У Михайла Вінтоняка на присілку Медвежому, у Космачі, народилось ще одне малятко. Воно була п'ятою дитиною в сім'ї з дванадцяти дітей. Українськими землями знищував усе живе голодомор. 1933 рік косив українські села нещадно. А тут, на Гуцульщині, нуртувало українське життя. Хоча жили гуцули не в злиднях, але тяжко працювали і заробляли собі на прожиття. Отож, і дитинка, яка народилася в Медвежому, мала шанси на виживання.

Дівчинку охрестили і назвали Гафійкою. Рятувало сім'ю те, що мати її, Ганна, була знаною в селі кравчинею, і кожен гуцул користувався її послугами. Одним шила портки та гачі, іншим - сорочки - і мала хоч якийсь зарібок. До кравецтва привчала змалечку дітей і найкраще це навчилася робити таки донька Гафійка та синочки Іван і Дмитро. А, окрім того, матуся навчила доньку ще гарно вишивати.

 

У селі жити тоді було неспокійно - на долю Гафійчиної родини випало воєнне лихоліття. Тут творилося ціле пекло. В село ввійшли мадярські війська, які воювали на боці Німеччини. А небавом з'явилися і німці. Хоча до того в Космачі вже встигли побувати «перші совіти», які накоїли немало лиха: ґвалтували жінок, відбирали надбане майно в гуцулів. Українська Повстанська Армія рятувала всіх від завойовників. На початку 1945 року тут відбулася найбільша битва армії УПА з каральною дивізією чекістів генерала Ніколая Дергачова, яку під Космачем розбили вщент українські повстанці. Вони не раз приходили до Гафійчиної мами, і вона перекваліфіковувалася шити з гуцульського одягу на уніформу для повстанців.

Батько Гафійки був також майстром на всі руки. Він крутив петельки, шив упряж для коней та волів, мурував печі до курних гуцульських хат із глини, а вже згодом - з цегли та кераміки. А донька виростала, як квіточка, по війні вже до неї й парубки почали залицятися, і в 1952 році на Медвежому відбулося ще одне гуцульське весілля: Гафійка Вінтоняк вінчалася з космацьким леґенем Кирилом Чорняком, котрий повернувся з війни. Грали веселої неперевершені космацькі музики, співала бервінкової космацька челядь, мчали на залубицях до церкви князь і княгиня, дружби і дружки, бояри і свахи, дзвонили дзвіночки на конях. То було 12 лютого, і цей день ще й досі з приємністю згадує героїня моєї оповіді. Нарешті смута переросла в радість.

Але почалися нові клопоти, треба було зводити своє кубелечко - будувати хатину, обживатися, садити сад. Гафія Чорняк набула чималого досвіду в кравецтві і вже почала працювати самостійно: приймала замовлення, намагалася догодити прискіпливим старшим гуцулкам і невдовзі зажила чималої слави талановитої кравчині, і ця слава за нею збереглася й донині.

Та... очікувала молода ґаздиня народження дитинки, тішилася, що буде продовження роду. І народилася донечка, як писаночка. А услід за нею до Гафії прийшла тяжка недуга - туберкульоз хребта. Молоду породіллю окутали гіпсом, і в такому панцирі вона перебувала цілий рік. Лежала в лікарні, свою печаль переливала у вишивання і, лежачи, привчилася вишивати і цим самим заробляла якусь копійчину. Дитину тим часом забрала бабуся Анна в Медвежий і виховувала. Згодом цю опіку почав здійснювати чоловік Гафії - Кирило.

Врешті-решт, здоров'я поправилось, Гафія віддалася повністю вихованню доньки, яку назвали Марічкою. До неї, як до славної в Космачі кравчині, квапилися гуцули, несли зшивати традиційні космацькі сорочки, візерунки, на яких вигравали веселковими барвами, один був кращим від іншого. Гафія подовгу милувалася тими орнаментами, розпитувала жінок про їхні назви і старалася собі відшити кавальчик кожного взірця, аби мати їх у себе усі. Деякі візерунки й сама вишивала то на сорочках, то на рушниках, а деякі просто збирала докупи.

Життя йшло своїм руслом, і ніби вже й почали забуватися біди. Донька Марічка виросла красунею, вийшла заміж за Петра Клапцуняка, Гафія передала їй усі секрети своєї майстерності.

