Серед зимового сірого Києва Національний музей Тараса Шевченка пропонує зануритися в літні фарби фантастичного світу Марії Примаченко. Протягом зимових канікул на виставці «Невидиме. Марія Примаченко» можна подивитися роботи української майстрині, творчістю якої захоплювався сам Пабло Пікассо. Виставка триватиме до 21 січня.

Марія Примаченко завжди підписувала свої полотна просто «М. П.», проте на звороті розгортала ще один невидимий світ, який доповнював і надавав нових смислів її картинам. Це - фантастичні назви-підписи, які малоосвічена (через хворобу в дитинстві Марія Примаченко не змогла здобути хорошу освіту, обмежилася лише 4 класами шкільної освіти) художниця витворювала народною говіркою у вигляді приказок-приповідок, часто римованих. Дуже прості, жартівливі, по-дитячому наївні, вони звучать влучно, якісно і актуально. Саме в цих підписах втілились виразні словесні образи, які завжди пов'язані з естетичним і мовним багатством народу. Звідси та дивовижна синхронність художнього образу і віршованих примаченківських підписів-примовок. Підписи легко запам'ятовуються: «Наши орли летають, летають людям щасця бажають».

«Космічний» світ Примаченко доповнено скульптурами зі сіна – сіноскриптами від творчої майстерні Олексія Шевчука «ArtBuy»та «гуцульськими» роботами Сергія Григоряна	скульптурний 3D формат 9 персонажів фантастичних тварин Марії Примаченко

 

Шляхом змістовного попадання й отакої орнаментальної в'язі слів досягається справжній синтез образотворчого мистецтва і мовно-інтонаційного зображення.

Музей Тараса Шевченка вирішив показати зворотній, потаємний бік робіт художниці, які нещодавно отримав для своєї колекції від Дирекції художніх виставок України.

«Загалом, до фонду музею в листопаді минулого року надійшло приблизно 90 робіт самої художниці і роботи родичів. На виставці представлена четверта частина, - розповідає співкуратор виставки Дуброва Марія. - Після виставки над роботами буде розпочато процес реставрації».

Марія Примаченко. «Пан Коцький». 1987 р., папір, темпера, гуаш

 

Сама ідея показати зворотній бік робіт спала на думку фотографу музею і співкураторові виставки. Робочий процес паспортизації картин включає детальний опис і фотографування картини з обох боків.

Фотографа вразила мова, влучність, неординарність підписів, які, за словами самої співробітниці, не можна було не показати відвідувачам музею.

Коли глядач читає оригінальні підписи, робота сприймається по-іншому. До цього часу твори підписувались коротко, і так званою літературною мовою. Підписи не містили тої самої живої мови.

 

«Чуліндра радуєця, що уродила хороша морква красна Прикрасна» - оригінальний підпис.

«Чуліндра радіє, що вродила» - так звучить відредагований підпис під роботою.

«Украінська свальба и весяла жартовліва і багата, і щаслива» - «Українське весілля», відповідно.

У рамках виставки в атріумі музею Тараса Шевченка функціонує інтерактивний простір Prima Maria, встановлені величезні зображенням звірів та птахів Марії Примаченко, яскрава фотозона.

Марія Примаченко. «Під вишнею, під черешнею». 1984 р., папір, гуаш

 

Велика розмальовка на стіні, розгорнута у зоні дитячої творчості, на якій можна власноручно розмалювати твори Марії Примаченко, користується неабиякою популярністю.

Олексій Шевчук переводить у скульптурний 3D формат 9 персонажів фантастичних тварин Марії Примаченко і припускає, що орнаменти на тваринах - це закодовані майстринею послання майбутнім поколінням. Скульптури виконані зі сіна, у вигляді синоскриптів. «Космічний» світ Примаченко також доповнено «гуцульськими» роботами Сергія Григоряна.

 

Експозиція Марії Примаченко в музеї розділена на два крила. Роботи розташовані за тематикою: фантастичні звірі, птахи-квіти, квіти-орнаменти, сюжети з повсякденного життя.

