Де місце майстрів слова у новій, постмайданній, ніби проєвропейській, ніби гуманній й ніби правовій державі Україна, що вже є асоційованим членом Європейського Союзу? Їхнє місце у владі? При владі? Біля влади?

...Не секрет, що чимало з тих, хто до Революції гідності був у непримиренній опозиції до режиму Януковича і що є сили працював над тим, аби чимдуж швидше вкоротити йому політичного віку, нині забезпечили собі «теплі місця» у тих самих органах управління країною, проти яких вони ще кілька років тому так нещадно виступали. Й мова тут не про низові ланки, не про виконавців. Йдеться про тих, хто приймає рішення та безпосередньо впливає на ситуацію у країні.

Скажімо, чинний генеральний прокурор Юрій Луценко свою кар'єру в політиці починав як відповідальний за роботу зі ЗМІ у Соцпартії. Під час акції «Україна без Кучми» (УБК) та наступною за нею компанією «Повстань, Україно!» на початку 2000-х рр. він фактично керував роботою антипрезидентської газети «Грані».

З медіа-середовища походить перший віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко та багато-багато інших. Прямо з редакцій до парламенту перейшов цілий шерег відомих прізвищ.

Наш президент досі є власником «5 каналу», а дружина міністра внутрішніх справ теж має стосунок до одного з каналів новин. Своя медіа-імперія є й у лідера «Самопомочі», міського голови Львова Андрія Садового, який, за даними різних соцопитувань, стабільно входить до першої п'ятірки симпатій виборців й, не виключено, що рано чи пізно теж стане президентом, або ж, принаймні, прем'єром.

Особовий склад Адміністрації президента, взагалі, можна вважати філією Національної спілки журналістів (НСЖУ) на вулиці Банковій. Перший її голова за Порошенка, харків'янин Борис Ложкін надовго вписав своє ім'я в історію вітчизняної преси, коли ще років з надцять тому продукував чи не наймасовішу за тиражами періодику.

З медіа-середовища вийшли лідери «Радикальної партії» Олег Ляшко й Ігор Мосійчук, що, незважаючи на формальний розрив із правлячим союзом БПП + НФ, разом зі своїми депутатами підтримують парламентську коаліцію у найбільш знакових питаннях. Легендарна Ляшкова газета «Свобода» свого часу постійно гнана та переслідувана, досі вважається багатьма експертами одним із взірців успішного загальнонаціонального тижневика.

Звичайно ж, ми не можемо називати цю владу суто «владою журналістів». Ні, це влада формально орієнтованих на європейський вибір олігархів... І журналістів.

То ж, хто як не вони, мали би усвідомлювати важливість журналістської праці і необхідність гарантованої державою її захищеності. Аби не повторювалася триваюча роками ганебна практика за формулою «Або при владі, або у ямі», згідно з якою писати цікаво для читачів можна тільки на догоду чиновництву й мафіозним кланам. А якщо ні, то ласкаво просимо на цвинтар... Або ж не писати зовсім. Хіба що про кроликів чи про метеликів, на не пов'язані з громадським життям теми.

На словах, безумовно, нові правителі України формулу «або при владі, або у ямі» заперечують. Проте, поки що суто на словах, про що яскраво засвідчив вирок у справі вбивства київського журналіста В'ячеслава Веремія професійним «тітушководом» з багаторічним стажем Юрієм Крисіним (більш відомим у злочинному середовищі під прізвиськом «Шкаф»).

Під час кульмінації Євромайдану, а саме 19 лютого 2014 року, банда Крисіна спільно з карателями з «Беркута» блокувала столичне середмістя, аби учасники протесту були не в змозі відступати під ударами спецпризначенців. «Беркутівці» тоді, як відомо, наступали з Печерського пагорба, тоді як спеціально найняті тодішнім МВС та СБУ «тітушки» займали позиції у тилу протестувальників на Старокиївській горі.

Так ось, того дня, коли до перемоги Революції й ганебної втечі диктатора лишалося лише три дні, Веремій ще з одним попутником з міркувань безпеки повертався з роботи не громадським транспортом, а таксівкою. На Великій Житомирській, неподалік від тодішнього головного офісу земляка Януковича, донецького мультимільярдера Юрія Іванющенка (він же «Юра Єнакієвський», він же «Юрець Малий»), ввірений їм «хазяями» простір «патрулював» Крисін і ще кілька бойовиків. Перевіряли перехожих, когось жорстоко били. Трапився їм під руку й Веремій, що за своєю професійною звичкою витягнув фотоапарат й вирішив зі салону авто зафіксувати бандитів на фото. Нелюди зупинили таксі, витягли на двір і... і вбили.

Нова влада встановила Веремію меморіальну дошку. Дала звання Героя України посмертно. Однак, так і не спромоглася суворо покарати єдиного, взятого під варту, винуватця трагедії.

