З настанням зими, 1 грудня, до Чикаго завітала Софія Федина - політолог, науковець, телеведуча, співачка, громадський діяч та волонтер, яка допомагає військовим, що борються за Україну.

Приїхала Софія з концертом для збору коштів на потреби морської піхоти. Піхоті потрібні спеціальні планшети, в яких будуть інстальовані всі програми, які забезпечують операційну здатність солдатів у зоні АТО. На ці потреби було зібрано в Українській католицькій церкві св. Миколая 1755 американських доларів. Як зазначила пані Марта Фаріон: «Це був незабутній концерт. Чудовий спів, розповідь про Майдан та українське військо і волонтерів, які борються за свою землю та свій народ».

У перші дні побиття студентів на Майдані в Києві львів'яни не стояли осторонь, а кинулись захищати і боронити свої громадянські права. Не стояла й осторонь Софія, яка однією з перших почала виступати на Майдані у Львові, а згодом і в Києві. Після окупації Криму до Софії звернулися військові з Повітряних сил Збройних сил України, військової частини, що під Скниловом. З полковником Повітряних сил у відставці Софія познайомилася ще за часів Євромайдану, коли разом складали власноруч зроблені бронежилети і відправляли їх на Майдан. Це був перший своєрідний військовий досвід для Софії. Частині Повітряних сил одній з перших потрібна була допомога, тому що вони забезпечують перевезення військових та зустрічають борти з пораненими. Розширювався штат, почалася мобілізація, а ресурсів було обмаль. Сумно згадувати, що в частині був тільки один генератор на всі машини, які були на летовищі. Тож потрібні були акумулятори, карбюратори, колеса, матраци. Згадує Софія, як вона разом з Галиною Терещук з Радіо «Свобода» закупляли 100 матраців і везли до частини. Потім були ракетні війська, зокрема, коли очікувалося, що Москва реалізує план бліцкригу: через Білорусь на Київ і по київській трасі на Одесу, щоб відрізати всю Східну Україну. Але план не вдалося реалізувати, проти всіх провокацій повстало Запоріжжя, Харківщина та інші регіони.

Згодом по допомогу звернулися десантники, 44-а Тернопільська бригада. В той час разом з Назаром Савком, творчою студією «Джерело» організовували благодійні концерти. З пожертв закуповували бронежилети і відвозили в зону АТО для військових. З'явилися цілі бригади і батальйони, яким потрібна була допомога. Слава Богу, сьогодні, на третій рік війни, вже менше запитів, менше підопічних. Держава, все ж таки, робить велику частку зі забезпечення, хоча, специфічні речі, такі, як планшети, безпілотні апарати, колеса, набори для ремонту машин, - все це потрібно, тому що швидко зношується і постійно є запити від військових.

І коли вже опускаються руки і нічого не хочеться робити, Софія для себе визначила рецепт - їхати в зону АТО. 2016 року, в травні, Софія була вже така виснажена безперервними концертами, посилками, постачаннями, з'ясуванням усіх обставин, що вже хотіла завершити весь цей процес. Тоді вона отримала від Академії сухопутних військ пропозицію поїхати в зону АТО. Софія прийняла для себе тоді рішення, що це - остання її волонтерська діяльність щодо допомоги військовим. Але коли поїхала в зону АТО, вона там зрозуміла, наскільки потрібна ця вся робота. Допомога не тільки матеріальна але і моральна, забезпечення тилу, організація концертів. Повернулася Софія зі зони АТО ще з більшим зарядом енергії, ніж їхала туди. Тож, із 30 грудня до 3 січня Софія давала концерти в частинах на передовій. Ненароком потрапила в Авдіївську промзону, коли відбувалися найзапекліші бої. Сьогодні вона вже розуміє, що це дуже страшно і небезпечно, але там ці питання навіть не порушувалися, тому що там були наші військові. «Нам треба було приїхати туди і заколядувати, і защедрувати, принести добру звістку», - розповідає Софія. На жаль, багатьох тих хлопців, яких тоді вона зустріла, вже в лютому не було серед живих, але це був маленький внесок на їхню підтримку. І вона продовжує підтримувати наших військових і сьогодні. Виїжджає з концертами на полігони, у військові частини, а також дає благодійні концерти за кордоном.

