rss
03/31/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ «Ми», «Вони» та інші суб’єкти громадсько-політичного протистояння в Україні

Грудневі новини дедалі більше наповнюються темою Саакашвілі. Через неї виникають теми влади, соціальної напруги, протестів, політичної боротьби і, загалом, ситуації в Україні в найближчій перспективі.

Минулими вихідними це громадсько-політичне вариво розігрілося не на жарт, а в понеділок 11 грудня просто закипіло.

Що?

У вас не виникає відчуття дежавю - відчуття того, що все, що нині діється, вже було зовсім нещодавно і ми ніби дивимося вдруге знайомий фільм?

  Title

Якщо запитати самих себе - а що, власне, відбувається нині в Україні - то відповідь може бути наступною: Україна невдоволена, напружена, але, нібито, спить, Київ наїжачився, але, нібито, дрімає, а ось сам центр столиці наполегливо намагаються розбудити, наповнити невдоволеними, «розігріти» їх і спрямувати на протести.

Опозиція гостро критикує владу і закликає до рішучих дій за оновлення країни.

Влада стверджує, що внутрішньополітичну ситуацію, нібито, цілеспрямовано розхитують, причому, за російські гроші і за російськими планами типу «Шатун», що є, на думку влади, неприпустимим, особливо, коли триває війна.

Якщо припустити навіть, що це не спонтанний прояв невдоволення людей, а певним чином свідоме розхитування, то все одно виникають питання.

За що і проти кого йде це розгойдування? Хто розхитує ситуацію?

На це логічне, хоча й напівдитяче запитання є одна проста і друга не зовсім проста відповідь.

Очевидно, що протестні дії спрямовані проти влади загалом і проти президента особливо.

А ось за що чи за кого протестують люди - тут приховано парадокс.

На поверхні видно, що протести певною групою осіб організовуються, спрямовуються, оформляються гаслами і закликами персонально за Міхеіла Саакашвілі. Хоча він сам постійно повторює, що протести і боротьба в теперішній Україні мають бути не за нього, а за Україну і самих українців.

Однак, підігріває теперішню і без того нестійку ситуацію саме його фігура, а також усе те, що коїться останнім часом навколо екс-президента Грузії та екс-очільника Одещини.

Взяти хоча б лише події останніх днів.

Лобова атака правоохоронців з виламуванням дверей квартири Міхеіла Саакашвілі, сенсаційний вихід його на дах будинку і погроза стрибнути звідти, затримання його і звільнення натовпом - усе це прикувало увагу країни до фігури колишнього президента Грузії, який наполегливо хоче стати лідером протестного руху в Україні.

Після його затримання у квартирі знайомого і поміщення в СІЗО СБУ біля цієї буцегарні почав швидко збиратися натовп. Він складався з журналістів, прихильників Міхо і тих киян, які відгукнулися на заклики підтримати затриманого.

Title  
 Серйозні мовчазні здоровані не дуже були схожі
на схвильованих містян
 

Серед них виокремлювалися серйозні мовчазні здоровані, які трималися групками, розгортали банери, або ж непомітно інспектували натовп, тримаючи його під контролем, а у вирішальні моменти опинялися поряд зі Саакашвілі.

Чим більше людей збиралося під стінами, за якими сховали Міхеіла Саакашвілі, тим сильніше вирували емоції.

Ця кипляча лава протестуючих, зібравшись у тісному провулку біля СІЗО СБУ, психологічно розігріваючись виступами і гаслами, кинутими в натовп, потім пройшлася голосною ходою центром Києва, гостро помітингувала біля Генпрокуратури, осипаючи образливими словами генпрокурора Юрія Луценка і даючи виразну картинку для теле- і фоторепортажів в Україні і світі.

  Title
  Прихильники Саакашвілі 10 грудня 2017

Оцінюючи рівень масовості протестуючих «на око», організатори протестів, як завжди, перебільшили, а правоохоронці, як завжди, применшили їх кількість.

Хоча людей було доволі багато.

