rss
10/17/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#338

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Про необхідність Народної служби безпеки та охорони

Ще задовго до серії гучних вбивств активістів у вузьких колах волонтерів було добре відомо, що війна в нас іде на двох фронтах: і на лінії оборони, і в тилу, і невідомо, котра жорстокіша. Волонтерів і активістів залякували, били, шантажували. Багато хто здавався. Зараз ця хвиля пішла з новою силою - і з нею необхідно боротися.

Найлегше було залякати волонтерів, котрі мали маленьких дітей - і разом з цим мали активну громадську позицію. Їм телефонували невідомі, і казали: «Твоя дитина бавиться на такому-то майданчику, одягнена в такий-то одяг і таку-то шапочку. Якщо ти не стулиш пельку, твоя дитина буде у нас». Після цього хтось мовчки згортав оберти, хтось тихенько писав у Фейсбуку «вибачте, людоньки, але я хочу, щоб мої діти були живі». За дивним збігом, ці люди або критикували чинну українську владу, велику й маленьку, або ж бачили у діях чиновників злочинну недбалість.

Тих, у кого дітей не було, просто намагалися залякувати чи бити.

Для прикладу, побили відому активістку, керівницю Центру підтримки аеророзвідки Марію Берлінську.

«...В центрі Києва мене впізнали кілька сепаратистів: «Коли сюди прийде Путін, ми таких, як ти, будемо вішати в ряд на Хрещатику». Зав'язалася бійка. У результаті у мене проопероване плече, поставили металеву пластину», - розповідала Берлінська у своєму ФБ. А коли вона була на зустрічі з міністром оборони і вирішувала питання щодо статусів для добровольців (детальніше про це можна прочитати тут: http://www.chasipodii.net/article/19868/), її квартиру обікрали. Марії не було вдома буквально 4 години.

Вона зверталася до міністра оборони Полторака з проханням виділити їй зброю, якою так часто нагороджують різних відомих провладних осіб, геть аж до дружин міністрів. Їй відмовили з формулюванням: «...зважаючи на дійсно вагомі заслуги згаданої громадянки перед ЗСУ, нагородження зазначеною вище відзнакою у МО до закінчення АТО та повної нормалізації обстановки в Україні обмежено».

Тобто, заслуги перед Батьківщиною є, але поки йде війна, давати зброю ми таким заслуженим патріотам не будемо, най відбиваються голіруч, якщо раптом що.

Після цього Марія написала застереження для колег на сайті Цензор.Нет:

 

«Ми повинні гранично чітко усвідомити для себе дві речі:

1. Війна - це не тільки Донбас. Війна йде на всій території України. Кожного з нас в будь-який момент можуть викрасти, катувати, вбити або вивезти з країни. Російські спецслужби працюють постійно, жорстко і на порядок професійніше. Часом зсередини наших спецслужб.

Якщо ви - активіст, доброволець, волонтер, і, разом з тим, людина, яка публічно говорить про російських агентів, корупцію, політичні маніпуляції, називаєте прізвища і факти, якщо ви їм реально заважаєте - ви з великою ймовірністю у групі «смертників». І не важливо, з якого боку за нами прийдуть, чужі чи «свої».

Важливо, що рано чи пізно таки прийдуть.

2. Ніхто не буде нас захищати...

Єдиний спосіб захистити себе - це зайнятися цим самому.»

Блог Марії Берлінської на Цензор.Нет
(https://censor.net.ua/b1106675)

 

До деяких волонтерів теж останнім часом дуже вже часто почали надходити погрози, і то з дуже конкретним текстом. Добре тим, у кого є хоч невеличка охорона з колишніх бійців. А в кого нема?

З менш відомими активістами і навіть бійцями взагалі не церемоняться - скільки їх за ці 4 роки, вбитих і побитих на, здавалося би, цілком мирній території...

2 січня в Києві без попередження і шантажу намагалися викрасти доньку відомої волонтерки Діани Макарової - однієї з небагатьох волонтерів, котрі не соромляться озвучувати незручну, а іноді і дуже незручні правду.

Олександра Макарова поїхала з волонтерським завданням до бійця, маленька дитина якого тяжко захворіла. Повертатися вирішила на таксі, викликала Убер. Водій першої машини сказав, що якщо на дорозі будуть ями, то він далі не поїде. Замовниця скасувала рейс, викликала друге таксі - теж від Убера.

 

  Title
 
 «…щоб збудить//Хиренну волю, треба миром,//
Громадою обух сталить,//Та добре вигострить сокиру,//
Та й заходиться вже будить.//
А то проспить собі небога//
До суду Божого страшного!//
А панство буде колихать,//
Храми, палати мурувать,//
Любить царя свого п’яного,//
Та візантійство прославлять,//
Та й більше, бачиться, нічого.»
Незмінно актуальний Тарас Григорович….

