Продовження. Початок у № 49: «Червона Калина» як модель новітньої України»

Це не було офіційне стандартне інтерв'ю. Скоріш, розмова на рівних. Власне, їх було дві: одна - про сьогодення країни, друга - про сьогодення та майбутнє «Червоної калини».

Не любить керівник цієї оздоровниці Микола Юрійович Сивий напускного офіціозу та бюрократичну офіційну риторику. В ньому - ні грама від типового українського урядовця. Говорить щиро, що думає. Але й дипломат. Про що не треба казати - змовчить, а кривити душею не буде. Звичайно, мені хотілося почути від нього - народного державника - про сьогоднішню ситуацію в країні, що робити, як бути... Отож, про країну.

	Микола Юрійович Сивий – керівник колективу оздоровниці, що налічує 165 працівників

- Вже чотири роки Україна живе лише на кредитах МВФ із великими відсотками повернення. Зрозумілі наслідки цієї залежності для майбутнього України...

- Наймогутніший інвестор для нашої країни сьогодні - це внутрішній інвестор - народ України, мільйони наших людей. Треба дати їм роботу, і вони самі зароблять гроші і наповнять державний бюджет без усіляких МВФ. Але працю треба їм створювати. Найголовніше питання в нашій «Червоній калині» - розвивати економіку, заробляти гроші. Я скеровую роботу так, щоб вона була конкурентоспроможною, тоді без зовнішніх інвестицій у мене буде ще один басейн, ще одна їдальня... і т. д. Я у виробництві 58 років попрацював і знаю життя, знаю, як зробити, щоб Україна була щасливою...

Великий гріх нашої держави в тому, що вона не наголошує на необхідності праці, не створює робочі місця, економіка не працює.

- А які податки платить ваше підприємство? І прошу детальніше про форму його власності.

Головний лікар працює в цьому робочому кабінеті 25 років

- На сьогодні - це орендне підприємство, тобто, державне майно ми взяли в оренду. Наша (колективу) частка ще недостатня, тому ми і працюємо для нарощування своєї частки, щоб у далекому майбутньому колектив став власником санаторію. Ми - обслуговуючий персонал і сплачуємо державі 36 відсотків податків. І, до речі, уже внесли до державного бюджету стільки, що можна було б викупити всю державну частку санаторію.

- І що ви робитимете?

- Продовжую ту думку, що санаторій має бути заповнений відпочивальниками протягом усього року. Зароблятимемо більше грошей і зможемо збільшувати власну частку майна санаторію. За допомогою аудитів оцінюємо ці частки. І коли наша частка буде достатньо великою, а державна стане меншою, тоді ми зможемо її викупити і станемо господарями.

- Наскільки вам у вашій роботі допомагає чи заважає система?

- Я свою роботу організовую і виконую незалежно від системи. Вона в мене постійно одна і та ж: працювати вперто, наполегливо, щоб розвивати нашу «Червону калину», а цим самим і нашу Україну. Так працюю сам особисто і мої працівники. Щодня працювати, щоб «Калина» ставала кращою, а значить, більше приносила користі людям, які нас відвідують і вірять нам.

 

- Але, як відомо, не можна жити в суспільстві і бути вільним від нього, тобто, від системи...

- Я слідкую більше за тим, що в мене робиться. Я постійно думаю й оцінюю, чи чесно і правильно роблю те, що стало моїм покликанням, для чого я вродився.

- Але вам довелося пережити більше, ніж 50 судів, вигравши їх. Ви могли б цей час і енергію витратити на корисні речі...

- Я бачу природу такою, якою вона є. Це - моя дорога, так було написано. Я пережив ті суди і знайшов силу, енергію, щоб надалі працювати, не дивлячись на жодні труднощі. Йти весь час вперед і ніколи не думати, що щось ти не можеш зробити. Ти зобов'язаний робити все. Та й суди продовжуватимуться, бо треба захистити свою частку власності.

- Тобто, ви сприйняли ці суди, візити сюди різних людей, що зарилися на це добро...

