Найстрашніше, що може бути для батьків - це смерть власної дитини, бо саме в дітях ми себе продовжуємо, заради них живемо. Родина Володимира і Наталії Кулаків з Тернополя чотири місяці тому втратила сина через хворобу - заворот тонкого кишківника.

Роман Кулак з улюбленим котом

Так би мовити, втратили дитину на рівному місці, адже в наш час навіть рак не є вироком, а ця недуга, як твердять фахівці, є простішою від апендициту. А все сталося через байдуже ставлення лікарів Жидачівської районної лікарні Львівської області. Вісім лікарів з досвідом (найстаршій 73 роки, наймолодшій 30 років) неправильно діагностували хворобу, не зібрали консиліум, лікували кожен на свій розсуд, приписували заборонені дітям препарати та ліки, заборонені при кишковій непрохідності.

Ромчик любив всіх і все на світі. Любив ромашки та цукерки «Ромашка». Роман був дуже доброю та розумною дитиною, у нього мало бути велике майбутнє, але його життя обірвалося, як квітуча гілка, яка повинна була ще довго плодоносити, і з якої мало вирости велике дерево, основа роду ...

Останні канікули Ромчика

Хвороба спіткала дитину в бабусі і дідуся в селі Мазурівка, Жидачівського району, Львівської області, куди він приїхав на літні канікули. Він дуже любив село свого батька, і тільки-но починалися літні канікули, ні на що незважаючи, одразу їхав туди на відпочинок. Ромчик мріяв стати фермером, купити комбайни і працювати на землі. На городі бабусі і дідуся, казав, збудує нову хату і там буде жити. Батько, котрий на той час перебував в Німеччині у відрядженні, і мати, котра перебувала в Тернополі, планували приїхати в село через тиждень. Він не хотів чекати батьків, тим паче, раніше на тиждень до села їхала Ромчикова тітка, і привезла малого до бабусі.

16 червня Ромчик приїхав у село, а 20 червня, приблизно о 16-й годині, у хлопця почалися сильні болі в животі, які віддавали по всьому тілу. Тітка викликала карету швидкої допомоги зі смт. Журавно, яка привезла Ромчика в Жидачівську лікарню. Лікар швидкої допомоги сказав, що в дитини тепловий удар і вколов препарати від серця і тиску та знеболююче.

«Підвищений тиск, нервозність - один зі симптомів завороту кишківника, який з'являється від шокового болю, - каже пан Володимир, посилаючись на консультації зі спеціалістами. - Також був здутий живіт, не відходили гази, хоча зараз лікарі вже кажуть, що була перистальтика. Але ж чудес не буває: було все добре, а тут раптом чорний кишківник і дитина помирає».

У Жидачівській центральній районній лікарні, замість того, щоб надати негайну медичну допомогу, півтори години думали-гадали, тримали дитину у прийомному відділенні. Чергова лікарні поставила діагноз «харчове отруєння», і тут же хлопцеві ще раз дали знеболююче, вкололи димедрол з анальгіном. Потім ще лікували від гіпертонічного кризу і гострого гастриту. Чомусь не зробили рентген з барієм, де видно петлі завороту, не оглянули на сучасному лапароскопі, який у них є, куплений 5 років тому за 20 тисяч євро, за допомогою якого можна побачити на моніторі все, що робиться в животі. І тільки через 4,5 години після поступлення дитини в лікарню зробили УЗД, і лікар УЗД написала що в дитини: «Надмірно виражений метеоризм кишківника!!!» та поставила три знаки оклику. Але і на це ніхто не звернув уваги. Нікому було не цікаво? Не підштовхнув лікарів до рішучих дій навіть результат аналізу крові, який показував, що норма лейкоцитів перевищена вдвічі. Цукор теж сильно перевищував норму. Підказок для встановлення точного діагнозу було багато, але ними не скористалися.