З цього приводу Міхеіл Саакашвілі заявив: «Ми заповнимо кожну площу, на якій будемо збиратись, а вони знову кажуть, що нас вийшло кілька тисяч». 

Але якщо задуматися - хто з ким і проти кого сьогодні в Україні протестує - то парадокси лізуть прямо в очі.

Хто «ми»?

М. Саакашвілі сказав «Ми заповнимо кожну площу ...». Ми... Хто саме входить у це поняття «ми»?

Очевидно, сам Міхеіл Саакашвілі, котрий сприймає себе, очевидно, як центральну фігуру, навколо якої мають гуртуватися інші. Інакше думати такий харизматичний і схильний до авторитарності політик, що двічі обирався президентом Грузії, вочевидь, не може.

Хто ще?

Безумовно, українці, бажано й очікувано в якомога більшій кількості і якомога сильнішій антивладній спрямованості.

А хто між паном Міхеілом і українськими протестуючими? Хто ті політики, які би входили чи могли ввійти в його команду і партію «Рух нових сил» (РНС)?

Перемовини і зустрічі проводили з ним декілька політиків другого-третього ешелонів. Але ввійшов до новоствореної партії фактично тільки один порівняно відомий політик - нардеп Юрій Дерев'янко, вливши в РНС свою майже віртуальну молоду партію «Воля».

На засіданні в Печерському суді Києва були присутні з тих, кого я помітив, Степан Хмара, Анатолій Гриценко, Дмитро Добродомов, М. Наєм, нарешті, Юлія Тимошенко, але кожен з них або має власну команду, або є поки що окремим політичним гравцем.

Грузинських соратників Міхеіла Саакашвілі на чолі з екс-заступником генпрокурора України Давидом Сакварелідзе як публічних політиків сприймати поки що не доводиться. Вони роблять свою оргроботу за лаштунками публічності.

Отже, констатуємо: на сьогодні Міхеіл Саакашвілі є помітною фігурою в Україні, котрий силою свого гарячого громадянського темпераменту постійно намагається активізувати і підняти на протест українців, не маючи ні потужної політичної команди, ні правових можливостей стати діячем № 1 в країні, оскільки балотуватися на посаду президента України йому не дозволяє закон.

Найбільш вірогідним і основним суперником Петра Порошенка на майбутніх президентських виборах є Юлія Тимошенко, але наразі достеменно невідомо - чи підтримає її в потрібний момент Міхеіл Саакашвілі і в якій формі це може зробити. Адже поки що він говорить і діє персонально від себе.

Title  
 Юля поки що за спиною Міхо?  

Юлія Володимирівна ж поки що тримається ніби за спиною Саакашвілі, даючи можливість непримиренному Міхо проявити себе в притаманній йому ролі тарана, котрий вперто, раз за разом гатить у зачинені ворота влади. 

У нинішнє протестне «ми», до якого апелює М. Саакашвілі, входять і українці, які дуже по-різному налаштовані до Саакашвілі та його діяльності.

Парадокс і проблема для М. Саакашвілі в тому, що дуже багато українців, котрі налаштовані проти чинної влади, тим не менше не готові чи не хочуть йти саме за екс-президентом Грузії. Не визнають у ньому свого лідера антивладних протестів.

«Вони»

М. Саакашвілі сказав: «Вони знову кажуть, що нас вийшло кілька тисяч», маючи на увазі під словом «вони» чинну владу України і, передусім, президента П. Порошенка.

Психологи експериментально довели, а життя постійно підтверджує: щоб згуртуватися певній спільноті, їй потрібно виокремити тих, хто цій спільноті заважає, загрожує, або ж складає значну, а іноді смертельну небезпеку.

Тому і відбувається розшарування на «ми» і «вони», в якому «ми» наділяються усіма реальними чи прикрашеними чеснотами, а «вони» - навпаки - уособлюють усі реальні чи приписані їм недоліки, все погане та негідне.

