Минулий тиждень в Україні був бурхливим, слово «приватизація» лунало де треба, і де не треба. Навіть рамки для користувачів Фейсбуку створили «Я підтримую закон про приватизацію 7066». Так, ніби від пересічних ФБ-користувачів тут наразі щось залежить. Закон прийняли - тепер потрібно подивитися, як ми з ним жити будемо.

Українські чиновники намагалися проводити шалену піар-кампанію. Ось, для прикладу, що пише на своїй ФБ-сторінці Фонд державного майна:

«Скоротити, спростити, продати!

Віталій Трубаров: держава має занадто багато підприємств, а потрібно залишити тільки ті, які дають їй можливості безпосередньо виконувати свої функції».

Сльози на очі навертаються.

Ні, щоб написати «державні чиновники мають забагато підприємств, а потрібно залишити тільки ті, що дають їм можливості безпосередньо виконувати свої функції. Скоротити, спростити, продати!»

Але от халепа - як «Рошен» продавати, то несприятлива ситуація в країні, покупців нема.

А от як 200 стратегічних підприємств продати - то все добре, іноземні інвестори вже біжать, треба тільки їм «довіру повернути».

У своєму приватизаційному запалі владні і провладні прихильники того, що вони називають приватизацією, дійшли до того, що похвалили Юлію Тимошенко за її роботу на посаді прем'єр-міністра. Завуальовано похвалили, звісно, на пряму похвалу не наважилися - оскільки в більшості цих таки владних чиновників при згадці про ту приватизацію досі коліна тремтять. Але скористатися цим фактом як аргументом таки не побоялися. Мовляв, повторний продаж «Криворіжсталі» - це єдиний факт справжньої приватизації в Україні.

Яке, одначе, запізніле визнання.

Для тих, хто призабув, коротко нагадаю.

Перший раз «Криворіжсталь»подавали у 2004 році. Заявки на участь у приватизаційному конкурсі подали 6 претендентів, деякі з них пропонували значно вищу ціну. Але умови конкурсу були складені таким чином, що єдиним покупцем зміг стати лише «Інвестиційно-металургійний союз» (ІМС; фактичні засновники - Рінат Ахметов і Віктор Пінчук). Консорціум заплатив за 93,02% пакет акцій 4 млрд. 260 млн грн. (при стартовій ціні 3 млрд. 806 млн грн.).

Практично відразу продаж «Криворіжсталі» намагалися оскаржити в судах. Але Господарський суд міста Києва 19 серпня 2004 року та Вищий господарський суд України 22 жовтня 2004 року визнали згадану оборудку законною.

Після Помаранчевої революції приватизацію таки було визнано незаконною.

22 квітня 2005 р. Господарський суд м. Києва постановив повернути пакет акцій «Криворіжсталі» Фонду держмайна.

Уряд під керівництвом Тимошенко доручив Фонду держмайна терміново підготувати документи, необхідні для повторної приватизації «Криворіжсталі». ІМС запропонував уряду до закінчення судової тяганини укласти мирову угоду у справі приватизації комбінату. Президент Ющенко висловився за можливість мирової, але прем'єр Тимошенко заявила про «безглуздість» її укладення.

24 жовтня 2005 року відбувся повторний приватизаційний конкурс. Переможцем визнали компанію Mittal Steel Germany GmbH. За 93%-й пакет акцій «Криворіжсталі» заплатили 24 млрд. 200 млн грн. (4,8 млрд доларів США), що в 2,4 раза перевищувало стартову ціну, і в 5,7 раза - суму, отриману за підприємство 2004 року.

Після цього на Юлію Тимошенко, як то кажуть, спустили всіх собак. Через кілька років кожна бабця на базарі знала, що реприватизація «Криворіжсталі» «порушила всі правила бізнесу, налякала всіх інвесторів», а сама Тимошенко «вкрала в цій країні все».

Хоча саме завдяки їй і відбувся тої єдиний чесний приватизаційний конкурс за всі 26 років Незалежності. Ні Ахметов, ні Пінчук не забули, як їм буквально з рота вихопили ласий шматочок державного майна.

Головою ФДМ під час реприватизації «Криворіжсталі» була Валентина Семенюк. 27 серпня 2014 року у її будинку було виявлено тіло господині з вогнепальним пораненням голови. Міліція через день відкрила кримінальне провадження через убивство. Також стало відомо, що за декілька тижнів до смерті Валентина розповідала, що хтось замовив її вбивство. 20 квітня 2017 року Національна поліція України закрила кримінальне провадження за фактом смерті у зв'язку з відсутністю складу злочину. Мовляв, сама застрелилася. Хоча більш дивним, ніж жінка, котра вистрелила собі в голову, може бути лише чоловік, котрий вистрелив собі в голову двічі. Однак для українських правоохоронних органів і то, і то виглядає самогубством...