«Звірина серія» - явище унікальне і не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві, це - витвір уяви художниці. Таких звірів не існує у природі. «Морське чудо», «Лекаха», «Левик з рибкою», «Поліська красавиця», «Горохове чучело», «Бичок у квітах» - так авторка називає своїх звірів.

 

Художниця бачить свого фантастичного птаха як реального, живого і знаходить відповідні художні засоби для його образу. Птахи у неї шовково-золотаві, квіткоподібні, птахи з крилами-вишиванками. Вони в неї сині, жовті, зелені, вогняні.

Ритм, м'який і граціозний, визначає квіткові композиції художниці. Композиції з квітів - декоративні і монументальні, вони нагадують стінопис і є надзвичайно архітектонічними. У них неповторний ритмічний лад, що тримається саме у цьому кольорі, саме у цьому розмірі.

Твори Примаченко свідчать про те, що за ними стоїть велика, різноманітна школа народного мистецтва, багатовікова культура народу. Процес творчості художниці - це феномен дивовижного сплаву конкретного мислення, інтуїції, фантазії і, нарешті, підсвідомого, коли відчиняється «будиночок чаклунки» і звідти виходять у світ її небувалі, часом химерні образи. І головне - творчість Примаченко здатна викликати асоціації у глядача.

 

За складністю і, водночас, гармонійністю особливе місце в її творчості посідають «багатосценові» картини. Тут, як у казці, зміщуються всі уявлення, всі масштаби. Пливуть величезні риби, летять величезні пахи, стоять уквітчані гарненькі хатки, на деревах достигають небувалого розміру яблука. У них - казка та бувальщина, вигадки та реальність, сплавлені у такий єдиний організм, що навіть найнезвичайніші на перший погляд речі здаються переконливими.

Масові побутові сцени побудовано на протистоянні головних і другорядних дійових осіб і груп. Люди в цих картинах - епічно спокійні і сповнені гідності персони, привітні і доброзичливі. Вони дивляться просто на нас, ніби запрошують взяти участь у події.

 

Марія Примаченко народилася 1909 року, в селі Болотня, на Київщині, біля Іванково (сьогодні - смт. Іванків, Київської області). У літературі є розбіжності щодо точної дати народження, одні джерела називають 1 або 2 січня, інші - 12. Батько художниці Авксентій Григорович займався теслярством і різьбленням по дереву, бондарював, майстрував дворові огорожі у вигляді давньослов'янських зображень. Мати Параска Василівна була визнаною майстринею вишивання, сама одягалася й одягала сім'ю у власноруч вишиті сорочки. Бабуся фарбувала і розписувала писанки.

У дитинстві Марія Примаченко занедужала важкою хворобою - поліомієлітом. Сталося лихо, коли дівчинці було 6-7 років. Після хвороби одна нога залишалася нерухомою - і довелося маленькій Марійці спиратися на милиці.

 

Недуга, звичайно, дуже вплинула на дівчинку, у неї загострилися слух і зір.

Освіту Марія здобувала у місцевому лікнепі (скорочення лік-неп - пункт ліквідації неписемності, школа для дорослих).

У 8-річному віці Марійка вперше спробувала розфарбувати свою хату. Сусідам припало до душі таке оформлення оселі, тож отримала вона чимало замовників.

1935 року талановиту дівчину помітила київська художниця Тетяна Флору, коли збирала взірці для виставки народного мистецтва.

Завдяки діяльності і старанню Тетяни Флору, наступного 1936 року Марію Примаченко запросили до експериментальних майстерень при Київському державному музеї. Тут вона навчається, знайомиться і працює з такими художницями, як Тетяна Пата, Параска Власенко, Наталія Вовк.

 

Саме у 1936 році майстерні були реорганізовані у Школу народних майстрів, яку і закінчила Марія Примаченко.

Малювала Марія Примаченко обома руками - як правою, так і лівою, але жодної відмінності у тому, якою рукою була намальовано картину, не помітно.

У ці роки Марія Приймаченко створює цілу серію малюнків, яку назвала «Звірі у Болотні» (1935-1941), для яких характерне біле тло, темні плями зображених звірів і птахів, пов'язаних із казковими рослинами.

