Минають роки війни, а українці все ще намагаються втиснути своє найповажніше місце на два стільці одночасно. Гірше того, найактивніші захисники сидіння на двох стільцях в цьому процесі намагаються зіпхнути добровольців з їхнього єдиного стільця.
 

На фото: Василь Сліпак, оперний співак, доброволець «Правого сектора», загинув 29 червня 2016 року в бою за висоту 220 під Дебальцевим	На фото: Юрій Татарчук, воїн-доброволець 1-го батальйону 54-ї бригади. 29 червня 2016 року брав участь у штурмі висоти 220 у складі штурмової групи. У бою за висоту захопив у полон снайпера противника. Під час супроводу полоненого в тил потрапив під мінометний обстріл, загинув смертю хоробрих

 

На фото: Анатолій Коваль, воїн-доброволець 25-го мотопіхотного батальйону «Київська Русь» 54-ї мотопіхотної бригади. Учасник бою 29 червня 2016-го року за висоту 220 під Дебальцевим. Загинув смертю хоробрих при відступі нашого загону з висоти

 

Патріотичний, ледь притрушений сміттям Львів взагалі мало би порвати на дві частини.

23-27 червня - фестиваль Alfa Jazz Fest, організований власником системно важливого для Росії «Альфа-Банку».

29 червня - 1 липня  - «W LIVE. Тихі дні любові і музика миру», музичний open-air марафон пам'яті Василя Сліпака, відомого оперного співака, Героя України, добровольця, котрий загинув на війні внаслідок безмежного глупства командування, помноженого на безмежну наглість вищого командування.

Не здивуюся, якщо є культурні львів'яни, котрі встигли побувати на обох цих заходах одночасно. Мовляв, а що, музика - поза політикою. А те, що посібники організатора одного концерту вбили на війні героя іншого концерту - ну то таке, прикра несподіванка, з ким не буває...

Нагадаємо, як це було.

Розповідає Юрій Бутусов:

«Рік тому, 29 червня 2016 року, сталися один з подвигів і одна з трагедій нашої дивної війни. У цей день зведена штурмова група у складі п'ятдесяти українських бійців зі складу 1-го і 25-го батальйонів 54-ї мотопіхотної бригади, а також добровольчого загону «Правого сектора» раптово, без артилерійської підготовки, зайняла тактично важливу висоту біля села Логвинове, поблизу Дебальцевого, Донецької області. Операція проводилася за погодженням зі штабом АТО; безпосереднє керівництво здійснював командир 1-го батальйону 54-ї бригади Олексій Оцерклевич. Опорний пункт противника на висоті дозволяв контролювати північно-західні підступи до Дебальцевого. Ця територія, згідно з Мінськими угодами, повинна перебувати під українським контролем, проте, була захоплена російськими окупаційними військами, котрі порушили умови угод. Висота 220 - частина гряди, яка є останнім природним кордоном оборони противника перед Дебальцевим.

Василь Сліпак загинув першим - при захопленні висоти. Але завдання було виконано. Наш загін почав закріплюватися на висоті, підрозділи 7-ї мотострілецької бригади 2-го російського армійського корпусу залишили не лише висоту, але ще і низку укріплених позицій. Оборона противника «посипалася» - взяття висоти 220 дозволяє контролювати велику ділянку оборони противника.

Однак, через кілька годин штаб АТО дав Оцерклевичу наказ відступати. Озвучена причина - «захоплення висоти викличе спалах бойових дій, не можна допускати ескалації»... Найважливіша висота у районі була нами залишена, до того ж - без бою. Вже по бійцях загону, що почав відступати, противник почав масований артилерійський і мінометний обстріл - у результаті якого загинули бійці 25-го батальйону Анатолій Коваль і боєць 1-го батальйону 54-ї бригади Юрій Татарчук.

Татарчук на висоті захопив у полон снайпера противника, загинув, коли намагався привести полоненого на наші позиції - їх накрило однією міною... Всі троє наших загиблих воювали добровільно, були по-справжньому мотивованими людьми, воїнами, які рвалися у бій і підпорядковувалися дисципліні.

Висота 220 - як і раніше, в руках російських найманців. З того часу під нею тривають бої. 18-19 грудня 2016-го у боях під висотою загинуло ще вісім українських воїнів. 1 травня 2017-го - ще троє українських воїнів. Усього цього могло не бути, якби рік тому висоту не наказали залишити.

Ця висота - вже не безіменна. Її пам'ятають за іменами і за кров'ю загиблих у боротьбі за цей клаптик української землі справжніх патріотів України, які віддали за свій народ і свою країну - все, що можливо в людських силах...

Світла пам'ять.»

 

Юрій Бутусов,
http://www.facebook.com/butusov.yuriy/

 

Вкрай прикро, що значна частина громадян без жодних докорів сумління вмудряється поєднувати цю світлу пам'ять із гоцанням під музику, привезену на російські гроші. Мовляв, у Фрідмана багато можливостей, силами українських бізнесменів ми такий гарний фестиваль і такий гарний джаз організувати не зможемо.

Шановні, у росіян взагалі наразі і поки що більше можливостей. У них ще нафта і газ є. Ще в них є багато колишніх львів'ян (та й киян, і дніпрян, і харків'ян, і франківців), котрі активно працюють на те, щоб власники нафти й газу мали можливість ще й бути власниками купки гарної «воєнторгівської» зброї і цілої зграї ввічливих зелених чоловічків. Ну і ще й отари гарних співаків, а крім того - ще отари згідливих колаборантів.