Через чотири години після того, коли хлопчика привезли до лікарні, прийшов хірург, хоча навіть студент знає, що, згідно з встановленими правилами, до хворого з гострими болями в животі він повинен був прийти у перші ж хвилини після приїзду пацієнта до лікарні. А в історії хвороби бачимо записи терміном через годину, дві, три, хоча повинні бути через кожних 20 хвилин. І головне - лікарі не зробили консиліуму, кожен «лікував» на свій розсуд, дитині кололи димедрол з анальгіном, кетрол, регідрон, фамотидин, церукал, гліцеринові свічки для дорослих, давали но-шпу, давали пити сольові розчини, викликали блювоту, погіршуючи всім цим стан дитини. Серед препаратів, які давали дитині, деякі взагалі заборонені дітям. А одна з лікарів приписала мінеральну воду «Боржомі».

Після 22:00 хлопцеві стало легше, але не тому, що лікували, а тому що, як мені сказали експерти-спеціалісти, після 6-ти годин завороту кишківника починається відмирання нервових закінчень, некроз кишківника. Тоді ситуативно стає легше, але це вже незворотні зміни. Опівночі знову вкололи димедрол з анальгіном, щоб дитина спала.

«Тільки о третій ночі лікарі запідозрили, що це може бути заворот, - каже пан Володимир. - Тоді почали готувати дитину, щоб завезти в лікарню «Охматдит» у Львів, не попередивши про це лікарів у Львові. З Жидачева виїхали о 4:30 ранку без супроводу лікаря, що заборонено правилами надання медичної допомоги. Замість лікаря викликали з дому медсестру, яку швидка підібрала по дорозі на виїзді з міста. Медсестра сіла не біля хворої дитини, а біля водія, і так доїхала аж до Львова. Біля дитини сиділа моя сестра. З Жидачева до Львова (60 км) швидка їхала півтори години, зупиняючись у Львові на всіх світлофорах, де було червоне світло. Дитині по дорозі ставало погано, почалася блювота, але медсестра і далі сиділа біля водія. Коли вони привезли Ромчика у приймальню «Охматдиту», то лікарка у приймальному відділенні криком кричала: «Як? Ви дотримали дитину до такого стану!!! Чому не зателефонували, не попередили нас, що везете важкохворого, чому не проконсультувались з нами за час перебування дитини в Жидачеві, чому не викликали реанімобіль та реанімаційну бригаду. Можна було і сан­авіа­цію викликати... нічого не зробили з того, що треба робити, зате багато зробили того, що не потрібно категорично». А дитина в той час уже помирала. Ромчик не міг стояти на ногах. Щоб зробити рентген, його попід руки тримала моя сестра, і він зомлів. Після рентгену його замість операційної забрали в реанімацію, щоби стабілізовувати стан.

	Родина Кулаків

Через згаяний час у Жидачівській лікарні у Львові Ромчикові видалили весь тонкий кишківник. Дитина перебувала на штучному диханні у медикаментозному сні, і 27 червня хлопчик помер. Батько померлої дитини не має претензій до лікарів «Охматдиту», хоча, як сказали експерти клініко-експертної комісії, ті припустилися деяких помилок, але це дійсно медичні помилки, а не повний хаос та бездіяльність, як у Жидачеві. Принаймні, вважає пан Володимир, вони встановили точний діагноз і максимально намагалися рятувати дитину. Проте, клініко-експертна комісія встановила, що кишківник треба було видаляти одразу, а не частинами. Але то була лікарська помилка, а не халатність, треба було зважити ризики. Коли батько дізнався про хворобу сина, то одразу сказав дружині, щоб везли сина до Львова, але всіх підкупив «авторитет» восьми лікарів у Жидачеві, котрі запевнили, що зі сином все гаразд.

Після смерті Романа Кулака батько звинуватив у смерті сина лікарів Жидачівської районної лікарні. Після подібних випадків батьки опускають руки, замикаються в собі, і лікарям з халатним ставленням це сходить з рук. Проте, пан Володимир не захотів з цим змиритися і вирішив, що винні повинні бути покарані. Не заради помсти почав боротьбу, а заради усвідомлення лікарями своєї провини і щоб достукатися до свідомості інших лікарів, щоб таке більше не повторилося, щоб інші люди не мали такого горя.

«Покарання заради покарання не вирішує проблему, - впевнений Володимир Кулак. - Покараємо винних, але якщо те ж саме буде відбуватися в інших лікарнях, то воно проблему не вирішить. Просто такі безвідповідальні лікарі не повинні працювати в медицині. Може, вони знайдуть себе в інших галузях, а на їхнє місце прийдуть відповідальні. Коли смерть хлопчика набула розголосу, панові Володимиру написав нідерландський лікар українського походження, котрий зазначив, що в їхній країні з 1985 року не було жодного смертельного випадку від завороту тонкого кишківника.

