У Варшаві  нещодавно за участю різних країн та міжнародних організацій розпочався польсько-український форум щодо розвитку співробітництва у питаннях скорочення хімічних загроз і підвищення рівня хімічної безпеки та захисту, а також добровольчої пожежної служби. Ця тема є надзвичайно актуальною у світлі нещодавніх хімічних атак у Сирії, а для України - з точки зору кризових ситуацій, зокрема, пожеж на важливих об'єктах.

Чи є такі проблеми в інших країнах, як там налагоджена система хімічної та екологічної безпеки? Польським досвідом піклування про екологічну та хімічну безпеку, а також перспективами співпраці у цій сфері між Польщею та Україною в інтерв'ю власному кореспондентові Укрінформу розповів директор Міжнародного центру з хімічного захисту та безпеки (ICCSS) у Варшаві, польський дипломат Кшиштоф Патурей.

- Пане голово, розкажіть про мету і програму українсько-польського форуму?

- Його основною ідеєю є розвиток співпраці між Україною і Польщею та міжнародними партнерами в широкому вимірі у сфері хімічної безпеки. Співорганізаторами конференції з польської сторони є Міжнародний центр з хімічного захисту та безпеки (ICCSS) у Варшаві та головний інспектор охорони навколишнього середовища Польщі, а з української - Український союз пожежної та техногенної безпеки. Ми вирішили, що необхідно разом обговорити зниження загроз та розвиток співпраці у хімічній сфері, а також розвиток системи добровольчої пожежної служби в Україні, яка є елементом децентралізації - перенесення на регіональний і локальний рівень відповідальності за цивільну оборону і протипожежний захист.

Хімічні й екологічні загрози є розповсюдженим явищем, вони є з обох боків кордону. Ми переконані, що розвиток також співпраці є найкращою відповіддю з обмеження цих загроз.

- Коли розпочалася співпраця з українською стороною?

- П'ять років тому. Відтоді, коли почав функціонувати Центр у Варшаві, одним з перших ми реалізували проект співпраці з українськими експертами за участю НАТО. Натомість, глибше співробітництво з українцями розпочалося в 2016 році, коли ми організували навчання українських партнерів у сфері хімічної та екологічної безпеки.

Польсько-українська співпраця у сфері хімічної безпеки навіть стала певною моделлю для наслідування в Європі, що підкреслюють різні міжнародні партнери. Варшавську конференцію проводить координатор проектів ОБСЄ в Україні Вайдотас Верба, що показує активне залучення до нашої співпраці міжнародних організацій.

- Створення добровольчої пожежної служби є новим явищем в Україні. Прошу розповісти детальніше про функціонування таких частин у Польщі й про те, як Варшава планує допомагати Україні у цій справі?

- У Польщі функціонують частини державної пожежної служби, тобто, професійні рятувальники. Поряд з ними майже у кожному населеному пункті є добровольча пожежна частина (ДПЧ). Це люди, які проживають на певній території й об'єднуються, маючи у своєму розпорядженні відповідну інфраструктуру та рятувальне обладнання. Сьогодні рятувальників з добровольчих частин у Польщі є сотні тисяч, їх можна зустріти всюди: не лише при гасінні пожеж, але й при ДТП, природних катаклізмах тощо. Завдяки цьому рятувальна система діє справно й ефективно, адже вона дуже добре доповнює державну пожежну службу. Водночас, у більшості випадків ДПЧ - це також центри відпочинку і зустрічей. У таких частинах люди не лише організовуються для протидій пожежам чи надзвичайним випадкам, але й інтегруються, проводять культурні зустрічі.

- А хто їх фінансує?

- Фінансово їх підтримує держава, зокрема, за роботу під час різних рятувальних дій. Крім того, ДПЧ можуть заробляти свої кошти завдяки економічній діяльності - організації різних розважальних заходів тощо. Їх також активно підтримують місцеві спонсори. Дуже часто пожежний автомобіль у ДПЧ куплено частково за кошти спонсорів, а частково - за кошти держави.

- А чи немає конфлікту інтересів між державною і добровольчою пожежними службами?

- Ні. Державні рятувальники є професіоналами, а добровольці є допоміжною силою. Часто вони є першими на місці якоїсь події. Хто їде на виклик - вирішує диспетчер служби «112». Як правило, він скеровує запит до найближчої пожежної частини. Інколи буває ситуація, коли вони працюють разом, наприклад, якщо пожежа є дуже великою. Добровольці є частиною системи кризового реагування країни. Іншого виходу немає - потрібно переносити систему на локальний рівень, коли люди самостійно відповідають за свою безпеку. Ми не чекаємо, що нас хтось прийде і захистить, а самі дбаємо про свою безпеку.

 

 

 

Сьогодні значно розширилося поняття критичної інфраструктури. До неї входять, наприклад, не лише лінії електропередач, але й станції стільникового зв'язку, завдяки яким функціонує мобільний зв'язок. Раніше цього не було. Якщо її знищать, то немає зв'язку. Відтак, якщо я бачу, що хтось вештається біля станції стільникового зв'язку, то одразу телефоную по допомогу. Адже це - наша спільна безпека. Кожний громадянин має бути ближчим до її підтримки, формувати безпеку в конкретному регіоні.

- І саме це ви хочете бачити разом з українськими партнерами в Україні?

- Так. Схожа система повинна діяти в Україні. Децентралізація України змусила перенести на місцевий рівень відповідальність за цивільний захист. Влада країни не зможе сформувати всюди державну пожежну службу. Її потрібно посилити добровольцями, які матимуть відповідний потенціал і вишкіл і у випадку надзвичайних ситуацій зможуть підтримати державну службу.

