У п'ятницю, 18 серпня 2017 року, в Українському Інституті модерного мистецтва, що розташований у серці Українського Чикаго, відбулася ще одна мистецька подія. Цього разу у галереї Інституту виставлено експозицію на історичну тему під назвою «П'ять елементів війни». Це роботи добре відомих світовій громадськості молодих українських художників Дарії Марченко та Даніеля Гріна. Виставка присвячена політичним подіям, які відбуваються в Україні впродовж останніх трьох років.

Серед відвідувачів були присутні високоповажні гості - Преосвященний владика Венедикт, духовенство багатьох парафій Українського Чикаго та передмість, Генеральні консули: України - Larysa Herasko, Італії - Giuseppe Finocchiaro, Хорватії - Sanja Lakovic, почесний консул Барбадосу Andre Ryan King із дружиною Sally, асистент Генерального консула Мексики - Mayra Gonzalez Chavez, заступник Генерального консула Чехії - Jan Kubista, президент Американсько-Литовського комітету - Saulius Kupryc, голова Фундації «Києво-Могилянська академія» - Marta Farion, представники Фундації «Спадщина» та Фундації «Самопоміч», представники українсько-американських громадських організацій, представники ЗМІ та численні гості різних національностей.

 

З вітальним словом до присутніх звернулася президент УІММ п. Мотря Мельник. Вона підкреслила важливість цієї виставки: «Виставка є сильним проявом протесту проти російської агресії. Це виставка - про життя і смерть тих людей, котрі живуть на території війни, про покоління молодих патріотів, яке виросло з Майдану. Дарія Марченко та Даніель Грін створили ці експонати з куль та інших частин відпрацьованої військової техніки - елементів зброї, фрагментів ракет, уламків гранат. Творчість Дарії та Даніеля - це заклик до світу зупинити жорстоку і несправедливу війну, яку проводить Росія на Донбасі.

Особливу подяку висловлюємо видатному американському інвестору, колекціонерові та меценату Реймонду Стейплсу, який підтримує проект «П'ять елементів війни». Завдячуючи йому, виставка була продемонстрована в багатьох відомих залах Сполучених Штатів - Вашингтоні (округ Колумбія), «Рейб'юр-Фойє» Конгресу США, клубі «Капітолій Хілл», де експозицію відвідали багато членів уряду США. Експозиція викликала потужну хвилю резонансу в усіх світових засобах масової інформації, зокрема, The Wall St. Journal, BBC, Associated Press NBC та ABC, The Guardian та багато інших» - зазначила пані Мотря.

 

Пані Мотря подякувала всім тим, хто допоміг організувати і провести цей вечір, зокрема, новій команді УІММ: кураторові Адріані Кочман, заступнику куратора Олівії Роздольській, керівнику фінансових операцій та маркетингу Вікторії Купер, а також постійним спонсорам усіх мистецьких подій, що відбуваються в Інституті - Фундації «Спадщина» та Фундації «Самопоміч».

Дарія Марченко та Даніель Грін з радістю погодились поспілкуватися з читачами нашого часопису, розповісти про ідею створення цього проекту та про свою творчість.

- Що об'єднало ваш творчий дует і як давно ви співпрацюєте в одній команді?

Даніель Грін - Зустрілися ми близько чотирьох років тому на Близькому Сході - у Вифлеємі. До спільного проекту нас запросив спільний приятель, котрий високо цінує творчість Дарії в напрямку 3D ілюзійного арту.

Дарія Марченко - Ми з Даніелем - мандрівники. У мене за плечима - понад 60 країн, у Даніеля - трохи менше. Людей ми ділимо на дві категорії - мандрівники і немандрівники.

Коли ми повернулися до Києва, починався Майдан. Я була активним учасником подій під час Помаранчевої революції, пізніше була розчарована результатами. Тому не одразу повірила в Майдан Революції гідності. Даніель - навпаки, влився до лав майданівців-екстремалів. Це була передова барикада на Інститутській, де вбивали людей. В результаті пережитих потрясінь гільза для нього стала символом втраченого життя. Я не пережила цього відчуття в такій мірі, як Даніель.

- Якою була ваша перша спільна робота?