Колаборантських співаків і колаборантських слухачів-глядачів вони люблять. Може би ви взагалі тойво... туди, до них?

Щоправда, є проблема: там, в Росії, чомусь не розуміють, що мистецтво вище, ніж політика, і музика не має кордонів. І патріотів-співаків вбивають, не роздумуючи. Та й овечі шкури колаборантських глядачів не дуже цінують, особливо коли вже досягнуть своєї мети. Безкультурні вони трохи, саме здалося би українським залюбленим в музику без політики шанувальникам джазу переїхати до РФ і перенести їм частинку своєї толерантної культури...

Але ж не хочуть.

Натомість аргументують тим, що «Альфа-груп», одна з найпотужніших фінансово-промислових груп Росії, володіє ще й «Укрсоцбанком» «Київстаром», «Голден Телекомом», «Моршинською», «Боржомі», «Трускавецькою», «Миргородською».

Ще й дивуються, мовляв, що ж це у нас, і газована вода належить ворогу? Може тоді ліпше його другом оголосити? Сказати, що в Росію ненароком потрапив, а одну з найпотужніших фінансово-промислових груп Росії в непритомному стані збудував, не приходячи до тями?

Звісно, можна і так сказати.

Що і Фрідман - друг, і «Альфа-груп» - друг, та й Путін - друг.

Але от хто ж Сліпака вбив - вкрай незрозуміло...

А можна таки розплющити очі, злізти половиною дупи з російського стільця, і таки додивитися, що ми всією країною - в коричневій субстанції, і це не шоколад, і пахне вона кепсько.

Що ми продали росіянам якщо не все, то майже все.

Що єдина наша надія - то ті добровольці, котрих ще не встигли добити.

Що росіяни купили не тільки підприємства, а й генералів, котрі то командують добровольцям взяти висоту, котру в принципі взяти не можливо, то командують відступати, коли ту висоту таки беруть.

І що ті ж таки генерали, разом з прокурорами та суддями, намагаються добити тих добровольців, котрі ще лишилися.

І що якщо суспільство не втрутиться, то безславний кінець буде не тільки добровольцям, а й суспільству.

Запитайте в мешканців Абхазії, чи проводять в них джаз-фестивалі? Подивіться на афішу Абхазької філармонії, вивчіть репертуар, погляньте пильно на колишнього соліста групи «Чай вдвоем». Якщо добровольці закінчаться, то саме такі зорі культурного прогресу нестимуть українцям світло культури без політики.

Правильно захищати культурно-політичну толерантність набагато зручніше, коли знаєш найближчі наслідки такого захисту. Принаймні, потім можна буде зекономити час на посипанні голови попелом і криках «Звідки ж ми знали, що так буде??!!!». Користуйтеся моментом, поки в Абхазії ще є інтернет, його можуть вимкнути.

Втім, повернімося до нашої рідної коричневої субстанції.

Як вже згадувалося, разом з неоформленими добровольцями висоту імені Сліпака брали добровольці 54 бригади.

От тепер цим добровольцям панове генерали і їм подібні вирішили показати, де раки зимують.

Загалом коли воїни з передової потрапляють на полігон, то отримують стрес, що не набагато відрізняється від першого бою. Генерали, котрі взагалі війни не бачили, починають розповідати, як фарбувати траву і копати від паркану і до обіду.

А добровольцям ще й лагідно обіцяють там на тому полігоні їх і згноїти - ну так, до слова.

Тому нема нічого дивного, що будь-яка людина, у котрої ще лишилися якесь хоч приблизне уявлення про власну честь і гідність, прагне від такої «армійської науки» кудись переміститися.

Деякі не витримують - втікають на фронт. На передову, котру українські чиновники сором'язливо називають лінією розмежування.

А тут - військова прокуратура...

Коли добровольцям дають безглузді накази, військова прокуратура робить вигляд, що її не існує. Ви її там не побачите.

А от коли добровольці протестують проти безглуздих наказів, виявляється, що та військова прокуратура таки є!

І ця військова прокуратура зараз судить Валерію Бурлакову, котра втекла з полігону на фронт. «Виконує тільки ті накази командування, які вважає доцільними» - на думку армійського начальства, це означає непридатність для служби в лавах ЗСУ.

Валерія Бурлакова

 

Прокуратурі не цікаво було, коли Бурлакова розповідала про порушення прав людини на фронті, про злочини командування, про злочинні накази, внаслідок яких гинули найбільш вмотивовані бійці. Прокуратуру не цікавило, коли найбільш підготованих бійців намагалися витурити з армії тільки за те, що вони не боялися обурюватися на весь ФБ прогнилим керівництвом тієї ж армії.

А от коли бійці втікають на фронт - оце страшний злочин.

Ще три роки тому ці генерали, як і ціла купа інших чиновників, сиділи по вуха в коричневій субстанції, і прикидали, за скільки днів російські танки дійдуть до Києва. І саме завдяки добровольцям їхні абсолютно недоцільні з точки зору інтелектуального розвитку людства шкури таки вціліли. Тепер вони вже посміливішали - і взялися за своє. Можливо, не без «джазових вливань».

Панове, почекайте, війна ще ся не скінчила! Ваші стільці (і те, що на них) все ще перебувають у зоні турбулентності.

Навіть якщо США і дадуть летальну зброю - хто нею користуватися буде? Ви?