Позбавлення Міхеіла Саакашвілі українського громадянства стало на цілий тиждень політичною новиною № 1 і викликало голосний резонанс в українському суспільстві.

Спробуємо проаналізувати, чия точка зору з тих, які нині оприлюднені, ближче до істини. І про що свідчить даний акт, які наслідки матиме?

Як усе починалось

Біографія Міхеіла Саакашвілі склалася так, що він з юності мав тісні зв'язки з Україною. Вперше відвідав нашу країну, за його словами, у 16 років і закохався у неї. Потім служив у прикордонних військах, його частина розташовувалася у Чопі.

Вчився у Києві, на факультеті міжнародних відносин Київського національного (тоді - державного) університету ім. Т. Шевченка, як неодноразово наголошувалося, разом з Петром Порошенком.

	В. Ющенко та М. Саакашвілі з Тарасиком Ющенком на руках

Був другом, соратником та кумом Віктора Ющенка.

Навзаєм з В. Ющенком проводили акції підтримки - були присутніми на президентських інаугураціях один одного, потім президент Грузії М. Саакашвілі прилітав до Києва на Майдан-2004, а президент України В. Ющенко прилітав до Тбілісі у розпал російсько-грузинської війни в серпні 2008 року.

Після 2010 року, коли В. Ющенко програв президентські вибори, контакти Міхеіла Саакашвілі з Україною значно пригальмувалися - за часів президентства В. Януковича грузинському екс-президентові тут не було що робити.

Однак, під час Євромайдану Міхеіл Саакашвілі знову з'явився в Україні. У грудні 2013 він вперше виступив зі сцени Євромайдану, а у лютому 2014 - вдруге.

Повідомлялося про його публічні контакти з В. Кличком, Патріархом Філаретом, а про зустрічі з колишнім однокашником Петром Порошенком ЗМІ тоді, загалом, мовчали.

Може, тому, що В. Кличко на той момент вважався одним з лідерів антиянуковицької опозиції, а Петро Порошенко - ні.

Однак, сумнівів у тому, що пан Міхеіл у грудні 2013 поновив контакти з товаришем студентських років, звичайно, нема. І не лише з ним.

Після втечі В. Януковича з України і повалення його режиму М. Саакашвілі наприкінці лютого 2014 року заявляв, що йому пропонували високу посаду в структурі нової влади України, але він, нібито, відмовився та відлетів до США.

Однак, тільки-но Петро Порошенко став кандидатом у президенти України і рейтинг його почав стрімко зростати, голова Міхеіла Саакашвілі з берегів Потомаку знову повернулася в напрямку до України.

Після перемоги свого однокашника у президентських перегонах, М. Саакашвілі у червні 2014 року заявив про своє бажання допомагати президентові П. Порошенку. Він, нібито, прийняв від Ющенка і передав Порошенкові своєрідну естафетну паличку, тому що також був оголошений журналістами другом, соратником та кумом Порошенка.

Так почався процес введення екс-президента Грузії у вищі ешелони української політики.

Йшов він нерівномірно - чи то дійсно, чи то награно.

Набуття українського громадянства

Судіть самі - у грудні 2014 року М. Саакашвілі повідомив, що він відмовився від, нібито, запропонованої йому посади першого віце-прем'єра в уряді А. Яценюка. І мотивом відмови вказав небажання втрачати грузинське громадянство.

А в травні 2015 він з певних причин (про котрі буде сказано нижче) передумав і таки прийняв українське громадянство.

Текст Указу, попри лаконічність, містить цікаве положення. Ось він:

 

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
№ 301/2015

Про прийняття до громадянства України Саакашвілі М. як особи, прийняття якої до громадянства України становить державний інтерес для України

 

Відповідно до пункту 26 статті 106 Конституції України та статті 9 Закону України «Про громадянство України» постановляю:

Прийняти до громадянства України СААКАШВІЛІ Міхеіла, 1967 року народження, уродженця Грузії, який проживає у місті Київ.

Президент України
Петро ПОРОШЕНКО

29 травня 2015 року».

