З величезним сумом повідомляємо, що відійшов у Вічність член редколегії нашого часопису, наш багаторічний автор, поет,
член Національної спілки письменників України,
Міжнародної асоціації поетів Америки
Володимир Ковалик.
І хоча більшості наших читачів відома його біографія - однак
згадаймо коротко його долю, хоч і тяжку, але змережену щирою любов'ю до Батьківщини...
Народився Володимир Ковалик у сім'ї українських емігрантів
в Чикаго 10 квітня 1921 року. До 15 років
розмовляв переважно англійською мовою. У
1936 р. батьки відвезли його на Львівщину
- вивчати українську мову. Швидко її опанував. Навчання в гімназії
Перемишлю було перерване війною. З 1943 року воював у лавах УПА.
У 1947 році потрапив до рук НКВД. Опісля - 20 років поневолення у концтаборах ГУЛАГу. З них 10 років - у тюрмах Мордовії та 10 літ заслання в Алтаї.
Сюди добровільно приїхала його наречена
Емілія, яка також відбула 10 років
таборів на Півночі Сибіру - в Інті.
Вони побрались. Тут народились їх діти - Ольга та Ярослав.
Ось що писав про ті роки сам пан Ковалик:
«Із двадцяти років каторги в концтаборах Мордовії п'ять - провів
з людиною-легендою Йосифом Сліпим. Частенько Митрополит виходив із задушливого барака
ковтнути свіжого повітря, тому що в помешканні постійно кис сморід, як у стайні.
Він крокував до дозволеного місця для прогулянок. Ніби зараз перед очима дерев'яна
вежа, діючий годинник з дерев'яним механізмом - пам'ятка якогось військовополоненого
німця-генерала. Це був єдиний показник часу, який зухвало відлічував терміни тисячам
знедолених. Митрополит любив повторювати: «Час - це необмежена проминальність».
Та частіше Владика нікуди не виходив. Постійно молився у своїй тюремній келії. Частенько
свою пайку віддавав голодним, а сам лишався без їжі. Час від часу я пригадував слова
Митрополита, що людині необхідна віра. Віра робить людину розумнішою.
Мушу сказати, що Йосиф Сліпий інколи, дуже рідко, любив пожартувати.
Якось я приніс вірша, написаного для його величности. Митрополит вислухав. Був у
доброму гуморі і запитав: «А де друкувати будете?» Жартома чи всерйоз я відповів,
що у Львові...»
У 1967 р., відбувши рівно 20 років поневолення, сім'я повертається на Львівщину.
Жити у Львові їм було заборонено, і сім'я поселилася в мальовничому
селі Підгірне. Тут подружжя своїми руками зводить оселю, що служить родині до цього часу.
У 1991 р. Володимир Квалик зміг повернутися до Чикаго.
Отримує пенсію, житло, можливість друкуватись в англомовних журналах, антології, вступити до Міжнародної асоціації
поетів Америки, навіть отримати медаль - нагороду Заслуженого поета асоціації. Кожного
року пан Володимир, - Сивий Лелека, як охрестили його друзі, у квітні на все
літо відлітав на рідну Львівщину.
У 1994 році родину спіткало
тяжке горе - відійшла у інші світи кохана Емілія. Біль втрати назавжди поселився
у його поезії...
Приблизно з 17 років поет пише вірші, ще до війни і у підпіллі,
в таборах і на засланні. В тих тяжких умовах записував на фанері і запам'ятовував
. Так збережено вірш про загибель під частоколом
тюрми друга Гната, вірші, присвячені Йосипу
Сліпому, композиторам Барвінському і Кудрику.
Та найбагатший поетичний
врожай зібрано в роки Незалежної України.
Було надруковано з десяток книг, більшість з яких чиказьким
читачам відома. Це збірки поезій «Щем пройдених доріг» (1995), «Під небом Чикаго»
(англійською мовою, 1995), «Не зречусь ніколи» (1995), «Що болем залягло у серці»
(2001), «Де поруч явора могила»
(2003), спомин «Голгофа митрополита
Йосифа Сліпого» (2000), вибрані поезії англійською мовою (1991-2003) під
назвою «Різні з'яви пам'яті» з паралельним
перекладом українською мовою О. Дудином та збірка поезій та оповідань «Заховатись од долі не судилось». Всього було надруковано 18 збірок поезій. Чимало
поезій було надруковано і на сторінках «Часу і Подій»...
Висловлюємо щире співчуття родичам і друзям Поета, а також
- всім щирим шанувальникам віршованого слова Володимира Ковалика...
Вічна пам'ять Поетові і Воїну...
Редакція «Часу і Подій»