З прадавніх часів з рівновагою на планеті Земля було сутужно - ні прадавні організми, ні динозаври, ні навіть перші гілки людства цього принципу не дотримувалися. Та й у Homo sapiens не завжди з рівновагою складалося. Однак вже впродовж кількох десятків років людству вдавалося дотримуватися хоча б певної видимості рівноваги. Вчені кажуть, що цей регуляторний принцип невдовзі може застаріти...

Як розвивалися прадавні люди

Яким чином у прадавньому світі відбувався «технологічний» розвиток - якщо тільки подібне поняття є правомірним для тієї епохи? Не просто повільними, а надзвичайно повільними темпами. Наприклад, візьмемо таке «технологічне» питання, як використання вогню. Від появи на Землі далеких людських предків минули тисячі років (а може, й десятки тисяч?), перш ніж гомініди (людиноподібні мавпи) второпали, що поряд із вбивчою (спопеляючою) силою вогонь може бути корисним. Нові тисячоліття знадобилися на те, щоб навчитися не просто знаходити відкритий вогонь у дикій природі (наприклад, як результат пожежі, спричиненої ударом блискавки в дерево чи іншим природним явищем), але й підтримувати його на такому рівні, щоб він допомагав, а не шкодив людині. Потім довелося вчитись переносити вогонь з місця на місце. Й насамкінець, видобувати його самостійно, щоб не залежати від випадкових природних явищ.

Або ж візьмемо так звану неолітичну революцію - історичний період в епоху неоліту, що ознаменував перехід від привласнюючого типу господарства до відтворюючого. Або, іншими словами, від збирання «дарів природи» до повноцінного сільського господарства (скотарства та/або землеробства). Неоціненними наслідками неолітичної революції стали первісне структурування людського суспільства, спочатку закріплення певних територій за окремими спільнотами, а згодом і виникнення міських поселень, різноманітних ремесел та писемності. Але й неолітична революція теж розтягнулася на тисячоліття...

А з чого починалася кібернетика - наука про загальні закономірності отримання, зберігання, передавання й перетворення інформації в складних управлінських системах (як-от машини, живі організми чи суспільство)? Зі систем числення, формування яких знову ж таки розтягнулося на тисячоліття.

Втім, системи числення подають приклад неабиякого консерватизму цієї царини знань і, водночас, нерівномірності їхнього розвитку у різних народів. Наприклад, такий аналоговий лічильний пристрій, як логарифмічна лінійка, виник у XVII сторіччі. Перший арифмометр описав ще Леонардо да Вінчі в 1500 році, перший касовий апарат було запатентовано в 1875 році.

Разом з тим, ще на початку ХХ сторіччя були відомі народи, які користувалися лише примітивними системами числення, що було зафіксовано в їхніх мовах. Примітивна двоїчна система фіксувала числівники: «один», «два», «два і один», «два і два», «два і два, і один» та «багато». Примітивна троїчна система: «один», «два», «три», «три і один», «три і два», «три і три», «три і три, і один» та «багато».

Інший приклад консерватизму в цій царині (причому, кричущий!) можна було спостерігати в СРСР пізнього періоду. Хоча радянські кібернетики на чолі з Віктором Глушковим зробили неоціненний внесок у цю науку, однак радянських школярів в 70-і роки все ще навчали користуватися рахівницями. А в радянській торгівлі цей примітивний (як на той час) пристрій використовувався аж до кінця 1980-х років паралельно з впровадженням електронних калькуляторів. Хто пережив той час, пам'ятає типову кумедну картинку: продавщиця універмагу спочатку розраховує вартість покупки на калькуляторі, а потім перевіряє результат, вправно перекидаючи туди-сюди «кісточки» на здоровезній рахівниці...

Поступ цивілізації

Не можна стверджувати, що інші живі організми зовсім ніяк не впливають на природу Землі, а співіснують з нею виключно в гармонійний спосіб. Одним із прикладів є поступове насичення первісної атмосфери Землі киснем протягом всього супереону Докембрію - періоду історії нашої планети, що почався приблизно 4,6 млрд років тому і завершився 570 млн років тому. Наслідком стало кисневе «отруєння» первинних організмів, пристосованих до існування в атмосфері, що складалася, здебільшого, з метану й аміаку з домішками сірководню, водяної пари, азоту, водню, окису і двоокису вуглецю. Це спричинило перше в історії масове вимирання живих організмів - тоді ще найпростіших. Інший приклад кардинального впливу на природу живих організмів (причому, дуже наочний) - утворення коралових рифів і атолів як своєрідних «цвинтарів» вапняних кістяків морських поліпів.

