В одному королівстві на вул. Володимирській, 57, в м. Київ, у високому Палаці проживала велика Родина. Точніше, «Співуча родина», так вони себе гордо називали.

Світлої пам’яті Галина Михайлівна Лактіонова – професор, доктор педагогічних наук

Були в ній лицарі і принцеси, барди і феї, гамірний народ. Щомісяця Родина збирала у велике коло біля мистецької ватри шанувальників поезії, пісні, танку численних гостей. Створила і плекала цю Родину високоповажна Королева, яка перебувала на троні понад 20 років. За стінами Палацу вирували бурхливі події, непримиренні пристрасті, люд то морозили, то обпікали непрості будні. А в ньому шукали і знаходили прихисток ті, котрі втомилися, потребували підтримки, щирого слова. Здавалося, так буде завжди... Та одного дня спорожнів королівський трон, не стало Королеви...

Минув рік. Рік самовизначення, самоперевірки. Якою буде Родина? Чи витримає натиски непростого часу, чи продовжить традиції своєї Королеви - традиції Добра, Милосердя, Єдності?

20 грудня у Палаці (Київському будинку вчителя) «Співуча родина» зібралася на зустріч зі своєю Королевою - громадською діячкою, педагогом і мисткинею Галиною Михайлівною Лактіоновою. Звучали спогади, щирі слова зізнання в любові і приязні, пісні, які вона любила і які сама співала. На сцені був її портрет, однак, у слові й пісні спілкування з нею - живою»...

	Ведучий вечора пам’яті в Київському міському будинку вчителя Вадим Колосок

 

От саме з цих казкових вражень Сергія Цушка - члена клубу «Співуча родина», поета, перекладача, композитора - і хочеться мені почати розповідь про вечір пам'яті прекрасної жінки, яка прожила недовге, але яскраве життя. Галина Михайлівна Лактіонова - професор, доктор педагогічних наук, засновниця клубів «Співуча родина» та «Шанувальників романсу», жінка, яка дуже любила життя і встигла зробити вагомі внески до різних життєвих сфер: філософії, освіти, соціальної роботи та педагогіки, культури, громадської діяльності, благодійності. Вона створила: новий навчальний заклад додаткової освіти для дівчат - Вечірню жіночу гімназію, концепцію Київського жіночого ліцею, ініціювала запровадження професії «Соціальна робота та соціальна педагогіка в Україні», організувала роботу Християнського дитячого фонду (зараз Український фонд «Благополуччя дітей»), сприяла запровадженню системи прийомного виховання дітей в Україні, ініціювала премію «За прагнення до милосердя» ім. Сашеньки Братусь, започаткувала конкурс «Разом! Партнерство навчальних, культурно-освітніх закладів, соціальних служб та сімей», виступила ініціатором та співорганізатором міського та всеукраїнського конкурсів «Співуча родина» (ідею проведення фестивалів та концертів «Співуча родина» підхопили популярні виконавці, місцеві ради та навчальні заклади).

Галина Лактіонова мала й державне визнання: орден святої Варвари, почесну грамоту Кабінету Міністрів, звання «Заслужений працівник освіти». Але найбільше вона цінувала, коли її ідеї знаходили відгук у серцях людей, коли світилися очі глядачів, коли зала «Співучої родини» наповнювалася чарівними звуками, й обличчя людей ставали світлішими, а душі наповнювалися любов'ю...

Розпочався вечір пам'яті, за традицією, з молитви М. Леонтовича «Отче наш» у виконанні камерного хору «Пектораль» Київського Будинку вчителя. А потім ми всім глядацьким залом почали мандрувати таким цікавим життям Галини Михайлівни...

А повів нас цими життєвими стежками ведучий вечора - член клубу «Співуча родина», музикант, ведучий музичних радіопрограм Національної суспільної телерадіокомпанії України Вадим Колосок.