Тоді ж і прийшов перший успіх. Роботи Марії Примаченко відібрали на Українську республіканську виставку народного мистецтва, яка проходила в Києві. Наївні, яскраві, зворушливі роботи привернули увагу журі і були відзначені дипломом 1-го ступеня. Це була перша перемога.

Одразу після цього її малюнки потрапили на Всесоюзну виставку народного мистецтва у Москві, згодом - у Ленінграді. А вже у 1937 році птахи і звірі Примаченко вражали навіть відвідувачів Першої міжнародної виставки у Парижі. На ній Примаченко отримала золоту медаль. Захоплюються її творами відомі світові митці. Пабло Пікассо називав її твори «прекрасними роботами геніальної жінки». Марк Шагал так захопився творчістю Марії Примаченко, що аж сам почав малювати дивних істот, які дуже схожі на звірів нашої геніальної художниці.

Свою другу половинку - лейтенанта Василя Маринчука, який теж був родом з Болотні, рідного села Марії, вона зустріла в Києві.

Невдовзі після того, коли Марія повернулася додому, в Болотню, почалася війна. Василя призвали на фронт, спочатку на Фінську війну, потім на радянсько-німецьку. Марія під своїм серцем уже виношувала сина, який народився у грудні 1941 року. Марія дала йому ім'я Федір. Згодом син став теж народним художником, вчився у матері і всіляко підтримував її.

Про народження сина Василь дізнався уже на фронті.

Коханий чоловік, з яким навіть не встигла розписатися Марія, загинув на війні, так і не побачивши сина. Не отримала навіть похоронку.

Залишилася Марія вдовою з маленькою дитиною на руках та старенькими батьками, жила у старенькій напівзруйнованій хаті, а ще нещодавно сподівалася якось збудувати новий будиночок. Довоєнні успіхи забулися. Марія опинилася повністю поза художнім життям. Сама країна у цей час підтримувала тільки монументальне мистецтво, що оспівує соціалістичну дійсність, змальовуючи навколишній світ, згідно з ідеологією комуністичної партії. Такі відомі колись і захоплюючі довоєнні твори Марії Примаченко виявилися нікому не потрібними. Не було зовсім у неї мотивації щось писати. Раніше створені роботи змушена була продавала за копійки, щоб якось звести кінці з кінцями.

Поволі світлий образ творів Марії Приймаченко знову привернув увагу людей, картини та інші витвори знову мали попит, а про саму художницю заговорили. У 1959 році вона стала членом Спілки художників, а це не могло не відкрити для неї нові можливості. Після публікації в газеті «Київська правда» до робіт художниці повернулася велика популярність. І у 1961 році збулася давня мрія Марії Примаченко - нарешті був побудований новий цегляний будинок у рідному селі за допомогою районної влади.

У 1960 році Марія Примаченко була нагороджена орденом «Знак пошани».

Художниця у цей час (1960-1965 роки) натхненно працює над новим циклом «Людям на радість», до якого ввійшли роботи «Сонях», «Синій вазон із квітами», «Голуб на калині», «Пава у квітах», «Лев». Саме за цей цикл Марії Примаченко присвоєно звання лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка у 1966 році. А у 1970 р. одержала звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. Була також нагороджена орденом «Знак пошани». У 1998 Марії Примаченко було присвоєно титул народної художниці.

Марія Примаченко ілюструвала дитячі книжки: «Ой, коники-сиваші» (1968), «Товче баба мак», «Журавель» (обидві 1970), «Чорногуз приймає душ» (1971).

У творчість Примаченко останніх років входять роздуми «про час і про себе», роздуми про людську долю. У 1986 року вона створила вражаючу чорнобильську серію. Рідне село Марії Примаченко розташоване у 30-кілометровій зоні Чорнобиля, і серце художниці тисячами струн з'єдналося з долями близьких і рідних їй людей, що так чи інакше потерпіли від атомного лиха... Цикл робіт, присвячений цій трагедії, розійшовся по світу.

Протягом останніх років життя стара недуга скувала Марію Оксентівну, вона не підводилася з ліжка. Але продовжувала спілкуватися зі світом, не зупинялася, малювала і далі...

Відійшла у засвіти 18 серпня 1997 року. Залишила по собі чарівний світ, котрий дивує і зачаровує...

 

Фото автора