У Космачі кажуть, що одна біда йде і за собою сім веде. Це прислів'я має безпосередній стосунок до Гафії Чорняк. Бо в її доньки Марічки народився первісток. Народився... зі синдромом Дауна. Поки молода мати отямилась, Гафія, яка пережила велике горе колись сама, взялася доглядати онука, якого охрестили і назвали Андрієм. Тоді Гафія Чорняк почала виготовляти ляльки, якими потішала немічного онука. Ляльки одягала в космацькі строї, були там і князь із княгинею, і дружби з дружками.

Минали роки, була надія, що в Марічки ще будуть діти, а тим часом і мама, і бабуся все своє тепло і любов віддавали Андрійкові. І Господь почув їх - у Марійки та Петра народилася доня. Охрестили Марічкою. В хаті запанував дитячий щебет і... радість. Гафія продовжувала свою кравецьку справу, а вечорами перечитувала твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, вдумувалась у кожний рядок.

- Може, і я була би пані, - посміхається Гафія Чорняк з Космача. - Але на моє дитинство випала війна, і тоді було не до навчання, хоча в школі вчителька завжди хвалила мене. Тим паче, що зростала я в багатодітній сім'ї, і треба було заробляти гроші на прожиток, а не вчитися...

У Гафії виник цікавий задум - із зібраних у Космачі візерунків вишити спеціальний альбом-книгу тими візерунками і підписати кожен взірець, як він називається. Почала мудрувати, як би мали виглядати сторінки книги, надумала, що аби зробити один аркуш альбому, то треба зробити дві сторінки з вишивкою, а між ними вставити тоненьку фанеру, аби аркуші книги не перегиналися і не ламалися. На одну таку сторінку припасовувала по 14 візерунків, а під кожним візерунком вишила його назви, для прикладу, «сливове», «кучірєве», «лекичий», «кнігиньковий», «дубовий лист», «лумеровий», «пушкатий», «олені», «качурові» і т. п. Сама попридумувала, як ті букви вишивати, на обкладинку альбому обрамила в космацькі візерунки свою фотографію та понаписувала голкою різні поетичні рядки, ще й додала напис:

Колись жила тут гуцулка,

що свій край любила.

І з любов'ю до гуцулів уна ці узори шила.

Колись будуть ці узори люди розглядати

І Гафію Чорнячку будуть споминати...

Цю книгу вона вишила ще в минулому сторіччі, і така книга й донині не має аналогів у світі.

Вгледів цей альбом у Гафії Чорняк власник приватного музею Олекси Довбуша у Космачі Михайло Дідишин і запропонував, аби Гафія дала це надбання з вишивками йому до музею, і там будуть бачити цю книгу люди. Гафія люб'язно погодилась. Отак альбом опинився в музеї.

...Вже й онучка заміж вийшла за парубка з Бойківщини - Андрія Сунака. Вже й синочок Роман у них народився, а для Гафії - правнук. Вже й донька подалася на заробітки в чужі краї поміж чужі люди. Зажурилась Гафія, свою тугу знову почала виливати у візерунках, бо надії на повернення з музею своєї книжки вже не мала. Вирішила зібрати ще більше візерунків, вишити ще кращу книжку.

А Космач готувався до другого міжнародного фестивалю «Великдень у Космачі». Загостив до Космача і президент України Віктор Ющенко зі сім'єю, познайомився з Гафією Чорняк, залюбки оглядав її вишивки, її ляльки, її вишивану книгу. Любувалися люди, дивувалися, мовби в казку потрапили.

«Ця жінка варта найвищої подяки за свою працю, найвищої нагороди», - сказав президент Віктор Ющенко. - «В Україні я подібної книжки-альбому не бачив. Та й сама вишивальниця Гафія Чорняк - як берегиня українського роду...»

А час минав. Космач готувався відзначати свій ювілей. Сесія Космацької сільської ради вирішила представити з цієї нагоди Гафію Чорняк та ще декількох видатних народних умільців до почесного звання «Заслужений майстер народної творчості України». Підготували документи. Подали в район. До влади прийшла Партія регіонів. Івано-Франківську область очолив Василь Чуднов, якого Гафія Чорняк тримала до хресту (себто, була його хрещеною мамою). Він подивився список представлених до нагород і під прізвищем Гафії Чорняк викреслив звання «Заслужений майстер народної творчості України» і своєю рукою написав «За заслуги перед Прикарпаттям». Отак Гафія Чорняк за свою багаторічну працю й отримала звання «За заслуги перед Прикарпаттям» замість звання «Заслужений майстер народної творчості України».