В Україні за підтримки МЗС Польщі вже створено кілька таких частин, які прекрасно проявили себе на місцевому рівні. Необхідно ці конкретні приклади узагальнити і створити систему, а починати потрібно зі законодавства. Адже зрозуміло, що поблизу великих хімічних підприємств ДПЧ повинні мати одне обладнання, біля великих автомагістралей - інше, біля річок - ще інше.

Система ДПЧ має враховувати місцеві особливості. Такі частини - це прекрасне місце для розвитку місцевої демократії. Водночас, це елемент охорони об'єктів критичної інфраструктури - важливих заводів і фабрик, систем водопостачання.

- Як виглядає реалізація пілотних проектів в Україні?

- Кілька проектів уже було реалізовано у Львові, де ми тісно співпрацюємо з Львівським державним університетом безпеки життєдіяльності, а також - у Вінниці. Зараз у рамках польської допомоги запропоновано створювати ДПЧ в інших регіонах. Але на форумі ми хочемо показати міжнародній спільноті, що це дуже важливий напрям розвитку України, зокрема, у сфері цивільної оборони і хімічної безпеки. Тому ми розраховуємо на міжнародну підтримку, адже це - величезні потреби: будівництво інфраструктури, купівля пожежних машин тощо.

- Про які кошти йдеться?

- Ми оцінюємо, що будівництво однієї ДПЧ коштуватиме до мільйона євро, а їх треба тисячі в Україні, майже в кожному населеному пункті. Проекти, які ми ініціювали, перебувають на етапі переговорів щодо їх реалізації. Також ми маємо обговорення з міжнародними партнерами, яких хотіли б до цього залучити, зокрема, Євросоюз, США, міжнародні банки. Варто пам'ятати, що одним з елементів розвитку бізнесу є наявність сучасних елементів захисту. Це дуже важливо, оскільки інвестор не змушений буде вкладати додаткові кошти в систему рятувальної служби, яка є дуже дорогою. Наявність такої системи є дуже важливим елементом для залучення інвестицій.

- Ви згадали про необхідність захисту критичної інфраструктури. В Україні є атомні електростанції, маємо багато складів з боєприпасами. Нещодавно у Балаклії сталася диверсія, коли було підірвано склади з боєприпасами, в результаті чого загинули і постраждали люди. Як у цьому контексті потрібно діяти?

- Звісно, це - фундаментальна справа, оскільки в нашому регіоні поширена думка, що такі об'єкти охороняються високим парканом, зі зброєю або військовими засобами. Об'єкти критичної інфраструктури підлягають окремому регулюванню, адже вони є важливим елементом з точку зору хімічної й екологічної безпеки. Це означає, що потрібно запроваджувати сучасні системи охорони критичної інфраструктури. І розпочинати потрібно з відповідних нормативних актів, адже ці загрози треба правильно назвати, діагностувати їх, окреслити вимоги до безпеки об'єктів. Урядовий центр безпеки Польщі вже співпрацює з українськими партнерами і навіть підготував публікацію щодо охорони критичної інфраструктури в Україні, спираючись на польський досвід.

Нинішня нестабільність, атаки проти критичної інфраструктури траплялися і продовжують траплятися регулярно як на Заході, так і в країнах третього світу. Ми не можемо сприймати охорону критичної інфраструктури лише як обов'язок держави, мовляв, армія прийде, оточить військом і охоронятиме. Охорона певною мірою має бути обов'язком усіх зацікавлених людей, які проживають у конкретному населеному пункті.

Вибух на складі з боєприпасами має катастрофічні наслідки не лише для військової інфраструктури, але й для людей, які проживають навколо. Аварії на станціях очищення води призводять не лише до дефіциту води, але й до можливості витоку хлору. Аварія на заводі з виробництва аміаку - це промислова аварія, але, насамперед, й екологічна. У цьому вимірі екологічні і хімічні загрози йдуть у парі.

- Але, окрім безпеки, тут ще є і політичний елемент. Адже інколи якась надзвичайна подія не є якимось стихійним лихом, а спровокованими кимось - окремими особами чи державами - акціями. Як повинні реагувати на це країни чи організації, якщо, наприклад, буде доведено, що до пожежі на складі з боєприпасами у Балаклії є причетною Росія?

- Як Центр, ми підкреслюємо, що хімічну діяльність треба повністю ізолювати від конфліктів. Звичайно, є багато міжнародних угод, які забороняють акції терору проти ядерних об'єктів. Потрібно подбати про те, щоб об'єкти критичної інфраструктури не були предметом атак. Натомість, якщо це трапляється, то на це потрібно відповідати. Ми виходимо з розрахунку: те, що ми робимо, це - для людей.

- Але ми не можемо від цього втекти. Нещодавно в Сирії результаті застосування хімічної зброї загинуло майже 100 осіб...

- Погоджуюся. Для цього існують міжнародні органи, які мають відповідну компетенцію. Є Рада Безпеки ООН тощо.

Що ми можемо зробити як Центр? Нам потрібно на рівні суспільств будувати підхід, що хімія й екологія не повинні бути об'єктом атаки, оскільки це служить усім людям, у всіх країнах. Друге завдання - підтримка місцевого населення у наданні їм таких механізмів, аби вони могли діяти превентивно і реагувати на надзвичайні події. І чим краще ми будемо підготовленими, тим значно меншими будуть шанси на будь-яку атаку.

- Це - правда.

- В Україні багато хімічних підприємств, і ці заклади дуже добре охороняються. Але ж є і місця, де хімія лежить на відкритому повітрі, і невідомо, що з цим робити. І це теж потенційне джерело загрози для людей. Тому треба популяризувати культуру безпеки і практику, що хімію не можна використовувати у заборонених цілях.

Автор: Юрій Банахевич

Джерело: «Укрінформ»