rss
05/24/2024
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Мова про мову

Акурат після появи на сайті Радіо Свобода моєї статті «Коли українська мова стане державною не лише за статусом, а й за функцією?» (https://www.radiosvoboda.org/a/28754536.html) Петро Порошенко того ж дня підписав Закон України «Про освіту». Безумовно, це був лише збіг - підписання документу очікувалось 1 жовтня.

Та автограф президента мовну тему не закрив. Почалася хвиля безпідставних політичних спекуляцій. Суто внутрішній український закон України «Про освіту», який значно посилює роль української мови, зокрема, у державних школах, несподівано викликав вкрай різко негативну реакцію з боку урядів деяких сусідніх країн, які навіть вчинили, по суті, дипломатичні демарші. Так, міністр закордонних справ Угорщини ультимативно заявив, що уряд Угорщини блокуватиме всі подальші рішення Європейського союзу, спрямовані на зближення ЄС з Україною через закон «Про освіту». Вдалася до різкої критики Румунія.

Державна дума РФ ухвалила заяву, в якій звинуватила Україну в етноциді російського народу. Мовляв, закон «Про освіту» призведе до зникнення російськомовних шкіл і класів, а також шкіл для національних меншин.

З цього приводу Петро Порошенко 28 вересня слушно заявив: «Ми не будемо звертати увагу на істеричні заяви Держдуми Росії, яку давно і справедливо прозвали в'язницею народів». Президент України запевнив, що, підписуючи закони, які підтримують українську мову, пильно стежитиме за тим, «щоб залишався широкий простір для вільного розвитку інших мов, якими розмовляють громадяни України».

Дехто Александр Ваньков у коментарі до моєї статті висловив більш ніж суперечливу думку: «Все граждане Украины должны знать украинский язык, кто спорит, но почему в новом законе о языке я не увидел возможность учиться в вузе на русском и других языках меньшинств хотя бы за плату?»

Ну що тут скажеш... Чи навчаються у вишах Росії українською мовою? Так отож. Чи навчаються у вищих школах США, Великобританії, Франції та інших країнах світу не державною мовою? Так отож. Якщо є бажання «учиться в вузе на русском и других языках меньшинств хотя бы за плату», то таке бажання можна реалізувати в Росії, в Угорщині, в Румунії... Які проблеми? А потім можна працевлаштовуватись у Росії, Угорщині, в Румунії... Які проблеми?

На таке приватне судження/оцінку коментатора можна було б не звертати увагу. Одначе, таких, м'яко кажучи, суперечливих поглядів, на жаль, дотримується чимало громадян України. Хоча Українська держава й фінансує навчання рідною мовою у школах для нацменшин, вони (нацменшини) ніяк не хочуть визнати/зрозуміти, що, крім права отримувати освіту рідною мовою, їхнім обов'язком є знання державної мови, якою отримуватимуть вищу освіту. Разом з тим, виникає й інше запитання: якою мовою представники нацменшин комунікуватимуться в Україні з громадянами інших національностей? Російською? Англійською? Німецькою?.. З якого добра-дива?

Україна аж ніяк не зацікавлена отримати культурну резервацію, а в підсумку - сепаратистські регіони-території. Всі представники нацменшин є повноцінними громадянами Української держави, яка гарантує їм розвиток рідної культури, отримання освіти рідною мовою разом з освітою мовою державною. Жодні спекуляції на цю тему недоречні й неприпустимі. Неприпустимо, щоб представники іноземних держав коментували та роз'яснювали нам закони, які має право коментувати і роз'яснювати лише Конституційний суд України.

Приємно, що міністр освіти Латвії підтримав мовну норму українського закону «Про освіту». На прикладі досвіду Латвії Карліс Шадурскіс наголосив на важливості створення передумов для школярів отримати необхідні знання державної мови і не бути дискримінованими на ринку праці своєї країни (http://patrioty.org.ua/politic/plius-odyn-na-nashu-koryst-ministr-osvity-latvii-pidtrymav-movnu-normu-ukrainskoho-zakonu-pro-osvitu-194646.html).

Тим часом, МО України взялося виправдовуватись перед Європою. Зокрема, йдеться про скерування Україною до Венеціанської комісії мовної статті закону «Про освіту». Хіба це пониження статусу нашої законотворчості, нашого правового поля?

Мало того, міністр освіти Ірина Гриневич запевняє: «Ну, ми ще відкоригуємо закон «Про середню освіту», де ми те, що турбує нацменшини (навчання українською мовою в середній школі), відкоригуємо, і це буде абсолютно інший закон».

Як це зрозуміти? Чому постійно маємо комусь догоджати? У десятках шкіл Закарпаття дітям усі предмети викладають угорською. Натомість, українську чимало школярів взагалі не розуміють.