Отже, вплив живих організмів на природу Землі - явище безперечно природне (перепрошуємо за каламбур). Це ніяк не прерогатива людства... Біда в іншому: якщо живі організми (від первісних одноклітинних, які «отруїли» земну атмосферу киснем до динозаврів, які надто інтенсивно поїдали папороть і хвощі, та пташок, які скльовують надто помітну гусінь і пропускають непомітну на тлі листя) діють несвідомо, то наділені розумом люди, здавалось би, мають діяти свідомо...

Якби ж то! Закріпивши під час еволюції ті чи інші корисні навички, певні групи спочатку гомінідів, а потім і людей діставали перевагу над іншими групами, які подібних навичок не мали. Результати «взаємодії» ставали, як правило, вельми сумними для інших: більш розвинені в «технологічному» плані гомініди, а згодом і люди в кращому випадку витісняли зі звичних ареалів менш розвинених, в гіршому - знищували фізично. Наприклад, згідно зі сучасними науковими уявленнями, менші на зріст і слабкіші фізично, проте значно просунутіші «технологічно» кроманьйонці повсюдно винищили сильніших, вищих на зріст, проте не надто розвинених з точки зору застосування «технологій» тієї доби неандертальців.

Якщо перейти до розвитку людства, то його генеральний напрям, зрештою, визначили переваги осідлого способу життя землеробів. З одного боку, підсічно-вогневе сільське господарство кардинально скорочувало площі лісів, що ставило під питання життя тих, хто орієнтувався на збиральництво «дарів природи». З іншого боку, концентрація і розвиток у містах ремесел забезпечував переваги народів, котрі обробляли землю, над кочовиками-скотарями.

З появою держав лідерство на довгі сторіччя було забезпечене найпотужнішим імперіям, починаючи від імперії Давньоримської. Визначився і новий генеральний курс щодо менш розвинених народів: не просто витіснення чи фізичне винищення, а завоювання й обернення в рабство. Звісно, доля рабів у перших поколіннях була сумною. Однак, з часом за рахунок асиміляції, змішаних шлюбів і поступового розмивання меж, що розділяли окремі прошарки населення імперій, нащадки колишніх рабів поступово долучалися до досягнень тогочасної цивілізації.

Ситуація кардинально змінилася лише в ХХ сторіччі. Дві світові війни, а згодом і холодна війна ознаменувалися розпадом одразу кількох світових імперій. Стало надто очевидним, що імперіалізм остаточно вичерпав себе і що майбутнє за новими типами співіснування різних народів. До того ж, людство отримало в своє розпорядження (й навіть випробувало на практиці!) зброю масового ураження: в І Світову війну - хімічну, наприкінці ІІ Світової війни - ядерну, між цими війнами - бактеріологічну (біологічну), під час холодної війни - термоядерну. Внаслідок цього людство може знищити не лише себе, але й саме життя на планеті.

Життя - це гра!

Невідомо, як би склалася доля людства, якби не геніальний шизофренік Джон Форбс Неш молодший (John Forbes Nash, Jr) - видатний американський математик і економіст, лауреат Нобелівської премії 1994 року в галузі економіки й Абелівської премії 2015 року, який зробив неоціненний внесок у сучасну теорію ігор.

Джон Форбс Неш молодший, 1950 р.,  Принстонський університет

На початках у цій царині працювали Джон фон Нейман та Оскар Морґенштерн, тоді як Джон Неш приєднався згодом. Між іншим, до 14-річного віку він тихо ненавидів математику й, загалом, демонстрував доволі посередні результати в шкільному навчанні. Зате потім все змінилося. Особливо коли він взявся за фундаментальний аналіз рівноваги в теорії так званих «некооперативних ігор»: недарма ж таке поняття, як «некооперативна рівновага», отримало також іншу назву - «рівновага Неша».

Суть її полягає в наступному. «Некооперативна рівновага» («рівновага Неша») - це така поведінка учасників гри (а отже, сукупність їхніх стратегій), при якій обидві сторони гри використовують ідеальну для кожної з них стратегію. Це дозволяє обом сторонам досягти, в підсумку, стійкої рівноваги та в подальшому не відхилятися від досягнутих результатів.

