Коли до України на День Незалежності прилетів цього року міністр оборони США Джеймс Меттіс, вітчизняні журналісти охоче використовували його американське прізвисько «Скажений пес».

Ось я і подумав за аналогією - а чи є в Україні свої «скажені пси»? Чи наші «пси» якісь інші? А, окрім «псів», кого ми маємо в нашому громадсько-політичному житті?

Якою, взагалі, є вітчизняна політична «фауна»?

Тож напівжартома-напівсерйозно пропоную читачам разом кинути погляд на вітчизняну «зоологію» нашого життя.

Чому «Скажений пес» і що то значить?
 

	Чотиризірковий генерал Дж. Меттіс

Генерал Джеймс Меттіс є військовим до мозку кісток. Він присвятив себе армії і службі настільки всепоглинаюче, що не мав коли одружитися, щоб мати сім'ю, народити дітей. Тому його іноді називають «бойовим монахом».

Зате він має неабиякий авторитет серед громадськості та військовослужбовців США - і як інтелектуал, і як солдат, котрий при нагоді без роздумів натисне гашетку.

Відданий армії, розумний, вольовий, мужній, з нульовою толерантністю до противників та ворогів своєї країни - цей генерал тому і має таке промовисте прізвисько, що готовий рвати ворогів на шматки.

Ті, котрі цінують його бойові вміння і навички, охоче цитують ось такі вирази «Скаженого пса»: «На світі є придурки, яких просто треба пристрелити».

Кому подобається його зарядженість на перемогу, згадують такий вислів Меттіса: «Я не втрачаю сон, хвилюючись через можливу поразку. Я навіть не знаю, як це слово пишеться».

Поціновувачі його інтелекту охоче цитують нетиповий, як для військового, афоризм генерала: «Найважливіші 6 дюймів на полі бою розташовані у вас поміж вухами».

Отож, вибір президентом Д. Трампом «Скаженого пса» Дж. Меттіса на посаду міністра оборони США багатьом в США та за його межами видається напрочуд вдалим. Адже цей відставний генерал значною мірою є втіленням зразкового солдата, котрий любить проводити час на передовій, де б вона не пролягала, серед своїх підлеглих, поділяючи з ними усі тяготи армійської служби.

Чи має Україна свого «Скаженого пса»?

Поставимо собі запитання - а чи маємо свого взірця воїна, подібного генералові Дж. Меттісу, на найвищих посадах в Збройних силах України? На це питання найкраще відповіли б наші військовослужбовці, передусім, ті, що перебувають в умовах бойового протистояння в зоні війни, яка сором'язливо іменується зоною АТО.

Генерал армії С. Полторак

Не беручи, як суто цивільна людина, на себе відповідальність оцінити нашого міністра оборони, все ж маю зауважити деякі важливі моменти біографії генерала С. Полторака, інколи порівнюючи їх з аналогічними рядками біографії «Скаженого пса».

Почавши свою військову службу після університету як командир взводу морської піхоти (згадаймо девіз Дж. Меттіса: «Морпіхи не знають слова «поразка»), цей американський військовослужбовець пройшов цілу низку бойових, військових, військово-політичних сходинок у своїй кар'єрі - зокрема, і таких ключових, як верховний головнокомандувач об'єднаного командування ОЗС НАТО з питань трансформації, командувач міжвидового командування Збройних сил США, головнокомандувач Центрального командування США.

Він починав у складі Збройних сил США лейтенантом і ніколи нікуди з армії не відлучався, аж поки у 2013 році не пішов у відставку чотиризірковим генералом.

А міністр оборони України Степан Тимофійович Полторак має вищу міліцейську освіту - закінчив Вище Військове Червонопрапорне Командне училище МВС СРСР ім. С. М. Кірова у місті Орджонікідзе і розпочинав свою службу, як і Дж. Меттіс, але у лавах міністерства внутрішніх справ.

