rss
02/19/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#345

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Діаспора \ У Норвеґії зароджується українське життя

Ще донедавна українців, які мешкають у Норвегії, можна було порахувати на пальцях однієї руки. Справді, зі старої еміграції залишилося зовсім мало. Зрештою, багато їх там і не було. Але наш народ такий, що добереться куди завгодно, хоч на край світу. Що там Норвеґія! Може й добре, що українці розсіяні по всьому світу. Якщо не можуть реалізувати себе на Батьківщині, то хоч у чужому світі збережуть свою ідентичність, що не призведе до зникнення нації.

Про те, як з'явилися українці у Норвеґії, як їм там живеться, чим займаються і яка в них перспектива - в інтерв'ю з головою Української громади Норвеґії, делегатом IV Всесвітнього форуму українців Наталею Равн-Хрістенсен.

- Наталю, як ти потрапила до Норвеґії?

- Я народилася у Львові. Закінчила Львівську академію друкарства (спеціальність: видавнича справа і редагування). П'ять років працювала на львівському радіо "Люкс", де займалася рекламою. Вийшла заміж за данця і два роки мешкала у Данії. Потім мого чоловіка скерували у відрядження до Норвеґії. Я поїхала з ним. З першого ж дня закохалася у цю чарівну країну і відчула, що в Данію більше не повернуся.

- А чим ця країна так пристрасно тебе захопила?

- Чим більше там живу, тим більше переконуюсь, що Норвеґія мені імпонує. По-перше: у Норвеґії дуже легко знайти роботу. Коли я прийшла у перше місце (це був дитячий садочок) і, навіть не знаючи норвезької мови запитала, чи візьмуть на роботу, мені відповіли, що з радістю і запитали, чи можу завтра починати. З моєї розмови (я розмовляла данською) зрозуміли, що я не данка, але про національність не питали. Пізніше вже сама призналася, що я - українка. Потім я ще працювала на норвезькому радіо. Зараз маю власну фірму і крім того ще працюю в оптиці. Взагалі, норвежці не розділяють на "своїх" і "чужих". Вони дуже при¬язно ставляться до іноземців...

У Норвегії практично немає безробіття - не пра¬цює хіба тільки той, хто не хоче працювати. Коли, наприклад, я працювала в Данії, то відчувала, що це - "ми", а це - "ви". Тому, в Данії я намагалася інтегруватися, стати частинкою данського суспільства. Коли я приїхала до Норвегії, відразу намагалася познайомитися з українцями, але згодом відчула, що мене навіть норвежці сприймають за свою.

На жодній роботі у Норвеґії я не відчувала приниження чи зневаги. У Данії, коли зі своєю дитиною голосно розмовляєш рідною мовою, то відчуваєш недобрі погляди оточуючих. Мовляв, говориш рідною мовою, то хоч тихо говори. У Норвегії такого нема. Це, мабуть, в силу історичних, економіч¬них та інших обставин.

По-друге: норвезька історія дуже схожа на українську. Стосунки Норвегії з Данією і Швецією - двома сусідніми "старшими братами" дуже нагадують те, що було в нашій історії протягом 300 років. Розвиток мови теж подібний на наш. Коли я приїхала до Норвегії, відразу стала такою собі норвезькою націоналісткою. Оскільки мій чоловік данець, то я завжди на боці норвежців, а це нагадує стосунки українців з росіянами. Якось я читала хрестоматію данської літератури і зустріла там... Ібсена. Була тим дуже збентежена, адже відомого норвезького письменника привласнили собі данці. Ібсен писав данською, позаяк на той час не було письмової норвезької, а лише розмовна, але він писав про Норвеґію. Тоді я відразу згадала історію наших письменників, яких привласнила собі Росія.

Коли я спілкуюся з норвежцями і вони питають мене про Україну, то я кажу їм, що ваш Ібсев - це так само як наш Гоголь. Він писав російською, хоча й існувала письмова українська, але були такі обставини. І після такої розмови норвежець уже не переплутає Україну з Росією.

