Незадовго
до хресних мук і смерті на горі Фавор перед своїми учнями - Петром, Яковом та Іваном
- Христос явив свою Божественну славу. Він враз змінив свій образ (преобразився)
і апостоли побачили, що «обличчя Його засяяло, наче сонце, а одяг побілів, наче
світло».
«...Господи,
добре нам тут бути!» - промовив до Ісуса Петро.
Так, з Господом
завжди, всюди і всім добре бути, бо лише Він є істинним, найбільшим і спасенним
для всіх Добром. Це Добро через порушення першої Заповіді Божої втратили наші прародичі
і наслідком їхнього гріхопадіння постало всяке зло і смерть. А щоб повернути людині
втрачений рай на землю приходив Спаситель світу - Єдинородний Син Божий. Він усе
зробив, щоб кожна людина могла побороти гріх: закликав до покаяння, дав приклад,
як жити в праведності та святості, проклав дорогу до повсякденної вічної радості,
дав спасенну науку і всі необхідні всесильні святі засоби і запевнив усіх у своїй
всемогутній безперервній Божественній допомозі. Та, на жаль, цими всіма безцінними
Божими дарами скористалися і врятувалися від гріха не так уже й багато послідовників
Христа, а лише праведні та святі. Дивно, що від самого початку їх було найбільше.
А далі, згідно зі здоровим глуздом, їх мало би бути дедалі більше і більше, та,
на превеликий жаль, їх ставало дедалі менше і менше.
Дивно, бо
в інтелектуальному і науково-технічному розвитку, послуговуючись досвідом і досягненнями
минулих поколінь, людство піднялося до небувалих висот. А в духовно-моральному -
деградувало. Чому так сталося? Чому цей згубний процес триває і досі? Невже досвід
і приклад святих, які своїм праведним життям сягали незвіданих небес, звершували
чуда і Божою силою переступали закони природи, переходили через поріг життя і смерті,
привідкривали завісу в позаматеріальний потойбічний світ, не є важливішим, ніж досягнення
всіх земних наук і не вартий наслідування?! Безумовно, беззаперечно і незрівнянно
такий досвід важливіший, як вічність важливіша за час, як воскресіння і вічне життя
важливіше за коротке земне життя і вічну смерть.
Але дивним
є й інше, що сповідники віри в Христа і Його послідовники, які повинні переобразити
все людство, не лише не звершили це, але й самі не переобразилися, не змінилися
і далі не переображаються. Ось як це потверджує інтерв'ю, яке вперше в історії у
1984 р. одному журналістові дав префект Конгрегації віросповідання кард. Ратцінгер
(майб. Папа Римський Бенедикт XVI), аналізуючи витоки небувалої кризи в Католицькій
Церкві, він поставив вражаюче точний діагноз: «У мене таке враження, що Церква просто
тихенько перестає бути католицькою, хоча безпосередньо ніхто Їй у цьому не відмовляє.
Багато хто більше не вірить, що ми маємо справу з Богом даною реальністю. Церква,
зокрема, на думку деяких теологів, постає як структура людська, інструмент, створений
нами, і який ми, отже, можемо самі безперешкодно перебудувати, виходячи з поточних
потреб... Я казав, але ніколи не є зайвим повторити: Церкві, щоб відповісти на потреби
людини (суспільства - о. М. М.), потрібна святість, а не менеджмент».
А що сьогодні
можна сказати про переображення християн у Церквах в Україні, а через них, про переображення
нашого суспільства? На жаль, нічого доброго. За словами відомого соціолога Євгена
Головахи, в Україні спостерігається «феномен аморальної більшості». Але ж це - наша
катастрофа! Бо, згідно з дослідженнями Інституту соціології НАНУ, «більшість українців
готові сказати неправду (і кажуть її - о. М. М.) заради підвищення по кар'єрних
сходах, спокуси привласнити чуже і т. д.». А хіба серед них немає християн? Та що
там казати, коли і в Церквах серед священнослужителів панує дух мамони, кар'єризму,
зверхності, вихваляння, гордині, лицемірства, лукавства, дволикості, облесливості,
підступності, черевоугодництва, марнославства, грошолюбства, зловтіхи, хабарництва,
крутійства і всякого фальшування. Хто ж тоді може змінити, виховати і переобразити
наше суспільство: влада, ЗМІ, митці, освітні заклади і т. д. і врятувати нашу Україну?