 

При цьому, президент П. Порошенко у соцмережах обґрунтував надання пану Міхеілу українського громадянства зовсім не державною необхідністю (як в тексті указу), а похвалою його особистим рисам, серед котрих виокремив волю, рішучість і підтвердив, що довіряє своєму студентському другові.

Отже, запам'ятаймо: лише два роки тому, у травні 2015 року, прийняття Міхеіла Саакашвілі до громадянства України було названо й обґрунтовано державним інтересом та особистими рисами Міхеіла Саакашвілі.

У липні 2017 року державний інтерес щодо Міхеіла Саакашвілі кудись випарувався, довіра до нього щезла і, судячи з усього, своїм указом президент П. Порошенко позбавив свого колишнього соратника, друга і кума українського громадянства.

Тим самим чи то виправив свою помилку дворічної давнини, чи то перекреслив те своє давнє рішення.

Я кажу «судячи з усього» недарма.

Адже як українці дізналися про це рішення?

З офіційного повідомлення? Ні. Прочитали указ на сайті президента? Ні. Всі дізналися про цю сенсаційну новину з Інтернету.

Звістка про це позбавлення декілька днів тому, 26 липня цього року, блискавкою промчала в соцмережах.

Її оприлюднив з посиланням на Станіслава Речинського - відомого журналіста та екс-радника міністра МВС - нардеп Ігор Мосійчук, котрий не приховував свого задоволення: «Мені підтверджують: це правда - грузинського януковича Міхо Саакашвілі позбавили українського громадянства, і це свідчить, що президент Петро Порошенко нарешті почав визнавати власні помилки. Він у незаконний спосіб надав наше громадянство і зараз виправляє виключно власні помилки...»

Цим недипломатичним і навіть дещо розв'язним текстом була започаткована вкрай критична (м'яко кажучи) стосовно М. Саакашвілі позиція і платформа.

До неї щодня приєднуються різні люди, зокрема, і такі, чиї політичні погляди протилежні і навіть полярні.

Відтак виникає слушне здивування: а що такого натворив в Україні екс-президент Грузії? І чого він, навпаки, не зробив, всупереч очікуванням деяких (багатьох?) українців?

Очікування та результати

Наша газета вже не раз аналізувала роботу та діяльність Міхеіла Саакашвілі в Україні. Підсумовуючи, скажу: багато хто сприйняв цього політичного «парашутиста», котрий приземлився в Україні, позитивно.

І коли екс-президентові Грузії указами президента України надали українське громадянство і буквально одразу призначили головою одеської обласної адміністрації, особливої критики в ЗМІ це не викликало.

Навпаки, це сприйняли з інтересом та зацікавленістю: може, щось вийде у політика, котрий має репутацію реформатора і не пов'язаний з нашою мафією?

Одеська епопея Міхеіла Саакашвілі була багатою на гучні резонансні події різних масштабів, котрі українці зі смаком обговорювали у ЗМІ та між собою. Щоразу здавалося, що це початок того самого рішучого оновлення, якого чекали багато хто, а особливо його прихильники в Україні.

Однак, з часом ці гучні події дедалі більше почали нагадувати піар-акції, а відсутність результатів одеський губернатор щоразу пояснював спротивом місцевої та київської мафії.

Спротив, звичайно, був і можна повірити, що шалений.

Однак, і попри ці палиці, що вставлялися в колеса одеському очільникові, можна було знайти можливість та точки докладання зусиль і довести спочатку одеситам, а потім і всій Україні, що новий губернатор уміє досягати позитивних зрушень, які помітно спростять та покращать життя містянам.

Однак, нічого подібного не відбулося і М. Саакашвілі добровільно подав у відставку з посади обласного керівника Одещини.

Для більшості українців це було свідчення його поразки, хоча й усі розуміли: мафія нікуди не зникла й олігархи керують країною разом з корумпованим чиновництвом.

У таких «джунглях» пробитися було дуже важко, а то й неможливо.

Саакашвілі не пробився.