Норвежці вміють святкувати своє національне свято - День Незалежності (17 травня). Усі виходять на вулицю в національних костюмах. Всі. Навіть своїх пе¬сиків і котиків одягають у національний костюм. Усі діти - з прапорцями. Норвежці дуже дбають про свої традиції, про свою культуру... Намагаються усе це підкреслити якраз у День Незалежності. Навіть кажуть, що хто не був 17 травня у Норвеґії, той і не бачив Норвеґії.

- Яка доля занесла наших співвітчизників до Норвеґії?

- Є кілька категорій прибуття українців до Норвеґії. Найперша - наші дівчата повиходили заміж за норвежців. Ще років сім-вісім тому українців у Норвеґії майже не було. Може, були зі старої генерації, але то кілька людей.

- Вони, мабуть, не мали своєї громади?

- Ні. Не мали. Намагалися створити, але не було достатньої кількості людей. Всі, хто є зараз - це вже нова генерація.

Друга категорія українців у Норвеґії - це програма ОПЕР (культурний обмін). Дівча¬та з України працюють у Норвеґії максимум два роки, а тоді повертаються додому. Звісно, хтось із них теж виходить заміж або залишається на навчання. І третя катего¬рія - наші студенти. їх там дуже багато. Зараз не так складно виграти якісь гранти і навчатися у Норвеґії. Є також люди, які приїхали на працю. Зокрема, в університетах є наші викладачі, які творять норвезьку науку...

- А є чорноробочі?

- Звичайно є, але їх не так багато, їх є десь не більше тисячі за офіційними даними. Зараз, може, й більше, адже кількість українців у Норвеґії щороку збільшується. Але я не рахую Шпіцберген, бо то на далекій півночі і туди не треба візи. Там дуже багато українців. Це, переважно, нафтовики. Вони там живуть своїм особистим життям.

- Українці у Норвеґії - це вихідці з яких регіонів України?

- Фактично є з усіх регіонів нашої Батьківщини. І в нас, до речі, нема такого поділу на Схід і Захід Усі тут почуваються українцями. Дуже цікаву фразу я почула від дівчини з Криму: "Все життя я прожила у Криму і вважала себе росіянкою, а коли потрапила до Норвегії і пішла до вас у товариство, зрозуміла, що я - українка". Ця дівчина частенько приходить до нас. До нас, навіть, росіяни приходять, співають з нами українських пісень. А потім згадують, що в них або бабця українка, або ж дідусь має українське коріння, або що є ро¬дина в Україні, і що вони взагалі наполовину українці.

У Росії вони того ніколи не згаду¬вали, бо було нецікаво, а коли прийшли до нас і побачили, які ми активні, як гарно відзначаємо наші свята, як співаємо - відтоді стали нас підтримувати. І то добре, що не українці ідуть до росіян, а навпаки. І норвежці приходять до нас, Навіть є такі норвежці, які вивчили українську мову. У мене є такий знайомий. Дружина у нього росіянка, а він - наш патріот. Для вивчення української мови найняв собі репетитора.

- Як називається ваша організація? Коли вона була створена?

- Називається "Українська громада Норвегії". Створили її два роки тому. Третього жовтня 2004 року відбувся Великий збір і цей день вважається днем заснування нашої громади. Ми дуже довго збиралися, готували документи, думали як усе зробити. Але нарешті таки утворилися і з того часу активно працюємо. Наша громада офіційно зареєстрованa. Отримуємо допомогу від держави. Норвеґiя дає таку допомогу, якщо є достатня кількість членів, які платять членські внески і якщо ми можемо написати проект.

- Скільки членів у вашій громаді?

- Минулого року нас було п'ятдесят, а в цьому році десь 46 членів громади, які заплатили тих 100 крон (12-13 євро). Але багато людей не платять внесків, проте приходять до нас. Ми до цього ставимося досить лояльно - якщо не платять, то добре, що хоч приходять.

- Хто був ініціатором створення громади?

- Вперше ми зустрілися в українському посольстві в Осло. Всі ходили, хотіли щось створити, але ніяк не могли зібратися. І якраз у посольстві запропонували: "якщо ви хочете зустрітися, то ми можемо організувати вам таку зустріч, тільки залишіть для обміну свої адреси і телефони". І в березні 2004 року ми зустріли¬ся в посольстві. Зустрілися, щоб познайомитись (тоді ми ще нічого не створюва¬ли). На ці збори прийшло багато цікавих та ініціативних людей, які хотіли щось зробити, і через півроку ми створили нашу громаду. Багато в цьому посп¬рияло посольство України. До речі, представники українського посольства при¬ходять на всі наші свята.