Д. М - Першою нашою спільною роботою був «Знак світлофорного регулювання», зроблений із гільз. Її одразу забрали в Чарлі Чік Поінт - музей у Берліні. Це була перша робота про Майдан, в якій були гільзи.

- У кого із вас виникла ідея викладення картин з відпрацьованих гільз?

Д. Г - Ідеї у нас виникають разом. Між нами існує якийсь невидимий Wi-Fi. I, як виявилося, ці ідеї сприйняв цілий світ. Першою зі серії робіт «П'ять елементів війни» був портрет Путіна. Після нього нас почали «атакувати» журналісти. Було таке, що щодня ми давали інтерв'ю на 12 камер. З нами налагодили контакти всі світові агенції ЗМІ, потім почали приїжджати представники іноземних телеканалів.

 

Д. М - Разом із гільзами, які приходили з Донбасу, приходили історії наших друзів, історії друзів наших друзів. І коли ти варишся в цьому кривавому інформаційному потоці - дуже важко морально. З одного боку ти бачиш горе, з іншого - тобі треба триматися перед камерою і розповідати про це горе.

глобально все обмірковували і знали, що робота з портретом Путіна зверне на себе увагу, тому що ми експериментували з цією амплітудою емоцій півроку. Ми навіть сперечалися щодо кольору тої чи іншої гільзи. Даніелю подобалось, що вона підкреслює одну емоцію, а я бачила, що моя емоція при цьому втрачає свою силу, відходить на задній план. Ми, як ті мавпи, лазили з лампами, розглядаючи роботу під різними ракурсами. Досить часто переробляли ту чи іншу ділянку роботи. Очі та обличчя перекладали багато разів.

- Чи є якісь спеціальні технічні прийоми у створенні подібних картин?

Д. Г. - Є багато технічних моментів, які дуже ускладнюють роботу. Ці роботи створювалися в горизонтальному положенні на підлозі. При незначному зрушенні гільзи просто котилися по поверхні. Ми приклеювали гільзи до основи лише тоді, коли все було узгоджено на своїх місцях.

Д. М. - Важливим є той момент, що ми використовували незначну кількість фарб. Робота викладена в оригінальних кольорах гільз - світлому і темному кольорах хакі, сірому, срібному, напівсрібному, золотому, напівзолотому, мідному. Їх треба було посортувати, вивчити та зрозуміти кольорову гаму.

Все наше помешкання було завалене фрагментами бомб, ракет, градів.

- Хто допомагав вам збирати матеріал для роботи?

Д. М. - Усі хлопці, які були з Даніелем на Майдані, пішли на фронт. Згодом і він поїхав на Схід.

Серед моїх добрих друзів були Макс і Леся Коржаневські. Вони організували «Логістичний штаб» Майдану. Налагодили цілу інформаційну мережу, через яку люди могли спілкуватися між собою, пропонувати та практично надавати свою допомогу тим, хто стояв на Майдані. Під час Майдану вони поселили, транспортували та нагодували близько 60 тис. людей. Згодом Леся та Макс почали активно допомагати фронту. Через них ми отримали багато матеріалу для своєї роботи. I треба зазначити, що вони - одні з людей, що надихнули мене. Коли бачиш такі гарні вчинки людей, бачиш приклад - неможливо залишатися осторонь.

 

Д. Г. - Я також отримував матеріал від своїх друзів-волонтерів, часто і сам їздив в зону бойових дій. Мені допомагав мій гарний товариш Юра Михальський. До війни ми разом мандрували, були разом на Майдані, а пізніше Юра був в оточенні під Іловайськом. На його очах загинув весь батальйон - залишилось їх лише троє. Тричі поранений, він пройшов понад 70 кілометрів. Допомагав нам i інший наш знайомий, снайпер. Він випадково знайшов пораненого Юру і привіз до шпиталю. Потім вони загубилися. Пізніше нам вдалося організувати їхню зустріч - море потужних емоцій, які запам'яталися на все життя.

- Приступаючи до роботи над серією картин про війну, яку ідею ви намагалися втілити, що ви хотіли показати людям?

