Відкриваючи Перший Конгрес СКВУ в Нью-Йорку 1967 р., отець-прелат Василь Кушнір, пізніше обраний першим президентом СКВУ, сказав наступні слова: «У розбудженій духовності і совісті вільного українця Світовий Конгрес Вільних Українців ставить програму: Україна мусить бути українською; найніжніші струни наших почувань мусять бути українськими; молода українська генерація мусить бути українською; Україні ми мусимо приготувати майбутність радіснішу і гіднішу, ніж усі її дотеперішні найсвітліші історичні дні...

Скликання Першого Світового Конгресу Вільних Українців - це великий початок великої справи. Українці вільного світу остаточно вирівняли між собою всі гори і доли, які їх ділили, але ніколи до кінця не розділили. І тому сьогодні дякуємо Господові з глибини нашої душі, що дозволив нам бути учасниками цього історичного Світового Конгресу Вільних Українців».

Фактично, непогано схопили суть СКВУ і радянські пропагандисти. Ось уривок про заснування СКВУ з брошури «А галасу було», виданої в 1974 році відомим своїми пасквілями Товариством «Україна»: «Протягом багатьох років тривала дискусія між націоналістичними угрупуваннями: скликати чи не скликати Конгрес? Нарешті певні вирішальні кола, які прагнули посилення холодної війни, натиснули на своїх пахолків в українському націоналістичному середовищі, і Конгрес був призначений на 12-19 листопада 1967 року... Хоча на Конгресі й обговорювалося про людське око питання «Як зберегти українську ідентичність» та головною його метою... було посилення антирадянської кампанії... На Конгресі, крім лідерів націоналістичних угрупувань, виступали з промовами представники американської реакції, на його адресу надходили телеграми від ярих реакціонерів з різних капіталістичних країн. Усі українські націоналісти в унісон горланили антирадянщину, але у певних питаннях, особливо внутрішньо-організаційних, доходило до гострих сутичок...»

Проте, в передмові до цього зазначено: «...незважаючи на внутрішні чвари, притаманні націоналістичному емігрантському середовищу, організації націоналістів завжди єдині, коли виступають проти Радянського Союзу».

Намір був єдиним - об'єднати і скріпити сили для визволення батьківщини. На рідних землях на СКВУ дивились українські патріоти як на свого представника. У грудні 1979 року з'явилося «Звернення Українського Національно-Визвольного Руху в справі Української Самостійності», де сказано: «Звертаємось до Генерального секретаріату ООН та урядів суверенних держав учасників ООН із закликом включити українське питання в порядок денний нарад наступної сесії Генеральної Асамблеї ООН та вжити всіх заходів для прискорення звільнення України від російської окупації. Задля успішної реалізації поставлених у цьому документі проблем, за межами т. зв. СРСР Україна має велику діаспору з широкою мережею політичних організацій, що об'єднані у всесвітню організацію - Світовий Конгрес Вільних Українців. Задля успішної реалізації поставлених у цьому документі проблем, ми, представники Українського Національно Визвольного Руху, що нижче підписалися, уповноважуємо президента СКВУ здійснювати весь комплекс дипломатичної та іншої діяльності, що виявиться необхідною для виходу України з т. зв. СРСР і створення самостійної української держави».

Підписали звернення 18 українських патріотів. Серед них такі, як Левко Лук'яненко, Микола Руденко, Олекса Тихий, Юрій Шухевич та інші.

Минуло 50 років. СКВУ зробив багато для того, щоби Україна 24 серпня 1991 р. проголосила незалежність. З розпадом СРСР відкрилися нові горизонти співпраці не лише з Україною, але з новою діаспорою.

Сьогодні Світовий Конгрес Українців (СКВУ змінив назву на Конгресі в Торонто 1993 р.) - це об'єднання 20 мільйонів українців, які проживають поза Україною і почувають себе українцями, а не лише громадянами чи просто мешканцями тих країн, де вони перебувають. Чи потрібне таке об'єднання далі? Адже Україна незалежна. Останнє чверть сторіччя, мабуть, показало дуже виразно, що СКУ потрібний не менше, ніж у минулому.

Бо «в єдності сила народу» -це не просто фраза. Ця єдність проявляється ідеологічно і практично. Націоналістична основа, тобто, жертовна праця на добро свого народу - це фундамент. СКУ існує і працює для того, щоби українці по цілому світі могли взаємно обмінюватися інформацією та допомагати. Це - перше завдання. Друге завдання - це допомагати братам і сестрам на рідних землях та допомагати скріплювати суверенітет та демократичні процеси в Україні.

Інколи задля, здавалося, кращого виконання другого завдання ми забуваємо про перше. При такій настанові ми припускаємося двох помилок. По-перше: українці поза Україною так само заслуговують на нашу увагу, як і ті, що в Україні. До речі, багато з них (наприклад, українці у Росії) проживають у далеко важчих економічних, тим більше, культурних відносинах, ніж ті, що проживають в Україні. Збереження культурної, мовної ідентичності навіть у розвинених демократичних країнах проживання вимагає неабияких зусиль. А по-друге: слабка діаспора не спроможна на велику допомогу Україні.

Отже, майбутнє перед нами постає з великими викликами. Міграційні потоки, а тим більше, нові можливості комунікації вказують на динаміку майбутнього. Росія як географічний сусід України та хронічний агресор вказує на потребу динаміки політичних економічних та культурних процесів в Україні та країнах нашого поселення.

Життя людини, а також життя нації - це постійне змагання. До цього змагання СКУ мусить завжди готуватись. Спокійне існування не є нашою перспективою. Многая літа, СКУ!