- ...як звичайне життя. В мене була ідея, що справедливість на моєму боці, я роблю все правильно, все за законом. Правда ж одна!

- Але скільки прикладів в Україні, коли бізнес у бізнесменів середнього рівня «віджимають» рейдерством, і ця «єдина правда» їм не допомагає. Закон не працює. Хіба можна не звертати увагу на це, йдучи своєю дорогою?

- Безумовно, болить душа, я ж не робот, а жива людина. Болить, але, мабуть, така доля нашої України, що ми мусимо пройти цей історичний період. І переможемо обов'язково, бо мене гріє одна ідея, яку мені підказала мама: «Ти, Миколо, добре працюй і люби людей. І об твою роботу розіб'ються всі твої недруги». Що може бути прекраснішим, глибшим, ніж ця фраза? Мама була справжнім філософом.

- Давно, років 15 тому, ви казали, що тільки лінива, безвідповідальна людина не може знайти собі роботу. Але як бути людям у сьогоднішніх умовах: випускникам вишів, ІТішникам і тисячам інших, які не можуть знайти місце для застосування своїх сил і вимушені їхати на заробітки за кордон?

- Відповім знову нестандартно: мені теж дуже важко працювати, але чим важче, тим мені цікавіше... Я тут виховую кожну людину, створюю умови, щоб могли проявитися її можливості і для її професійного росту. Тоді всі гідні, розумні люди будуть залишатися в Україні. Відлуння беріть звідси і матимете відповідь на ваші запитання...

(Авторська ремарка: якби ж то управлінці державного рівня, яких це стосується, приїхали до Миколи Юрійовича на розмову, наприклад, на тему: «Як керувати країною на базі досвіду «Червоної калини»! Благо, тут для таких зустрічей є модерно облаштований конференц-зал на 50 осіб, де свого часу проводились міжнародні конференції за участю 35 країн світу, всеукраїнська наукова, хірургічна і т. д. Для більшої кількості людей для засідань є кіноконцертна зала на 150 осіб. Нині використовується під оренду для всеукраїнських семінарів та конференцій. Наприклад, у час моєї присутності тут збиралися метеорологи країни та працівники Київського національного палацу для дітей та юнацтва. Проводяться навіть всеукраїнські мистецькі фестивалі).

- А що робити тим, хто не зустрів такого керівника, як ви?

- Кожен керівник має виховати людину, яка б стала господарем свого життя, а не чекала, щоб хтось за неї саму зробив її життя. А я, як керівник, повинен допомогти їй стати такою людиною. Це - моя місія. А ще - керівник відповідальний за оплату праці своїх працівників. Ти розбийся, але знайди кошти, щоб їй заплатити. Це - теж твоя місія.

- Ви ж знаєте, що в Україні величезна проблема з підбором кадрів. Починаючи з верхів. Призначають своїх, а не професіоналів.

- А я кажу, що кадри треба не підбирати, а вибирати в повному розумінні цього слова. Це - розумно. Це - професійно. Не родича, не сина, не однопартійця. На роботу, тим більше, державну, треба брати ОСОБИСТОСТІ. Так я роблю. Тільки-но зустріну особистість, то одразу всіма силами тягну до себе. А якщо будеш себе оточувати клоунами, то і сам будеш клоуном.

	Розмова автора під час інтерв’ю була невимушеною, довірливою

- Сьогодні основне народне багатство України в руках олігархів. Будь ваша воля, ви б його націоналізували?

- Я зробив би так, щоб йому (олігарху) було б невигідно його мати.

- Зараз дискутують, яка форма правління є кращою для України - парламентсько-президентська чи президентсько-парламентська. А ще: один лідер у державі чи два, як нині, і кожен із них перетягує «ковдру на себе».

- Може бути один. Але при умові, що це кришталево чиста, чесна і добра людина. В іншому випадку - повинно бути зрівноваження - президент і прем'єр. Головне, щоби президент не міг робити все, що захоче.

- Вся Україна обговорює нині медичну реформу, прийняту Верховною Радою за проектом Кабінету Міністрів. Ваша оцінка як професіонала і практика з 58-річним стажем роботи в медичній сфері.