За свою відданість справі Софія в подарунок від військових різних підрозділів, якими вона опікувалася, отримує шеврони. Третина шевронів прикрашають сукню, в якій вона виступала. Шеврони, які Софія отримала, не є сувенірні, вони були на військових в зоні АТО. Це - символ подяки за допомогу, яку їй вдавалося надавати військовим.

А все почалося з того, коли в 2015 році Софія виступала на Великій коляді в Домініканському соборі у Львові. Двоє військових з батальйонів ОУН та «Азов», які прийшли на концерт, слухаючи повстанські та майданівські колядки, так розчулилися, що після виступу підійшли і, дякуючи, зірвали зі себе шеврони і подарували їй. Софія називає свою сукню, прикрашену шевронами, - одностроєм.

Також Софія привезла зі собою військові жетони, які вони виготовляли для військових. Для всіх військових обов'язковою вимогою є наявність жетона, де зберігається базова інформація: ім'я, номер, група крові тощо. У випадку трагічної ситуації або коли потрібна медична допомога, коли тіло неможливо ідентифікувати, тоді завдяки жетону та ідентифікаційному номеру є можливість встановити особу людини. Хлопці називають ці жетони «смертниками». Софія одразу сказала, що «смертники» робити не буде, а буде робити обереги. На кожному жетоні, крім базової інформації, писали «Господи, спаси і сохрани». Перед кожним відправленням жетони посвячувалися і тоді відправлялися. Дякувати Богу, жоден військовий, кому Софія відправляла жетони, не загинув. У 2015 році, коли Софія виступала у Флориді, її приймало Українсько-американське товариство ветеранів. Ветерани побачили у Софії жетон і попросили на згадку. Так виникла ідея зробити такі самі жетони для сувенірного продажу і написати на них: «Я підтримую захисників України». Тож Софія, куди б не їхала з доброчинними концертами, завжди привозить зі собою ці жетони. Це - дуже гарний спосіб зробити пожертву і підтримати військових в Україні.

Поміж чудовим виконанням пісень Софія ділилася історіями написання пісень. Перша пісня, яка безпосередньо присвячувалася воїнам, називається «А я живий». Вона була написана в перші дні після загибелі хлопців на Майдані. Ідея народилася, коли у соцмережах було розповсюджено фото чотирьох перших загиблих. Це були - Роман Сеник, Юрій Вербицький, Михайло Жизневський і Сергій Нігоян. Під малюнком був надпис: «А я живий, матусенько, живий, і не питай, чи я боюся, нехай бояться наші вороги, а ти молись, я ж, матінко, борюся». Автором цих слів є Лідія Яр зі селища Золотоноша, Черкаської області.

З початком війни Софія вирішила, що має бути записаний цілий альбом таких пісень під назвою альбому цієї пісні «А я живий». Співає вона цю пісню на всіх концертах, де має виступи, особливо для військових у зоні АТО, це щоб кожний з них, ідучи на війну, неушкодженим, живим і здоровим повертався додому. Ця пісня отримала вже самостійне життя, спочатку її співали бійці АТО безпосередньо перед боєм з полку «Азов». Часто виконують її бійці на концертах. Оскільки це - волонтерський проект, тобто, був безкоштовний запис пісні, то Софія всім надає безкоштовно фонограму пісні.

Через певні емоції та події писалися й інші пісні. Одна з них «Я покохала вас на лінії вогню». Пісня народилася під впливом десантника, яким Софія опікувалася в Львівському госпіталі для військових. Десантник закохався в Софію і багато розповідав про війну, що й вилилося в пісні. З іншої боку, був напис невідомого автора на стіні в зоні АТО, чотири рядки: «Я покохала вас на лінії вогню, коли життя було у вас на волосині, тоді сказали ви: я вас люблю, а далі було - Слава Україні». Хлопці з полку «Азов» сказали, що якщо б кожна дівчина співала своєму хлопцеві таку пісню, то вони б давно всіх ворогів перебили.