«Після каскаду зустрічей із представниками національних меншин, які працюють в Україні, з'ясувалося, що їх абсолютно і повністю задовольняє закон Ківалова-Колесніченка. Вони у жодних змінах щодо зміцнення ролі української мови не зацікавлені. У жодній зміні й покращенні, поширенні застосування, використання державної мови. <...> Останні три роки показали нам, що ми можемо шукати союзників, і це треба робити в ЄС, США, у Канаді, в Японії, в Китаї. Але часом варто не йти у фарватері загальних неоліберальних рекомендацій. Якщо ми є суб'єктом, а не об'єктом експериментів різноманітних держав у глобальному світі, то часом перемогти - це просто встояти на місці і довести своє право. Я не буду цитувати різноманітних класиків і віршів не цитуватиму, але на сьогоднішній день маємо в Україні величезну проблему. Ми повинні цю проблему врегульовувати, інакше через 100 років нашої мови 40-мільйонного народу може не бути» (народна депутатка Ірина Подоляк, одна зі співавторок закону «Про освіту»).

На реальну небезпеку втрати для української мови функції державної звертає увагу і письменник Тарас Прохасько: «З українською мовою може статися різне. Вона може, врешті, стати єдиною мовою офіційного спілкування. Вона може перестати бути розмовною, перетворившись на елітарну мову літератури, культури, науки, ставши живою мовою інтелектуалів. Може витіснитися іншими, залишивши по собі химерні писемні пам'ятки. Може, нарешті, через кілька десятиріч стати арґо».

Наочний приклад, вартий уваги й запозичення. У Литовській Республіці мовознавці мають змогу зважати не лише на суто мовознавчі предмети, а й на екстралінгвістичний контекст державної мови - політичні, економічні та соціальні умови її існування. Ухвали мовної комісії є обов'язковими для всіх організацій, установ, підприємств. Кодекс адміністративних юридичних порушень ЛР передбачає засоби адміністративного впливу: попередження або грошове покарання (від 25 до $500 США).

Штраф накладається за: невживання державної мови на печатках, бланках, вивісках, описі товарів; при виконанні службових обов'язків, у діловодстві (внутрішньодержавному); за подання документів недержавною мовою, відсутність перекладу державною мовою телевізійних та радіопередач, кіно- та відеофільмів; невживання автентичних форм литовських топонімів; невиконання рішень Державної комісії литовської мови. Зібрані грошові штрафи потрапляють до державного бюджету. Державна комісія литовської мови реалізує затверджену урядом і виконувану коштами бюджету Програму вживання та вдосконалення мови Литовської Республіки.

Кілька промовистих цитат із закону про вживання французької мови, ухваленого 4 серпня 1994 року Національним зборами та сенатом Франції, згідно з рішенням Конституційної ради і підписаного президентом Французької Республіки: «1. Французька мова як державна мова, згідно з Конституцією, є важливою складовою самобутності та національного надбання Франції. Вона є мовою навчання, праці, обмінів у всіх сферах суспільного життя...;

2. Вживання французької мови є обов'язковим у назвах, оголошеннях про пропозиції, презентації, в описах способів використання, умов гарантії товару, виробу або послуги, а також у рахунках та квитанціях...; 11.1. Французька мова є мовою навчання, екзаменів та конкурсів, а також мовою дисертацій, дипломних робіт у державних і приватних навчальних закладах, за винятком випадків, виправданих необхідністю вивчення регіональних чи іноземних мов та культур, або коли викладачами є асоційовані чи запрошені іноземні професори...»

Тим часом, на сайті посольства України в Москві продовжує бовваніти інформація про все ще чинні «358 міжнародних документів, які регулюють широке коло питань двостороннього співробітництва держав, включаючи торговельно-економічну, науково-технічну, гуманітарну, правоохоронну та інші сфери...» Без коментарів.

Свого часу Людмила Путіна, яка ще була дружиною президента Росії, гордо зазначила: «Русский язык содержит в себе ресурс для развития России». Мовляв, «необходимо утверждать, отстаивать и расширять языковые границы русского мира... Утверждение границ русского мира - это и отстаивание и укрепление национальных интересов России».

Росія, на відміну від України, завжди розуміла цементуючу роль мови у державному будівництві, розуміє роль мови - не лише суто комунікативну, але й як ефективну політичну зброю.

«Внедрение своего языка в другие нации - внедрение политической и экономической зависимости. Лучшего долгосрочного представительства своих интересов и придумать нельзя», - наголошував письменник Євген Шишкін у статті «Русский язык - категория экономическая».

Кілька міркувань із приводу економічної категорії мови. Лінгвісти (і не лише лінгвісти) добре знають, що серед багатьох параметрів мови (демографічного, політичного, культурного, технічного, наукового, освітнього, ідеологічного, інформаційного тощо) економічний параметр визначається потужністю економіки країни.