«Ми всі пливемо в одному човні, і з кожним може статися подібне, - каже пан Володимир. - Можливо, мій син помер для того, щоб нарешті в українській медицині відбулися реальні реформи і щоб не постраждали інші діти та родини. З подібними випадками зіштовхуються навіть самі лікарі. Нещодавно знайома лікарка розповідала, що її онук потрапив у лікарню, і якби вона не наполягла на проведенні операції, і сама не почала його оперувати, то він би точно помер. Лікарі казали їй не поспішати, почекати, зробити аналізи, обстеження в динаміці (до речі, так у динаміці дивились на мого сина теж), а вона почала оперувати і виявила, що там розірвана печінка».

Інша лікарка теж наполягала на проведенні операції її дитині, бо всі колеги казали, що нема потреби в операції, а дитині сильно болів живіт, їй казали, що дмухає на холодне, що перевчилась в інституті, а вона змусила своїх колег оперувати її дитину. Виявилося, що в дитини був заворот кишківника, і дитина живе понад десять років.

«Ви мене тут вбийте, але я вам нічого не дам»

Тиждень після похорону батько хлопця консультувався зі спеціалістами, читав перелік ліків, приписаних синові, і був шокований. У переліку були препарати, заборонені дітям, та при завороті кишечника. Через тиждень після похорону поїхав у Львів до адвокатів. Проконсультувавшись, поїхав у Жидачів, щоб ознайомитись з історією хвороби.

«Спочатку я не знав, до кого піти - чи до головного лікаря, чи в приймальню, чи в те відділення, де лежав мій син, - згадує пан Володимир. - Щось мене повело в інфекційне відділення. В лікаря на столі бачу історію хвороби Ромчика. І це через два тижні після того, коли дитина у них лікувалася! За цей час можна все переписати. Зайшовши до неї, сказав, що хочу зробити копію історії хвороби. Вона до мене з криком: «Ви мене тут вбийте, але я вам нічого не дам». Але я вже знав, що в такому випадку треба написати заяву на ім'я головного лікаря і вимагати, оскільки маю законне право на підставі статті Закону 285 ЦК і ст. 39 Закону України «Про охорону здоров'я». Лікарка взяла ті папери і вибігла з кабінету. Я ледве встигав за нею бігти. По дорозі зустріли заступника головного лікаря, яка виявилась порядною людиною. Тоді лікарка сказала, що «тут мужчина прийшов і хоче зробити копію історії хвороби». Я її виправив: «Не мужчина, а батько дитини, яка померла через вашу халатність». Заступник каже: «Ну то дозвольте зробити копії». «Якщо ви так кажете, то ви дозволяйте», - відповіла лікар Ромчика. Це було перше зерно, за яке я міг вхопитися. Якщо б знищили історію хвороби, то все би пропало, словами нічого не докажеш. Власне, багатьом людям не вдається дійти до правди, бо нема першоджерела. Як правило, лікарі переписують історію хвороби. Але навіть після копіювання в історію хвороби були внесені зміни. Другим кроком був протокол розтину від патологоанатома у Львові про причини смерті сина, і там було вказано, що дитина померла від завороту тонкого кишківника з гострою кишковою непрохідністю. Не хронічною, а гострою».