Інша пісня, «Колискова», була запитом від самих військових. Хлопці просили Софію написати колискову, бо неможливо вночі заснути. Хтось розповідав, як залізає в підвал, ніби в бліндаж, тому що не може по-іншому спати. Хтось під ліжком на матраці спить, бо не може на ліжку. Один хлопець з військ повітряної оборони просив: «Роби щось, бо я зіп'юся». Так на замовлення написала «Колискову». Процес написання тривав дуже довго, з кожним хлопцем Софія розмовляла, про що вони хочуть пісню. Хлопці попросили написати про тих, кого вже немає, бо вони завжди мають бути з нами і ми завжди маємо про них пам'ятати. І так з'явилися рядки другої строфи: «Знаю, там, на полі бою, залишились побратими, чисті серцем, вільні духом в небо янголи злетіли, і так хочеться кричати, і так хочеться додому, але маєш в стрій ставати, незважаючи на втому». Військові плачуть, коли чують цю пісню, хоча майже в кожного військового вдома є той, хтось, хто буде стояти на варті сну.

Ще одна пісня про добровольців є частинкою і Софіїної історії. Коли 18 лютого 2014 року почалися розстріли на Майдані, Софія не мала можливості бути там, тому що читала лекції в Львівському університеті ім. Франка. Але перша думка, яка прийшла до Софії і з якою довелося їй довгий час жити: «Чому мене там не було?» І такі думки були в багатьох дівчат та хлопців, які допомагали зі Львова, тому що не мали можливості бути в той час у Києві. Вони себе запитували: «А де мій внесок?» Коли почалась війна, першими на війну поїхали добровольці. В Софії було багато підопічних добровольців, які мали фантастичні історії потрапляння на фронт. Багато хлопців по три рази проходили комісію, щоб їх відправили на фронт, хтось давав хабар. Деякі нелегально проникали в зону, втікали з хати, а батькам розповідали, що на роботі в Польщі. Були і такі в АТО, а військове керівництво не знало про них.

Пізніше багато добровольців ішли вже в регулярні частини воювати. З тих усіх історій з'явилася пісня про добровольців з такими словами: «Як я маю бути вдома, коли там, на фронті, бореться мій брат. Хочу, щоб моєї кари за усі незгоди дочекався кат». Вперше, коли Софія співала: «Візьміть мене на війну, не уявляю долю свою без чесного бою», хлопці на першому приспіві сміялися, як це дівчину на війну брати. А, слухаючи пісню далі, вони розуміли, що деякою мірою також пішли на війну тому, що не могли залишитись вдома. Звичайно, що сьогодні в кожного «своя» війна, в когось - зі зброєю на фронті, а в когось - у тилу, як воюють волонтери, не тільки за забезпечення, але й з недолугими чиновниками. Головне в такій війні - не залишатися байдужим, тому що перемога - це спільні зусилля всіх нас.

Софія планує дописати і видати альбом пісень, які присвячені військовим. На жаль, коштів на альбом не вистачає, оскільки, щоб записати одну пісню, потрібно 500-600 доларів, а всі кошти з доброчинних концертів йдуть на потреби військових. Але тільки-но задумане здійсниться, всі кошти від продажу дисків будуть скеровані на потреби військових, а особливо на потреби родин, в яких батьки загинули, а діти залишися напівсиротами.

Тож Софія звертається до всієї української світової спільноти, щоб спільними зусиллями видати диск пісень і зробити добру волонтерську справу. Для Софії пісні для і про військових - не той матеріал, на якому можна заробити гроші. Це ще одна велика пожертва з боку Софії.

Фото Петра Ковтуна