Та вона має більше звання, бо її визнав народ. До Гафії Чорняк сьогодні їдуть люди з усього світу, аби помилуватися творчістю її рук. У 2010 році мисткиня завершила вишивати вже другий альбом із зібраними нею космацькими візерунками. На обкладинці ззаду вишила такі віршовані рядки:

 

Ой, хрестики дрібнесенькі, я вас вишиваю,

Свою любов, своє серце у вас укладаю.

Ой, хрестики дрібнесенькі,

дрібненькі, дрібненькі,

Ой, я вас залишаю для Вкраїни-неньки.

Ой, узори ви, узори, яскраві кольори.

Такі милі і любимі на всі наші гори.

Все життя я вишивала, збирала до купки.

Тепер хочу залишити на пам'ять для внуків.

Щоби мене пам'ятали, Чорнячку Гафійку,

А на спомин та й про себе я залишу книжку...

Ця книжка сьогодні дивує світ. Її оглядають туристи і мистецтвознавці, письменники і художники з Києва і Дніпра, з Нью-Йорка і Варшави, з Торонто і Лондона, з Парижа і Токіо... А окрім книги-альбому, Чорнячка ще вишила чудові рушники з портретами Тараса Шевченка і Лесі Українки, з їхніми поетичними рядками. І багато космацьких візерунків вишила на подушках, рушниках, сорочках. Справжнім шедевром її творчості можна вважати фелон для священика Василя Гунчака, складений з космацьких орнаментів, де домінуючим є ключковий візерунок.

Візерунки Космача ще на початку минулого сторіччя видрукував у Львові книговидавець Іван Тиктор. Понад тридцять орнаментів зібрав у Космачі в минулому сторіччі відомий художник Григорій Смольський, які відшила на шматках полотна космацька вишивальниця Ксенія Дедерчук. Ці, зібрані Смольським візерунки, зараз є власністю Львівського національного музею імені А. Шептицького. Вони видані окремою книжкою на кошти родини Смольських під назвою «Космацькі вуставки». Наприкінці минулого сторіччя космацькими візерунками зацікавилася відома дослідниця української вишивки Ірина Свйонтек. Вона багато разів відвідувала Гафію Чорняк, радилася з нею, дискутувала і видала два томи альбомів про космацьку вишивку, в які помістила деякі візерунки, зібрані Гафією Чорняк, та розповідь про неї і світлини вишивальниці. Усі візерунки не брала, бо вважає, що настане той час, коли Україна на кошти держави видасть альбом вишивок, зібраних Гафією Чорняк з гуцульського села Космач.

У молоді роки Гафія Чорняк ходила в Космачі збирати кнігинів у весільні вінки, вона добре знає весь космацький весільний обряд і всі бервінкові пісні. Окрім того, багато років випікала калачі, струцні, весільні баранчики, прикрашала їх дивоквітами, які сама виготовляла з гиблівок. А ще - вона добра господиня, смачно готує. Турбується все життя про родину. Пригадую, інколи прийду до неї, а в неї повна хата жінок, які прийшли просити, аби кравчиня пошила їм космацькі сорочки. А перед тими жінками на столі повна миска вареників, і гості пригощаються.

Гафія Чорняк повсюдно випромінює добро і тепло. Люди в селі її називають Гафійка, незважаючи на її поважний вік.

Гафія Чорняк найбільше мріяла, аби побачила її другий альбом візерунків, зібраних у Космачі, її донька Марія. І донька минулої весни повернулась із заробітків з Італії в Україну. Повернулась змарнілою, виснаженою, зболеною. Переглядала книжку-альбом, милувалася, тішилася мамою та її талантом, плакала. А потім покинула матусю, своїх діток і внука і відійшла від нас. Знесилена, згорьована Гафія Чорняк продовжує й далі творити красу і дарувати її людям. А коли прийде в наші гори 2018 рік, то відзначатиме Гафія Чорняк своє 85-річчя.

Життя продовжується. Отож, з роси і води вам, Берегине українського роду. На многії літа!