rss
10/17/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#338

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Майстриня з Красноїлля шиє рідкісні головні убори для чоловіків

Марія Потяк зі села Красноїлля, Верховинського району, Івано-Франківської області, єдина майстриня на Гуцульщині, котра виготовляє чоловічі головні убори.

Title  
 Марія Потяк із власноруч виготовленою баршівкою 

Жінки-гуцулки споконвіків не боялися брати на себе тягар чоловічої роботи. Це зумовлено різними історичними обставинами, умовами проживання в Карпатах і веденням господарства. Тому нема нічого дивного, що мешканка високогірного села Красноїлля Марія Потяк виготовляє чоловічі убори - крисані-довбушівки, баршівки і шапки-рогачки.  (До речі, саме в цьому селі зародився гуцульський театр.)

Крисаня-довбушівка - відомий ще з XVII сторіччя повстяний гуцульський капелюх вівчарів, зазвичай, чорного кольору з невисокими боками. Має доволі широкі та трохи заломлені вгору криси (краї), через що й отримав назву крисаня. Його зручно одягати в негоду, бо дощ не намочить голову. Довбушівками їх називали тому, що такий убір мав легендарний ватажок опришків Олекса Довбуш. Крисаням-довбушівкам на Гуцульщині надавали перевагу одружені чоловіки, тобто, «ґазди». Одягали їх на свята і до церкви.

Баршівка - капелюх дещо простіший, з малими «баршими» крисами. У баршівках ходили лише діти і парубки, а також у цих капелюхах одружувалися.

Шапка-рогачка - зимовий головний убір з овечої шкіри. Назва походить від того, що спереду вона має два виступи, які нагадують роги. І в давнину, і зараз у рогачці ходять колядники і до церкви. У шапці-рогачці дозволяється ходити як дітям, так і дорослим.

  Title
  Марія Потяк зі сином Ігорем

Ремесло виготовлення головних чоловічих уборів передалося родині Потяків ще від прадіда пані Марії, який був родом із Криворівні. Він перший в роду започаткував це ремесло і передав своєму синові, а той своєму - Іванові, а Іван навчив своїх доньок і синів. А ще прадід був відомим майстром з пошиття гуцульських кожухів з овечої шкіри.

Зацікавлення виготовленням чоловічих головних уборів у пані Марії з'явилося ще в дитинстві. Вона спостерігала, як це роблять батьки, і поступово переймала роботу. Випрошувала в них матеріал і спробувала виготовляти сама. Звісно, що перші роботи були невдалими, але це її не розчаровувало, і вона, крок за кроком, пробивала собі дорогу в цьому ремеслі. І їй це вдалося неабияк.

У кожного майстра на Гуцульщині є родинний секрет виготовлення тих чи інших виробів. З чужими, як правило, цим секретом не діляться. Має свій секрет і родина Потяків. Не знаючи секретів, їхні вироби не може скопіювати ніхто. Вони відрізняються від роботи інших майстрів. Зрештою, зараз на Гуцульщині не так уже й багато майстрів з виготовлення головних уборів, бо це дуже важка і кропітка робота, за яку майстри не дуже хочуть братися.

Модернізуючи головні чоловічі убори, майстриня дотримується традиційної основи. Зразком для її виробів слугують старі дідусеві убори, до яких додає власну фантазію.

Щоб виготовити крисаню або баршівку, потрібно купити звичайний фетровий капелюх, бо з іншого неможливо зробити. Капелюхи майстриня замовляє в Хусті, на фетровій фабриці. Вдома знімає з них усі прикраси і кладе капелюхи в окріп, доливаючи спеціальний клей. Протримавши їх 10 хвилин в окропі, виймає і гарячими натягає на дубові дерев'яні «формаки», які за формою схожі на людські голови. На формаках формує потрібний розмір. Для крисані розтягає криси, а для баршівки, навпаки, закочує та робить вужчими. Ця робота є дуже складною, адже в процесі роботи фетр повинен бути гарячим, тому треба робити все швидко, щоб не обпекти руки. Після обробки капелюхів на формаках вони сохнуть два тижні. Коли стають цупкими, їх уже можна оздоблювати.