Для чого я це нагадую?

Щоб ви не думали, що єдиний в Україні успішний приватизаційний конкурс, котрий зараз так рекламують, відбувся легко. Його провели, фактично, тільки завдяки залізній політичній волі. Звісно, що він пішов на користь країні - Mittal Steel і податки платить, і до працівників ставиться краще, ніж українські олігархи, котрі можуть ремонтувати конвеєр прямо в процесі виробництва, а якщо хтось із працівників загине - ну то його особисті проблеми...

Приклад «Криворіжсталі» наочно демонструє, що процес «на біс» не відбудеться. Політичної волі в країні нема. Людей, котрі хочуть платити податки, як показують офшорні скандали, теж нема. Людей, котрі хочуть модернізувати виробництво, платити людям пристойну зарплатню - теж нема. Черги західних інвесторів теж нема.

Зате - по східний бік кордону є дуже багато людей з грошима, котрі охоче би прибрали до рук українські підприємства - і в них є і гроші, щоб заплатити за підприємства, і гроші, щоб заплатити за відкати. І гроші, щоб попросити якогось бідного підприємця з Сербії чи якихось далеких островів зареєструвати на себе фірму, котра потім раптом візьме - і виграє через Прозорро конкурс на приватизацію стратегічно важливого підприємства. А потім у того підприємства є кілька шляхів.

1) Якщо воно є конкурентом російського підприємства, його доведуть до банкрутства і закриють, може ще й на детальки розберуть.

2) Якщо воно наразі не є конкурентом російського підприємства, а Росії потрібна ця продукція, то його досвід (чи деталі) вивезуть до Росії, аби створити там аналогічне підприємство, і від послуг українського підприємства відмовитися. А далі - дивіться пункт перший. Росіяни взагалі давно і наполегливо працюють на те, щоб відмовитися від співпраці з українськими підприємствами, і тільки з'являється можливість цю співпрацю припинити - припиняють без жалю. Бо вони - воюють. А ми - тут воюємо, тут торгуємо, тут просто витрішки продаємо, гуртовими партіями, беріть, недорого, постійним покупцям знижки....

3) Якщо підприємство буде стратегічно важливим (наприклад, обленерго), то його триматимуть до пори-до часу. А при нагоді - використовуватимуть з диверсійною метою. Як от, для прикладу, Луганськобленерго. Котре належить, між іншим, росіянину Костянтину Григоришину (постійно проживає в Москві, громадянин РФ та Кіпру, донька - Євгенія Григоришина, вийшла заміж у 2009 році за родича народного депутата від Партії регіонів Андрія Деркача, працює координатором у благодійному фонді «Таблеточки»). До речі, у цього ж таки Григоришина винаймає приміщення «Українська правда».

«19 червня ЛЕО почало відключати від електропостачання блокпости і військові частини - через борги і багаторічне ухилення від укладення договорів. У відповідь військові незаконно затримали начальника Щастинського РЕМ», - сама радісно повідомила  компанія.

Луганськ вони, до речі, не відключали. А за що їх відключати - не вороги ж?

Хоча, за офіційними даними того ж таки ЛЕО, станом на 1 березня 2017 споживачі заборгували ЛЕО 5,5 млрд гривень. З цієї цифри понад 80% заборгували споживачі з окупованих територій - майже 5 млрд гривень.

Але відключали не окуповані території - там страшні окупанти, можуть і в чоло дати, а українські блокпости і військові частини.

У нормальній державі, котра воює, за таке можна було б і під розстріл потрапити.

Але ж ми не воюємо, ми витрішки продаємо...

Ну і торгуємо трошки.

«Замість семи різних законів тепер процеси приватизації регулюватиме ли­ше один. Новий закон відкриває шлях до продажу близько 3,5 тис. держпідприємств. Більшість із них є збитковими, і їх продаж принесе бюджету прибуток у 22 млрд грн.», - радісно відрапортував заступник міністра економічного розвитку і торгівлі Максим Нефьодов.

Людина не розуміє, що під час війни торгівля державними підприємствами - це загроза для існування держави як такої.

Особливо якщо держава вирізняється підвищеним рівнем корупції, і західним інвесторам вона не цікава. Зате дуже цікава безпосередньому ворогу.