- Для того, щоб проводити медичну реформу, потрібна могутня економіка Зробити інфраструктуру, дороги, закупити сучасне медичне обладнання, техніку, транспорт і т. д., а також дати хорошу зарплату працівникам. Медична реформа сьогодні - це драма для людей. Тому що спочатку треба робити економіку, а потім - реформи. Реформа базується на грошах, на економіці.

Про «Червону калину»

- Яким управлінцем ви є: авторитарником, демократом чи диктатором?

- Я - демократичний авторитарник. Таким був де Голль. До людей ставлюся як демократ... Безмежно люблю людей. Люблю своїх працівників, своїх пацієнтів. Моя любов до них - це робити їм добро. Для мене людина - це культ. Одна з моїх п'яти життєвих доріг так і називається «Люблю людей».

У день присвоєння Миколі Сивому звання почесного професора (2015) до «Червоної калини» прибули гості з усієї України

Диктувати не люблю. Навпаки, повторюю: «Роби не те, ЩО скажу, а роби ТАК, як я роблю. А я повинен робити «як належить», щоб бути прикладом. Між мною і моїми підлеглими стоїть «Калина» - невід'ємна складова мого життя і роботи. Якщо мій підлеглий працює на «Червону калину» «як належить», то він - мій друг і брат. Якщо він не такий, як треба, то йди геть, щоб я тебе не бачив. Ми ж - сфера обслуговування!

- Розкажіть детальніше про майбутнє вашої «Калини».

- За майже 25 років ми набудували тут дуже багато всього, потрібного «Калині», і ви все це бачите. Нині з великими труднощами ми домоглися вилучення «Калини» зі списку об'єктів для продажу, підготованого Кабміном. За допомогою аудитів оцінюємо частки нашої власності і державної. І коли наша частка буде достатньо великою, а державна стане меншою, тоді ми зможемо її викупити і станемо повними господарями. Це розраховано на роки. Завжди наголошую, щоб наш колектив добре засвоїв: щоб заробити більше грошей, нам треба, щоб санаторій був заповнений протягом усього року. Зароблятимемо більше грошей - зможемо збільшувати власну частку майна. Але коли викупимо, це не означає, що можемо заспокоїтися, «поставити хрест». І далі нашу «Калину» треба буде любити як свій рідний дім. І дбати про нього.

- У вас правильна ідеологія: «В санаторії мають працювати лише небайдужі, чесні, привітні, працьовиті, зацікавлені творчі люди». Чи помічаєте ви недоліки в роботі взагалі і у ставленні до роботи окремих працівників?

- Якби я сказав, що нема у нас недоліків, то сказав би неправду. Недоліки - природне явище. Нема жодної людини без недоліків. Усіх своїх людей знаю до єдиного, і хто чим дихає також.

Багаторічний вокальний дует Миколи Сивого та народної артистки України Наталі-Марії Фарини на сцені «Червоної калини» та в музичних кліпах

 

(Коли під час відзначення його ювілею колеги ділилися спогадами, то казали, що він до цього часу пам'ятає навіть імена санітарок, водіїв, сторожів. То не дивно, що і знає, і пам'ятає, хто чим дихає тут, у «Калині», - авт.).

Знаю, які ділянки «шкутильгають». І якби я сьогодні всі недоліки усунув, то збільшив би зарплату на 30-40 відсотків. Але поки що дехто не усвідомлює, що абсолютно від кожного потрібна повна віддача, а не за рахунок тих, хто надзусиль докладає...

Що стосується хабарів. Це не можна робити, бо це заборонено нашою професією, нашою роботою і Гіппократом. Краще працювати, створювати позитивний авторитет, і більше їхатимуть люди. А тоді, відповідно, і більше везтимуть грошей на зарплату моїм людям. У нас цей бруд хабарництва категорично заборонений.