Стартувавши з посади командира взводу, С. Полторак до 49 років служив у системі міністерства внутрішніх справ. Дослужився там до посади командувача Внутрішніми військами МВС України, а потім, після їх переформування у Національну гвардію України, залишився на чолі цього новоутвореного формування.

На цій посаді він отримав звання генерал-полковника, не беручи участь у жодній бойовій операції у складі армійських сил.

Тобто, як не крути, а сходинки від лейтенанта до генерал-полковника Степан Полторак прокрокував не суто військовим, не армійцем, а міліціянтом (як би це не змінювалося за назвою під час реформ МВС).

Як армійці ставляться до «ментів» - це тема окрема. Чи вважають вони їх своїми? Тут є про що дискутувати - і це дуже м'яко сказано.

І ось кадрового «мента» Степана Полторака з подання президента П. Порошенка рішенням Верховної Ради України 14 жовтня 2014 року було призначено міністром оборони України.

Після чого уже Указом президента України рівно через рік - 14 жовтня 2015 року - міністрові С. Полтораку було присвоєно найвище військове звання - генерала армії України.

За які бойові заслуги це було зроблено - не зовсім ясно, або ж зовсім не ясно. Адже за той рік сталася болюча втрата Донецького аеропорту і жодних гучних перемог хроніка боїв того часу не містить.

Тож нікуди правду подіти - міністром оборони України є так званий «паркетний» генерал, який свої три генеральські звання (генерал-майора, генерал-лейтенанта, генерал-полковника) отримав мало того, що без бойового досвіду, але, до того ж, ще й у лавах міністерства внутрішніх справ.

І лише на посаді міністра оборони генерал С. Полторак почав здобувати бойовий досвід, хоча й не безпосередній - адже майже безпосередньо командує військами в зоні АТО начальник Генерального штабу і Головнокомандувач ЗСУ генерал армії Віктор Муженко.

В. Муженко є кадровим армійцем - закінчив Ленінградське вище загальновійськове командне училище, командував взводом, ротою, полком, бригадою, армійським корпусом.

Вищі військові звання - генерал-полковника та генерала армії - Віктор Муженко отримав уже на посаді начальника Генерального штабу ЗСУ України.

	Генерал армії В. Муженко

 

То, може, кадровий армієць Віктор Муженко є чи може стати українським «Скаженим псом» - тобто - зразком досконалого військовослужбовця-командира?

І у цьому випадку я волів би опертися на загальну думку наших вояків з передової - їм видніше.

Однак, мушу констатувати, що поки що сума критики за останні 4 роки війни на Сході України на адресу і міністра оборони України, і начальника Генштабу ЗСУ, є достатньо стабільною та персональною, хоча й має свої хвилі наростання-спаду.

Ось і нещодавнє знищення значної частини військових складів 48-го арсеналу (одного з найбільших в Україні) у Калинівці, на Вінниччині, коли з поки що невідомої причини там ледь не тиждень поспіль вибухали боєприпаси (за попередніми даними вибухнуло до 40 тисяч тонн, втрати рахують орієнтовно у 800 млн. доларів), знову актуалізувало заклики до звільнення обох вищих очільників.

Ці заклики мають як політичне підґрунтя, так і безпосередньо професійну мотивацію - адже цього року це вже друга катастрофа на складах боєприпасів, враховуючи знищення складів на Харківщині, у Балаклії, навесні.

Розуміючи, що можуть існувати й інші точки зору, висловлю обережне припущення, що свого «Скаженого пса», взірцевого бойового генерала, котрий поєднував би у собі військову доблесть, інтелект та беззастережну відданість країні і військовій справі, не мав би особистих інтересів, які превалювали б над інтересами армії та країни, Збройні сили України поки що не виховали. Як не образливо це може звучати для наших генералів та військових високопосадовців.

Можливо, виховують - і наш майбутній «Скажений пес» сидить нині десь в окопах східного фронту, гартуючись у боях та під ракетно-артилерійськими і мінометно-кулеметними обстрілами, маючи на плечах погони зі значно більш скромними зірочками.