Д. М. - Насамперед, людям потрібно зрозуміти, яким чином диктатори примушують їх брати в руки зброю і стріляти в таких самих, як вони, людей. Врешті-решт, страждання матері того, хто пішов з війною, нічим не відрізняється від страждання матері того, на кого пішли з війною (ця тема порушується в нашій картині «Плоть війни»). Головна ідея - не дати собою маніпулювати.

Д. Г - Ми маємо якось тиснути на світову спільноту, робити якісь кроки для припинення цього процесу. Насамперед, ми хотіли привернути увагу конгресменів та сенаторів у США. Що нам вдалося.

Треба знати анатомію війни і причини її виникнення. Спочатку провокується конфлікт. Далі вступають у силу ресурси, тобто, існують певні еліти, які починають заробляти на війні. Треба спонукати світову спільноту до тиску на ці еліти. Ми маємо роботу на цю тему - «Серце війни». Також прості росіяни повинні тиснути на свою владу, яка змушує їх іти вбивати своїх сусідів. Дуже важливо, щоб був економічний і політичний тиск на Росію.

- «П'ять елементів війни» - серія з п'яти робіт. Скільки часу вам знадобилося для втілення цього задуму?

Д. М. - Робота над першою картиною тривала півроку. Вся серія робіт була виконана за два роки.

- Багато відвідувачів кон­центрують надмірну увагу на портреті Путіна. Чи вважаєте ви цю роботу найсильнішою зі всієї серії?

Д. Г. - Я не вважаю цю роботу найсильнішою. Так, вона гострополітична, там є дуже глибокі концепти. Портрет Путіна більш провокативний, тому він більш відомий. З точки зору історичного арту інші картини з цієї серії, можливо, навіть більш глибокі, більш цінніші. Для прикладу - робота «Око історії» або «Будапештський меморандум». Це - сильна історична робота з оригінальним текстом меморандуму, уламками гільз, шевронами з багатьох країн світу. Символіка цієї роботи зводиться до того, що весь світ, історія, наступні покоління будуть бачити, що ви, панове-гаранти, не відповідаєте за свої слова!

 

 

 

- Судячи з кількості присутніх на цій виставці американців, російсько-українська війна - проблема не лише України. Це - проблема всього світового співтовариства. Як вважаєте ви?

Д. Г. - Ми раді, що американців цікавить наша виставка. Якщо чесно, ми вже звикли до того, що з нами контактують люди з різних кінців світу. Для роботи над картиною «Око війни» нам потрібні були шеврони. Ми отримали їх від простих людей з інших країн, котрі сконтактувалися з нами по ФБ. Це були французи, монголи, китайці, араби, африканці. До речі, спонсор наших виставок - Реймонд Еф Стейплс, американець.

Він побачив наші роботи в Кореї, потім у Празі, пізніше побачив нас у США і зателефонував. Він сказав, що це мистецтво вразило його і запропонував свою допомогу. Ми почали спілкуватися з цим чоловіком, ділитися своїми ідеями. Впродовж десяти місяців він спонсорує наші виставки, перевезення експозиції з місця на місце. Це все - дуже складний процес.

Ми дуже вдячні меценату, інвесторові та колекціонеру Реймонду Стейплсу за все, що він робить для нашої справи. Без підтримки цієї надзвичайної людини цей важкий проект був би просто неможливим.

- Чи маєте намір у майбутньому продати ці роботи

Д. Г. - Так, ми думаємо про це, але це буде після того, коли серія виконає свою місію. Зрозуміло, що, в результаті, картини про війну повинні допомогти жертвам цієї війни i реалізації наступних масштабних проектів.

- Ваші враження від Чикаго?

Д. Г. - Я жив у багатьох країнах світу, але такого гарного міста, як Чикаго, я не бачив.

Д. М. - Чикаго - це перше місто в США, яке мене не дратує. Те, що я вже встигла побачити - мені дуже подобається. Важливо, що тут є дерева. Місто затишне, чисте, цікава архітектура.

Від імені читачів нашого часопису щиро дякую Дарії та Даніелю за розмову і бажаю подальших щедрих ужинків на творчій ниві!

Світлини В'ячеслава Шевчука,
Дарії Марченко та Маріанни Попович