До наступних виборів президента України залишається дуже мало часу - лише 15 місяців. За українськими традиціями, основним претендентам уже пора збиратися в дорогу за булавою, рихтувати вози і переглядати реманент.

 

Соціологи до останнього часу традиційно демонстрували громадськості, що колода карт у президентському виборчому пасьянсі та сама - засалена, або ж стабільна, кому як подобається.

Але останнім часом ситуація дещо змінилася. Чи не подіяло на наших політтехнологів те, що в Росії про свій намір балотуватися заявила популярна і дещо скандальна зірка світського життя, журналістка та активістка Ксенія Собчак?

Оскільки чимало провідних політиків України послуговується допомогою російських майстрів виборчих технологій, то таке перетікання теми до нас не виключено.

Адже останнім часом у ЗМІ та соцмережах постійно виникає тема можливого балотування у президенти України двох популярних персон вітчизняного шоу-бізнесу - керівника гумористичного проекту «95 квартал» Володимира Зеленського та зірки української поп-пузики Славка Вакарчука.

Зеленський не тільки знявся у серіалі власного виробництва «Слуга народу», в якому зіграв президента України Голобородька, але й встиг уже зареєструвати партію з такою ж назвою. Партію! Це вже про щось свідчить, чи ні?

Принаймні, на виборах до Верховної Ради України вона спробує стартанути. Та й висунути Зеленського на президента їй також буде під силу, бо грошей там вистачає.

А ось Славко днями виставив у Інтернеті відеозвернення, в якому заявив, що не має наміру йти на президента. І тут же, не сходячи з місця, проголосив 10 пунктів програми, яку, на його погляд, потрібно виконати для України.

Ці 10 пунктів зовсім не показують, що їх готував співак чи поет. Це 10 нормальних політичних позицій та вимог, які, зазвичай, формулюються професійними політтехнологами і вкладаються у програми кандидатів. Причому, пункти Вакарчука розраховані на кандидата не міського чи обласного, а саме національного масштабу - тобто фактично це є ескізом президентської виборчої програми у першому наближенні.

Ось ці 10 пунктів:

1. Необхідно створити незалежний Антикорупційний суд.

2. Змінити виборче законодавство. Запровадити не лише відкриті виборчі списки, а й унеможливити політичну залежність Центральної виборчої комісії від впливу політичних партій. Сформувати новий склад ЦВК із професійних експертів з незаплямованою репутацією.

3. Провести справжню ефективну реформу державної служби.

4. Реформувати Службу безпеки. Вона з інструменту впливу на бізнес має перетворитися на зброю для боротьби з тими, хто реально підриває нашу безпеку та незалежність.

5. Розпочати дієву приватизацію.

6. Припинити політичний лобізм.

7. Змінити правила поведінки політиків. Вони мають стати простішими, відкритішими і доступнішими.

8. Прищепити принцип відповідальності - політикам варто навчитися виконувати власні обіцянки.

9. Запровадити культуру прозорої комунікації. Кожен крок політика має мати чітке і правдиве пояснення.

10. Публічно окреслити межі дозволеного. «Є речі, які мають бути непорушними. Ніхто за жодних обставин не повинен їх порушувати, а перелік їх має бути сформований і оприлюднений», - пояснив автор.

До речі, чи є він автором цієї програми? Особливо - перших п'яти пунктів, зовсім далеких від його багато­річних професійних інтересів. Адже необхідність створення Антикорупційного суду, якого нема у більшості розвинених країн світу, не кожен політолог зможе переконливо аргументувати. А тут співак...

Правда, можуть сказати, що Вакарчук є свідомий громадянин і розуміє необхідність того, про що пише. Тоді чому замість вузького пункту 4 не вимагати реформування всієї правоохоронної системи України і всіх силових структур разом зі Збройними силами?

Чому наївно вимагає викорінення політичного лобізму (який легально існує в багатьох країнах), очевидно плутаючи його з безсоромним впливом вітчизняних грошових мішків та високопосадовців на сферу державного управління і фінансово-економічних процесів?

Взагалі, пукти 6-10 сформульовані надто загально і можуть трактуватися як завгодно, що відкриває простір для маніпулятивної передвиборчої риторики.

С. Вакарчук, можливо, і не хоче йти у політику, тим більше, впрягатися у роботу, яка не залишить йому часу і сили для творчості. Але не виключено, що хтось його готує для цього, а потім знайде аргументи, щоб переконати?

Ну недарма прізвище Вакарчука раптом - ні сіло ні впало - було включено у соціологічне дослідження, підсумки якого опубліковані 28 листопада цього року аналітичним центром США International Republic Institute (IRI).

Згідно з цим дослідженням, до Вакарчука прихильно ставляться 37% українців. Для порівняння, до А. Гриценка - лише 23%, а до Юлії Тимошенко, взагалі, тільки 20%.

Однак, зверніть увагу на формулювання питання. «Прихильно ставитися» - це зовсім не означає «Голосувати за нього на виборах». Симпатія в політиці, звичайно, грає роль, але оцінка кандидата як політичного та державного професіонала є надзвичайно важливою.

Звичайно, в різні часи виборці, не моргнувши оком, обирали актора Р. Рейгана чи боксера В. Кличка, але й виборці вчаться, набувають досвіду, стають більш раціональними у своєму виборі.

Хоча завжди можуть наважитися й обрати морально чисту людину без державницько-політичного досвіду замість досвідченого, але наскрізь брехливого та користолюбного політикана.

Час покаже - чи будуть у наступних виборах президента України фігурувати не дуже звичні для політики особи, чи, все ж таки, ті вибори відбудуться за звичними політичними шаблонами.