Поки у «великій Україні» тривають політичні баталії і суперечки навколо майбутніх кандидатів у президенти, там, на невеликому клаптику донбаської землі, щодня гинуть люди.

Аби ті, хто за їхніми спинами, у глибокому тилу, могли висловлювати свою думку, могли скидати і переобирати владу, могли жити як вільні люди. Могли мати все те, чого нема в Росії. Щоби Україна міцніла і ставала сильною, заможною країною. Щоб дати шанс українській культурі, українській мові стати на ноги, віддихатися від міцних смертельних, обіймів, якими Росія сторіччями душила Україну. Зрештою, щоби Україна була як країна на мапі світу. Вони, воїни на передовій, дають усім нам шанс. І цей шанс скроплений їхньою кров'ю. Цінуймо їхню велику жертву.

Ми продовжуємо публікувати спогади, зібрані волонтерами, про бійців, які загинули, захищаючи кордони України від наступу російських військ.

Ігор Телюк

Ігор Володимирович Телюк (позивний «Сокіл») народився 30 вересня 1979 року, в селі Клавдієво-Тарасове, Бородянського району, Київської області. 1990 року переїхав до села Бабинці.

Закінчив Клавдієвську школу, після чого здобув освіту у Київському ВПУ № 4, отримавши фах «верстатник широкого профілю 3-го розряду». Працював у Бородянці верстатником, а також плавильником металу в селі Горенка.

31 січня 2016 року підписав зі ЗСУ контракт на три роки.

Солдат, кулеметник 1-го зводу 1-ї роти 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.

Хоробрий та безстрашний воїн, Ігор Володимирович за час служби пройшов разом зі своєю бригадою всі гарячі точки. Він ніколи не панікував при обстрілах, натомість, завжди знав, як діяти та де його місце.

Завжди випромінював позитив, навіть у найважчі моменти був справжнім, надійним другом для своїх побратимів.

Загинув 7 вересня о 12:30 у промзоні міста Авдіївка, Донецької області, від кулі снайпера. Хлопці укріплювали бойові позиції та клали колоди, а в цей час пролунало два постріли, один з яких в одну мить залишив матір без сина, зробив вдовою дружину та сиротою доньку.

10 вересня українська земля прийняла ще одного свого захисника, який поклав голову, захищаючи Батьківщину. Відбулося це у Бабинцях, на Тарасівському кладовищі.

В Ігоря Володимировича залишились мати, брат, сестра, дружина та донька.

Сергій Альмужний

Сергій Валерійович Альмужний (позивний «Матрос») народився 10 січня 1987 року, в селі Красилівка, Ставищенського району, Київської області.

Батько воював в Афганістані та повернувся звідти живим, проте невдовзі трагічно загинув. Після закінчення Красилівської середньої школи хлопець відслужив строкову службу спочатку в Луцьку, а потім - матросом у державній прикордонній службі морської охорони у місті Ізмаїл.

Працював трактористом, також їздив на заробітки до Києва.

На війну пішов добровольцем. Із 22 серпня 2014 року перебував у складі 5-го батальйону 30-ї окремої механізованої бригади. Зі січня 2015 року був на війні, пройшов важкі бої та вихід із Дебальцевського котла.

Знав усі види озброєння, вмів стріляти як з ручного, так і станкового гранатометів, снайперської гвинтівки та кулеметів.

2016 року приєднався до внутрішнього корпусу батальйону «Донбас», а з 14 листопада 2016-го служив гранатометником 1-го взводу 3-ї роти «Донбас» 16-го окремого мотопіхотного батальйону «Полтава» 58-ї окремої мотопіхотної бригади.

Цієї зими разом з побратимами поїхав на блокаду, щоб підтримати наших хлопців, після чого 24 квітня 2017 року прибув до нового підрозділу.

Старший солдат, командир відділення розвідувального взводу 3-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.

Матрос постійно займався технічним удосконаленням бойового спорядження, вносив новаторські зміни, майстрував перехідники для того, щоб із РПГ можна було стріляти боєприпасами від СПГ.