*****

Галина народилася в сім'ї військового та акушерки. Її батько Михайло Дмитрович Лактіонов дав їй гострий розум, вміння вчитися та велику любов до життя. Він - родом з Кубані, і мабуть, у родині Лактіонових таки були козаки; а мати Надія Іванівна привчила доньку до праці, постійної роботи над собою. Галина навчалася у фізико-математичній школі на «відмінно», а ще вчилася грати на акордеоні у музичній школі. В сім'ї любили спів і часто співали народні та популярні пісні.

Камерний хор «Пектораль» Київського міського будинку вчителя	Однокласник Олексій Кулик, подруги Надія Квітка та Ірина Гузь

 

*****

Вечір пам'яті Галини Михайлівни об'єднав її друзів з дитинства, юності, зрілості. Її однокласник Олексій Кулик згадував: «Наша школа була у Києві, на хуторі Відрадний. Галина завжди була у класі лідером, і її поважали всі - і двієчники, і відмінники. Чомусь її всі слухали! Вона вважала, що душа має працювати завжди: і вдень, і вночі. І нас теж до цього заохочувала. Після закінчення школи ми періодично збиралися на зустрічі. А ініціатором була Галина. Я не знаю людей, які б сказали про Галину Михайлівну щось погане. Вона була дуже розумною, певно обидві півкулі головного мозку у неї були у повній гармонії. І я дуже радий, що жив довгий час поряд з цією людиною».

Колега Галини Лактіонової В’ячеслав Мухін	Донька Галини Михайлівни – Іванна Братусь

 

До спогадів Олексія приєдналась подруга Галини Михайлівни ще з молодості Надія Квітка (директор фірми «Новий друк» у м. Київ): «...Запам'яталася вона мені інтелігентною і, водночас, простою у поводженні з колегами, друзями і, взагалі, з усіма людьми. В кабінеті завжди було багато людей, і на всіх у неї вистачало часу і терпіння. І здавалося мені, що вся молодь Києва - її друзі. Тому коли Галина Михайлівна вирішила змінити посаду секретаря на іншу, ми всі плакали за нею, нашим «моторчиком». Згадується мені, якою вона була доброзичливою й уважною до людей. Якось перед поїздкою за кордон питаю її, що привезти звідти. А вона просить привезти їй гарні враження і хороший настрій».

Колишні гімназистки Анна Гулевська, Тетяна Трубнік, Любов Володимирова

Галина Михайлівна закінчила філологічний факультет університету імені Тараса Шевченка та почала свою трудову діяльність методистом у будинку піонерів Московського району. Її швидко помітили, і з часом вона реалізувала свій творчий потенціал у комсомольській організації міста Київ, обіймаючи керівні посади. Лідер, ініціативна, яскрава - вона об'єднувала людей навколо себе та впродовж усього життя цінувала дружбу. Про неї кожен, хто перебував у цій залі, міг сказати - вірний, добрий, цікавий друг. З кожним з нас їй вдавалося побудувати свої дружні відносини, кожного підтримати та дієво допомогти.

*****

Галина Лактіонова мала риси геніальної людини, яка була новатором і могла втілити нове у життя. На початку 90-х років вона працювала спеціалістом Міністерства молоді та спорту, бо вже закінчила Академію суспільних наук та захистила кандидатську дисертацію з філософії, що була присвячена особливостям роботи з жінками у великому місті.

