rss
09/15/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#360

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
За листами наших читачів \ Лист громадянину Росії

Мій російський (московський) друже! Пишу тобі цей відкритий лист, хоча знаю: ти ніколи його не прочитаєш. А може... Можливо, хтось передасть тобі його через соціальні мережі (ними я не користуюся) і ти знайдеш кілька хвилин, аби лише його прочитати, і ще одну хвилину, щоб подумати і постаратися мене зрозуміти.

 

Слава Ісусу Христу! Напевно, ти не розумієш цього звернення, запитай когось, хто знає, і це буде першим приводом, щоб ти зрозумів, яка велика різниця між твоїм «здрастє» і моєю прославою Всевишнього. Проте, і це «здрастє» ти конкретно не поясниш. Навіщо, всі так кажуть, навіть ваші батюшки. Тобі не потрібно думати.

Втім, усе за порядком. Тепер мені далеко за 60, а колись я вчився у звичайній радянській (читай - російській) школі. Як і всі мої однокласники, був жовтенятком з яскравою зірочкою на грудях, потім - піонером з червоним галстуком. Цей галстук мама щодня старанно прасувала, пильнувала, аби він був чистим і ретельно зав'язаним. І це було моєю гордістю. Так, так - справжньою гордістю. Далі я став комсомольцем, не паперовим, а таким, якого хотіли бачити керівники нашої комуно-радянської системи. Вчився «на відмінно», і моїм улюбленим предметом була російська література. Саме російська, не моя рідна українська, а ваша, яку ти, мій російський друже, вже, напевно, давно забув. Я захоплювався Достоєвським, Горьким, особливо Чеховим, Львом і Олексієм Толстими. Я до цього часу знаю напам'ять деякі вірші Пушкіна, Лермонтова. Загалом, мені подобалося все російське, яке я вважав нашим, своїм. Притім, окрім Шевченка (нагадую тобі, що це не футболіст, а наш геній і пророк, великий поет і маляр - Тарас Григорович Шевченко), я майже не знав ні поезії, ні прози, ні музики українських авторів.

Пізніше, вже будучи на роботі, я два рази спробував вступити до лав комуністичної партії. Спробував за власним переконанням, за ідейною доцільністю. Не для отримання якихось пільг, як це робила більшість, а за внутрішньою потребою. Мене не прийняли. КДБ достеменно знав, що четверо моїх стриїв були борцями за Українську державу, були проти комуністичного режиму. Цього навіть я добре не знав - старші мої родичі через панічний страх мені мало розповідали. Працюючи в санепідемстанції, де вся документація велася російською, за часи Незалежності я останнім перейшов на свою рідну мову - настільки звик, що російське - це наше.

Пам'ятаю, коли, вперше приїхавши до Москви, я, всю ніч не спавши, просидів в Алєксандровському саду, щоб потрапити до мавзолею. Я був захоплений величною забудовою Кремля, Красною площею. Саме тоді відбувалося засідання Верховної Ради СРСР, і саме тоді делегації Естонії, Литви і Латвії з гордо піднятими головами покинули залу засідань і спілкувалися з людьми на Красній площі (зі мною - теж). Саме тоді у моєму серці щось йокнуло, а мій розум почав працювати в іншому напрямку. Ні, тоді ще я не міг навіть уявити, що, стоячи біля стін Кремля, я перебуваю майже у самому центрі світового зла.

Мій російський друже, якби ти тоді був поруч зі мною, ти теж побачив би (вперше і, напевно, востаннє), ті радісні, щасливі обличчя прибалтійських друзів. Можливо, ти один побачив би те, що писав твій Горький: «Я бачив небо, ти не побачиш його так близько». Твої сини тепер теж бачать небо, але з бомбардувальників і винищувачів. Утім, радше, вони бачать скинуті бомби на Чечню, Афганістан, Осетію. Бачать трупи і тішаться «вдало проведеною операцією». А тепер вони замахнулися на мою рідну землю. Що я зробив тобі поганого? Чим образив тебе чи твою родину?.. Ти не зможеш відповісти, бо у тобі живе і не людина, і не тварина. Тварина ніколи не нападе на подібну до себе. Хіба що дресирований пес за наказом свого господаря. Так чиниш ти, мій російський друже, за наказом свого московського диктатора.

Далі... хотів просити тебе схаменутись, але дійшов висновку, що це марно. Всю свою історію ви були загарбниками, у вас ніколи не було нічого свого. Ви, нащадки татаро-монголів, хочете присвоїти нашу історію, ви і далі думаєте, що ви - переможці і можете володіти світом. Тож, знайте, ви ніколи не були переможцями, навіть у Другій світовій, яку ви називаєте великою і вітчизняною, ви просто злодії. Ви крадете все, що вдається: чужі звичаї, обряди, пісні (таку гарну повстанську пісню «Мій друже, Ковалю» переробили на «Поручик Голіцин»), наукові досягнення, навіть свій моральний кодекс будівника комунізму ви нагло вкрали, маніпулюючи Святим Письмом.

А ще, ви споконвічні брехуни. Ваш Путін - гірший від Гітлера. Той не приховував, що вважав арійців вищою расою, не прикривався дружбою народів, відверто казав, що хоче заволодіти світом. Задумайся, друже, допоки я тебе так називаю. Не примушуй мене називати тебе «зайдою, виродком, загарбником». Твій «цар» бреше не лише світові, але й тобі. Ти можеш вбити того, кого любиш? А він вбиває! То де ж правда? Навіть коли хтось вбиває вбивцю, то від цього вбивць не меншає.

На додаток, ви - боягузи. Все ваше геройство сфальшоване і пропагується хіба що у фільмах. Чому ви так боялися Бандери? Що він міг зробити вам у далекому Мюнхені, де ви підло вбили його вже у 1959 році, через 15 років після війни. Так, він багато писав, переконував світ, що найбільшим ворогом України є Москва, але прогресивна світова спільнота і так це знала, а ми були за залізною завісою. Вашу державу навіть президенти найбільших країн називають імперією зла, а ви і далі боїтеся самого імені Степана Бандери, який спочиває з Богом далеко від рідної землі.

Подумай, друже, що ти наробив і робиш. Можливо, не ти особисто, але ті, котрі поруч з тобою. Поміркуй, що всюди, де ступила нога Москви, там смерть. І якщо навіть не фізична смерть, то смерть духовна. Що ти бачив у своєму житті? Приїдь до мене, на Західну Україну, приїдь хоч на тиждень. І ти побачиш, що є щось більше, ніж «водка, п... і гармошка». Приїдь і розмовляй всюди своєю російською, і ніхто тобі не дорікне за це. До тебе поставляться як до людини, яка руками Кремля втратила своє обличчя. Приїдь, підемо до церкви, і ти побачиш, що ми молимось за таких, як ти, молимося, щоб Святий Дух зійшов на ваших керманичів, які ведуть світ у безодню. Ти побачиш священиків, які благословляють, а не проклинають, на відміну від ваших батюшок. Я теж хочу проклясти все ваше «багно гнелеє», але цього не дозволяє мені Господь. Тому я благословляю тебе, твою родину, твоїх знайомих на мир, злагоду і Божу благодать.

 

Богдан Присяжний,

м. Чортків, Тернопільська обл., Україна

Маленька Валерія потребує пересадки нирки

Журналістка зі Стрия потребує допомоги на лікування тяжкої хвороби

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com