Загинув 14 вересня о 20:00 у районі шахти Бутівка (місто Авдіївка, Донецької області) від кулі снайпера, що влучила у шию.

Похований 16 вересня у Красилівці. У нього залишились мати, дві сестри, брат, дружина та донька.

Сергій Гувір

Сергій Іванович Гувір народився 24 квітня 1993 року, в селі Крутоярівка, Білгород-Дністровського району, Одеської області.

Старшина, інспектор прикордонної служби 3-ї категорії - черговий відділу прикордонної служби «Станично-Луганське» (в/ч 9938, с. Гарасимівка) Луганського прикордонного загону ДПСУ.

На війні - з осені 2016, до того служив у в/ч 2197 в Білгород-Дністровському прикордонному загоні Південного РУ ДПСУ.

Загинув 28 вересня о 17:00 неподалік від залізничної станції «Ільєнко» Станично-Луганського району, Луганської області, за 800 метрів від кордону з РФ внаслідок підриву на фугасі з розтяжкою.

Залишились батьки і вагітна дружина.

Роман Довгий

Роман Сергійович Довгий народився 22 лютого 1991 року, в місті Первомайськ, Миколаївської області.

Спочатку навчався у Первомайській школі № 7, закінчив там 9 класів та перейшов до гімназії, потім навчався у вечірній школі та отримав середню освіту.

Встиг попрацювати на автозаправці, після чого у жовтні 2011 року пішов до військкомату та підписав зі ЗСУ контракт.

Роман Сергійович був позитивною людиною, любив життя, вмів цінувати те, що в нього було. Мріяв почати будувати своє щасливе сімейне життя, дуже хотів удочерити доньку своєї дівчини. Але так і не встиг.

На війні перебував із 2014 року. 2015 року отримав посвідчення учасника бойових дій, а у лютому 2016-го демобілізувався, проте невдовзі знову підписав зі ЗСУ контракт.

Старший солдат, військовослужбовець 8-го батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Після демобілізації, яка мала відбутися на початку жовтня цього року, Роман Сергійович хотів поїхати до Польщі разом зі своєю майбутньою дружиною.

На шляху до щастя став той останній у його житті бій.

Загинув 23 вересня близько 4:00 у районі села Новоолександрівка, Попаснянського району, Луганської області, внаслідок кульового поранення, отриманого під час бою з ДРГ ворога.

Похований 27 вересня на Кінецпільському кладовищі Первомайська. У нього залишились бабуся, мати, вітчим, молодший брат та кохана дівчина.

Дмитро Деде

Дмитро Васильович Деде народився 12 березня 1984 року, в селі Єлизаветівка, Тарутинського району, Одеської області. Мешкав у селі Підгірне.

Старший прапорщик, дільничний інспектор прикордонної служби 1-ї категорії відділу прикордонної служби «Станично-Луганське» (в/ч 9938, с. Гарасимівка) Луганського прикордонного загону ДПСУ.

На війні - з осені 2016, до того служив у в/ч 2197 в Білгород-Дністровському прикордонному загоні Південного РУ ДПСУ.

Загинув 28 вересня о 17.00 неподалік залізничної станції «Ільєнко» Станично-Луганського району, Луганської області, внаслідок підриву на фугасі з розтяжкою.

Залишились дружина та двоє дітей.

Сергій Клемешев

Сергій Сергійович Клемешев (позивний «Клема») народився 16 лютого 1993 року, в селі Красносілка, Лиманського району, Одеської області.

Хлопець закінчив 9 класів сільської школи, після чого продовжив навчання у ВПУ № 25, де отримав фах «столяр-тесляр». 2011 року пішов служити строкову. Після повернення з армії працював продавцем-консультантом на шкіряному комбінаті та охоронцем на паркінгу.

