З прадавніх часів з рівновагою на планеті Земля було сутужно
- ні прадавні організми, ні динозаври, ні навіть перші гілки людства цього принципу
не дотримувалися. Та й у Homo sapiens не завжди з рівновагою складалося. Однак вже
впродовж кількох десятків років людству вдавалося дотримуватися хоча б певної видимості
рівноваги. Вчені кажуть, що цей регуляторний принцип невдовзі може застаріти...
Як розвивалися
прадавні люди
Яким чином у прадавньому світі відбувався «технологічний»
розвиток - якщо тільки подібне поняття є правомірним для тієї епохи? Не просто повільними,
а надзвичайно повільними темпами. Наприклад, візьмемо таке «технологічне» питання,
як використання вогню. Від появи на Землі далеких людських предків минули тисячі
років (а може, й десятки тисяч?), перш ніж гомініди (людиноподібні мавпи) второпали,
що поряд із вбивчою (спопеляючою) силою вогонь може бути корисним. Нові тисячоліття
знадобилися на те, щоб навчитися не просто знаходити відкритий вогонь у дикій природі
(наприклад, як результат пожежі, спричиненої ударом блискавки в дерево чи іншим
природним явищем), але й підтримувати його на такому рівні, щоб він допомагав, а
не шкодив людині. Потім довелося вчитись переносити вогонь з місця на місце. Й насамкінець,
видобувати його самостійно, щоб не залежати від випадкових природних явищ.
Або ж візьмемо так звану неолітичну революцію - історичний
період в епоху неоліту, що ознаменував перехід від привласнюючого типу господарства
до відтворюючого. Або, іншими словами, від збирання «дарів природи» до повноцінного
сільського господарства (скотарства та/або землеробства). Неоціненними наслідками
неолітичної революції стали первісне структурування людського суспільства, спочатку
закріплення певних територій за окремими спільнотами, а згодом і виникнення міських
поселень, різноманітних ремесел та писемності. Але й неолітична революція теж розтягнулася
на тисячоліття...
А з чого починалася кібернетика - наука про загальні закономірності
отримання, зберігання, передавання й перетворення інформації в складних управлінських
системах (як-от машини, живі організми чи суспільство)? Зі систем числення, формування
яких знову ж таки розтягнулося на тисячоліття.
Втім, системи числення подають приклад неабиякого консерватизму
цієї царини знань і, водночас, нерівномірності їхнього розвитку у різних народів.
Наприклад, такий аналоговий лічильний пристрій, як логарифмічна лінійка, виник у
XVII сторіччі. Перший арифмометр описав ще Леонардо да Вінчі в 1500 році, перший
касовий апарат було запатентовано в 1875 році.
Разом з тим, ще на початку ХХ сторіччя були відомі народи,
які користувалися лише примітивними системами числення, що було зафіксовано в їхніх
мовах. Примітивна двоїчна система фіксувала числівники: «один», «два», «два і один»,
«два і два», «два і два, і один» та «багато». Примітивна троїчна система: «один»,
«два», «три», «три і один», «три і два», «три і три», «три і три, і один» та «багато».
Інший приклад консерватизму в цій царині (причому, кричущий!)
можна було спостерігати в СРСР пізнього періоду. Хоча радянські кібернетики на чолі
з Віктором Глушковим зробили неоціненний внесок у цю науку, однак радянських школярів
в 70-і роки все ще навчали користуватися рахівницями. А в радянській торгівлі цей
примітивний (як на той час) пристрій використовувався аж до кінця 1980-х років паралельно
з впровадженням електронних калькуляторів. Хто пережив той час, пам'ятає типову
кумедну картинку: продавщиця універмагу спочатку розраховує вартість покупки на
калькуляторі, а потім перевіряє результат, вправно перекидаючи туди-сюди «кісточки»
на здоровезній рахівниці...
Поступ
цивілізації
Не можна стверджувати, що інші живі організми зовсім ніяк
не впливають на природу Землі, а співіснують з нею виключно в гармонійний спосіб.
Одним із прикладів є поступове насичення первісної атмосфери Землі киснем протягом
всього супереону Докембрію - періоду історії нашої планети, що почався приблизно
4,6 млрд років тому і завершився 570 млн років тому. Наслідком стало кисневе «отруєння»
первинних організмів, пристосованих до існування в атмосфері, що складалася, здебільшого,
з метану й аміаку з домішками сірководню, водяної пари, азоту, водню, окису і двоокису
вуглецю. Це спричинило перше в історії масове вимирання живих організмів - тоді
ще найпростіших. Інший приклад кардинального впливу на природу живих організмів
(причому, дуже наочний) - утворення коралових рифів і атолів як своєрідних «цвинтарів»
вапняних кістяків морських поліпів.