Яка мова домінує у світі? Правильно. Англійська. Бо США разом із Великобританією випускають чверть світової продукції. Наполегливо раджу познайомитися нашим урядовцям (і не тільки), бодай, з однією діаграмою, представленою в Музеї лінгвістики КНУ імені Тараса Шевченка, яка наочно ілюструє економічну потужність мов (так, на англійську припадає 32,2%, на японську - 17,8%, на німецьку - 9,6%, французьку - 5,9%, китайську - 2,7%, а на російську аж 1,3%).

За мовнополітичною потужністю російській мові належить 3%, англійській - 54%, французькій - 30%...

«Чому британці та американці не вчать китайської, а от англійську вивчає майже вся юнь Китаю? Секрет у написі Made in. За валовим продуктом Росія позаду Нідерландів (нідерландська мова за цим параметром значно сильніша), а бюджет Росії становить лише 2% бюджету США (зараз, може, й не дотягує до бюджету Сан-Франциско або Чикаго).

Економічний вимір мови ще й у тому, що вона сама є товаром. У Британії, за даними газети «Санді Таймс», ще років 15 тому англійська мова посідала шостий рядок у списку експортних товарів і давала щорічно 3 мільярди доларів прибутку. Не менше заробляють на мові США та Австралія. Мову купують і продають. На цьому хтось заробляє ще й політичний капітал. Дбаючи про інтереси націй і мовне розмаїття, Євросоюз на переклади офіційно виділяє щороку 1 000 000 000 євро.

Торгувати українською мовою, зокрема, й українськими перекладами з англійської та російської нам було б дуже вигідно, якби дехто не продавав мову свого громадянства у переносному сенсі. А найбільша вигода від своєї мови саме господарська, бо споконвічну і питому мову народу, як чинник порозуміння, відкриття світу і єднання для праці, жодна інша ніколи не замінить. Її правове, культурне та ідеологічне приниження може призвести лише до моральної депресії, душевної роздертості, соціальної нестабільності і спаду виробництва. Її підйом, навпаки, забезпечить нам повагу в Європі і світі» (Віталій Радчук, доцент Інституту філології КНУ імені Т. Шевченка).

У цьому контексті варто навести цікаву думку Юліана Бачинського, сучасника Івана Франка, автора знаменитої книжки «Україна irredenta». Ні на мить не сумніваючись у тому, що самостійна Україна має бути (це, мовляв, закономірний процес), він вважав, що «зукраїнізувати» росіян, євреїв і поляків, які проживають в Україні, можна лише економічно. «Боротьба за політичну самостійність України не  стосується також тільки українців - народу, а взагалі всіх, що замешкують в Україні, без огляду на те, чи се автохтон-українець, чи колоніст: великорос, поляк, єврей чи німець. Спільний інтерес зукраїнщить їх, змусить їх усіх стати українськими патріотами».

Це справді була смілива й оригінальна, як на ті часи, думка, що самостійність України захищатимуть саме великі підприємці. Національно свідомі, ясна річ. На жаль, в умовах сучасної України далеко не всі такі. Однак, шанс переламати ситуацію, на наш погляд, все-таки, є - логіка бізнесу повинна підказати підприємцям, що, лише працюючи на власну державу, вони значно ефективніше примножуватимуть свій приватний капітал, ніж зароблятимуть статки на посадах таких собі менеджерів від світового бізнесу.

Утвердитись у світі, зокрема, й мовно, зможемо лише завдяки успіхам в економіці, як це зробили Японія, США, Німеччина. При цьому аж ніяк не відділяючи економіку від культури. Бо економіка не може бути брутальною в цивілізованій демократичній державі.

 

P. S. У 1989 році кіногерой Армена Джигарханяна у фільмі «Князь Удача Андреевич» заявив, що російської мови немає. Талановитий актор завдав потужного удару з екрану по фанатиках «руского міра», наголосивши, що росіяни - штучна нація з украденою мовою та історією: «Я буду говорити про російську мову. Російської мови немає. Власне, в російській мові дуже мало російських слів. Солдат, революція, радіо, телевізор. Адже це - не російські слова. Ось матюки, хамство всіляке... До речі, хам - це теж не російське слово. Але хамство - явище типово російське. Каво-чаво... Ось це - типово російське. Далі. Хто такі росіяни і звідки вони взялися? Незрозуміло. Адже були татари, були варяги, мордва, черемиси, і вийшов компот, коктейль. До речі, компот і коктейль - теж не російські слова. Що ви хочете. Якщо російський народ придумує героєм своїх казок Івана-Дурня. Ні, ви уявіть: цілий народ придумує в герої Дурня!.. А ви кажете: російська мова...»

Лінас Лінкявічюс, міністр закордонних справ Литви: «Навчання «Захід-2017» мали не оборонний характер, а наступальний»

«Стратеги» соцмереж б’ють у дзвони

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - Dropshipping suppliers