У 1990 році у Галини Лактіонової з'являється ідея - створити унікальний навчальний заклад для дівчат. Вона легко створює концепцію навчального закладу. Так частиною її життя стало створення Вечірньої жіночої гімназії. На вечорі пам'яті своєї Великої вчительки колишні гімназистки - Тетяна Трубник, Любов Володимирова та Ганна Гулевська (громадський діяч, директор Форуму благодійників) - згадували своє щасливе навчання у гімназії, де викладали такі цікаві предмети, як «Вічні істини», «Світова доля жінки», «Культура спілкування», «Мистецтво одягу», «Мистецтво мовлення». А читали дівчаткам ці предмети цікаві, неординарні люди, представники київської інтелігенції. Гімназистки проводили нові свята, їздили в цікаві подорожі. 500 гімназисток, випускниць, за 8 років отримали освіту королівського ґатунку, який потім високо оцінять. А проект Вечірня жіноча гімназія отримав своє продовження в Черкасах, Івано-Франківську, Запоріжжі, Полтаві, Криму і навіть у Сиктивкарі. Згодом народився і проект Київського жіночого ліцею, яким багато років керувала Світлана Олексіївна Олексієнко. Додам, що музичні вечори, літературно-музичні вітальні були частиною роботи Вечірньої жіночої гімназії, лунали музика і спів, авторська пісня, романси. Частим гостем у Вечірній жіночій гімназії був і відомий бард Володимир Каденко: «У мене з Галиною Михайлівною, - згадує він, - була давня творча дружба. Це не жінка, а вогонь, який зігрівав усіх людей, що були поряд з нею, та єднав усіх назавжди. Тому я заспіваю пісню про друзів».

	Онука Галини Михайлівни – Марія Братусь

*****

Смілива, талановита, яскрава, невтомна Галина Лактіонова у 1994 році ініціює одразу два цікаві проекти. З'являється премія «За прагнення до милосердя» імені Сашеньки Братусь, що більш, ніж 20 років вручалась у день Віри, Надії, Любові людям, які доклали неймовірних зусиль, щоб допомогти іншим людям. 40 людей з великим серцем стали лауреатами цієї премії. І серед них - прекрасна, добра жінка, за фахом історик, краєзнавець, завідувач історико-мистецьким центром «Стара школа» в селі Тарасівка, на Київщині. В своїх світлих спогадах на річницю пам'яті вона написала: «Світ за земний рік не зупинився, він і далі вирує, вибухає, страждає, плаче і сміється. І тільки для Неї настав вічний спокій, що за життя був закодований в імені Галина... Я знала її мало, лише два роки. Думаю, яке щастя в житті - зустріти таку людину! Спілкування з нею - це діалог з мудрою жінкою, яка вміла мислити і якій було що сказати іншим. Таких сьогодні мало. Вона була талановитим відкривачем Людей серед маси Людей. Я вдячна їй за те, що вона й мене відкрила у свій час для мене самої, найперше. І ця увага до людей не показна, не вимушена, щира. Всі, хто її знав, підтвердять, що це робило всіх значущими в її та у власних очах. А ще Вона мала пристрасть - пісню. Я чула її спів один раз у житті. Мене зачепило. Жінка-інтелектуал, Жінка-філософ, Жінка, яка співає. Вона вміла провокувати співом, піснею сильний емоційний сплеск, що виводив її і всіх співаків-слухачів у духовний вимір. Жінку, яка співає, Бог благословляє! А створена нею «Співуча родина» - єднання видимого матеріального і невидимого духовного світу! За таке духовне служіння не дають на землі орденів! За таке вічно пам'ятають!»

І ще одним цікавим проектом для Галини Михайлівни у 1994 р. став міський конкурс співучих родинних колективів. Ось що на нашому вечорі згадала про нього Ірина Гузь (менеджер фірми «Біль-Віль»): «Я була помічником режисера на цьому унікальному проекті. Конкурс талановитих родинних колективів проходив у Київському палаці піонерів. Саме під час проведення цього конкурсу і саме у Галини Михайлівни виникла потреба згуртувати всіх його учасників у широке родинне коло - у клуб. Далі був Всеукраїнський конкурс співучих родин. А завершенням його був гала-концерт переможців.