Отже, вплив живих організмів на природу Землі - явище безперечно
природне (перепрошуємо за каламбур). Це ніяк не прерогатива людства... Біда в іншому:
якщо живі організми (від первісних одноклітинних, які «отруїли» земну атмосферу
киснем до динозаврів, які надто інтенсивно поїдали папороть і хвощі, та пташок,
які скльовують надто помітну гусінь і пропускають непомітну на тлі листя) діють
несвідомо, то наділені розумом люди, здавалось би, мають діяти свідомо...
Якби ж то! Закріпивши під час еволюції ті чи інші корисні
навички, певні групи спочатку гомінідів, а потім і людей діставали перевагу над
іншими групами, які подібних навичок не мали. Результати «взаємодії» ставали, як
правило, вельми сумними для інших: більш розвинені в «технологічному» плані гомініди,
а згодом і люди в кращому випадку витісняли зі звичних ареалів менш розвинених,
в гіршому - знищували фізично. Наприклад, згідно зі сучасними науковими уявленнями,
менші на зріст і слабкіші фізично, проте значно просунутіші «технологічно» кроманьйонці
повсюдно винищили сильніших, вищих на зріст, проте не надто розвинених з точки зору
застосування «технологій» тієї доби неандертальців.
Якщо перейти до розвитку людства, то його генеральний напрям,
зрештою, визначили переваги осідлого способу життя землеробів. З одного боку, підсічно-вогневе
сільське господарство кардинально скорочувало площі лісів, що ставило під питання
життя тих, хто орієнтувався на збиральництво «дарів природи». З іншого боку, концентрація
і розвиток у містах ремесел забезпечував переваги народів, котрі обробляли землю,
над кочовиками-скотарями.
З появою держав лідерство на довгі сторіччя було забезпечене
найпотужнішим імперіям, починаючи від імперії Давньоримської. Визначився і новий
генеральний курс щодо менш розвинених народів: не просто витіснення чи фізичне винищення,
а завоювання й обернення в рабство. Звісно, доля рабів у перших поколіннях була
сумною. Однак, з часом за рахунок асиміляції, змішаних шлюбів і поступового розмивання
меж, що розділяли окремі прошарки населення імперій, нащадки колишніх рабів поступово
долучалися до досягнень тогочасної цивілізації.
Ситуація кардинально змінилася лише в ХХ сторіччі. Дві
світові війни, а згодом і холодна війна ознаменувалися розпадом одразу кількох світових
імперій. Стало надто очевидним, що імперіалізм остаточно вичерпав себе і що майбутнє
за новими типами співіснування різних народів. До того ж, людство отримало в своє
розпорядження (й навіть випробувало на практиці!) зброю масового ураження: в І Світову
війну - хімічну, наприкінці ІІ Світової війни - ядерну, між цими війнами - бактеріологічну
(біологічну), під час холодної війни - термоядерну. Внаслідок цього людство може
знищити не лише себе, але й саме життя на планеті.
Життя
- це гра!
Невідомо, як би склалася доля людства, якби не геніальний
шизофренік Джон Форбс Неш молодший (John Forbes Nash, Jr) - видатний американський
математик і економіст, лауреат Нобелівської премії 1994 року в галузі економіки
й Абелівської премії 2015 року, який зробив неоціненний внесок у сучасну теорію
ігор.
| |
Джон Форбс Неш молодший, 1950 р., Принстонський університет | |
На початках у цій царині працювали
Джон фон Нейман та Оскар Морґенштерн, тоді як Джон Неш приєднався згодом. Між іншим,
до 14-річного віку він тихо ненавидів математику й, загалом, демонстрував доволі
посередні результати в шкільному навчанні. Зате потім все змінилося. Особливо коли
він взявся за фундаментальний аналіз рівноваги в теорії так званих «некооперативних
ігор»: недарма ж таке поняття, як «некооперативна рівновага», отримало також іншу
назву - «рівновага Неша».
Суть її полягає в наступному. «Некооперативна рівновага»
(«рівновага Неша») - це така поведінка учасників гри (а отже, сукупність їхніх стратегій),
при якій обидві сторони гри використовують ідеальну для кожної з них стратегію.
Це дозволяє обом сторонам досягти, в підсумку, стійкої рівноваги та в подальшому
не відхилятися від досягнутих результатів.
Зокрема, переводячи теорію ігор у площину економіки, «рівновага
Неша» - це заздалегідь відпрацьована всіма суб'єктами економіки (наприклад, учасниками
ринку) сукупність стратегій, що дозволяє їм досягти точки фіксованої стабільності,
в якій ніхто з гравців не має стимулів відхилятися від своєї поточної стратегії.
