6 грудня Україна відзначає День Збройних сил. На честь цього свята Міністерство оборони урочисто виконало «на біс» танець на старих знайомих граблях. Щоправда, завдяки Фейсбуку, до сильних гуль наразі не дійшло.

Уважні читачі пам'ятають історію загиблого у боях воїна ДУК «Правий Сектор» Євгена Костюка (Шльоцика) (http://www.chasipodii.net/mp/article/3990/ ). Суд посмертно визнав Шльоцика учасником бойових дій. Але - у  жовтні 2017 року Міністерство оборони подало апеляцію - чим заслужило довічну ганьбу.

	Малюнок Олексія Кустовського

Не пройшло і кількох місяців - Міністерство вирішило повторити ганьбу з апеляціями на біс.

Цього разу - у випадку із керівницею Центру підтримки аеророзвідки Марією Берлінською.

Про Марію ми також вже писали (hhttp://www.chasipodii.net/article/19286/ ). Ця дівчина - не тільки продюсер фільму «Невидимий батальйон», а й одна з небагатьох відчайдухів, котрі забезпечують армію дронами, вчать військових  користуватися цією технікою, ну і самі користуються цією ж технікою прямо на лінії фронту. Більше того - вона неодноразово потрапляла зі своїми дронами навіть не на лінію фронту, а й за неї - аби українська армія отримала цінну розвідувальну інформацію. Тобто - займалася фаховою розвідницькою діяльністю, необхідною для армії. І керівництво Міноборони про цю діяльність добре знало.

І от Марія спробувала отримати юридичне визнання своєї діяльності.

Пішла в суд, зібрала свідків. Суд задовольнив вимоги. І тут - Міністерство оборони подало апеляцію.

Тут вже навіть у неупередженого спостерігача виникне враження, ніби у Міністерства відросла рука Москви, і цю руку посадили писати апеляції.

Однак цього разу у руки ніц не вийшло, і до ще однієї довічної ганьби справа не дійшла.

Марія написала про суд у Фейсбук, пост отримав понад 4 тисячі поширень.

Зацитуємо частину посту:

 

«В 2014 році, 1 вересня, я поїхала на фронт добровольцем. Це був зовсім інший фронт, ніж зараз. Той, хто був, - назавжди запам'ятали.

Спершу була в складі Айдару, потім, коли там почався хаос зі зміною комбатів - почала працювати з різними підрозділами.

Як це технічно виглядало? Дзвонить/пише командир підрозділу - «Ми знаємо, ви недавно літали для сусідньої бригади, нам дали ваш контакт, приїдьте попрацюйте для нас. В нас немає дронів, фахівців, тому чим швидше - тим краще».

Ліричний відступ - добрих фахівців і досі на фронті можна перерахувати на пальцях, вони на вагу золота.

Спершу ми працювали з Олексієм Барановським. Потім в 2015 до аеророзвідувального екіпажу приєднався Ігор Луценко.

За цей час об'їхали фактично всю лінію фронту вздовж і впоперек.

З літаком працювати було безпечніше, все ж таки дистанція дозволяє. З коптером ще той адреналін, особливо при корегуванні вогню артилерії. )

Іноді стоїш метрів за 70-100 від противника.

На питання «де ви були найближче, скільки метрів?» - відповідаю - 11 кілометрів вглиб противника, за нашу нульовку. Це було на початку війни, безглуздя та відвага. Зараз я би вже навряд так ризикнула.)

Так от. Сьогодні мені в українському суді сказали, що мене там не було. Взагалі.

Всі ці роки я абсолютно не переймалася ніякими статусами, не отримувала зарплату. Влітку цього року я вирішила все ж таки отримати від держави якесь підтвердження.

Увага - НЕ статус УБД, НЕ пільги.

Просто рішення суду про визнання цього юридичного факту.

Щоб держава визнала - дійсно ця людина на війні захищає свій народ.

І суд визнав. Прийшли свідки побратими і посестри, підтвердили. Деякі окремо нотаріально.

Серед них звичайні солдати, офіцери, комбат, комбриг, добровольці - Адріана Сусак, Масі Наєм, Ігор Луценко, Юлія Толопа, Сергій Заболотний,  Сергій Мельничук, Лада Введенська, Олексій Барановський.

