Щоб дізнатися, які офіційні докази присутності російських військових має Україна й що саме вони допоможуть встановити, «Тиждень» зустрівся із заступником міністра юстиції, уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини Іваном Ліщиною.

- Які докази участі Російської Федерації офіційно передані на розгляд до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ)?

- На початку треба розуміти сутність процесу в ЄСПЛ. І першим питанням є те, що саме ми намагаємося довести, чому ця проблема розглядається в ЄСПЛ. Згаданий орган має практику, розроблену спеціально для випадків, коли один із членів Ради Європи захоплює частину території іншого її члена. Це трапляється вже не вперше. Тому ЄСПЛ виробив таку практику: відповідно до міжнародного права, кожна країна відповідальна за всю ту територію, на яку вона поширює свою юрисдикцію. Це загальне правило, але є виняток, який звучить так: якщо країна втрачає частину своєї території, то в такому разі вона не відповідальна за свої негативні обов'язки (тобто обов'язок не порушувати) Європейської конвенції з прав людини та захист прав людини. Але якщо держава приросла територіями через додавання частини іншої, а для ЄСПЛ неважливо, як це відбулося, - у законний чи незаконний спосіб, - вона має забезпечити застосування Європейської конвенції на цих нових територіях.

Тому, на мій погляд, ЄСПЛ і є одним із найкращих міжнародних інститутів, який допоможе Україні встановити факт російської агресії. Сам він цього не зробить, але скаже, що якась держава має загальний ефективний контроль над конкретною територією. Це спеціальний термін, який був вироблений самим ЄСПЛ для таких ситуацій. Він визначить, що РФ має ефективний контроль над частиною території України, що, по суті, означає окупацію. Для нас це дуже важливо, бо буде фактом, встановленим міжнародним юрисдикційним органом, а не якимись політичними заявами. Наприклад, такий факт було встановлено в рішеннях ЄСПЛ щодо Придністров'я, де вказано, що Російська Федерація має ефективний контроль над частиною території Молдови.

А цей суд оперує кількома критеріями, за якими визначає, чи є контроль. Перший і найголовніший - це наявність іноземних військових, або, як кажуть, boots on the ground. За таким критерієм він встановив контроль Туреччини над Північним Кіпром і РФ над Придністров'ям.

Але в недавній справі «Чіраґов та інші проти Вірменії» ЄСПЛ визначив: навіть якщо немає підтвердження перебування військ, територію можна вважати такою, на яку поширюється загальний ефективний контроль, якщо доведено тісний політичний чи економічний зв'язок між нею та якоюсь третьою державою. ЄСПЛ не зміг із певністю сказати, що є вірменські військові на території Нагірного Карабаху. Але він установив, що цей регіон має з Вірменією такі економічні, політичні та інші зв'язки, що Вірменія цілковито контролює територію Нагірного Карабаху.

- Чи зможе це стати корисним у разі, коли проти нас ведеться гібридна війна, яка передбачає відсутність офіційно позначених військових?

- Саме цим справа Донбасу відрізняється від аналогічних позовів щодо Криму: там Кремль не відмовляється та визнає свій контроль. А в разі так званих ДНР/ЛНР, як кажуть, «их там нет». Тому завдання складніше, але й цікавіше. Ми маємо довести перебування військ, і якщо це не вдасться, то потрібно довести наявність зв'язків.

Присутність російських військ ми доводимо через надання відповідних свідчень від тих, хто бачив росіян, розмовляв із ними чи захоплював їх. У кращих випадках додається відеоматеріал. Ми знайшли авторів усіх відео на Youtube, допитали їх, тобто в нас є не просто кліп з інтернету, а й жива людина, яка надала нотаріально засвідчені пояснення. Усе оформлюється максимально повно, щоб уникнути в подальшому питання про достовірність. Крім того, ми маємо військову експертизу щодо подій довкола Іловайська, застосування там російських військ і того, які частини й коли заходили. Є свідчення військових, що стояли під кордоном і яких обстрілювали з території РФ. Маємо дані від військової прокуратури: як загальну характеристику тих подій, що відбувалися, так і окремі свідчення, які вона збирала в межах власних проваджень.