Так народжується енергія протистояння «ми» і «вони», яка допомагає хорошим «нам» боротися з поганими «ними».

Але ж іронія долі щодо політичного процесу в Україні полягає в наступному: ті, хто нині є ворожими для М. Саакашвілі і багатьох інших «вони», зовсім нещодавно були разом з тими, кого він нині включає в хороше «ми».

Згадаймо.

Під час Революції гідності сукупність політиків та партій (політичних сил) об'єдналися у різнобарвне строкате «ми» - в опозицію, якій протистояли «вони» - режим В. Януковича, названий опозицією злочинною владою.

Тоді в це хороше «ми» входили разом лідери тодішніх рейтингів і основні актори сцени Майдану: А. Яценюк, В. Кличко, О. Тягнибок, інші політики - О. Турчинов, О. Ляшко, А. Гриценко, В. Наливайченко, ув'язнена Ю. Тимошенко, П. Порошенко, який тримався, порівняно, в тіні, інші персони, зокрема, і М. Саакашвілі.

З їхніх красномовних вуст потоком лилися полум'яні промови, в яких погані «вони», тобто, команда В. Януковича (яку інакше як бандою тодішні опозиціонери не називали), справедливо викривалася в усіх своїх злочинах, зловживаннях, помилках, дошкульно критикувалася, безжально звинувачувалася, і т. д., і т. п.

Коли ті опозиціонери, котрі на сцені Майдану били себе в груди, обіймалися, браталися і називали себе «ми», котрі закликали до дуже потрібних революційних змін у країні, прийшли у лютому 2014 року до влади, невдовзі, спочатку малопомітно, почалося поступове розшарування колишнього, нібито, єдиного «ми» на окремі політичні пласти, прошарки та окремих політичних акторів.

А. Яценюк з О. Турчиновим відокремилися від Юлії Тимошенко, прихопивши зі собою чималий шмат партії «Батьківщина», котру перетворили на партію «Народний фронт».

Петро Порошенко почав свій затяжний спурт за булавою, реанімуючи свою віртуальну партію «Солідарність» у нове «ми». В. Кличко приєднався до нього, вливши в БПП свій «УДАР», а О. Тягнибок зі «Свободою» опинився дещо на узбіччі, як і А. Гриценко та декотрі інші.

Юлія Тимошенко та Арсеній Яценюк як важковаговики, а також близькі до них постмайданні середньо- та легковаговики два Олеги - Тягнибок та Ляшко, потім Анатолій Гриценко, медик Майдану Ольга Богомолець, очільник Народного Руху України Василь Куйбіда, генерал-розвідник Микола Маломуж, навіть Зорян Шкіряк із Дмитром Ярошем заявилися кандидатами в президенти України.

Усі вони, нібито, зараховували себе до майданівців за поглядами і досвідом участі в Революції гідності, але створити єдине політичне «ми» на чолі з єдиним лідером так і не змогли. Скоріше, не захотіли - з різних, здебільшого, особистих, причин.

На момент президентських і парламентських 2014 року виборів та утворення першої провладної коаліції у Верховній Раді України в складі п'яти депутатських фракцій колишнє «ми» було вже внутрішньо роз'єднане, але зовні трималося під маркою «післямайданна влада».

Коли ж тодішня проєвропейська, провладна коаліція розсипалася й Юлія Тимошенко, Олег Ляшко, Олег Березюк (а фактично - Андрій Садовий) зі своїми фракціями стали в опозицію до президента та хирлявих залишків парламентської більшості у складі Блоку Петра Порошенка (БПП) і «Народного фронту» (НФ), а ображений А. Яценюк, усунутий з посади прем'єр-міністра України, фактично теж пішов у мовчазну опозицію до Петра Порошенка, від колишнього «ми» залишилися лише уламки.

Новоявлені опозиціонери почали формувати власне, більш дрібне «ми».

Фактично з'явилося «ми» на чолі з Юлією Тимошенко, «ми» на чолі з О. Ляшком, «ми» на чолі з О. Березюком (А. Садовим). Залишалося окремішнє і до того часу «ми» на чолі з О. Тягнибоком, А. Гриценком, інше різнокаліберне «ми».

