Цими днями в Україні проходить 14-а Щорічна зустріч Ялтинської Європейської Стратегії (YES). Вона свого часу була започаткована в Ялті, а з 2014 року проводиться у Києві. Але назву свою цей міжнародний форум зберіг.

Одна з відомих учасниць цьогорічної зустрічі, 66-а Державний секретар США (2005-2009) Кондоліза Райс порадила: «Українцям хочу сказати: допоки є час - використовуйте його на те, щоб зміцнювати енергетичну незалежність, щоб формувати гарний образ в очах населення східних областей.

Одним словом - не сидіть і не чекайте, поки міжнародна спільнота назавжди ізолює Росію, цього не станеться, бо вона залишається важливою країною».

В меседжі Кондолізи Райс міститься важливий іміджевий посил.

Науці та розумним політикам добре відомо, що гарний образ країни у сприйнятті мешканців різних її регіонів має бути одним із ключових завдань внутрішньої політики влади і держави загалом. Має бути... Але чи завжди таке завдання ставиться і, тим більше, виконується владою?

Відомо також, що імідж кожної країни має міжнародний аспект і його завжди активно обговорюють, дискутуючи про те, яким чином підвищувати цей міжнародний імідж.

А ось про внутрішній імідж країни - а саме - як свою країну сприймають та оцінюють різні великі та малі групи її населення - говорять значно менше. За замовчуванням вважається, що патріотизм є нормою ставлення громадян до власної країни - як і її позитивний імідж в очах мешканців, хоча й з певними регіональними відмінностями.

Однак, реальність є значно складнішою.

Країна може бути цілісною територіально, але потенційно розколотою саме по незримій лінії неоднакового, а то й протилежного сприйняття та оцінки своєї країни різними групами її мешканців. Якщо у сприйнятті частини населення внутрішній імідж своєї країни недостатньо позитивний, а то й негативний, ці люди можуть бути потенційними сепаратистами чи емігрантами, які психологічно готові добровільно (а не вимушено) відкинути свою країну - передовсім - зі своєї душі, а потім і з власного життя.

Ця потенційна розколотість за своєю природою є політико-психологічною і може стати значною загрозою для територіальної цілісності даної країни - у випадку безпосередньої небезпеки замаху на таку цілісність, небезпеки вторгнення, війни, анексії частини території.

Україна мала драматичну можливість побачити прояв такої політико-психологічної розколотості різних груп населення України у 2014 році. Коли значні групи громадян України в Криму і у Донбасі прихильно реагували на гасла «Путін, прийди, порядок наведи» і не сприймали російських «зелених чоловічків» як окупантів.

Причому, це стосувалося і сотень, навіть тисяч людей у погонах - військовослужбовців, міліціонерів, спецслужбістів, прокурорів, інших правоохоронців - які свого часу складали присягу на вірність Україні.

Присягу складали, але у грізний час «Ч» через неї з легкістю переступили - саме тому, що давали її формально, не поділяючи внутрішньо. Тому що імідж Росії та її влади в їхніх очах був вищим, ніж імідж України та її влади, особливо післямайданної, і це мотивувало їх на сепаратизм і готовність відректися від своєї країни.

Соціологи ще у 2015 році дослідили регіональні відмінності у сприйнятті та оцінці драматичних подій війни на півдні та сході України. І що ж виявили?

Твердження «Росія - держава-агресор, сторона конфлікту» поділяли 97,9% мешканців заходу (а це - Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області), 81,2% мешканців центру (Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області та місто Київ.), 62,3% мешканців півдня (Миколаївська, Одеська, Херсонська області), 54,6% жителів Донбасу (Донецька та Луганська області) і лише 45,0% мешканців сходу (а це Дніпропетровська, Запорізька, Харківська області).

Відповіді на твердження «ДНР і ЛНР - терористичні організації, які не мають права представляти населення відповідних територій, розподілилися приблизно так само, причому, близько 40% мешканців сходу вважали, що так звані самопроголошені «ДНР і ЛНР» є представниками населення відповідних територій. Для порівняння - лише 1,4% мешканців заходу поділяли цю думку.

Згадаймо, що роком раніше, у 2014 р., на питання «Чи ви підтримуєте рішення Російської Федерації відрядити в Україну свої війська для захисту російськомовного населення?» 24% мешканців сходу відповіли «Так», 27% мешканців півдня їх підтримали - проти 1% мешканців заходу і 5% мешканців центру.

Чого ж було дивуватися, якщо влітку 2014 року, уже після анексії Криму, 68% мешканців сходу та півдня України вважали Росію дружньою державою і лише 29% заявляли про свою готовність захищати Україну.

У 2016 році німецьким соціологам з центру ZOiS вдалося вперше з початку війни 2014 року провести унікальне опитування мешканців Донбасу - по обидва боки фронту.

Директорка ZOiS, доктор Гвендолін Зассе, зробила висновок: «Дослідження також показує, що підконтрольний Києву Донбас з деяких питань більше схожий на окуповані території, ніж на інші частини України. Зокрема, на підконтрольних територіях Донбасу, як і на неконтрольованих територіях, більшість людей виступають проти приєднання України до Європейського Союзу».

Крім того, 29.2% мешканців непідконтрольних Києву районів Донбасу вважають, що нинішній конфлікт (а саме так називали у анкетах війну на сході німецькі соціологи) є реакцією місцевих мешканців Донбасу на націоналістичний уряд у Києві (також вислів німецьких соціологів).

Тож наведені та їм подібні дані свідчать: певна (іноді значна) частина мешканців сходу і півдня України уявляють собі внутрішній імідж України зовсім не таким, яким його сприймають та оцінюють мешканці центру і, тим більше, заходу України.

Наприклад, уявлення про подальшу долю непідконтрольних Києву територій ОРДЛО серед мешканців цих районів дзеркально протилежне - 35% вважають, що вони мають бути особливою автономією у складі України, а 33,1% - такою ж автономією, але в складі Росії.

Увійти назад до складу України як звичайні області (як це було до війни 2014 року) згодні лише 20.6% мешканців непідконтрольних Києву територій ОРДЛО. Тут відчувається потужний вплив антиукраїнської пропаганди, яка масово «зомбує» цю частину населення.

А мешканці звільнених і підконтрольних Києву територій ОРДЛО, які вже «покуштували» сепаратистської влади, значно патріотичніші - 64.7% хочуть назад в Україну без усіляких автономій, а так, як це було раніше.

Проблеми гарного іміджу України в очах населення, про який казала Кондоліза Райс, є актуальними для населення не лише сходу, але й фактично всієї країни. Хоча в різних пропорціях.

Влада повинна усвідомлювати: якщо внутрішня політика, зокрема, соціально-економічна, буде неправильною, тим більше, антинародною, то внутрішній імідж країни навіть в очах найбільш патріотичних українців може погіршитися чи похитнутися.

А тоді вже українці «проголосують» ногами, покидаючи країну в пошуках кращої долі - як це особливо активно відбувається останнім часом.