У північно-західній частині Лонг-Айленда розташоване місто Ґлен-Ков. Тут, неподалік від Нью-Йорка, на початку минулого сторіччя американський мільйонер Джон Альфред збудував розкішний маєток в англійському стилі.

Однак, після ухвалення американським урядом низки антимонопольних законів бізнес з виробництва та продажу електроенергії занепав. Утримувати 74 кімнати стало нелегко, відтак, Альфред зважився на продаж. Проте, збанкрутілий мільйонер не захотів продавати своє володіння кому-небудь, лише заради грошей. Для власника важливою була подальша доля будинку та земельних наділів. Відтак, у 1944 р. генеральний настоятель отців-василіян в Америці о. Максим Марків проводить успішну кампанію зі збору коштів і купує маєток для Чину святого Василія Великого Української Греко-Католицької Церкви.

Камінна зала монастиря святого Йосафата у Ґлен-Ков

До Ґлен-Ков мене привезли двоє молодих українців: Степан та Роман. Степан родом із Закарпаття, «роботяга» - як сам себе називає. Роман - зі Львова, працює в компанії, що займається питаннями енергозбереження. Обидва є парафіянами УГКЦ, відтак, добре знайомі з ченцями у Ґлен-Ков та беруть участь у реколекціях, що проводяться в монастирі. Наша дорога з Нью-Йорка до монастиря тривала годину часу. Дорогою розмовляли про політику, трудову еміграцію та мрії хлопців заробити гроші і повернутися додому.

	Приміщення бібліотеки у монастирі святого Йосафата у Ґлен-Ков

Вже на місці нас зустрів отець Євген, який провів оглядову екскурсію. Протягом десятиріч монастир отців-василіян був важливим осередком життя української еміграції. Йдеться не лише про життя церковне. Ґлен-Ков був місцем зустрічей. Сюди приїздили ветерани УГА, спілкувались про еміграційне життя, згадували минувшину. Згодом ці ж ветерани або вже їхні вдови передавали до монастиря свої найцінніші речі: альбоми світлин, петлиці з одностроїв, військові нагороди.

У монастирі є чудова бібліотека, над створенням якої працювало кілька поколінь бібліотекарів: Самуїл та Маврикій Попадюки, нині покійний викладач семінарії Дмитро Трояновський. Бібліотечні фонди нараховують понад 50 тисяч найменувань книг та періодичних видань. Розкішне двоповерхове приміщення вщерть заповнене книжковими стелажами, де можна знайти як стародруки ХІХ сторіччя, так і рідкісні періодичні видання з діяльності Української господарської академії в Подєбрадах тощо.

Однак, грандіозний розмах, вражаючі інтер'єри та унікальні колекції не здатні заповнити порожнечу. Монастир стоїть пусткою. Зі слів братії, за останні роки лише кілька відвідувачів користувались бібліотекою. Сам бібліотекар помер кілька років тому, і з того часу брати навіть не відкривали бібліотечний каталог.

Грандіозний парк, що розташований довкола монастиря, чудовий пляж, якому можуть позаздрити Херсон чи навіть Одеса, створюють неймовірну атмосферу затишку і спокою. Тут можна гуляти годинами, читати книгу, сидячи під величезним деревом, або ж мовчки розглядати обриси старовинного маєтку, що схожий на декорації до голлівудського фільму.

Ми залишали Ґлен-Ков вже у темряві. Враження роїлись у моїй голові, думки виникали одна за одною. Суперечливі почуття: гордість за великі здобутки старих емігрантів, захоплення масштабами, справжній подив від усього побаченого та смуток занепаду, тьмяний відблиск того злету, якого вже не осягнути.

Пізно вночі Степан та Роман привезли мене до Нью-Йорка, висадивши біля помешкання Олександра Балабана - сина хорунжого Армії УНР Якова Балабана, про якого я розповідав раніше. Незважаючи на пізній час, я довго не міг заснути - крутився у ліжку, дослухався до звуків нічного Нью-Йорка, думав про побачене, намагався уявити Ґлен-Ков у часи його розквіту, уявляв ветеранів Армії УНР та УГА на вулицях столиці світу. Зрештою, я переконав себе рахувати до ста, аби заснути. Вранці треба було вирушати до Саут-Баунд-Бруку - місця, яке я мріяв побачити впродовж останніх 10 років.

Автор: Павло Подобєд

Джерело: «Український Тиждень»