Якщо вважати це кожне «ми» окремим політичним «пальцем», то констатуємо, що на майбутніх виборах чинна опозиція має намір воювати з чинною владою розчепіреними пальцями, які ніяк не вдається скласти в кулак.

Коли М. Саакашвілі також каже «ми», то доводиться зауважити, що це є ще одне «ми», котре екс-президент Грузії намагається створити в політичному полі України - на додачу до тих політичних «ми», які вже існують і перераховані вище.

Його «ми» поки що не включає в себе жодного іншого опозиційного «ми» і поки що не входить в будь-яке інше «ми».

А така ситуація дробить опозиційний електорат України на фрагменти, кожен з яких певною кількістю голосів готовий підтримати свого фаворита і тим самим зменшити шанс на перемогу єдиного кандидата від опозиції, котрому, без сумніву, буде протистояти єдиний кандидат від влади - Петро Порошенко.

Зазначу, що, окрім Юлії Тимошенко, публічно не підтримали Міхеіла Саакашвілі до суду, а на суд повболівати і сказати своє слово не прийшли жоден з вищеназваних опозиціонерів. Ні Ляшко, ні Тягнибок, ні Березюк, ні багато інших.

Тих декількох, котрі прийшли, я вже вище назвав.

  Title
  П. Порошенко випромінює оптимізм?

А ось головний центр післямайданного «ми», президент України Петро Порошенко для чинних опозиціонерів усіх мастей, зокрема для М. Саакашвілі, став уособленням ворожого «вони».

І всі ці дні на адресу колишнього соратника П. Порошенка, який тепер включається опозиційними ораторами у вороже «вони», лунають такі ж самі палкі обвинувачувальні промови, які чотири роки тому лунали з вуст того ж Петра Порошенка на адресу тодішніх «вони» - режиму В. Януковича. 

Однак, повторю: опозиція на сьогодні - це розмаїття різних «ми», кожне з котрих протистоїть Петрові Порошенку і його команді, а ось сам президент тим часом намагається формувати свій владний «кулак», прагне підпорядкувати під себе і міцно стиснути такі важливі «пальці», як вертикаль державної та місцевої влади, силові органи, судову систему, інформаційні ресурси тощо.

У перспективі майбутніх президентських виборів маємо на сьогодні боротьбу розчепірених пальців опозиції проти достатньо стиснутого кулака влади.

Може, й тому Петро Порошенко намагається випромінювати оптимізм?

Вірус недовіри

Однією з ключових політико-психологічних проблем внутрішньополітичної ситуації в Україні за весь період Незалежності є вкрай низький рівень довіри до ключових державних інституцій і високопосадовців.

Цей вірус недовіри завмирає на період виборів і знову відроджується після того, коли новообрані нардепи чи президент починають свою діяльність. І саме такі практичні справи визначають ставлення українців до влади і слугують головним фактором падіння довіри до тих, за кого ще зовсім нещодавно агітували, голосували

Звинувачення

Особливою сенсацією перед затриманням Міхеіла Саакашвілі прозвучав виступ генпрокурора Юрія Луценка, на якому він продемонстрував аудіозапис. За твердженням генпрокурора, там зафіксовано, нібито, розмову Міхеіла Саакашвілі з младо-олігархом-втікачем Сергієм Курченком із близького кола В. Януковича.

І той Курченко, нібито, домовляється передати Міхеілу Саакашвілі півмільйона доларів на підтримку наметового містечка перед Верховною Радою України та інші акції, а також просить захистити його бізнес-інтереси в Україні.

Title  
 Генпрокурор Ю. Луценко вперто виступає і проти
М. Саакашвілі, і проти очільника НАБУ А. Ситника
 

Ю. Луценко заявив, що посередник в отриманні коштів - соратник Міхеіла Саакашвілі, очільник Київської обласної організації «Руху нових сил» Северіон Дангадзе, чиї перемовини, нібито, також зафіксовані, заарештований, і правоохоронці стверджують, що знайшли у нього докази передавання коштів від С. Курченка для М. Саакашвілі. 