Таким чином, якщо до розвитку теорії «некооперативних ігор» капіталізм вирізнявся
неприхованим «звіриним оскалом» (згадайте знамениту фразу з оповідання О. Генрі:
«Болівар не винесе двох»), то, керуючись напрацюваннями Джона Неша, сучасний суспільний
устрій почав набувати якоїсь людської подоби.
Зазнала змін, зокрема, теорія переговорного процесу. Колись
переговори розглядалися з точки зору, грубо кажучи, «хто кого піддурить» - мабуть,
верхівкою такого «змагання» стали китайські стратагеми. Натомість, теорія «некооперативних
ігор» дозволила поглянути на переговори будь-якого рівня (починаючи від місцевого
й завершуючи міжнародним) саме як на процес поступового вивчення всіх можливих кроків
для досягнення компромісу, вигідного всім сторонам переговорів. Коли ж внаслідок
вдалого переговорного процесу встановлюється стабільна система правил, прийнятна
для кожного учасника, в подальшому зникає стимул вводити в оману інших - адже постраждають
усі! Насамперед, той, хто піддурює інших.
«Некооперативна рівновага» зіграла свою роль навіть під
час попередньої холодної війни мир спочатку між світовими ядерними державами (США
і СРСР), потім між ядерними блоками (НАТО й Варшавським договором). Адже обидві
сторони протистояння однаковою мірою усвідомлювали, що будь-яка атака із застосуванням
ядерної зброї забезпечить знищення кожної зі сторін протистояння... Це й забезпечило
мир.
Людство
«догралося»
Але сказане є справедливим лише за умови, якщо суб'єкти
гри повною мірою уявляють наслідки своїх дій. А якщо та чи інша технологія настільки
ускладниться й почне розвиватися настільки стрімко, що люди не уявлятимуть як слід
наслідків розвитку - що станеться в такому випадку?! Це питання дослідили Дімітрі
Куснезов (Dimitri Kusnezov) з Національної адміністрації з ядерної безпеки та Вендел
Джонс (Wendell Jones), колишній співробітник Sandia National Labs, пише Марк Бьюкенен
(Mark Buchanan) в статті «Як технології можуть позбутися контролю» на Bloomberg
LP (https://www.bloomberg.com/view/articles/2017-08-15/how-technology-might-get-out-of-control).
Вчені дійшли невтішного висновку: за таких умов концепцію «рівноваги Неша», як організаційного
принципу стратегічної взаємодії гравців, можна вважати застарілою.
Куснезов і Джонс описали нещодавні математичні дослідження
ігор з багатьма гравцями і безліччю можливих варіантів дій. При цьому, ситуації
поділяються на два типи:
l стабільні;
l нестабільні.
Якщо ігрова ситуація не перевищує певний пороговий рівень
складності, то ймовірні результати описуються «рівновагою Неша», як і раніше. Однак,
при перевищенні порогового рівня складності ми потрапляємо в хаотичну зону, де гравцям
ніколи не вдається відшукати стабільні та надійні стратегії, що дозволяють досягти
точки фіксованої стабільності. В такому випадку рівномірно відшукати бажану лінію
поведінки різним гравцям не вдається. Успішність пошуку виграшної стратегії стає
надзвичайно нерівномірною, а по суті - випадковою й непередбачуваною.
Учені мають підстави стверджувати, що новітні технології
(насамперед, у сфері обчислювань, програмного забезпечення та біотехнології, як-от
генна інженерія) дедалі частіше спричиняють нестабільність ситуації. В зазначених
сферах провали стають дедалі масштабнішими й частішими. Через це технології в зазначених
ризикових царинах розвиватимуться швидше, ніж регуляторні рамки, що дозволяють досягати
взаємної вигоди всім учасникам процесу, принаймні, якщо використовувати традиційні
підходи.
Куснезов і Джонс не мають легкої відповіді, як діяти в
новій ситуації. Одним з можливих наслідків, ймовірно, є подальше використання методик,
що виправдовували себе для технологій минулого (при повільному розвитку й порівняній
недоступності). Безперечно, такий підхід є помилковим. За замовчуванням, саме така
ситуація склалася в сучасній генній інженерії: це засвідчують пропозиції щодо регулювання
ситуації в цій галузі.
Схоже, людство наближається
до складного історичного моменту, коли провідна ідея стратегічної рівноваги, на
яку ми спиралися протягом останніх 75 років, увійде в кардинальну невідповідність
з регуляторними засобами. Якщо таке станеться, то регулювання відбуватиметься на
зовсім інших принципах, ніж «рівновага Неша».