«Другий автомобіль їхав дуже довго - хоча вже був практично на місці... Весь цей час водій був на зв'язку з дочкою і ламаною то українською, то російською мовою щось бурмотів про документи, які йому треба забрати. Він сказав, що сам поляк і «погано понімайт український». Дочка перейшла на англійську і наш поляк теж перейшов. Ім'я поляка-таксиста Павло, як випливало з аккаунта.

Коли таксі прибуло на місце - дочка вийшла з під'їзду. З нею був демобілізований боєць, він  зробив вигляд, що знімає водія на телефон.

- Я іноземець. Мене не можна снімайт - спокійно відповів водій.

Дочка пояснила, що ніхто нікого не знімає. Але водій наполягав на тому, щоб потрібно викликати поліцію і весь час запитував, який номер телефону поліції і на яку адресу викликати поліцію.

Це було дивним. Будь-який іноземець, який живе в Україні, повинен знати номер поліції. Адресу виклику таксист теж повинен був знати. Приїхав же ж він якось за цією адресою? Нарешті, повторивши тричі, що ось він зараз викличе поліцію, таксист набрав якийсь номер і промовив:

- Май нейм Петро Кузнєцов.

«Дивне прізвище як для поляка» - подумала дочка і відмовилася і від цього автомобіля. Але машина залишалася стояти у дворі, наш таксист-«поляк» вмовляв мою дочку все ж сісти в автомобіль. У цей момент з темряви порожнього двору багатоповерхівки виступила група з трьох чоловіків... А з під'їзду вийшло двоє друзів нашого бійця, які до цього сиділи в квартирі. Троє на троє - такого ніхто не чекав, темні фігури розвернулися і швидким кроком пішли...

Кожен, хто користувався Убером, знає, що після виклику машини у вас висвічується аккаунт водія. Був аккаунт і у нашого «поляка». Але через годину цей аккаунт раптом зник. І замість нього висвітився зовсім інший аккаунт. Інший водій, інше фото, інший автомобіль. Ім'я інше. Виходило так, що на виклик повинна була прибути саме ця машина. Але казна-звідки взявся поляк - то чи Павло (якщо вірити зниклому аккаунту), то чи Петро Кузнєцов.

... напевно, у кожного волонтера є (на четвертому році війни як не бути?) друзі, які можуть перевірити особу людини по фото, телефону, прізвищу. У нас теж є такі друзі.

«Поляк ваш зовсім не поляк. За фото він Саллахудін Паша».

Виявляється, наш «поляк» Паша свого часу прийняв іслам. Взяв інше прізвище. Десь служив, з кимось воював. Підтримує стосунки з Сирією, зокрема з Алеппо.

...«Схема знайома. Водії Убера можуть відстежувати потрібних клієнтів за номером телефону. А також стежити і чекати. У потрібних місцях виклику працюють в групах».

...«Багато дивних збігів. Наш ніби поляк прийняв іслам у 2017 році. Ходить в мечеть Ар-Рахма. Досить неоднозначний ісламістський радикальний напрямок Хашебідот, мечеть побудували за рахунок чеченського криміналітету. У багатьох країнах цей напрям заборонено».

...«Муфтій цієї церкви (він себе ще називає муфтієм України) шейх Ахмед Тамім, сам ліванець. Його називають другом Кадирова. Цю проблему досліджував друг Аміни Айдер Муждабаєв. І, наскільки мені відомо, Аміна про це писала і дуже часто говорила. На цю мечеть ще Снєгірьов у 2014 році заяви в СБУ писав про радикальний ісламізм. Зараз є великі підозри, що через радикально налаштованих ісламістів мечеті Ар-Рахма діє осередок підготованих бійців Кадирова. Ось такі збіги.»

(Від редакції: Окуєва, для прикладу, писала про зустрічі Андрія Парубія з шейхом Ахмедом Тамімом).

І тут настав час дивуватися нам - бо ні я, ні моя дочка, ні сам Ф.О.Н.Д., в якому ми працюємо, ніколи не був пов'язаний з чеченцями, та й взагалі з ісламським світом мало пов'язаний. Я не була знайома з Аміною Окуєвою. Моя дочка теж.

Я написала пост, в якому попросила допомоги і поради у нашої поліції. Антон Геращенко відповів мені в приватному порядку. Його помічник Олексій Рудь обіцяв розглянути інцидент. Сказав, що будуть перевіряти дану мечеть і дадуть запит на Убер. Порадив у подібних випадках одразу викликати поліцію».

Блог Діани Макарової на Цензор.Нет
(https://censor.net.ua/b3043303)

 

Як видно з посту Діани Макарової, за українськими активістами активно полюють не тільки українські чи російські злочинці, а ще й чеченські. І в тилу вони почувають себе набагато вільніше, ніж на лінії фронту.

