливим це не виглядало, було б дуже просто і поверхово. А ось «рука Банкової», то це запросто. Тим більше, що про це свідчать факти з біографії одеського мера.

Скажімо, першим, з ким він йде на зближення, це голова Адміністрації президента Володимир Литвин. Потім - це Сергій Льовочкін, теж голова тієї ж адміністрації.

Литвинівська «Народна партія» встигла видати Труханову партквиток, однак не надовго. На видноколі з'явилися «регіонали», й він починає працювати з ними. Вийшовши з лав «народників» у грудні 2009-го, вже 2010-го цей депутат Одеської міськради з 4-річним стажем очолює міську фракцію Партії регіонів. На той час у нього вже оформилася власна фінансово-промислова група з необхідними у таких випадках медіа-ресурсами: групою телеканалів «Глас», «Плюс», «Страна Советов», а також газетою «Время «Ч». А ще є свої забудовники, свої пляжі, розважальні заклади тощо. Відомий журналіст-розслідувач Дмитро Гнап нарахував, загалом, близько 20 компаній, у той чи інших спосіб близьких до Труханова.

Водночас, діє Труханов обережно, помірковано і впевнено, один за одним знищуючи чи обганяючи своїх конкурентів. Нардепа Козаченка він просто «з'їв», мера Костусєва вперто ігнорував, оскільки мав у своєму розпорядженні пропрезидентську фракцію, Гурвіца й Ківалова просто пережив політично, на дрібного провокатора Маркова не звертав увагу.

2012 р. - пройшов до Верховної Ради по 136 мажоритарному округу. Пов'язана з ним автодорожня фірма «Рост» починає отримувати замовлення поза межами Одеси.

«Усе як у всіх, - скажете ви. - Ще один народний депутат, який став ще одним міським головою».

Проте, це видима частина життєпису Труханова. А є ще невидима, про яку полюбляють говорити вороги й опоненти. У достовірності описаних у ній подробиць наразі пересвідчитись важко, однак така непересічна персона, котру, як ми бачимо, протягом уже не одного року вперто підтримують на Банковій, напевно, варта того, аби перевірені були різні факти її минулого. Принаймні, на рівні простих міркувань і поівнянь.

Зброя, нафта і Одеський порт

За інформацією проекту Skelet.info, після повернення з Кавказу пан Труханов влаштувався особистим охоронцем одеського авторитета Олексія Блувштейна (він же Мінін). У Мініна тоді була два «кулаки» - Олександр Аргент («Ангел»), котрий нині мешкає у Лондоні, або «старший», і Геннадій Труханов («Капітан»), або молодший. До речі, недоброзичливці подейкують, що «Капітана» завели у цю структуру люди з КДБ-ФСБ-СБУ, а «Ангела» - МВС. Й виконували вони роль «кротів», після чого «злили» свого господаря.

Як пише вже цитоване видання, Блувштейн у 90-х рр. активно використовував Одеський порт для перепродажу колишнього радянського озброєння до Югославії та Африки, а також, буцімто, для ввезення наркотиків в Європу. У будь-якому випадку, найбільший український порт завжди приваблював найрізноманітнішу публіку, зокрема, й схильну до торгівлі доволі непростим асортиментом.

При цьому «Капітан» та його хлопці забезпечували фізичну охорону вантажів й долучалися до рейдерських захоплень.

Політичним обличчям тріади Блувштейн-Ангерт-Труханов став проросійський політик Руслан Боделан. Їхніми ж стратегічними партнерами були, увага (!), росіяни у вигляді вже згаданого «Лукойла» та родини Абрамовича, зазначає Skelet.info.

Головні противники - Едуард Гурвіц, українські націоналісти, чеченське нафтове лобі. Саме чеченців здолав «Лукойл» руками клану Блувштейна, де на той час панівні позиції вже почав захоплювати Ангерт, у боротьбі за Одеський НПЗ. А 2003 року на прохання Адміністрації президента підприємство осіло у кишенях президентського «гаманця» Курченка, і цю транзакцію, як зазначається, знову ж таки забезпечило угрупування «Ангела».

Як заявляв в ефірі одного з телеканалів Дмитро Корчинський на правах безпосереднього учасника протистояння по лінії Гурвіц-Боделан, ці одеські сварки позбавили життя близько 200 бійців з обох боків конфлікту.

Нині Ангерт важко хворіє, й влада у його клані поступово переходить до такого собі Володимира Галантерника, людини зовсім непоказної й широкому загалові невідомої.

Що ж до самого «Капітана», то він уже досягнув таких політичних обріїв, що зі своїм власним минулим йому краще не перетинатися. Хіба що воно само дасть про себе знати у той чи інший спосіб. Скажімо, у вигляді даних від італійських та грецьких правоохоронців, у зведеннях яких, нібито, «засвітився» майбутній мер років з 20 тому.