- Зараз, Наталю, ти є головою Української громади Норвеґії. Відколи ти займаєш цю посаду?

- Я керую громадою з першого дня її створення. На цю посаду було п'ятеро кандидатів. Зараз ці кандидати входять в організаційний комітет.

- Як часто ви зустрічаєтеся?

- По-різному. Ми зустрічаємось на всі наші свята. Святкуємо Різдво, Великдень, мали кілька поетичних вечорів. А так збираємось в останній четвер місяця в одному кафе у центрі столиці - місті Осло. Власниця цього кафе - українка з Одеси. Туди приходить багато цікавих людей - є про що з ними поговорити. Збираємось там без будь-якої попередньої програми.

- Ви святкуєте і релігійні, і державні свята?

- Так. Різдво, Великдень, День Конституції, Івана-Купала, День Незалежності тощо. Важливо те, що в нас досить молода громада. Якщо порівняти з громадами в інших країнах, то всюди переважає стара генерація. У нас зараз лише два представники старшої генерації. Це один пан, який був спадкоємцем Симона Петлюри (на жаль, не пам'ятаю його прізвища). Про нього, між іншим, вийшла книжка норвезькою мовою.

І є ще одна пані, яка приходить на наші збори. До Норвеґії вона виїхала перед Другою Світовою війною і українців, крім своєї родини, практично не бачила. Вперше прийшла до нас зі сльозами на очах і була дуже втішена, що є люди, які щось роблять. А решта - молодь, в середньому 25-30 років.

І знову ж таки хочу повторити, що в нас не діляться на "східняків" і "західників". Звичайно, може прийти до нас людина зі Східної України, наприклад, у Великодню (Страсну) п'ятницю і сказати "давайте, будемо співати".

У них немає тієї культури духовної, яка є в українців Західної України, але якщо ми пояснимо, що у Великодню п'ятницю співати не можна, то вони слухаються нас і добре це розуміють. Українці зі Східної України практично не бачили колядок, великодніх звичаїв, писанок та багато іншого. Але приходять і підтримують нас... Підтримують нас і норвезькі чоловіки, які приходять до нас зі своїми дружинами.

Приємно зазначити, що більшість дітей зі змішаних родин, крім норвезької, розмовляють також і українською. Між іншим, хочу зазначити, що зараз ми зібрали групу дітей і плануємо створити український дитячий садочок і недільну школу. Уже домовилися з однією викладачкою з англійського міста Манчестера, яка має розроблену методику недільної школи - вивчення української як рідної. Ми вирішили, що видумувати велосипед вдруге не варто, хай краще хтось приїде до нас і покаже як це робити. Ця пані проведе перших два заняття і підівчить наших вчителів.

- А дітей вистачить?

- Зараз ми не маємо багато дітей. Є дві групи з трьох до шести років і одна група з дев'яти до дванадцяти. Є діти і восьмирічні, але якщо їх зовсім мало, то ми не будемо створювати окрему групу.

- Наталю, а ви співаєте українських пісень? Маєте співочі колективи чи, може, плануєте створити?

- У нас є один артист Руслан з Києва. Але він не має своєї групи. Співає по-норвезьки, по-шведськи і звичайно - по-українськи. Його постійно використовувало російське товариство. Завжди був у них за "дєдушку мароза". Протягом п'яти років Руслан був головою Української громади Швеції. Він привозить до нас музикантів і письменників, організовує різноманітні вечори, тобто допомагає чим може. Є в нас і дівчата, але немає постійного колективу, тому що вони переважно приїжджають до нас за програмою ОПЕР на два роки. Але ми їх просимо і вони співають. Взагалі, ми й самі співаємо на всіх наших святах. Мій чоло¬вік каже, що українців від інших націй відрізняє те, що де ми станемо, там і співаємо. Ми навіть збираємось у парку і проводимо українські забави. Беремо зі собою гітару та співаємо українських пісень.

- Як справи видавничі: газети, журнали, книги?..