- Мені б хотілося допомогти деякими підказками. Наприклад, з чим сама зіштовхнулася. Як не прикро, але не чоловіки, а жінки-сусідки дозволяли собі палити в своїх кімнатах чи балконах. Дим миттєво поширюється на сусідні балкони поверху і у відкриті двері. Знаю, що ви особисто й адміністратори з цією бідою наших людей воюєте. Знаю, що вам не допомагає держава так, наприклад, як в Америці, де на державному рівні борються з цією звичкою, суворо забороняючи палити в громадських місцях та приміщеннях. Ви і тут мусите бути «одним у полі воїном». Думаю, впораєтеся: категорично забороните куріння в кімнатах, виділивши для цього окреме місце.

А ще чула від відпочивальників про деякі організаційні промахи, пов'язані з оперативним заселенням саме в попередньо заброньовані кімнати. Розумію, що тут автоматичної точності досягти важко. Адже одні запізнюються, інші продовжують перебування, ще інші - просять через доплату замінити звичайну кімнату на кімнату покращеного типу...

- Усіх цікавить ваша здатність зберігати до цього часу працездатність, належну форму і пам'ять...

- У мене є вироблена мною звичка: «Якщо я сьогодні не зробив те, що запланував, то не маю права йти спати, не заслужив на відпочинок». Планую роботу на кожен день. І пізньої ночі допрацьовую, не даю спокою своїй голові, не даю їй відпочивати. Мозок повинен працювати постійно, бо від нього залежить і здоров'я, і життєрадісність, і джерело життя. Натхнення, внутрішні сили дає ще любов. До жінки і пісні. Коли любиш - ти живеш. Коли ти не любив, то не маєш права казати, що жив на світі.

- Хто допомагає формувати ваш пісенний репертуар?А хто - досягати чистоти звучання мелодії, про яку публічно казав метр хорової пісні Анатолій Авдієвський?

- Формую сам. Відшукую лише те, що мені на душу лягає, відповідає моїм думкам, емоціям, моїм настроям. Дуже люблю пісні на слова Андрія Демиденка, Юрія Рибчинського. Свого часу співали дуетом пісні мого друга, автора слів і музики, композитора, заслуженого діяча мистецтв України Миколи Дацика (з Рівного). Наприклад, гімн «Червоної калини» («Червона калина» - Полісся перлина // Звела наші долі на вірну любов») - це його твір. Допомагала і продовжує допомагати мені професійна співачка, народна артистка України Наталя-Марія Фарина (також з Рівного). Багато співаємо з нею дуетом. Наші голоси дуже співзвучні.

Від автора: Наталя Фарина роками бере участь у всіх урочистих концертах оздоровниці. Часто дарує відпочивальникам благодійні сольні виступи. Сопрано Наталі та тенор Миколи Юрійовича дійсно співзвучні. Підтвердження - компакт-диски «Співає дует М. Ю. Сивий &Н.-М. Фарина». А заслуга керівництва санаторію - залучити її, автора сильного, чудового голосу, душевного співу та артистичності - до участі в культурно-естетичному просвітництві «Калини».

- Миколо Юрійовичу! Вас називають не тільки господарем-будівничим та унікальним менеджером, а й учителем. А кожен великий учитель дбає про своїх учнів як продовжувачів своєї справи...

- Я розумію, про що йдеться. Зараз дуже важка робота з врятування незалежної, самостійної «Червоної калини». Але паралельно я готую людей, які будуть очолювати її після мене. Гідно продовжувати, щоб я не переживав. І шукаю таких у своєму колективі.

(Незручно було вдаватися в подробиці цієї цнотливої теми. Тому була задоволена підтвердженням основного: про майбутність дбає).

*****

А тим часом протягом тих днів мимовільно придивлялася до людей через професійну зацікавленість.

