У 2014 році, до 200-річчя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка, народний артист України Василь Голуб з полтавського музично-драматичного театру ім. М. В. Гоголя створив за власною ідеєю моновиставу (літературно-музичний монтаж за творами Кобзаря) «В степу безкраїм за Уралом». Артист виступив в амплуа режисера.

У виставі автор сам протягом майже 2-х годин декламував твори Шевченка і співав пісні на його слова. Пам'ятаю прем'єру, сльози полтавських глядачів і захоплені вигуки під вікнами гримувальної кімнати артиста. Тоді у мене з'явилася ідея показати цю виставу у Києві. Я провів переговори в столиці з музейниками, з працівниками міністерства культури України, з продюсерами. Показував відеозапис вистави.

Одного разу ми вдвох з Василем Григоровичем поїхали навіть до Києва. Ніхто не заперечував художньої цінності вистави. Утім, зацікавленість була якоюсь млявою. Усе зводилося до грошей, хоч ми відчували, як це не парадоксально звучить, що на сьогодні Тарас Григорович через свою геніальну злободенність боляче зачіпає багатьох можновладців. Тому чиновники від мистецтва і трималися «подалі від гріха». У той час своїми сумними думками я поділився з доктором філологічних наук викладачем Київського університету ім. Т. Г. Шевченка Галиною Александровою. Оптимізму вона мені не додала, адже, як освітянин, мала інформацію про зміни у шкільній програмі вивчення Шевченка, з якої повилучали на сьогодні найбільш гострі і злободенні твори Кобзаря, а у дитини, що не відхилиться від цієї програми, взагалі виникне хибне уявлення про поета як автора лише великих епічних поем.

Та скільки б не казали про «пророків на батьківщині», правда все ж торжествує. У травні 2017 року Василя Голуба запросили на гастролі у Сполучені Штати Америки. Там із грандіозним успіхом він провів сім виступів з концертами і моновиставою «В степу безкраїм за Уралом».

Як завше буває, часу для підготовки бракувало, адже перед самим від'їздом до Америки з'явилася ідея зміни музичного супроводу моновистави. Її блискуче реалізував талановитий український звукорежисер Леонід Сорокін.

 

Сам Василь Григорович розповів про свою поїздку так.

Організував гастролі американський фонд «Лелека», який опікується реабілітацією українських воїнів, поранених під час війні на Донбасі. Керівник фонду - українська емігрантка Любов Яковенко. Від Полтавського театру організатор поїздки - замісник директора Шрам Лариса Михайлівна.

Спочатку гастролі приурочувались до дня народження Т. Г. Шевченка, але через прем'єру «Майстра і Маргарити» у Полтавському театрі поїздку в США перенесли до дня перепоховання Кобзаря.

Після приїзду був один день для відпочинку.

Гастролі почалися з Нью-Йорку. Вони збіглися з Днем Матері 14 травня. Це свято в Америці святкують на рівні Святого Вечора і Паски. Традиційно цього дня американці вшановують своїх матерів і відвідують рідних. Гостей з України запросили до недільної церковної школи, де виступали діти і вчителі. На концерті Василь Григорович читав «Молитву матері» Тараса Шевченка і співав пісню «Рідна мати моя». Артист зізнався, що йому було трохи лячно за свій стан, адже поїхав до Америки після запалення легень. Проте, успіх від виступу і сльози вдячних слухачів надали йому впевненості і сміливості, а ввечері у другій недільній церковній школі відбулася моновистава «В степу безкраїм за Уралом».

У Нью-Йорку українці провели 5 днів.

Потім поїхали мікроавтобусом до Чикаго. Водій автобуса Андрій Покот, молодий український емігрант, справив дуже гарне враження на Голуба. Василь Григорович, як батько, радів за подружжя Покотів, адже у цій поїздці до Чикаго водія Андрія супроводжувала його молода дружина Олена. Це подружжя з великими перешкодами через кілька років об'єдналось.

Головний виступ відбувся у театрі «Гомін». Театр цей працює при греко-католицькій церкві.

Вдячні українські американці влаштували гарне прийняття артистам. Біля театру «Гомін» поставили віз, кухарі в шароварах і вишиванках на багатті варили борщ, куліш і смажили сало.

На одному з виступів серед глядачів було багато діток. Василь Григорович хвилювався, як сприймуть виступ найменші глядачі. Побоювання виявились марними. Попри незнання мови багатьма дітьми, під час виступу можна було чути як «муха летить». Тому й запитав хтось із глядачів Василя Григоровича: «Пане, Голубе, ви що - володієте гіпнозом?»

Один концерт провели на випускному вечорі в недільній школі.

Останній виступ відбувся в церкві святого Миколая. Це - найбільша церква у Чикаго. Вистава відбувалася біля вівтаря, у присутності настоятеля.

Допомагав Голубу звукооператор з Полтави Марко Шрам. Він без слів розумів артиста і миттєво вносив необхідні корективи. На зворотнім шляху з Чикаго автобус зробив великий гак для того, щоб гості побачили Ніагарський водоспад.

Прощалися з Америкою зі сльозами на очах. Плакали американці, і плакали вдячні українці.

Василь Григорович Голуб каже, що поїхав за океан не за славою, не за грішми, а здавати екзамен і здав його на «відмінно». Маестро дуже вдячний організаторці поїздки Любові Яковенко, а також українці з Чикаго Тетяні Чернишовій, які забезпечили належні побутові умови, чим допомогли успішно пройти цей іспит.

Полтавський краєзнавець
 Григорій Титаренко