Поет, член клубу «Співуча родина» Сергій Цушко та сестри Галина і Людмила Турчак

Галина Михайлівна завжди розуміла і дорослих, і дітей. А любила понад усе свою доньку Івочку та онуків Матвія, Миколку та Марійку». Після цих слів на сцену вийшла маленька, тендітна русява дівчинка-принцеса у рожевій бальній сукні. Вона неквапливо підійшла до рояля і почала грати старанно і щемливо... А в залі всі затамували подих, розуміючи , що ця дівчинка - Марія Братусь, молодша онука Галини Михайлівни - і є її продовженням в цьому житті... Маленьку Марію змінила на сцені її мама - Іванна Братусь. І знову зал затамував подих. Іванна Братусь - кандидат педагогічних наук, психолог, автор курсу підготовки батьків до народження дитини, переможниця та дипломант конкурсів авторської пісні. Вона подарувала нам дві свої пісні «Перетворити день на справжнє диво» та «До тебе, мамо, я прийду...», а ще презентувала програму «Романси та пісні у виконанні Галини Лактіонової». І ми всі мали можливість на цьому вечорі подивитись фрагмент цієї програми у відео з анімацією з піску на пісню Б. Окуджави «Музикант» у запису виконання Галини Михайлівни.

1994 рік для Галини Лактіонової був дійсно творчо плідним. От що в той вечір, вечір пам'яті неординарної, близької нам людини, друга, порадника, нашого духовного і творчого наставника, згадувала моя сестра Галина Турчак: «Це був час, в межах якого за 23 роки було проведено понад 200 благодійних концертів. Клуб став невід'ємною частиною нашого життя. Очолила його Галина Михайлівна, яка була яскравою і талановитою особистістю, а ми зі сестрою стали її помічниками. У цієї жінки була безмежна душа, як море». «Я познайомилась з Галиною Михайлівною у березні 1994 року на Київському міському конкурсі «Співуча родина». Цей рік Організація Об'єднаних Націй оголосила Міжнародним роком сім'ї. Саме Галина Михайлівна стала головним ініціатором проведення пісенного конкурсу. Серед учасників конкурсу були і ми, сестри Галина та Людмила Турчак. На конкурсі ми посіли друге місце і стали його лауреатами. А вже у вересні цього ж року було створено однойменний клуб, який працює і до цього часу. А наш клуб був місцем, куди линула душа Галини Лактіонової, адже всією своєю широкою душею вона любила пісню. Її відданість та вірність улюбленій справі, громадянська позиція, допомагали нам, членам клубу, долати життєві проблеми, зберігати віру в себе, у свої сили, в свою пісню...

Клуб сприяв і нашому творчому розвитку. Так, за підтримки Галини Лактіонової та її чоловіка Братуся Володимира Івановича, за фінансової підтримки Анатолія Івановича Юркевича був записаний і наш перший аудіоальбом «Тиха вода». Ми стали лауреатами та дипломантами Всеукраїнських конкурсів і фестивалів. Під керівництвом Галини Михайлівни ми мали можливість співати, подорожувати, виїжджати з концертами, знайомитися з цікавими творчими людьми, розширювати коло друзів. Згадуються майже всі події, що проходили в клубі - це і виступ талановитого інструментального квартету родини Демидових з м. Біла Церква; і проведення благодійного вечора у театрі ім. І. Франка (режисер Микола Мерзлікін) «Романс: учора, сьогодні, завжди...», який проходив у Міжнародний день захисту дітей (зібрані глядачами кошти були передані у дитячий притулок); і всеукраїнський фестиваль «Всі ми діти твої, Україно», який проходив в Українському домі», і творчий вечір Галини Михайлівни Лактіонової; це і творчі вечори Ігоря Жука, Ігоря Якубовського та Сергія Мороза; Лариси Козлової, наші зі сестрою творчі вечори; і традиційні вечори до дня Віри, Надії, Любові з врученням щорічної премії «За прагнення до милосердя», а ще були концерти «Різдвяні зустрічі», «Діти співучої родини» та багато-багато інших. Все перелічити просто неможливо... І це все залишиться в нашій пам'яті, допоки ми будемо жити... як і світла пам'ять про нашого незабутнього друга - Галину Михайлівну Лактіонову».

	Учасники вечора виконують завершальну пісню «Любов і розлука». За роялем – Ігор Ісаєв

 

Закінчили ми наші зі сестрою спогади в той вечір новою піснею С. Цушка на вірші Л. Талалая «І плече торкається плеча».