Тож пора вдосконалювати систему народної оборони. У той же спосіб, в який було створено народну службу тилу, народні загони військових медиків, народні загони добровольців, тепер потрібно створювати і народну службу безпеки і охорони.

Охороняти насамперед волонтерів і активістів, котрі критикують владу (велику й маленьку), і їхніх дітей (і дорослих, і маленьких). Охороняти цілодобово.

Виділяти на це гроші з волонтерських фондів.

Так, звісно, «жаба буде дусити» - витрачати на охорону ті гроші, котрі могли би піти на тепловізор чи коптер, і врятувати чиєсь життя на фронті. Але потрібно усвідомити, що зараз, коли Росія зрозуміла, що так легко відгризти шматок території не вдасться, всі її зусилля будуть спрямовані на те, щоб знищити найактивніший прошарок нашого суспільства. Їм це вдавалося вже не раз і не два - і, зокрема, вдавалося і з тієї причини, що ця еліта соромилася витрачати гроші на захист себе (та й на захист країни теж). Масове винищення найактивніших громадян коштує нації набагато дорожче, ніж загарбання області, а то й двох. Кому-кому, а нам це має бути дуже добре зрозуміло. Тож треба притлумити жабу - і витрачатися на захист. Створювати окремі картки для служби безпеки і охорони - і пояснювати людям, для чого це потрібно.

Більше того, активісти повинні знати, що їх захищатимуть, що у них за спиною - міцне і надійне плече цілого народу. Звісно, всіляке буває, і 100-відсоткову гарантію не дасть ніхто, але люди, котрі наважуються стати на захист свого народу, повинні знати, що народ зробить все можливе і неможливе, щоб захистити їх.

На нас ідуть з війною цілою системою - ми повинні створити систему не те що не гіршу, а набагато кращу - оскільки ми воюємо за свою землю і за свій народ, правда на нашому боці. Нам це вдалося зробити на фронті, ми створили систему служби тилу, систему військових медиків, систему добровольчих батальйонів. Настала черга системи безпеки і охорони.

Так, схоже, доведеться платити «добровільні податки» двічі чи тричі. Але тільки так ми можемо захистити від фізичного знищення людей, котрі працюють на країну (не плутати з наразі наявною формою держави), і наше майбутнє разом з ними.

Так, потрібно цілим народом робити мозковий штурм - і думати над тим, як цю систему налагодити найкращим чином, щоб вона була всеохопною, і швидко реагувала на ризики. Щоб активісти, котрим погрожують, йшли не в міліцію, котра їм відмовляє, а могли спокійно звернутися до волонтерської служби охорони - як то роблять військові, коли потребують нагальної волонтерської чи медичної допомоги.

Теоретично, це могли би бути охоронні фірми, котрі існують на благодійні внески громадян, або на підтримку благодійних фондів. Це була б цілком доступна форма - без явного конфлікту з нашим наразі «нібито правовим» полем. До того ж, охоронні фірми мають право використовувати вогнепальну зброю.

Практично, швидше за все, таким фірмами будуть ставити палиці в колеса ще при реєстрації - хіба що вибивати реєстрацію кожної фірми фейсбук-плачами і фейсбук-ґвалтами, як то наразі відбувається з розмитненням санітарних автомобілів.

Більш ймовірною є форма «народних дружинників». Щоправда, озброюватися доведеться тим, що під руку трапиться - від макогонів і качалок до бруківки, але чи нам вперше?

Щось схоже в нас вже було під час Революції і після неї - а потім народ розслабився, втратив пильність і вирішив, що це занадто, можна і без цього обійтися. Так от - не можна. Такі служби мають існувати як мінімум при кожному волонтерському фонді. Ворог не дрімає, і активно працює в тилу, і з цим потрібно щось робити.

І заразом демобілізованим воякам буде чим зайнятися - щоб не забували, що війна в нас не тільки по лінії фронту. І навичок та вмінь по цей бік треба не менше, ніж на передовій...

Крім того, на рівні країни потрібно відпрацьовувати вправу «віддяч добром за добро». Був на фронті? Волонтер тобі допомагав, коли тобі без цієї допомоги загрожувала смертельна небезпека? Тепер небезпека загрожує волонтерові, потрібно віддавати борг...

 

P. S. Одного разу (та й чи тільки одного?) нашим східним сусідам і їхнім поплічникам це вдалося - знищити найактивнішу частину нашого суспільства. Треба докласти всіх можливих і неможливих зусиль, аби вони не повторили цього «на біс».

Хто більше потрібен українській владі? Журналісти чи «тітушки»?

Сергій Тримбач, заступник голови Національної спілки кінематографістів України: «Мільйон проданих квитків – і зміни в нашому кіно будуть незворотними»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com