Оздоблюють крисаню і баршівку золотавим гальоном, візерунком, сплетеним з ниток та бісеру, «писаною» мідною бляхою-басаменом, байорками (різнобарвними шнурками) та стрічками - «черв'ячками». Спочатку великою голкою пришивають по колу капелюха готове намисто, потім над ним нашивають жовті, сині та червоні «черв'ячки», а тоді вгорі - квіти з позлітки та леліток і знову нитки. І так по 5-7 кіл. Насамкінець пришивають коло з позолоченого намиста. Пришивають також «трєсунку - гілочки з ялинкового «дощику». При ходьбі ці прикраси трясуться, тому й така назва. Збоку крисані чіпляють кулясті вовняні кутаси-дармовиси («бовтиці») і пір'я глухаря. Додатково майстриня пришиває камінці, що надає крисаням і баршівкам урочистості і блиску. Найважче було навчитися майстрині виготовляти черв'ячки. Для їх виготовлення потрібно виконувати 4 різні операції.

Title Title 
 Баршівка Батько майстрині – Іван Потяк

 

«Вартість крисані і баршівки досить висока, - зізнається майстриня. - Це пов'язано з тим, що дорогі самі матеріали, а щоб виготовити гарний убір, потрібно працювати зо два тижні. Дорожчі баршівки найчастіше купують на весілля. Напрокат не хочуть брати, бо кажуть, що одруження раз у житті. Оскільки завжди шиють вінок для молодої, то й баршівка для молодого повинна бути нова. Дешевші баршівки замовляють для художніх колективів».

Title Title 
 Баршівки Марії Потяк Шапка-рогачка (рогатєнка)

 

Рогатєнку шиють зі смушку (шкіра з ягняти). Всередину для стійкості і форми шапки вкладають цупку клейонку. Раніше середину обшивали товстою тканиною, щоб шапку можна було розправляти на вуха. Зараз того не роблять. Шапки-рогачки найчастіше замовляють колядники, а також художні колективи. Іноді замовляють для акторів театру. Майстриня намагається шити рогачки з натуральної шкіри, але за бажанням клієнтів, буває, шиє зі штучного матеріалу. Шапки-рогачки майстри прикрашають дуже скромно. Здебільшого, пришивають одну трєсунку, а збоку кладуть перо. Але пані Марія вдосконалила і шапку-рогачку. Вона власноруч виготовляє і пришиває китиці. З такою китицею рогачка виглядає дуже пишно. Шапка-рогачка наполовину дешевша, ніж крисаня та баршівка. До речі, навіть зараз, у зимову пору, до церкви ходять у цій шапці.

Замовлень пані Марії не бракує ніколи. Багато замовників є з-за кордону, зокрема, з Польщі та Канади. Часто замовляють вироби у майстрині польські музеї.

Передався пані Марії талант і від родини по материнській лінії. Мати майстрині - вишивальниця. Із чотирьох дітей найперше за вишивку взялася пані Марія. Майстриня не визнає машинної вишивки і вишиває лише вручну. Крім вишивання, сама навчилася виготовляти кутасики для вишиванок.

Title Title 
 Кутасики для чоловічих вишиванок Крисані (довбушівки)

 

Майстриня задоволена тим, що має кому передати свої вміння. У неї - четверо дітей. Найстаршому синові 14 років, а наймолодшій доньці - 5 років. Усі вміють щось робити. Навіть п'ятирічна доня просить, аби їй давали якусь роботу. Чоловік у пані Марії - поляк, але мешкає з нею в Україні. Він теж навчився ремеслу дружини і зрідка виготовляє крисані та баршівки.

«Буду намагатися, щоб наше ремесло мало продовження в родині, - запевняє майстриня. - Хочу передати своє вміння дітям. Було б дуже шкода, щоб наше таке гарне мистецтво занепало».

Дуже часто майстриню можна побачити зі своїми виробами на різних фольклорних та етнографічних фестивалях Гуцульщини і Покуття. Регулярно бере участь у різноманітних виставках в Україні і за кордоном. У 2009 році отримала перше місце на виставці на ВДНГ як представник з Івано-Франківській області. А в 2016 році виставляла свої твори на фестивалі вишивки в Мар'їнці, Донецької обл., де раніше перебував її брат в АТО. Військовослужбовці були у великому захопленні, бо багато з них бачили такі витвори вперше.

Розповіді справжніх про справжнє. Огляд нової антології про сучасну війну на Сході України («14 друзів хунти»)

«Ідея і Чин України» – актуальність українського націоналізму сьогодні

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com