Поки на військових складах під Калинівкою, на Вінниччині, догорають і поодиноко
вибухають залишки боєприпасів, допоки триває слідство, громадськість здійснює ще
одну спробу вдарити у дзвони, попередити тих, хто й без них має тримати руку на
пульсі й застерігати від ймовірних наступних «калинівок» та «балаклій».
Має, але
ж життя показує, що не застерігає і не попереджає.
Від часу
весняної катастрофічної пожежі в Балаклії, на Харківщині, минуло півроку.
Все, що мало
там згоріти і вибухнути, згоріло й вибухнуло. Збитки підраховано.
Слідство,
треба думати, завершено, принаймні, в головних аспектах.
Винних не
знайдено. Ніхто не покараний.
Як і у майже
всіх подібних випадках за попередні часи.
Перевантаженість
території України військовими складами, де розміщено сотні тисяч тонн застарілих
та порівняно нових боєприпасів, вражає і тривожить.
Певною мірою
можна сказати, що ми живемо на пороховій бочці, в яку за радянських часів перетворено
нашу країну. Значна частина боєприпасів зберігається під відкритим небом. Склади
охороняються невеликими силами.
Для досвідчених
диверсантів проникнути на відстань, достатню для здійснення диверсії на будь-якому
з цих складів, напевно, не становить скільки-небудь серйозних труднощів.
Більше того
- кажуть, що напередодні вибухів на складах під Калинівкою була отримана інформація
про ймовірність подібного теракту і силовики провели під виглядом навчань масштабну
пошукову операцію на значній території області.
Але в розкинуту
антитерористичну «вершу» терористична «риба», судячи з усього, не потрапила. Принаймні
та, що мала стосунок до організації вибухів на складах під Калинівкою.
Генеральним
прокурором Юрієм Луценком озвучена версія про ймовірність закладки детонатора, від
якого й почалися, нібито, вибухи. Попередня версія про можливість скидання вибухівки
з літального апарату - так званого «ударного» дрона - теж офіційно не заперечена.
Як і не виключається версія про недбалість персоналу - а такі версії у низці попередніх
вибухів за минулі часи фігурували.
А поки ті,
кому це належить за службовими обов'язками, біжать услід за потягом, який уже пішов
і розслідують причини того жахливого пожежно-вибухового апокаліпсису, громадськість
не дрімає.
Відомий журналіст,
котрий пише на теми безпеки, Юрій Бутусов, опублікував на своїй сторінці перелік
військових арсеналів, котрі, на його думку, перебувають у зоні ризику і є, як він
вважає, кандидатами в наступні жертви.
Таких, за
словами військового журналіста, котрий стверджує, що спирається на оцінку військових
фахівців, принаймні, чотири з чотирнадцяти, тих, котрі ще в Україні залишилися неушкодженими
у Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській та Житомирській областях: «Склади старі,
противник про них чудово знає, нічого секретного в цьому немає. Але на цих складах
брак особового складу через директиву начальника Генштабу про обмеження кількості
військовослужбовців у частинах озброєння на арсеналах від 7 лютого 2017-го Д-05,
через відрядження частини військовослужбовців арсеналів для проходження служби в
інших військових частинах - це згідно з іншою директивою Генштабу».
Оцінка журналістом
спроможності наших військових чиновників до адекватних дій вельми низька: «Катастрофа
в Калинівці показала, що військове командування не виконує в повному обсязі Перспективний
план розвитку організації зберігання боєприпасів від 26 квітня 2017 року, який був
розроблений після вибуху в Балаклії всіма силовими структурами при координації РНБО
при президентові України.
Це створює
ризики, про які слід попередити заздалегідь. Надії на здоровий глузд з боку керівництва
Генштабу, яке не забезпечує виконання своїх власних планів і інструкцій з безпеки,
немає».
Якщо це знає
журналіст (і якщо він точно оцінює ситуацію), то чи знає це Верховний головнокомандувач,
політичне керівництво країни?