- Ми нічого не хочемо видавати, бо країна у нас велика. Зв'язуватися з папером - це нереально. Це був би крок назад. Ми робимо Інтернет-сторінку і хочемо, щоб туди заходили. Крім того, ми ще використовуємо російську Інтернет-сторінку, куди подаємо різні оголошення.

Колись у нас виходив журнал "Рускій бульвар", який редагувала одна пані з Чернівців. З цим журналом трапилась доволі неприємна історія, яка шокувала багатьох українців. Вона створила цей журнал російською мовою для вихідців з колишнього СРСР. У складі редколегії були росіяни, а журнал друкувався у Санкт-Петербурзі. Спонсором був російський флот. І ось минулого року редакторка написала статтю про Помаранчеву революцію - досить мирну статтю. Наша громада надала деяку інформацію для цієї статті. Коли вийшов журнал з цією статтею, редакторку звинуватили в антиросійській пропаганді, їм навіть сама тема не сподобалася. Ніхто не міг навіть подумати, що таке могло статися у Норвеґії, у вільній Європі. Росіяни сильно обурились і відібрали цей журнал, редакторку вигнали з редколегії, хоча він був її власним, і перейменували на "Соотєчєствєннік", але нумерацію продовжили з "Руского бульвару". Вона залишилася без читачів, без спонсорів, без роботи. Видавати новий журнал уже не має сили. Зараз працює у норвезькому журналі. Врешті ми зрозуміли, що не варто зв'язуватисz з росіянами.

- Ваша громада співпрацює з українськими громадами інших країн?

- Насамперед, як я уже згадувала, контактуємо з Великою Британією у сфері освіти. У них стара система, причому Велика Британія не тільки як україномовна, але як білінгвіс¬тична (вивчення рідної мови на чужині). У них це на високому рівні. Також, ми говорили зі "шведами". У них є організація "Жінки Скандинавії", але до Норвеґії не мають жодного відношення. Я їм запропонувала: "Давайте співпрацювати, якщо ви так називаєтесь". Вони погодились і нещодавно запросили нас до себе. У них там є своя домівка.

- А окремої жіночої організації у Норвегії нема?

- Організації, як такої, нема. У нас є одна пані, яка надає жіночі консультації. Вона - психолог. Має кілька вищих освіт. Останню здобула в Ослo. Коли, наприклад, десь щось трапляється - вона допомагає, тобто займається жіночою лінією. Зрештою, у нас все одно жіноча група, тому що на свята приходять переважно жінки. В останній четвер місяця, коли ми збираємося може прийти 15 жінок і двоє мужчин. Мабуть тому ми не хочемо створювати окремої жіночої організації, щоб від нас не пішли ті двоє мужчин.

- Чи виникають непорозуміння в тому, що ти, Наталю, українка, а твій чоловік - данець?

- Перевага є в тому, що ми живемо в Норвеґії. Якби жили у Данії, то чоловік, очевидно, хотів би, щоб я більше інтеґрувалася в данське суспільство. Хоча, зре¬штою, зараз я інтеґрована у норвезьке суспільство: розмовляю норвезькою, працюю на норвезькій роботі, маю багато знайомих і друзів серед норвежців. А мою активну участь в українському громадському житті чоловік оцінює позитивно.

- Чи відчуваєш ностальгію за рідною домівкою?

- Немає часу на ностальгію. У нас стільки різних планів та роботи, що й хвильки вільної немає. Хіба, коли приїду додому, тоді вже багато різних відчуттів. Сльози пробиваються тоді, коли наші діти співають українських пісень. Таке відчуття було на свято Миколая, коли прийшов святий Миколай і попросив, щоб діти щось розказали і заспівали. На тому святі було понад 25 дітей. Кожна дитина вийшла, заспівала, затанцювала... Від цього свята залишилися дуже приємні спогади.

- Дякую, Наталю, за цікаву розмову. Хай щастить тобі у здійсненні усіх ваших планів!

З Наталею Равн-Хрістенсен розмовляв Юрій Атаманюк

Президент Світового Конгресу Українців про плани відзначення 75-х роковин Голодомору-геноциду

Витяги з вдячних листів переможців конкурсу “Іду з дитинства до Тараса”

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com