Але в українських чиновників війни нема, в них тільки в кожній кишені по кадавру, шлунково невдоволеному.

Ви думаєте, вони заборонили росіянам відкрито купувати державні підприємства?

Подумайте ще раз. Згадайте про кадаврів.

Офіційна інформація: Міністерство юстиції України зареєструвало Наказ ФДМУ від 18.09.2017, який фактично дає право нерезидентам брати участь в оренді українських державних об‘єктів.

В. о. голови Фонду державного майна Віталій Трубаров згодом на у програмі «Про політику» на Еспресо.TV людям пояснив, як у прийнятому у першому читанні законопроекті про приватизацію передбачено обмеження для представників країни-агресора Росії.

«Ми встановили чітку межу у вигляді 10% участі у компанії. Можливо, що в рамках другого читання ми вивчимо інший досвід та дослухаємося до поправок депутатів. Тоді ми внесемо додаткові механізми для того, щоб підстрахувати цей напрям. За допомогою законодавчих заходів ми будемо максимально обмежувати такий вплив (участь представників Росії - ред.)», - сказав Трубаров.

	Обкладинка ФБ-сторінки Фонду державного майна. Сльози на очі навертаються...

За його словами, такий рівень участі у 10% було обрано з метою гармонізувати цей закон з міжнародним законодавством. Для виявлення кінцевих бенефіціарів компаній на міжнародних ринках необхідно мати такий параметр, бо менше 10% участі виявити складно.

Тобто, мало того, що продають Батьківщину безпосередньому ворогу, то ще й відверто цим хизуються, мовляв, це міжнародне законодавство вимагає.

Що тут можна сказати?

Стаття 111. Державна зрада. Кримінальний кодекс України

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, -

карається позбавленням волі терміном від десяти до п'ятнадцяти років.

Щиро бажаю панам прихватизаторам, щоб покарання за цією статтею змінили на розстріл. І то привселюдний - щоб іншим не кортіло. Ну і щоб та справедливість, про котру вони так голосно волають, їх таки знайшла.

Ну і пару слів про дрібніших прихватизаторів, котрі, втім, теж заслуговують на найвище покарання, оскільки махінації зачіпають стратегічно важливу компанію - «Укроборонпром».

ДК «Укроборонпром», ДП «Харківське державне авіаційне виробниче підприємство» та американська Oriole Capital Group досягли домовленості щодо залучення потужних інвестицій. «Харківське державне авіаційне виробниче підприємство», що входить до складу «Укроборонпрому», отримає замовлення на серійне виготовлення літаків у сумі 150 мільйонів доларів США. «...Вперше на авіабудівне підприємство нашої країни заходить потужний інвестор міжнародного рівня, який планує вкладати кошти протягом багатьох років... Фактично, це чіткий сигнал, «зелене світло» для інших інвесторів, які зараз обмірковують можливості інвестицій у українську високотехнологічну промисловість», - прокоментував досягнуті домовленості Генеральний директор ДК «Укроборонпром» Роман Романов.

Цим фактом зацікавився журналіст Юрій Бутусов та експерт РПР Антон Марчук.

У фірмі-«потужному інвесторі» вдалося знайти аж двох працівників.

«Oriole Capital Group» своїм місцем роботи вказали дві особи - Pasha Saleh, який там є старшим віце-президентом і працює з жовтня цього року. Друга особа - комунікаційниця Kristine Szarkowitz, яка працює у цій компанії з листопада 2017. Хоча компанія, судячи з її сайту, зареєстрована в Лос-Анжелесі, обидвоє вказали у Linkedin, що «Oriole Capital Group» знаходиться в Сіетлі.

А тепер найцікавіший момент: Pasha Saleh, віце-президент поважної компанії, яка має 150 млн доларів для інвестицій в Харківський авіазавод, з листопада цього року одночасно працює... звичайним пілотом в авіакомпанії «Alaska Airlines». А Kristine Szarkowitz, консультуючи у комунікаціях цю потужну компанію, одночасно консультує ще три фірми, одну з яких вона сама і заснувала».

Лижні інструктори в образі потужних інвесторів у нас вже були, тепер, схоже, настав час пілотів.

І вся країна захоплено продає витрішки, спостерігаючи за діями великих комбінаторів.

А росіяни тим часом воюють. Війна триває. Осіб з політичною волею, здатних прореформувати статтю 111 ККУ наразі ще немає. Але, як свідчить досвід людства, це не надовго...