Гірка іронія долі полягає в тому, що Веремій працював на газету «Вєсті». Тобто, фактично, його роботодавці і роботодавці Крисіна були, умовно кажучи, колегами по політичному табору. Таким чином, Веремій намагався опинитися «при владі», але опинився «в ямі». Роботодавці Крисіна і тоді, і зараз красномовно продемонстрували світові, що не шкодують ні чужих, ні своїх.

Обізнані з цієї справою стверджують: причину такого справжнього неподобства слід шукати у зв'язках Крисіна з Іванющенком. А Іванющенко, за даними нардепа, і також, до речі, вчорашньої журналістки-розслідувача Тетяни Чорновол, є одним з тих небагатьох «донецьких», котрі перейшли на бік переможців, і, на відміну від основної маси «регіоналів», не втекли до Росії чи деінде. Подібних постатей не багато, але вони є. І, здебільшого, зосередилися навколо Петра Олексійовича.

Зокрема, до ВР (тут ми знову посилаємося на Чорновол) команда Іванющенка, кажуть, провела близько 20 «штиків». Більшість із них мають мандати БПП.

З політичної точки зору - і з економічної - такі перебіжчики владі потрібні. З ними можна мати безліч перспективних бізнес-проектів. А на виборах це, знову ж таки, голоси мешканців підконтрольних українській владі індустріальних центрів Донбасу.

До речі, після Революції проти «Єнакієвського» було порушено карні справи. Одного чудового дня їх було закрито. А сам фігурант успішно відбув у сонячне Монако, яке вже давно стало для нього другою домівкою.

Справді, чого ж тоді дивуватися, що наближену до нього людину теж звільняють від відповідальності?

Наприкінці вже минулого 2017 року Крисіну присудили 2 роки умовно. Й це при тому, що він проходив ще по одній справі, де стався напад на АЗС. Тепер він і далі може займатися рейдерством, і далі виконувати різноманітні замовлення специфічного характеру, а тим, хто не згоден, одразу після закінчення суду у звичній йому манері, не ховаючись, порекомендував прикусити язики й «стежити за базаром».

Сторона захисту подаватиме на перегляд. Найсміливіші навіть вимагають перекваліфікувати висунуті на адресу командира «тітушків» звинувачення на значно жорсткіші. І ось чому.

Що робив Крисін? Просто бив чи останнім добивав?

Як заявляє правозахисниця Марія Томак, Юрій Крисін може бути головним винуватцем трагічної загибелі Веремія. Про це, наполягає вона, свідчать розміщений у загальному доступі відеозапис самого вбивства і, як не дивно, свідчення поки що умовного зловмисника.

«Дуже важливою є послідовність подій у ту ніч, коли загинув Веремій: що було першим - побиття журналіста Крисіним чи постріл Алієва (підлеглий «Шкафа», «тітушка» Джалал Алієв, який пізніше загинув у зоні АТО в лавах проросійських бойовиків - ред.)? Це дуже важливе питання. У вироку це звучить саме так: побиття, а потім постріл. І начебто, взагалі, Крисін і Алієв між собою не пов'язані. Спочатку Крисін з якихось «хуліганських мотивів» побив Веремія, а потім Алієв з мотивів «особистої неприязні» у нього вистрілив», - пояснила вона.

Натомість, каже Томак, події могли розгоратися у зворотній послідовності: спершу стріляє Алієв, після чого жертву брутально добиває Крисін.

«Насправді - про це свідчать відкриті джерела, на відео можна побачити - спершу лунає постріл, а потім уже по суті Веремія добивають. І Крисін визнав, що бив Веремія. І це є на фото. Тобто, усе це є в матеріалах справи. Ця хронологія подій, як мені здається, абсолютно змінює роль Крисіна у цьому вбивстві», - заявила правозахисниця журналістам.

Насторожує й закритий характер судових засідань у справі Крисіна. На цьому наполягав слідчий. Начебто, у зв'язку з наявністю загрози життю та здоров'ю підсудного.

Процесуально умовний вирок Крисіну, додає Томак, можна витлумачити співпрацею підсудного зі слідством та його показами проти організатора й замовника цього злочину - більш наближеного до Іванющенка, ніж Крисін, фінансиста «тітушків» Армена Саркісяна. За відкритими даними, взимку 2013-2014 рр. Крисін отримав від Саркісяна $20 тис. За ці кошти «Шкаф» й наймав антимайданівців.

Без «зачистки» суддівського корпусу діла не буде?

Можна по-різному ставитися до Міхеіла Саакашвілі й пропонованих ним методів реформування правоохоронної та судової системи. Однак, з ним не можна не погодитися у тому, що жодного продажного суддю «майданівська» влада досі не ув'язнила. І ув'язнювати не має наміру.

«Ви знаєте, скільки суддів я посадив в перші три місяці свого правління: 36. Ви знаєте, скільки суддів у Грузії? В 20 разів менше, ніж в Україні. Помножте 36 на 20 - і стільки ми посадимо в Україні. Ви розмовляєте з великим практиком цих посадок», - любить повторювати Саакашвілі.

«Ми в Грузії пересадили 12% суддів, а в Україні потрібно посадити, щонайменше, 25%», - це теж його слова.

Схоже, саме в цьому він має рацію.