Галина Михайлівна пишалася знайомством з талановитою співучою родиною Володимира та Софії Хортів, яких відкрила для себе ще на Всеукраїнському конкурсі співучих родинних колективів. На жаль, Володимира з нами вже немає, а Софія продовжує співати. І в цей вечір разом зі своїми друзями Вікторією та Романом Романченками вона заспівала пісню свого чоловіка Володимира Хорта «Мамина коса».

*****

У клубі «Співуча родина», як і в серці його засновниці, завжди було місце для авторської пісні. Ігор Жук, Ольга Богомолець, Володимир Каденко, Аркадій та Денис Голубицькі щороку співали на засіданнях клубу, створюючи цікаві концертні програми. А на нашій пам'ятній зустрічі зі своєю ніжною піснею виступив автор-виконавець, відомий і шанований киянами Денис Голубицький. Він співав від себе і від свого батька Аркадія Голубицького.

*****

Особливим другом Галини Лактіонової був РОМАНС. Вона виконувала його серцем, тонко відчуваючи всі глибини тексту.

У Києві вперше за ініціативи пані Галини Лактіонової в рамках діяльності клубів «Співуча родина» та «Шанувальників романсу» відбулися концерти класичного і українського романсу в Київському будинку вчителя, в Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка, Українському домі за участю, як вона і любила, професіоналів і аматорів.

Сучасний український романс любила особливо. І тому у цей сумний і світлий вечір було приємно почути її улюблений український романс Ігоря Якубовського «Рожевий квіте» у виконанні дуету «Простір музики» у складі лауреатів всеукраїнських та міжнародних конкурсів Сергія Мороза та Ігоря Якубовського.

*****

Дует Сергій Мороз та Ігор Якубовський

Важливою частиною життя Галини Лактіонової була робота на ниві соціальної освіти та соціальної роботи. У 1997 році Галина Михайлівна познайомилась з Андрієм Володимировичем Муравйовим-Апостолом, який очолював міжнародну організацію зі соціальної роботи. Андрій Володимирович запропонував підготувати проект «Соціальна освіта в Україні». Проект був присвячений розвитку в Україні нової професії - соціальний педагог і соціальний працівник. Завдяки цьому та низці інших проектів відбулося становлення соціальної роботи як професії, були відкриті факультети соціальної роботи в багатьох навчальних закладах України.

У 1998 році Галина Михайлівна очолила представництво міжнародної благодійної організації «Християнський дитячий фонд». Завдяки роботі фонду було запроваджено низку програм з усвідомленого батьківства, розвитку дітей раннього віку, основ життєвого самовизначення, профілактики ВІЛ. Фонд одним з перших в Україні порушив тему виховання дітей-сиріт та апробував програму підготовки прийомних сімей, яка пізніше стала частиною державної програми підготовки прийомних батьків та батьків-усиновителів.

******

Після 10-річної роботи в фонді Галина Лактіонова повернулася до державної служби у справах молоді. І там активно працювала над програмами розвитку батьківських навичок та допомоги сім'ям у кризовій ситуації.