Один з його симпатиків, Denys Dess­cenko, написав у соцмережах: «Шановні українці, послухайте, що говорить Саакашвілі, і скажіть, у чому він не правий. А для тих, що закидають йому неможливість довести початі реформи, скажу - хто йому цього дозволить, якщо все налаштовано так, щоб грабувати Україну, і на чолі банди грабіжників стоїть сам гарант?»

Після Одеси Саакашвілі спробував проявити активність на всеукраїнському рівні - заснував і навіть примудрився офіційно зареєструвати в Мінюсті партію «Рух нових сил». Але всі чекали головного - якою мірою Міхеіл Саакашвілі може продемонструвати здатність об'єднувати різні політичні сили?

Проте, час ішов, мелькотіли повідомлення про зустрічі очільника «Руху нових сил» з іншими політиками, і поступово стало ясно: жодного політика першого чи, навіть, другого ешелону панові Міхеілу під свої знамена залучити не вдалося.

Не дивно, що у найсвіжішому на сьогодні соціологічному дослідженні, опублікованому 27 липня, авторитетні Фонд «Демократичні ініціативи» разом з Центром Разумкова засвідчили: партія Саакашвілі має 1,4% підтримки.

Тим не менше, позбавлення українського громадянства Міхеіла Саакашвілі відбулося - якраз за день до публікації вищенаведених партійних рейтингів.

Таємничий указ

Користувач соцмереж Олександр Єрмак поставив питання, котре цікавить багатьох українців: «Я б хотів побачити цей указ, а особливо цікавить юридична підстава такого рішення».

І далі саркастично завершив, процитувавши при цьому на грані фолу нецензурний вислів Леоніда Кучми (з плівок Мельниченка): «Я розумію, що у нас всі президенти клали на Конституцію з прибором, але ж як казав Леонід Другий: «... Ну, просто, б..., уже ж... Есть же какая-то, б..., мера, это самое...».

Пропустимо лайку екс-президента Кучми мимо вух, тим більше, що вона багатократно опублікована в стенограмах плівок майора Мельниченка.

Виокремимо звідти лише одну думку: «Ну є ж якась міра...» - і далі по тексту.

Так ось чимало користувачів соцмереж у своїх коментарях ставлять подібні питання - чи є якась міра цинізму, свавільності, мстивості тих чи інших представників влади, включно з найвищою особою?

	Наскільки виграшним чи програшним для нього він є, покаже час. Порошенко задоволений?

Петрові Порошенкові дістається від них добряче. Дошкульних дорікань та образ вистачає. Але, напевно, президент знав, на що йшов і зробив цей крок свідомо.

 

Пояснення АП

В Адміністрації президента України журналістам пояснили три обставини.

По-перше, підтвердили, що указ про позбавлення Міхеіла Саакашвілі українського громадянства існує.

По-друге, підставою для його підписання президентом, нібито, було подання Державної міграційної служби України (ДМС), котре підтримала Комісія з питань громадянства при президентові України, про те, що, згідно з інформацією від грузинської прокуратури, Міхеіл Саакашвілі, нібито, приховав у анкеті факт порушення проти нього в Грузії кримінальної справи (чи справ).

Це називається наданням недостовірної інформації претендентом на отримання громадянства і, нібито, є підставою рекомендувати президентові припинити громадянство такої особи - у даному випадку Міхеіла Саакашвілі.

По-третє, указ не опубліковано, оскільки ДМС наголосила: «На основі рекомендацій глава держави підписав відповідний указ. Відповідно до законодавства про захист персональних даних, цей нормативний акт не підлягає публікуванню, оскільки містить конфіденційну інформацію, зокрема, персональні дані».

Інформація уже не конфіденційна?

Однак, серйозний аргумент про персональні дані лопнув, як мильна бульбашка.

Нардеп із президентської фракції БПП Володимир Ар'єв 27 липня опублікував фотокопію анкети і написав: «Про політичні підстави втрати Саакашвілі українського громадянства можна сперечатись. А от щодо юридичних - сумнівів нема. Подаючи заяву на громадянство, Саакашвілі сам підписався під тим що свідомий можливості втрати громадянства через надання неправдивих відомостей відповідно до Закону України про громадянство.