Які пси стережуть наші військові арсенали?

Як гарний пес стереже подвір'я і хату, так і наші «сторожові пси» у погонах мусили б стерегти військові склади боєприпасів.

Але, але, але...

Один лише факт, що на складах під Калинівкою вибухнуло боєприпасів більше, ніж їх з цих складів відвезли на передову за всі 4 роки війни, свідчить про трагедію неприпустимої беззахисності оборонного потенціалу України.

Наведу таблицю наймасштабніших вибухів, що сталися за роки Незалежності, опубліковану українською Вікіпедією (див. стор. ).

Таблиця вибухів та пожеж на військових складах України справляє по-справжньому гнітюче враження.

Які ж, перепрошую, сторожові «пси» стерегли ці арсенали?

Адже вони мали би бути якщо не скаженими у своїй відданості службі, то хоча би злими - такими злими, пильними та безжальними до будь-якого зайди, як інколи пишуть господарі у табличках на воротах: «Обережно, на подвір'ї злий пес».

А якщо згадати чільну жартівливу табличку цієї статті про злого пса і скажених бліх, то у наших вітчизняних «бліх», що обліпили армію, правоохоронні органи, політичну сферу тощо - то їхня дріб'язкова користолюбна скаженість зовсім не схожа на самовіддану лють «Скаженого пса» Дж. Меттіса та подібних йому особистостей.

Цитуючи Олеся Гончара, згадаю: «Не осуд, а тільки гаряче захоплення викликало серед юнкерів його відоме всій армії скажене наполеонівське честолюбство».

Так ось подібного скаженого наполеонівського честолюбства, котре полягає в тому, щоб досягти максимум досконалості, перемог, самовідданості, чесності, порядності - гостро не вистачає багатьом вітчизняним діячам, котрі, може, й вважають себе «наполеончиками» чи бойовими псами, а насправді є скаженими блохами, котрі скачуть з однієї собаки на іншу в надії, що ця завезе їх якомога далі на шляху збагачення та кар'єри.

Скажений пес відкусить руку зайди	Схиблений песик витріщиться на неї

 

Є такий анекдот: «Вийшли дві блохи після вечері з ресторану і одна каже - Ну що, пройдемося пішки чи собаку почекаємо?»

Так ось у політичній традиції останніх років виникла схожа «блошина» філософія - коли той чи інший безпринципний безідейний політиканчик, котрий хоче пролізти чи уже проліз у політику, шукає собі ту активну провідну «собаку», на котрій він може доїхати до своєї мети, ховаючись у густій «шерсті» патрона.

Поки ми чекаємо справжніх відважних бойових «Скажених псів» на кшталт Джеймса Меттіса, десятки вітчизняних схиблених «песиків» імітують бурхливу діяльність, висолопивши язики і витріщивши очі.

Але й сотні схиблених песиків не замінять одного «Скаженого пса» - у тому значенні цього виразу, яке я вживаю у даній статті.

Завершення

Далеко не кожен імітатор бурхливої діяльності здатен самокритично оцінити власну діяльність та особистість.

Хочу закінчити іронічним анекдотом: «Ти - найнікчемніша істота, яку я знаю, - сказав «Скажений пес» схибленому песику. - Як, як? - перепитав той. - Ану повтори, я скажу це тим блохам, які мене замучили».

Список вибухів та пожеж на військових складах в Україні

 

Ієрархія нікчем у нашому житті існує. Але й найбільша нікчема все одно є нікчемою. Оцінку роботі, діяльності кожного дають люди та історія.

Є перевірені життям критерії: лише діяльність на благо своєї Батьківщини, людства і сфери, в якій ти працюєш, залишає кожному перспективу колись стати непересічною особистістю, досконалим взірцевим лідером у своїй справі - як це ось став «Скажений пес» Джеймс Меттіс і подібні йому особистості у різних сферах життя.