Окреме джерело - це прикордонники. Вони надали детально зафіксовані обстріли, погодинно, за напрямками, звідки й куди потрапляли. Наприклад, саме з цієї інформації я довідався, що були пуски, ймовірно, ТРК на зразок «Точки» по Луганському аеропорту. Також, за їхніми даними, були не лише поодинокі прольоти, а й атаки російських бойових гелікоптерів по постах прикордонників.

- Чи є серед доказів інформація, яку ви отримали від недержавних організацій?

- Певний обсяг даних нам надала міжнародна волонтерська розвідувальна спільнота InformNapalm. Це досить серйозна інформація щодо окремих категорій зброї, коли й де вона була знайдена, з фото та підтвердженнями. У нас є дані від міжнародної спільноти Bellingcat, до того ж ми не просто завантажили їх із Інтернету, а звернулися до її керівника Еліота Гіґґінса, і він надав свідчення під присягою у Великій Британії щодо своїх досліджень та використаної при цьому методології. Також ми дістали корисну інформацію щодо російських військових і найманців від проекту «Стоптерор».

- А матеріальніші докази?

- Від військової прокуратури є інформація щодо захопленої зброї: як загальний перелік, так і більш деталізований опис за окремими зразками. За потреби ми готові навіть саму зброю привезти до суду. Маємо зразки тієї, яка не виготовлялася в Україні та ніколи їй не продавалася, з підтвердженням від військової прокуратури про те, що така не була на озброєнні. Найцікавіший момент - захоплені військові. Щодо них є дані від СБУ, як-от про десантників, які «заблукали», їхні допити. Ще маємо свідчення тих людей, які їх самостійно впіймали. Ці свідки робили перші відео, які ми потім шукали на Youtube. Гадаю, що всі більш-менш відомі випадки захоплення російських армійців у нас розкриті. Як і захоплення або знищення військової техніки разом із наявною в них документацією. Крім того, зроблено вибірку по всіх судових кримінальних процесах щодо російських громадян, яких захопили під час бойових дій.

На додаток до цього - свідчення українських колаборантів, які надавали дані про те, що їх тренували інструктори із ЗС РФ. У нас є два свідки з того боку, один свого часу здався, другого захопила СБУ. За їхньою інформацією, командири батальйонного рівня або роти, якщо вона окрема, усі штаби - це самі росіяни.

- Яка стратегія щодо другого критерію?

- Передусім це постачання зброї та техніки. Далі - російські військові, які там або командують, або тренують, або виступають у ролі «граючих тренерів». І тут буде важливо показати наявний зв'язок між цією всією структурою, яка існує в «республіках» та РФ, щоб сказати, що «армійські корпуси», які розташовані на терторії ОРДіЛО, - це частина російської армії. Вони мають ті самі звання, уніформу, систему. І якщо є перший та другий армійські корпуси «ДНР/ЛНР», то має бути щось над ними. Це ж не «луганська» чи «донецька» армії, які, за логікою, належали б до відповідних «держав».

Окремо є докази економічних і політичних зв'язків. Тут ми брали інформацію, наприклад, щодо завозу російських рублів. Також ставили питання до керівництва, як саме воно організоване. Там, як я розумію, складна структура, бо одну частину тримає ФСБ, іншою керує ГРУ, щось підпорядковано Адміністрації президента РФ, а щось російському уряду. Діє комісія при Держдумі з якоюсь незрозумілою назвою, яка в реальному житті є тіньовим урядом. Він обговорює абсолютно конкретні питання управління ОРДіЛО. Наступний пункт - це постачання енергоносіїв. На щастя, така інформація відкрита, маємо офіційні повідомлення «Нафтогазу», що їм виставляли рахунки за постачання газу та нафти на окуповані території. Висловлювання російських політиків збираємо в спеціальну теку - як кажуть, усі ходи записано.

 

Довідка

Іван Ліщина народився 29 грудня 1977 року в Харкові. У 2000-му закінчив юридичний факультет Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого з відзнакою за спеціальністю «Правознавство». З 2000 по 2001 рік працював юрисконсультом у Харківській правозахисній групі. З 2002-го по 2008-й - юридичний секретар у ЄСПЛ. 2008-2016-й - юрист і партнер у низці юридичних фірм, зокрема міжнародних. У 2016-му здобув звання магістра права в Лондонському університеті. 2016 року призначений на посаду урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини. З 2017-го - заступник міністра юстиції України.

 

Автор: Юрій Лапаєв

Джерело: «Український Тиждень
матеріал друкованого видання № 6 (534)