Якби тоді, у 2015 році, написав в анкеті чесно - то і громадянство би отримав, і тепер приводу для втрати не дав. Ключове слово - чесно».

У опублікованій Ар'євим анкеті, як бачимо, чітко читається київська домашня адреса М. Саакашвілі та номер його мобільного телефону - відомості якраз надто конфіденційні, але тепер широко відомі саме через публікацію В. Ар'єва.

Реакція Саакашвілі та дискусія з опонентами

29 липня М. Саакашвілі емоційно прокоментував це оприлюднення фрагменту його анкети: «Я в шоку! Щойно подивився копію анкети, яку опублікував з подачі Адміністрації президента один з лідерів його фракції.

На підставі ось цього документа президент позбавив мене громадянства.

Так ось, я з повною відповідальністю стверджую, що це не мій підпис і не мною заповнена анкета! Я вимагаю негайно провести графічну експертизу, тут ми маємо справу з кримінальним злочином!

Зараз ви розумієте, наскільки високо в державну владу проникли шахраї!»

Однак, провладні опоненти не здавалися.

Той же В. Ар'єв ухопився за заяву пана Міхеіла і заявив, що якщо той дійсно не сам заповнював та підписував анкету, то це, тим більше, є доказом правопорушення. І навів зібрані в Інтернеті зразки підписів Саакашвілі, іронічно поспівчувавши експерту-графологу.

	Різні варіанти підписів М. Саакашвілі

Ще більш войовничо прозвучала заява колишнього бютівця, а нині міністра молоді і спорту Ігоря Жданова про те, що Саакашвілі, на думку Жданова, сфальсифікував анкету, тому без питань повинен був втратити українське громадянство.

Нардеп Андрій Лозовий, котрому недавно мали намір зняти депутатську недоторканість, але «пожаліли» і залишили, написав: «26 липня, о 18:12. Пишаюсь тим, коли пишуть, що Саакашвілі позбавлений громадянства саме за моїм зверненням.

Правда, звернення я писав не щодо позбавлення Саакашвілі громадянства, а до ГПУ щодо того, чи справді Грузія просить Україну про екстрадицію цього персонажа і у чому вони його звинувачують.

Але, не забувайте, саме Порошенко незаконно надав Саакашвілі та іншим персонажам українське громадянство. І повинен нести за це політичну відповідальність.

Досить принижувати українців. Міхеіле Ніколозовичу, їдьте додому - пожинайте плоди своїх «реформ». Щасливої дороги!»

Обґрунтування

Але пояснення вітчизняних чиновників про те, що, нібито, тільки тепер стало відомо щодо відкриття проти Саакашвілі справ у Грузії, не було сприйнято переважною більшістю користувачів соцмереж.

Вони наперебій нагадували, що претензії грузинських правоохоронних органів до Міхеїла Саакашвілі наростали після того, коли він полишив посаду президента Грузії, а саме з березня 2014 року.

Почавши зі запрошення його до прокуратури для пояснень у березні 2014 року, грузинська прокуратура висувала йому дедалі більш серйозні звинувачення включно з підозрою про причетність до вбивства, через суд наклала арешт на майно його, дружини та матері, вимагала і отримала судове рішення про такий запобіжний захід щодо екс-президента, як попереднє ув'язнення.

На початку 2015 року Генпрокуратура Грузії звернулася до українських колег з вимогою про видачу їй М. Саакашвілі, але Генпрокуратура України відмовила.

І тут стоп увага: повторю - українська ГПУ відмовила грузинським колегам. А, значить, вивчала питання і знала всі звинувачення щодо Саакашвілі ще 2,5 року тому.

Зокрема, і те, що стосовно екс-президента Грузії на його батьківщині відкриті кримінальні справи - якщо не прямо, то по яких він проходить у різному правовому статусі - як підозрюваний, звинувачений тощо.