Зокрема, переводячи теорію ігор у площину економіки, «рівновага Неша» - це заздалегідь відпрацьована всіма суб'єктами економіки (наприклад, учасниками ринку) сукупність стратегій, що дозволяє їм досягти точки фіксованої стабільності, в якій ніхто з гравців не має стимулів відхилятися від своєї поточної стратегії. Таким чином, якщо до розвитку теорії «некооперативних ігор» капіталізм вирізнявся неприхованим «звіриним оскалом» (згадайте знамениту фразу з оповідання О. Генрі: «Болівар не винесе двох»), то, керуючись напрацюваннями Джона Неша, сучасний суспільний устрій почав набувати якоїсь людської подоби.

Зазнала змін, зокрема, теорія переговорного процесу. Колись переговори розглядалися з точки зору, грубо кажучи, «хто кого піддурить» - мабуть, верхівкою такого «змагання» стали китайські стратагеми. Натомість, теорія «некооперативних ігор» дозволила поглянути на переговори будь-якого рівня (починаючи від місцевого й завершуючи міжнародним) саме як на процес поступового вивчення всіх можливих кроків для досягнення компромісу, вигідного всім сторонам переговорів. Коли ж внаслідок вдалого переговорного процесу встановлюється стабільна система правил, прийнятна для кожного учасника, в подальшому зникає стимул вводити в оману інших - адже постраждають усі! Насамперед, той, хто піддурює інших.

«Некооперативна рівновага» зіграла свою роль навіть під час попередньої холодної війни мир спочатку між світовими ядерними державами (США і СРСР), потім між ядерними блоками (НАТО й Варшавським договором). Адже обидві сторони протистояння однаковою мірою усвідомлювали, що будь-яка атака із застосуванням ядерної зброї забезпечить знищення кожної зі сторін протистояння... Це й забезпечило мир.

Людство «догралося»

Але сказане є справедливим лише за умови, якщо суб'єкти гри повною мірою уявляють наслідки своїх дій. А якщо та чи інша технологія настільки ускладниться й почне розвиватися настільки стрімко, що люди не уявлятимуть як слід наслідків розвитку - що станеться в такому випадку?! Це питання дослідили Дімітрі Куснезов (Dimitri Kusnezov) з Національної адміністрації з ядерної безпеки та Вендел Джонс (Wendell Jones), колишній співробітник Sandia National Labs, пише Марк Бьюкенен (Mark Buchanan) в статті «Як технології можуть позбутися контролю» на Bloomberg LP (https://www.bloomberg.com/view/articles/2017-08-15/how-technology-might-get-out-of-control). Вчені дійшли невтішного висновку: за таких умов концепцію «рівноваги Неша», як організаційного принципу стратегічної взаємодії гравців, можна вважати застарілою.

Куснезов і Джонс описали нещодавні математичні дослідження ігор з багатьма гравцями і безліччю можливих варіантів дій. При цьому, ситуації поділяються на два типи:

l стабільні;

l нестабільні.

Якщо ігрова ситуація не перевищує певний пороговий рівень складності, то ймовірні результати описуються «рівновагою Неша», як і раніше. Однак, при перевищенні порогового рівня складності ми потрапляємо в хаотичну зону, де гравцям ніколи не вдається відшукати стабільні та надійні стратегії, що дозволяють досягти точки фіксованої стабільності. В такому випадку рівномірно відшукати бажану лінію поведінки різним гравцям не вдається. Успішність пошуку виграшної стратегії стає надзвичайно нерівномірною, а по суті - випадковою й непередбачуваною.

Учені мають підстави стверджувати, що новітні технології (насамперед, у сфері обчислювань, програмного забезпечення та біотехнології, як-от генна інженерія) дедалі частіше спричиняють нестабільність ситуації. В зазначених сферах провали стають дедалі масштабнішими й частішими. Через це технології в зазначених ризикових царинах розвиватимуться швидше, ніж регуляторні рамки, що дозволяють досягати взаємної вигоди всім учасникам процесу, принаймні, якщо використовувати традиційні підходи.

Куснезов і Джонс не мають легкої відповіді, як діяти в новій ситуації. Одним з можливих наслідків, ймовірно, є подальше використання методик, що виправдовували себе для технологій минулого (при повільному розвитку й порівняній недоступності). Безперечно, такий підхід є помилковим. За замовчуванням, саме така ситуація склалася в сучасній генній інженерії: це засвідчують пропозиції щодо регулювання ситуації в цій галузі.

Схоже, людство наближається до складного історичного моменту, коли провідна ідея стратегічної рівноваги, на яку ми спиралися протягом останніх 75 років, увійде в кардинальну невідповідність з регуляторними засобами. Якщо таке станеться, то регулювання відбуватиметься на зовсім інших принципах, ніж «рівновага Неша».