До того ж, я надала купу фото, відеодоказів. Суд все розглянув і прийняв рішення - визнати це як юридичний факт.

І що, ви думаєте, відбулося далі?

Правильно. Міністерство оборони подало апеляцію.

Мовляв, нічого не знаємо, по нашим наказам не проходила, значить не було. І взагалі треба ще правоохоронним органам розібратися, хто це така, намагається шахрайством собі якісь пільги отримати.

Я не жартую, так і написали...

Сьогодні, коли суддя проголосила рішення, наостанок сказала: «Йдіть в міністерські комісії, отримуйте своє УБД».

«Ви що, не розумієте, що справа не про отримання статусу, а про просте визнання юридичного факту?» - іронічно поцікавилась я.

Але судді втрьох тільки смішно кліпали очима, як старі сонні сови.

Вони винесли судове рішення, не приходячи до тями.

Кілька політиків за ці роки пропонували «помогти з отриманням статусу». І були з тим послані. Ще бракувало, щоб хтось робив мені «послугу» за те, що я колись в пекло війни прийшла добровольцем.

«А інакше ви ніяк не отримаєте, тим паче, з вашою публічною критикою міністра» - сказав якось один.

Я тоді усміхнулась і не повірила. Можливо дарма.

Але я хочу, щоб судді, міністр, і все його міністерство (за невеликими винятками порядних людей) втямили одну просту річ - я вас всіх весело кручу на земній осі.

Посилайте далі наввипередки пачками своїх синків під Бахмут, в штаб АТО, на кілька місяців, посидіти над папірцями, щоб повернутися з посвідченням учасника. Учасники щурячих перегонів проливають кров мішками в «чугуївських котлах»).

Я ніколи не розраховувала на щось «державне». Тільки на саму себе - і таких, як сама.

Я не буду подавати ніяких касаційних скарг, нічого нікому далі не буду доводити.

Те, що я учасниця цієї війни, навіть росіяни давно і неодноразово визнали, криючи мене на чім світ стоїть в новинах як «опасную бандеровскую каратєльніцу».)

Я щаслива людина, бо маю підтримку і визнання від кращих людей нашого суспільства. Ви ж вдаєтесь до дешевої помсти, це виглядає жалюгідно і комічно.

Ви боїтесь визнати те, що і так знає мій народ. Мій народ визнає мій вклад в наш спільний захист, і буде пам'ятати роками.

Вас, безіменні стервятники, чекає забуття».

http://www.facebook.com/masher.berlinska/posts/1933943359964181

 

Як то не дивно, чарівна сила Фейсбуку спрацювала - і Міністерство оборони врятувалося від нового кола ганьби.

Наступного дня Берлінській зателефонував міністр оборони Степан Полторак і запропонував зустріч. На зустрічі, окрім ганебних апеляцій, обговорили ще два питання - про статус добровольців та про аеророзвідку.

І тут вже видно, чим відрізняються добровольці від заслужених працівників Міноборони.

Останні цілком нормально сприймають те, що їхню роботу виконують добровольці та волонтери, їх цілком влаштовує таке становище, вони не розуміють, що насправді це - ганьба і встидовисько. Гірше того - вони не соромляться за будь-якої зручної нагоди принизити добровольців і волонтерів, перепрошую, точніше, подати апеляцію. «Вас там не було». Добре, що східні сусіди гарний аргумент підказали. Єдине, що турбує чиновників Міноборони останнім часом - це розголос у Фейсбуку, критика від публічних осіб та популярних блогерів, і тисячі репостів цієї критики.

А от добровольці і волонтери мають чітке бачення проблем армії і фронту, і вирізняються не тільки наполегливістю, а й комплексним підходом. Їх турбують не тільки особисті проблеми, вони переймаються вирішенням проблеми як такої. І цим, до речі, відрізняються від волонтерів «підгодованих», котрих цілком задовольняє вирішення їхніх персональних проблем...

Отже, результати комплексного підходу до питання участі добровольців у війні.

Питанням займеться Юридична сотня, вона підготує списки добровольців, передасть списки до командирів відповідних батальйонів для перевірки та уточнення участі особи у війні, а потім скерує списки на міністерську комісію. В результаті люди, в яких є перевірені свідки, фото/відеодокази, але немає купи довідок, отримають юридичне підтвердження своєї участі у війні. Зараз Юридична сотня розшукує добровольців, котрим теж заявили, що «вас тут не стояло».