Людмила Глінчук – завідувач відділу маркетингу насправді виконує «тисячу й одну» роботу. На фото: коментатор у фільмі про «Червону калину», ведуча концертної програми

 

Із молодих: випадково познайомилася в перші дні з Людмилою Миколаївною Глінчук (31 рік), завідувачем відділу маркетингу. Як виявилося пізніше, успішно поєднує цю «безрозмірну» роботу з обов'язками попередньої посади: завідувача відділу організації дозвілля відпочивальників. Враження: людина високої внутрішньої культури, обізнана з усіма санаторними справами та спеціалістами; манера спілкування, тон, толерантність, підкреслена ввічливість - це вишкіл уже сучасного ринкового сервісу. Потім дізналася, що володіє трьома дипломами: магістра одного вишу, бакалавра - іншого, магістра з управління - третього, а ще має сертифікат хореографа бальних танців. Успішно організовує місцеві заходи, здійснює організацію орендних заходів, забезпечує public relation (зв'язки з громадськістю) і ще «тисячу та одне» завдання. А також - проводить концерти, коментує у місцевих фільмах і... танцює на сцені віденський вальс та аргентинське танго. Людина-оркестр.

Тетяна Борисівна Кривчук - зав. відділу нетрадиційної медицини. Вперше звернула увагу на неї у місцевому фільмі - відеоконцерті. Тетяна читала на сцені вірш Галини Гордаcевич «А жінка в світ приходить для любові». Читала так, що зрозуміла: талант! Познайомилися. Не помилилася: особистість! Іскрометний, контактний, товариський характер. У фільмах про нетрадиційне лікування - постійний коментатор.

Тетяна Кривчук – організатор та завідувач відділу нетрадиційної медицини. Улюблений профіль – гірудотерапія (п’явки) та лікування бджолами

 

Тетяна розпочинала в «Калині» майже 20 років тому звичайною медсестрою. Але креативність, жага шукати нове, творити («а не копирсатися в старому», - за її словами), вчитися «на ходу» - дали результати: новостворений відділ нетрадиційної медицини. Віриться: попереду в такої неспокійної натури - незвідана і перспективна дорога у галузі безмедикаментозної та народної медицини. І любов до слова, до мистецтва, своїх доньок і своїх пацієнтів.

	Тетяна Липинець – мила та уважна господиня кабінету глиняних аплікацій

Завжди усміхнена, чемна Юлія Шевчук – господиня фітобару, лікує трав’яними чаями

Це лише як приклад. Без сумніву, знайдемо багато інших особистостей серед лікарів, працівників господарських служб, сервісної служби...

І, як на мене, важливий висновок чи не державного значення. Серед наших людей є ті і такі, кому можна довірити лідерство. В країні, областях, на місцях. Є з кого вибирати достойних. Це у відповідь тим, хто скиглить: «А нема ж з кого вибирати». Ось зразковий ветеран Микола Сивий. Ось із середнього покоління - Тетяна Кривчук. Ось молода Людмила Глінчук...

*****

А тим часом Микола Юрійович готується до наступного трудового дня: Розвидняється день -

І знов починаємось ми,

І надії у нас знову молодо вруняться.

І ходжу між людей,

І живу між людьми.

Хай мій день

У всьому збудеться

(Із пісні «Живи, мій день». Сл. А. Демиденка, муз. А. Остапенка, співає Микола Сивий).

Кабінет № 45 не обмине жоден відпочивальник. Тут складаються списки «процедур», попередньо оплачених у касі. Одна з господинь кабінету – швидка на руку Світлана Ворон	Один з методів лікування – збалансований п’ятиразовий режим харчування. Офіціантка Надія нагодує швидко, весело, смачно

 

У «Червоній калині» чекають гостей щодня в будь-який сезон. Цю «республіку» називають ще «Калиновим островом». З однойменної пісні: «Калиновий острів завжди радий гостям,

Гарні гості в хату - буде в хаті свято» (Сл. і муз. М. Дацика, співає Микола Сивий).

*****

 

Епілог: «Червону калину», як на мене, недостатньо називати лише санаторієм. Це також лабораторія, де можна навчитися майстерності сучасного ринкового управління та господарювання. І застосувати її модель на рівні окремого підприємства (фірми, господарства), окремого міста, району, області і, в цілому, держави. Це - творча майстерня Пігмаліона, який зумів створити свою Галатею - «Червону калину» - і закохатися в неї. Людям на здоров'я і на радість.

 

Нью-Йорк - Київ - «Червона калина» -
Нью-Йорк. Листопад 2017 р.

 

Фото з архіву санаторію та автора