Новини минулого тижня гойдалися від вкрай невеселих до вкрай обнадійливих. Від 9 загиблих за день - і до чи не першого офіційного натяку, що нам таки дозволять перемогти в цій війні.

 

20 липня 2017 року стало для України вкотре чорним днем календаря. Не офіційно, що вдвічі прикро.

Внаслідок чергового зсуву по фазі у російських найманців загинули 9 українських бійців.

Як сором'язливо зазначає штаб АТО, «після 4-ї години ранку російсько-окупаційні війська відкрили потужний вогонь з мінометів, артилерії калібром 122 мм, танків та установок «Град-П» в районі Красногорівки».

От чого НЕ зазначає штаб АТО, то це того, що цей таки штаб наперед мав інформацію про те, що танки росіян поїхали в бік Красногорівки. Про те, що вже кілька днів росіяни добряче «латають» із забороненого калібру 122-мм Мар'їнку та Опитне.

Але скласти докупи 2 і 2, і діяти на випередження Генштаб чомусь не наважився.

Єдине, що таки зробили наперед - провели розмову з бійцями і заборонили відкривати вогонь у відповідь.

Гірше того - як повідомляють звичайні рядові бійці, окремим бойовим одиницям забороняють вступати у бій на підкріплення, якщо росіяни вбивають українських бійців на сусідніх опорних пунктах. Так би мовити, принцип «моя хата скраю», втілений у інструкціях ЗСУ.

Ви думаєте, це найгірше?

А от і ні, тут знизу стукають.

Виявляється, в деяких військових одиницях з бійців беруть підписку - зобов'язання, що боєць... НЕ БУДЕ СТРІЛЯТИ У ВОРОГА.

Тобто людей не просто виводять на лінію фронту як гарматне м'ясо, їм ще й наказують дати підписку, що вони будуть рівно стояти під прицілом і дозволять себе розстріляти.

Таке враження, що від спеки у військового керівництва країни, великого і маленького, розплавилися клеми в голові, і час від часу там щось замикає... І то глобально замикає...

Так, як, для прикладу, в голові у суддів Господарського суду Луганської області. Цей суд зобов'язав державне підприємство «Луганський облавтодор» виплатити 2,1 млн гривень підприємству ТОВ «Донкуб», яке знаходиться на окупованій території, підконтрольній бойовикам так званої «ЛНР». Підприємство у 2016 році було відібрано бойовиками у його законного власника...

Втім, є й хороші новини.

Спецпризначенець США у справах України Курт Волкер 23-24 липня відвідав Донбас - Авдіївку і Краматорськ, де заявив, що конфлікт на сході України є не «замороженим конфліктом», а «гарячою війною».

Нарешті хоч хтось на офіційному рівні наважився це помітити.

Більше того, Волкер сказав, що забезпечення України зброєю може допомогти змінити поведінку Москви, а з Росією треба почати «інший стратегічний діалог».

Що теж загалом є надзвичайно влучним спостереженням, котре, однак, попри всю його разючість, ніхто в ЄС чи США помітити на офіційному рівні не наважувався. Не кажучи вже про офіційних осіб України. Досі всі кивали на «Мінські угоди», мовляв, за всього багатства вибору альтернативних варіантів немає.

А ті угоди, як відзначив нещодавно на «5 каналі» (!) Євген Марчук, мають вражаючу ефективність: за час дії угод Росія окупувала понад тисячу квадратних метрів території України, знищила понад три тисячі українських бійців, тисячі людей поранено і скалічено.

Але всі ці цифри до цього часу для українського керівництва не були вагомим доказом неефективності згаданих угод.

Щоправда, десь там валяється закон «Про реінтеграцію» окупованих територій, але й в ньому було записано «пріоритетність виконання Мінських домовленостей». А з цією «пріоритетністю» будь-який законопроект - курям на сміх.

А тут раптом - ідея забезпечення України зброєю, нових угод з РФ.

Зрозуміло, що у Росії відразу на це зреагували.

Речник президента Росії Дмітрій Пєсков заявив у відповідь на слова Волкера, що, мовляв, «будь-які дії, що провокують напруженість на лінії зіткнення в Донбасі, будуть віддаляти врегулювання «конфлікту» на сході України».

Як то не дивно, Волкер відповів на скарги Росії доволі швидко:

- по-перше, якщо Росія не збирається розширювати наступ на Україну, то постачання захисних озброєнь не несе для неї жодного ризику;

- по-друге, можливі постачань зброї до України для захисту від російської агресії не можуть спровокувати Росію, бо вона вже зосередила на окупованій частині української території великий військовий контингент.

«Росія вже перебуває в Україні з усім своїм важким озброєнням. Там зараз більше російських танків, ніж є у всіх країн Західної Європи, разом узятих. Це дуже і дуже великий військовий контингент», - зазначив Волкер в інтерв'ю проекту Радіо Свобода «Настоящее время» 25 липня в Парижі.

При цьому він визнав, що Росія має повне право розміщувати на своїй території, але не на території України, стільки озброєння, скільки захоче.

«Ще більший контингент зосереджений біля кордонів України. У Росії є повне право це робити. Це її територія, вони можуть розміщувати там стільки військових, скільки хочуть. Так що це рішення ніяк не спровокує Росію зробити щось, чого вони ще не зробили. І це ніяк не може змінити баланс сил», - вважає спецпредставник Держдепартаменту США.

За його словами, попередня адміністрація президента Барака Обами не схвалила поставки зброї українській владі, незважаючи на те, що це підтримували обидві палати Конгресу. Однак нова адміністрація президента Дональда Трампа, стверджує Волкер, «переглядає» це рішення, щоб дати Україні «можливість захищати себе». «Якщо ми ухвалимо таке рішення, це дасть можливість Україні захистити себе в тому разі, якщо Росія зробить подальші кроки на українській території. Росія говорить, що «не робить нічого такого» і не збирається цього робити. Якщо це так - постачання захисних озброєнь тоді не становить ні для кого ніякого ризику», - додав Волкер.

Звісно, за цією словесною дуеллю - «якщо вас справді нема в Україні, то ми вам нічим не нашкодимо» - стоїть реальна дуель потенціалів військових потужностей. І як би Росія не погрожувала устами того ж таки Кадирова чи когось іншого, у навіть потенційній дуелі військових сил вона наразі помітно програє.

За спиною українських чиновників нема такого військового потенціалу, який є за спиною чиновників американських.

Але й суми грошей, котрі є «за спиною», точніше, в кишенях українських чиновників, відрізняються на кілька порядків від нуля від тих сум, котрі є в кишенях американських чиновників. І ті суми, котрі є в українських кишенях, значною мірою мали би бути в кишенях української держави. Тоді й український потенціал військовий виглядав би зовсім інакше, та й сама держава виглядала б інакше.

І дуже сумно, що наразі вищі українські чиновники захищають українську землю тільки «з-під копняка». І не роблять навіть того, що цілком могли би зробити зараз для свого війська і без іноземних кредитів, і без іноземної допомоги, і навіть без іноземного копняка.

Цікаво, чи розуміють вони, що за свою злочинну бездіяльність їм, швидше за все, доведеться відповідати ще на цьому світі...