Звертатися можна у ФБ:https://www.facebook.com/yursotnya/ , або за телефоном гарячої лінії Юридичної сотні в Україні - 0 800 308 100. Сайт Юридичної сотні - http://legal100.org.ua.

Леся Василенко, голова правління ГО «Юридична Сотня», у своєму Фейсбуку слушно зауважує: «...закон не передбачає статусу для добровольців, які воювали в батальйонах, які не увійшли до складу ЗСУ чи інших державних силових структур. І навіть цілком слушно запитати, до чого тут ДУК ПС, ОУН та їм подібні. А все дуже просто: МО може на Кабміні порушити питання про подання урядового законопроекту для остаточного вирішення питання добровольців. А для цього треба списки. Міністр може довести інформацію до президента, який, своєю чергою, може подати до Ради власний законопроект про добровольців і зробити його пріоритетним. Ну а ще, навіть не беручи до уваги ДУК і ОУН, є добровольці батальйонів ЗСУ, які воювали неоформленими і без шансів зібрати повний пакет документів, який вимагається законом».

Під час зустрічі в МОУ. Фото з ФБ Марії Берлінської

Звісно, нелюбов української влади до добровольців - відома річ. Президент цілком в курсі про існування добровольців, думаю, на четвертий рік війни до нього ця інформація вже встигла просочитися. І те, що він ніц не робить з цього приводу, вже мало би багато про що свідчити.

Однак є одне але, котре надихає на оптимізм. Потрібно врахувати ще один потужний фактор: наближаються президентські вибори. Знаючи любов українських чиновників першого ешелону до піару, можна припустити, що питання мусуватимуть ще з рік, потім його вже от-от вирішуватимуть, а потім, десь за місяць до виборів, президент вийде на сцену з законом в руках і урочисто власноруч вручить найбільш лояльним добровольцям посвідчення УБД, перев'язане стрічечкою. І проголосить красиву промову - голосом, повним розпачу.

Ну але хай хоч так. Хоча б вибори змусять чиновників зреагувати буквою закону на реальність, дану народові у безпосередніх відчуттях. І добре, що є люди, котрі не лінуються втовкмачувати цю реальність у чиновницькі голови.

А граней у цієї військової «незадокументованої юридично» реальності наразі вистачає.

От ще одна з них - днями Державна міграційна служба заявила бійцю батальйону «Айдар», громадянці Росії Юлії Толопі (позивний - Валькірія), що дівчина має або надати довідку про відсутність судимостей в РФ, або ж її буде депортовано до Росії. На напад ідіотизму чи руку Москви у представників ДМС це не схоже, більше схоже на те, що в кишенях чиновників знову зголодніли кадаври.

Але - колеги Юлії наробили галасу у Фейсбуці, чари спрацювали - і вже наступного дня, 5 грудня, ДМС оприлюднила заяву: «Учасниця АТО росіянка Юлія Толопа має законні підстави перебувати в Україні, і інформація про те, що Державна міграційна служба нібито вимагає її повернення до Росії, не відповідає дійсності».

Реальність перемогла, як то не дивно.

Ба, навіть більше - того ж таки 5 грудня Верховна Рада в першому читанні внесла зміни до закону «Про військовий обов'язок і військову службу».

За прийняття законопроекту № 6689 за основу (щодо удосконалення окремих питань виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності іноземців або осіб без громадянства, які проходять військову службу у Збройних силах України) проголосували 228 депутатів.

Таким чином депутати натякнули, що можуть урівняти в правах з українцями іноземців, які проходять військову службу у Збройних силах України (а таких іноземців та осіб без громадянства у лавах ЗСУ наразі чимало).

І таким чином наблизити реальність юридичну до реальності, даної народу у відчуттях.

Можуть же ж, якщо захочуть!

От так, цілком можливо, хоч і через терни, граблі, кишені і руки Москви - але таки ЗСУ з такими темпами цілком навіть можуть стати найпрестижнішою армією планети. Можливо, не так вже й швидко - але процес вже йде.

З чим я нас всіх ( і особливо представників ЗСУ!) і вітаю! : )