Винні у Ромчиковій смерті не мають права працювати в медицині

Батько Ромчика одразу звернувся в департамент охорони здоров'я Львівської області і в прокуратуру Львівської області, а прокуратура скерувала в поліцію Жидачівського району. Було відкрито кримінальне провадження. Пізніше справу забрало спеціалізоване слідче управління Головного управління поліції у Львівській області. Крім того, справа перебуває на контролі в Адміністрації президента України. В той час до Тернополя приїжджав президент України Петро Порошенко, і пан Володимир передав лист у протокольну службу. У відповідь на лист повідомили, що ситуація буде в них на контролі. Також звернувся з відповідним листом в МОЗ. За підтримки народного депутата України Ірини Суслової було зроблено депутатський запит в Генпрокуратуру, Нацполіцію, МОЗ та інші контролюючі органи на місцях. Також Володимир Кулак залучав соцмережу Facebook, залучив до справи ЗМІ. В департаменті охорони здоров'я Львівської області було створено клініко-експертну комісію щодо надання медичної допомоги Кулаку Роману. Комісія виявила, що суттєві порушення були як на догоспітальному рівні, так і госпітальному, а також на рівні транспортування дитини до Львова. Дитину неправильно діагностувала швидка допомога, лікування не відповідало протоколу надання меддопоги та наказу МОЗУ. В Жидачівській ЦРЛ надання меддопомоги не відповідало протоколу надання меддопомоги хворим, не проведена діагностика, неправильно встановлений діагноз, не запідозрена гостра хірургічна патологія, дитина госпіталізована не в профільне відділення, в хірургів відсутня кваліфікація з дитячої хірургії, (та й взагалі - там з восьми лікарів з дитячих був хіба педіатр), порушено вимоги у питаннях транспортування та супроводу та перевезення хворих у важкому чи загрозливому стані. Один з експертів казав мені: «У мене склалося враження, що дитина лежала, а вони ходили, дивилися чекали та мастили зеленкою».

Крім КЕКу, в департаменті охорони здоров'я була створена внутрішня комісія Жидачівської лікарні, яка виявила 11 пунктів порушень.

«Після засідання КЕК у Львові головний лікар сказав мені, що тепер через мене не буде кому працювати в лікарні, багато людей звільняться, - каже пан Володимир. - Насправді я не бачу, щоб хтось горів бажанням звільнятись, але працювати точно багато хто не хоче. Зрештою, я думав, що вони зробили висновки, але бачу, що досі ні. Головний лікар, мабуть, думає, що ці лікарі безцінні, і їх не буде ким замінити. Моя відповідь була така: «Нехай ідуть, може, у когось з них покликання бути перукарем а не лікарем, а в лікарню, прийде хтось відповідальний». З іншого боку, головний лікар більш-менш об'єктивно провів внутрішнє розслідування, яке теж показало багато порушень».

Максимальне покарання винних у смерті людини через халатне ставлення - три роки ув'язнення. Це - дрібниця, порівняно з втратою дитини.

«Тут немає максимального покарання, - каже пан Володимир. - У нас повинна бути максимальна перемога, коли будуть зроблені правильні висновки, і лікарі відповідально ставитимуться до пацієнта та до обійманої посади. Бо коли б це був, наприклад, його син чи тато, то він би не ставився так халатно, а вжив би максимальних заходів для порятунку.

«Лікарі Жидачівської лікарні намагалися списати смерть сина на рідкісну хворобу, на проблеми зі здоров'ям, - каже батько дитини. - Але, насамперед, у експертів є завдання дати оцінку організації та якості надання меддопомоги дитині, а чим та дитина хворіла чи не хворіла, то при потребі надамо. Не заводьте нас в хащі. Дитина не хворіла, займалася спортом (греко-римська боротьба, плавання, футбол), танцями. У його медичній картці є всі необхідні записи про щорічні медогляди перед школою та перед заняттям боротьбою. В дитини не було проблем зі здоров'ям. З іншого боку: наприклад, у Нідерландах нема ні в кого проблем зі здоров'ям? Там уже понад 30 років ніхто не помирає від завороту, бо там вміють вилікувати. Так я і сказав на комісії».

«Хто ж мене тепер буде захищати?»

Пророчі слова Ромчика

Не тільки батьки втратили свого сина та сестра братика, але й вся Україна втратила частинку свого майбутнього. Ромчик виростав мудрим і далекоглядним. Батьки займалися дитиною і бачили результат. Батько пригадує, що коли цього року в травні вони купили нову квартиру, Ромчик попросив план квартири - і через два дні зробив ЗD дизайн квартири на 90 метрів квадратних.

Після закінчення четвертого класу перша вчителька дала дітям написати твір, щоб побачити зріз знань діток її класу. Ромчик написав пророчі слова для всіх нас, живих...