В останні роки життя Галина Михайлівна їздила на власному авто, часто її дорога лежала до с. Березова Рудка, на Полтавщині, де була сімейна дача. По дорозі в машині вона завжди вмикала диск співачки, авторки і виконавиці Нелі Франчук. Неля Франчук разом зі своїм чоловіком - музикантом і співаком Григорієм Лук'яненком та членом клубу «Співуча родина», солістом хорового чоловічого гурту «Чумаки» Володимиром Самайдою - прийшли на наш вечір, щоби вшанувати світлу пам'ять Галини Михайлівни. До них із вдячними словами та піснями приєдналися відомий український артист Маркіян Свято (пісня Г. Поляруса на вірші відомого київського поета Ю. Тітова «Мелодія мовчання») та художниця і співачка Наталія Полтавець (пісня І. Шамо на вірші В. Курінського «Впали дві зірниці»). Завітав до нашого родинного кола у той вечір і переможець всеукраїнського конкурсу «Співуча родина», голова Асоціації гітаристів України Костянтин Чеченя. Ось що він згадав: «Наша родина, у складі якої були я, моя дружина Ірина та наші син і донька, брала участь у співучому конкурсі Галини Лактіонової ще в далекому 1995 році. Тоді ми здобули 1-е місце і були дуже раді з того, як усе гарно було організовано, і як було радісно співати нам на цьому конкурсі. Після появи клубу «Співуча родина» у Київському будинку вчителя ми теж створили там же свій клуб «Ліра», де завжди звучала стародавня українська музика. Я хочу подякувати Ларисі Федорівні Мельник - нашому незмінному директорові Київського будинку вчителя - за підтримку і допомогу у роботі цих двох клубів, і не тільки цих, а і багатьох інших». І після цих вдячних слів Костянтин Чеченя заспівав українську народну пісню:

Чорна рілля ізорана, гей, гей,

Чорна рілля ізорана,

Ще й кулями засіяна, гей, гей,

Ще й кулями засіяна...

Рабу Божу Галину вічно будемо пам'ятати».

*****

І от настав фінал нашого вечора. І після завершальної, улюбленої пісні Галини Михайлівни «Любов і розлука», яку почала співати Галина Турчак, а підхопили всі учасники вечора пам'яті, а потім і весь зал, усі, хто прийшов на зустріч з Галиною Лактіоновою, - почули у запису її останні слова. Вона зверталася до нас усіх, до кожного, хто був у залі: «Всіх люблю, всіх обіймаю. Мені б встигнути всім сказати «люблю». Пам'ятайте, розлуки не буде, якщо є любов. Прошу вас - радійте життю сьогодні, зустрічайтесь сьогодні, співайте сьогодні, кажіть слова визнання та любові сьогодні і не сумуйте за мною. Я буду допомагати вам, буду з вами поруч, просто в іншій формі».

І от після цих слів, що перехоплюють подих, Любов Василівна Лавриненко - найближча творча подруга і надійна помічниця Галини Михайлівни, віце-президент клубу «Шанувальників романсу» - вручила всім друзям на згадку аудіоальбом із записаними романсами у виконанні Галини Михайлівни і сказала: «Наші колеги й друзі зробили все можливе, аби День пам'яті любої та шанованої Галини Михайлівни Лактіонової відбувся. Не погрішу - її душа на небесах мабуть-таки тішилася тією атмосферою любові та дружби, світлої пам'яті та родинного тепла, які наповнювали стіни рідного ще недавно їй Будинку вчителя. Низький уклін вам усім, хто прийшов з пам'ятним словом чи піснею, та щира подяка. Не тільки для мене особисто Галина Михайлівна була Колегою, старшим Другом, Учителем, Світочем, творчою Особистістю, Зорею-путівником, яка гріла, світила, надихала, кликала до дії... Любила, берегла, шанувала всіх та кожну хвилину життя. І ми її любили та шанували. І збережемо у наших серцях все те. І нести будемо все те по життю... Будемо вірними її світлій пам'яті...»

 

P. S. Вдома я беру подарунок - диск від Галини Михайлівни, вмикаю звук і слухаю прекрасно виконані ніжні романси, я вслуховуюся в кожну ноту, в кожне слово, в кожну музичну інтонацію, в ніжні емоційні відтінки, відчуваю душевний настрій талановитої співачки і розумію, як і мої творчі друзі, що наша «Співуча родина» живе і буде далі жити, і буде збирати своїх шанувальників, і буде пам'ятати все те вічне, що об'єднує нас усіх. І ось уже в січні 2018 року відбудеться наш традиційний «Різдвяний вечір».

 

P. P. S. У статті використано матеріали сценарію вечора пам'яті Галини Лактіонової авторства Іванни Братусь та Олени Шепеленко.

 

Фото С. Цушка та Т. Моторної

До друку підготувала Лідія Корсун