А якщо знає,
розуміє та адекватно оцінює неадекватність певних дій військового керівництва, то
чому не віддає розпорядження і накази, які ось фактично віддає громадськість вустами
журналіста Ю. Бутусова: «Начальник Генштабу має скасувати свою неадекватну директиву
Д-05 від 7.02.17 щодо обмеження набору контрактників у військові частини Озброєння
ЗСУ і заборонити прикомандирування особового складу арсеналів в інші військові частини,
повернути всіх прикомандированих негайно. Зволікання в цьому питанні є просто злочинним».
Не відстають
від автора, котрий б'є у дзвони, й інші дописувачі.
Так Гордієнко
Марк ошелешено констатує: «17 осіб в Калинівці охороняли мільярд доларів. Це ще
у них зміни були. Тобто, 17 осіб... Це або злочинна недбалість або якийсь глибокий
і таємний план , який абсолютно секретний і приведе нас до перемоги.
Тому, коли
Муженко посилає всіх..., він, напевно, натякає на це таємне знання і план, тому просить
йому не заважати. На що Igor Novohatsky вказує: «План, очевидно, є і, мабуть, секретний,
тільки от до чиєї перемоги він приведе».
Технічно
«підковані» дописувачі радять уже конкретно. Svyatoslav Pavlyuk: «Склади
мають прикриватися мобільними радарним комплексами, яких у нас багато, або я чого
не знаю, +скорострільними автоматичними комплексами типу Шилки (бо вночі солдати
з ЗУ-шками будуть сліпі) і весь периметр має стояти під стаціонарним автоматичним
термовізійним контролем далекого радіуса +- 5-10 км + високомобільна охорона
на місці.
А Helgi
Gans додає: «Посадить на кожний склад по роботу-трансформеру з плазмовим деструктором!»
На версії,
що це справа рук росіян, Ігор Шелевицький відповів: «Путіну нема сенсу підривати
склади по одному. Йому навіть невигідно, щоб вони горіли й вибухали. У теперішньому
стані вони ідеально готові до війни. В першу ж годину загострення вони стануть феєрверками,
які ідеально закриють доступ до того, що там під землею, заблокують комунікації,
зруйнують усі плани з оборони і деморалізують і армію, й населення.
Але ця біда
демонструє такий рівень недовіри, безвідповідальності й зарегульованості у владі,
який не дає можливості діяти й вирішувати нагальну проблему стратегічного рівня».
Bohdan
Fedenko саркастично
запитує: «А навіщо владі їх охороняти? Якщо рване, то вони за наші гроші куплять
нове, та ще й зароблять!»
На репліку, що коштів на це
не вистачить, Bogdan Ctanislavski обурено вигукнув: «Грошей мало? Подивіться
на видатки на АП! На зарплати і премії в Міністерстві юстиції й «антикорупційному
бюро»... А скількох генералів скоротили? А найцікавіше - коли винних покарають?! При
такій системі, яка залишилась від папєрєдніків і мутувала у вишиванщиків, мабуть,
ніколи...»
Добру сотню
коментарів Serg Koval доповнює найбільш точним: «Прикрим у цьому є те, що
через соціальні мережі громадяни України підказують начальнику ГШ, як треба воювати,
щоб навчитися перемагати у війні. Це, взагалі, навіть не можна коментувати!»
А якийсь
Alex Black скептично запитує: «Скільки можна нити у Фейсбуці? Або скиньте
цих перефарбованих риго-кучмістів з трону, або вже вступайте в тайожний союз, мовчки
несучи переможне знамено безвізу».
Завершуючи
цей «передзвін» у соцмережах, Vasil Boyko резюмує: «Без зміни влади та покарання
винних жодна проблема в Україні вирішена не буде! Все інше - просто бла-бла-бла!»
Ну що ж,
якщо дописувачі праві в тому, що генерали добре реагують лише на скандал і на суспільний
резонанс, то гучного резонансу від вибухів військового та політичного характеру
в Україні вистачає.
От ще б дочекатися такого стану справ, щоб кожен знав свої обов'язки «від» і
«до» та виконував їх сумлінно. Тоді б не довелося так часто і так безрезультатно
бити у дзвони небайдужій громадськості.