У Ромчика були дуже добрі стосунки з дев'ятирічною сестрою. Коли він помер, то її перші слова були: «Хто ж мене тепер буде захищати?» А через три тижні після смерті він їй приснився. Вона пішла в магазин, і на касі залишила важкий пакет. Дивиться, щоб хтось його не вкрав, а сама була в іншому відділі, і ту вона бачить, що біля пакета стоїть хлопець у Ромчиковій футболці. Придивилася, а то Ромчик. І він їй каже: «Ходи, я допоможу занести пакет додому». Пішли додому, спілкуються, а мама його не бачить... Потім діти пішли разом надвір гуляти. Погулявши, син Роман попрощався зі сестричкою та пообіцяв, що відтепер буде захисником сестри і батьків.

Кілька днів тому померлий син приснився також батькові.

«У ніч з 31 жовтня на 1 листопада, десь о 4:00 я прокинувся від дзвінкого голосу мого сина: «Тату! Винні у моїй смерті мають бути покарані. Тату, винні будуть покарані!» Цей заклик я чув кілька разів», - написав пан Володимир на своїй сторінці у Facebook.

У 5,5 року Ромчик брав участь у конкурсі «Розмалюю писанку», де виграв перше місце як наймолодший учасник.

Навчаючись у 6-му класі, Ромчик попросив у батьків породистого кота. Якраз тоді він, будучи відмінником, трохи з'їхав у навчанні, бо донька пішла в перший клас і більше уваги було до неї. Але батько, котрий завжди вчив дитину своїм прикладом дотримуватись обіцянок, сказав, що купить йому кота, якщо вирівняє оцінки. Роман працював цілий рік у 7 класі, і все наздогнав. Крім того, брав участь у багатьох шкільних конкурсах. Наприкінці навчального року батько зібрався купувати кота, але Ромчик каже: «Вам потрібні гроші на ремонт квартири, я собі сам зароблю на кота». Якраз дядькові треба було зробити рекламний відеоролик про засіб для очищення срібла (він займається сріблом). Ромчик зняв відеоролик, зробив монтаж і заробив 300 грн. Потім ще зробив 200 грн. В Інтернеті знайшов кота за 500 грн., зателефонував тим людям, вони привезли йому двох котів на вибір. Роман 1 червня цього року купив кота, а 27 червня дитини не стало...

Навчаючись у 7-му класі, в березні цього року взявся зробити презентацію свого класу і школи на конкурс. Сидів над тим 4 дні - і змонтував. Крім того, написав сценарій і керував відеозйомкою.

Для остаточного доведення провини лікарів є велика доказова база. Та найближчим часом повинно відбутися ще засідання комісії у МОЗі України. До речі, 03.10.2017 року відбувся брифінг із цього приводу в українському парламенті, який організувала народний депутат України Ірина Суслова. В той час у парламенті перебувала міністр охорони здоров'я Уляна Супрун. Вона охоче зустрілася і поспілкувалася з паном Володимиром. Виявилося, що знала про цей випадок, і дала гарантію у чесному та об'єктивному розслідуванні.

Багато людей дивуються наполегливій боротьбі пана Володимира і кажуть: «Та що воно тобі дасть?» або: «Певно, так мало бути. Перестаньте сумувати і відпустіть сина».

«Мені воно нічого не дасть, - каже пан Володимир, - але вам дасть. Відпустити придумали ті, хто не втрачав, або втрачав, але не цінував. Хто любив, такого не скаже. Всі опускають руки, і зло лише поширюється. Я на рівному місці втратив сина через те, що хтось не хотів виконувати свої обов'язки. Можливо, смерть мого сина буде останньою краплею в безвідповідальності лікарів. Я не хочу нікого в тюрму садити, люди мають сім'ї. Але якщо не хочуть відповідально ставитись до своєї роботи, то є інші сфери діяльності, де можна заробити гроші. Тут не може бути жодних компромісів».

Часто люди впізнають пана Володимира на вулиці - і в Тернополі, і у Львові. Підходять і дякують за роботу, яку він робить. Нещодавно одна жінка зізналася, що своєю боротьбою і розголосом пан Володимир врятував їй життя. У неї сильно здувся живіт, були страшні болі, а її лікували від панкреатиту. Коли вона почала їм згадувати про випадок з Ромчиком, хтось з лікарів схаменувся, й її прооперували. Виявилось, що у неї був заворот тонкого кишківника.