Ця тема на кілька днів стала провідною у ЗМІ та соцмережах. Звучали голоси «за» і «проти». Скептики припускали, а дехто і прямо заявляв, що аудіозапис є фальшивкою, правоохоронці запевняли, що він справжній, але поки що це питання залишається відкритим.

Принаймні, на суд М. Саакашвілі виходив як людина, що підозрюється у намірах не тільки розхитати ситуацію в Україні, але й вчинити державний переворот за гроші С. Курченка, що звучить вельми непереконливо.

На сторінці Ю. Луценка в соцмережах користувач Viktor Ostafeychuk іронічно запитав: «Для справжнього державного перевороту потрібний силовий ресурс. Хто цей герой, який вирішив допомогти Саакашвілі скинути Порошенка за $100 тисяч? Аваков? Грицак? Полторак? Муженко? Князев? Юрію Віталійовичу, Героя у студію!»

Щодо Ю. Луценка, то прихильники М. Саакашвілі у відповідь на атаку проти свого кумира двічі приходили до Генпрокурора «в гості» - перший раз додому (і світлина генпрокурорського будинку облетіла ЗМІ та соцмережі), а другий раз - під Генпрокуратуру. І обидва рази дружно скандували вельми образливу кричалку: «Юра - продажна шкура».

Пікетникам Ю. Луценко відповів так: «Щодо пікету під будинком, де проживає моя сім'я.

1. Субота у мене - завжди робочий день. Якраз під час акції екзальтованих борцунів я провів нараду щодо вирішення важких проблем обміну наших військовополонених.

2. До висловлення позиції, зокрема, критичної щодо мене, ставлюся спокійно. Моральні проблеми пікетування домашнього помешкання залишаю на совісті «активістів».

3. Картатої ковдри не потребую. По-перше, я працюю чесно. По-друге, ніколи (на відміну від їхнього кумира Саакашвілі ) зі своєї країни не втікав...»

Суд

Напередодні судового засідання від іноземних партнерів України прозвучало ввічливе попередження. Міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс не де-небудь, а у Брюсселі 11 грудня застеріг: «Що стосується Саакашвілі - то це внутрішня справа України, і ми віримо й сподіваємося, що вона буде вирішена в законних рамках. Мої очікування від суду наступні: ми сподіваємося, що судова система діятиме якнайкраще, так, як це має бути в системі верховенства права».

  Title

У перекладі з дипломатичної мови українською це звучало як попередження про неприпустимість політично мотивованого рішення суду.

Прихильники Міхо також кинули заклик: «ЗАХИСТИМО МИХАЙЛА СААКАШВІЛІ!

Друзі, підходьте до Печерського суду (Хрещатик, 42а). Сьогодні особливо важливо протриматися з 18:00 до 22.00. Це реально історичний день! Ваша підтримка важлива, як ніколи!»

На Хрещатику, де розташований Печерський суд столиці, і у його тісному дворику зібралася настільки спресована юрба журналістів, активістів, правоохоронців, що протиснутися до малесенької зали суду було майже неможливо.

Міхеіл Саакашвілі, одягнутий у чорний костюм і білу сорочку, поводився підкреслено чемно і виголосив своє слово у звичній, надзвичайно емоційній манері. Аргументів в ній було обмаль, зате експресії - через край: ««Докажіть в суді, що я ФСБшник, і Путін з задоволенням поміняє мене на затриманих у Росії українських розвідників. Саакашвілі в тюрмі в Києві - це найкраща мрія Путіна і ФСБ! Хтось на Банковій вирішив зробити їм такий подарунок. Те, що зараз відбувається, - одна з найблискучіших спецоперацій ФСБ проти українців, адже затримано найзапеклішого його ворога на пострадянському просторі».