Коли в Україні зробила перші кроки війна, Сергій Сергійович був призваний за мобілізацією у квітні 2014 року. Захищати країну вирушив без жодних вагань, не ховаючись від повісток, адже вже тоді, у молодому віці, знав, що це - його святий обов'язок як чоловіка. Рік служив у Херсонській області, у селі Червоний Чабан (зараз - Преображенка), на кордоні з окупованим Кримом.

14 лютого 2017 року підписав зі ЗСУ контракт. Після навчань на Яворівському полігоні навесні цього року прибув до свого підрозділу як молодший сержант, командир інженерно-саперного відділення інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 28-ї окремої механізованої бригади.

Пройшов курси саперної справи у Центрі розмінування у Кам'янці-Подільському, де показав себе з найкращого боку, швидко вчився, добре засвоюючи теорію.

Сергій був доброю та дружелюбною людиною, мав авторитет серед побратимів, працював впевнено, холоднокровно та спокійно на бойових виходах.

Йому було лише 24 роки.

10 червня 2017 року разом із бригадою прибув у зону війни. Незважаючи на постійну небезпеку, ніколи не втрачав життєрадісність, для кожного знаходив своє слово підтримки.

Загинув 1 жовтня поблизу села Богданівка, Волноваського району, Донецької області, внаслідок підриву на міні. Уламок влучив у скроню.

Похований 4 жовтня у рідному селі. У нього залишились батьки, брат, сестра та донька.

Іван Михайлов

Іван Михайлов народився 29 квітня 1992 року, в селі Першотравневе, Житомирської області.

Військовослужбовець 55-ї ОАБр, ЗСУ.

Загинув 15 червня 2017 року поблизу м. Новогродівка, Донецької області.

Похований на кладовищі у рідному селі Першотравневе.

Його вдома так і не дочекалися мама Тетяна Олександрівна, старша сестра Катерина та молодший брат Сергій.

Андрій Беспалов

Андрій Іванович Беспалов (позивний «Палич») народився 17 березня 1971 року в місті Челябінськ (РФ). 1986 року разом зі сім'єю переїхав жити в Україну, в місто Кропивницький, а з 2004 року став мешканцем смт. Нове, Кіровоградської області.

Закінчивши 10 класів школи, вступив спочатку до військового училища у Калінінграді, з якого перевівся до Кіровоградського машинобудівного коледжу Кіровоградського національного технічного університету. Отримав освіту за фахом «інженерна механіка та машинобудування».

До фанатизму захоплювався риболовлею. Займався цією справою професійно, неодноразово виступав суддею на змаганнях з цього виду спорту.

Добро світилося в його очах. Коли одного разу до його батьків приїхав з Авдіївки син знайомих та віддав їм форму, то Андрій сказав, що в жодному випадку її не одягатиме, а відвезе до своїх, бо є у нього боєць, якому вона у сто разів потрібніша.

На війну чоловік вирушив добровольцем у 2014 році. Після навчань у Десні був відряджений до свого підрозділу.

Спочатку служив у роті матеріального забезпечення, оскільки чудово тямив у техніці та був хорошим спеціалістом з озброєння. Потім служив у протитанковому артилерійському дивізіоні, а пізніше за власним бажанням перевівся на передову.

Молодший лейтенант, заступник командира роти вогневої підтримки 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади.

У серпні цього року впродовж місяця був командиром поста на передовій, тому що його побратима контузило. Андрій Іванович гідно замінив його як справжній та мужній воїн.

Він зовсім трохи не дочекався на звання лейтенанта. «Тату, у мене для тебе - подарунок», - казав він батькові, який теж є кадровим військовим у запасі, маючи на увазі, що незабаром привезе додому нове звання та нагороду.

Однак, не судилося.

Загинув 16 жовтня о 15:30 у районі селища Невельське, Ясинуватського району, Донецької області, внаслідок підриву на розтяжці під час бойового чергування.

Похований 19 жовтня на Алеї Слави у Кропивницькому. У нього залишились батьки, сестра та син.

Джерело: «Цензор. НЕТ»