Більше того - наприкінці травня міністр юстиції Грузії заявила, що М. Саакашвілі отримав українське громадянство і тому грузинські правоохоронці уже не можуть його екстрадувати до Грузії.

Тож тепер багато хто каже: навіщо робити круглі очі і заявляти, що лише через 2 роки відповідним службам України раптом стало відомо, що в анкеті Саакашвілі є якась неправда.

І десятки українців запитують: а хто ж відповідальний за те, що таку анкету Міхеіла Саакашвілі з недостовірними даними у 2015 році пропустили і не перевірили, як слід?

Чи М. Саакашвілі буде намагатися довести, що насправді він заповнював та підписував іншу анкету, яку йому підмінили?

Мотиви

У кожної дії є свій мотив. Яким з них керувався Петро Порошенко, підписуючи указ? Адже серйозно сприймати офіційну версію не доводиться. Особливо враховуючи те, що керівник ДМС декілька годин ховався від журналістів, очевидно не знаючи, як і що їм сказати - адже саме подання ДМС було оголошено підставою для підпису президента Порошенка.

Мотиви даного рішення можуть бути різними. Але згідно з експрес-опитуванням, що їх публікує партія Саакашвілі «Рух нових сил», провідними мотивами користувачі вважають особисту помсту та розчистку політичного поля в перспективі майбутніх виборів.

Як з гумором висловився користувач Andy Demos: «Вірус Petya прибирає конкурентів?»

Однією з версій, що гуляє Інтернетом, була можлива домовленість українських та грузинських правоохоронців щодо ймовірного обміну Міхеіла Саакашвілі на Леоніда Черновецького, котрий мешкає в Грузії.

Але у ЗМІ з'явилося повідомлення, нібито, від Генпрокуратури Грузії, про те, що Л. Черновецький наразі є громадянином Грузії і тому не може бути виданим іншій країні.

Всі, хто має особисті рахунки до Л. Черновецького, включно з генпрокурором України Юрієм Луценком, ймовірно, з жалем зітхнули.

Парадокси

Багато хто дивується: як же це так - В. Янукович, М. Азаров, Пшонка, самопроголошені очільники так званих самопроголошених «ДНР» та «ЛНР» О. Захарченко та Плотніцький і маса інших антиукраїнців є громадянами України, а учасник двох Майданів і патріот України Михо Саакашвілі - тепер ні.

Хто радіє цьому - запитують себе українці?

І приходять до висновку, що радіють по обидва боки «поребрика» ті, які зацікавлені в тому, щоб Україна в особах своїх можновладців сама добровільно «пожирала» тих, хто хоче змін, реформ, боротьби з корупцією, припинення війни і відновлення територіальної цілісності України.

Завершення

1 серпня Міхеіл Саакашвілі зі США дав прес-конференцію для українських журналістів.

Він пообіцяв повернутися в Україну будь-яким шляхом і боротися за повернення собі українського громадянства.

Але ключове питання: чи чекають його українці?

Судячи з рейтингу партії Саакашвілі (нагадаю, що він є 1,4%) - не дуже чекають.

І головна причина в тому, що Міхеіл Саакашвілі гарно говорить, але далеко не завжди підтверджує свої слова справами.

А слова без справ - це як паперові гроші. Нема в них золотого змісту.

І добре було б, якби це затямили собі всі вітчизняні претенденти у вожді влади, опозиції і, тим більше, Нації.

Україні потрібні активні чесні лідери, котрі у змозі очолити процес прогресивних змін. Якщо на цю роль з якихось причин не підходить один, потрібно шукати і виховувати іншого. Бо це - в інтересах України.

А пристрасті навколо конкретного паспорта знову і вкотре порушили для українців цілий пласт питань, які тепер активно обговорюються. Наслідками цього обговорення, ймовірно, будуть подальше поглиблення недовіри до влади та зменшення сподівань на формування об'єднаної опозиції. Хоча це достатньо поверхові процеси.

А в провінції, особливо по селах та райцентрах, нині не до перипетій з паспортами та громадянством.

Там думають, як виживати в умовах постійного підвищення цін і тарифів?

І відповіді не знаходять...