Аргументи на користь свого підзахисного сухувато додавали його адвокати.

Тихим проникливим тоном проголосила свій виступ і Юлія Тимошенко. Вона акцентувала на тому, що весь світ спостерігає за цим процесом і дала зрозуміти, що суду нема особливого сенсу виносити якийсь неправосудний вирок, приймати хоч у чомусь незаконне рішення.

Коли суддя відмовила захисту Саакашвілі у відстороненні прокурора, який підтримував звинувачення, багато хто махнув рукою: «А, все зрозуміло, суддя майже не слухає, значить, рішення вже завчасно прийняте чи навіть продиктоване».

То яким же було здивування, коли суддя проголосила, що вимогу звинувачення про цілодобовий домашній арешт з носінням електронного браслета суд не підтримав.

А це означало, що Міхеіл Саакашвілі поки що вільний.

Присутні у залі і на вулиці зустріли цю, зізнаюсь чесно, не зовсім очікувану звістку з величезним ентузіазмом.

Репортер прямої телетрансляції радісно кричав: «Перемога! Адвокати, народні депутати та активісти під Печерським судом домоглись звільнення Михайла Саакашвілі! Люди скандують «Україна», «Разом - до перемоги!», «Банду - геть», «Імпічмент», разом з лідером РНС вони прямують на вулицю Костьольну».

Ледве протиснувшись на вулицю, Саакашвілі потрапив у тісне кільце своїх фанів, які цілим натовпом, галасливо і весело провели його Хрещатиком до вулиці Костьольної, де мешкає політик. Це десь близько кілометра від суду.

Звучали кричалки «Міша, Міша» (уявляю, як зітхала при цьому Ірина Фаріон, якщо чула ці скандування, бо вчила ж діточок в дитсадку казати не «Міша, а Михайлик»). Потім схаменулися і почали кричати: «Україна!»

Щасливий бранець, який відчував себе на сьомому небі, заявив: «Вони хотіли сховати мене від народу, а народ - від мене. Вони хотіли показати, що можуть посадити Саакашвілі і можуть закатати всіх людей під асфальт. Все вийшло навпаки. Ці люди - герої, це - середній клас, інтелігенція, мирні люди, які і мають взяти владу в Україні».

Так завершився цей день, який дехто вже поспішив назвати історичним.

Коментарів у ЗМІ та соцмережах, звісно, було море - як «за» (більшість), так і «проти» такого рішення.

Реакція

Title  

Генпрокуратура, напевно, подасть апеляцію на це рішення і має це зробити протягом 5 днів.

Політики, звісно, осмислюють цю ситуацію в контексті власних планів.

А відомий журналіст Станіслав Речинський, головний редактор сайта «ОРД» рубонув коротко і без витівок: «Насправді ситуація зі Саакашвілі вкрай проста. Починаючи з моменту позбавлення громадянства - це політично мотивоване переслідування. Переслідування свого політичного опонента.

За це, яким би там не був Саакашвілі, - потрібно одразу руки відрубувати. Тому що це метод, який після першого застосування стає вже звичкою.

Природно, що після застосування цього методу потрібно докласти всіх зусиль, щоби Порошенко не став президентом вдруге. Бо чим далі, тим швидше він постарається перетворитися на диктатора. Особливо це небезпечно в ситуації, коли в країні немає опозиції. Жодної».

Найближчими днями буде видно, яким буде вектор найближчих подій. Вони не обіцяють спокою. Проте, маємо тверезо розуміти, що перемогу Міхеіла Саакашвілі поки що не можна вважати остаточною, й її такою не сприймають більшість опозиційних сил. Вони за те, щоби владі залили за шкіру сала, але проти того, щоб з Міхо робити лідера опозиції.

А це обіцяє новий складний етап структурування опозиційних сил (багатьох «ми» у порівняно єдине «МИ». Чи впораються з цим наші гетьмани і гетьманчики?

 

Президентські вибори уже конструюють?

Юрій Луценко – олігарх

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com