А Церква (-и)? Лише Вона в першу чергу і найбільшою мірою мала б це робити і, згідно
зі своєю місією в духовно-моральному плані, впливати на владу й суспільство, щоби
змінити і преобразити його. Та за роки Незалежності Церква сама відійшла на край
суспільства і не звершила реальної євангелізації. Вона не протистояла жахливому
забрудненню душ людських нечистотами, які безперешкодно всі ці роки шалено переповнювали
весь інформаційний простір. Як же тоді можна вберегти, виховати (заховати від гріха
і зла) майбутні покоління на засадах високої християнської моралі?! Ремонти старих
і зведення нових храмів, відкриття духовних шкіл, катехизація, недільні відправи,
храмові свята і найвелелюдніші прощі реально нічого не змінять, якщо наполегливо
та якомога частіше не викривати гріхи і всяке поміж нами зло і не закликати до покаяння,
переродження і переображення.
Є країни
(Греція, Грузія, Польща, Білорусь і т. д.), де Церкви ось уже більше, ніж 20 років
надзвичайно дієво впливають на все суспільство і консолідують його. Там, передусім,
єпископи, а також професори-богослови і прості священики часто через весь інформаційний
простір, а особливо через телебачення, радіо і наживо звертаються з Божим Словом
до своїх вірян, нещадно викривають всякі гріхи і зло, зокрема, всеруйнівну корупцію
і застерігають усіх від жахливих небезпек нашого часу. Їх можна також часто побачити
на зустрічах із професорами і студентами університетів, з військовими і працівниками
правоохоронних органів, з лікарями і вчителями тощо. Це і є реальна євангелізація,
якої найбільше потребує наш народ.
Натомість,
згідно зі словами Папи-емерита Бенедикта XVI, і у нас є надзвичайно дієвий менеджмент.
Тобто, управління, адміністрування, чиновництво, бухгалтерія, звітність про кількість
охрещених, повінчаних, померлих і обрядопоклоніння, які жодним чином не є ні духовним
провідництвом, ні дорогою покаяння, ні боротьбою проти гріха і пристрастей. Та й
навіть молитви і Святі Тайни будуть даремними, якщо не буде глибокого усвідомлення
своєї гріховності, нечистоти свого серця і постійної боротьби - до звершення молитви
і прийняття Святих Тайн - і після них, тому вони ніколи і нікого не приведуть до
переображення - до спасіння. А про яке духовне життя можна казати тоді, коли навіть
ніхто з єпископів не обмовляється, не хвилюється, не вболіває і не б'є на сполох
через порожні храми в неділю (бо коли вони там присутні, людей, як правило, є достатньо,
а коли їх немає, то і вірних дуже мало), за дошлюбну чистоту молодих, за розлучених,
наркоманів, узалежнених від алкоголю і т. д., кількість яких, на жаль, зростає?
Україна знову
в смертельній небезпеці! Необхідно якнайскоріше, не відкладаючи нічого на завтра,
всім, кому це під силу: духовним провідникам, інтелектуалам і т. д. консолідувати
наше суспільство. Необхідно відкрито викривати всі причини наших криз і бід, щоби
їх побороти. А вони походять від духовно-моральної кризи. Отже, найважливіше і вирішальне
слово за нашими Церквами, тобто, за їхніми провідниками, які найбільшою мірою відповідальні
за духовно-моральний стан у суспільстві. Дорога кожного християнина, який прагне
спасіння, пролягає лише через переображення. І лише на цій дорозі може порятуватися
весь наш народ і наша держава.
Боже, рятуй нас, Твою і нашу Україну!