Політична конструкція влади в України на даний момент є формально законною.

Усі гілки влади сформовані відповідно до Конституції.

Кожен крок формування влади обґрунтований з точки зору законодавства України - навіть той перший, котрий викликав колись найбільші дискусії і який у просторіччі зветься «втечею В. Януковича».

Минуло три роки президентства Петра Порошенка і рік прем'єрства Володимира Гройсмана.

Усі дати є достатньо умовними. А з іншого боку, це привід озирнутися і підвести підсумки зробленого та незробленого, досягнутого і згаяного.

А допомагає нам це зробити, як завжди, соціологія.

Фірми і рейтинги

Кожна соціологічна організація в міру своєї професійної надійності і фаховості періодично публікує результати своїх замірів і на цій основі пропонує громадськості свій варіант рейтингів осіб та політичних сил, настроїв і ставлень суспільства, чи, принаймні, його активної частини.

30 травня я отримав результати актуального соціологічного дослідження групи «Рейтинг». Воно проведене до 20 травня і є на сьогодні найсвіжішим з оприлюднених соціологічних замірів.

Зазначу, що жодну цифру в будь-якому соціологічному опитуванні абсолютизувати не можна. Але точкою відрахунку в аналізі ситуації ці цифри слугувати можуть.

Тож так ми і вчинимо: спираючись на підсумки цього опитування, спробуємо проаналізувати сучасну політико-психологічну ситуацію в Україні станом на травень 2017 року.

Мета аналізу

Кожен показник даного дослідження є цікавим сам по собі. Але основною метою нашого аналізу є визначення того, наскільки нинішня влада та її одвічний конкурент - опозиція - мають суспільну легітимність, тобто, підтримку українців як на прикладі політичних партій, так і політичних персон.

Довіра до політиків

Переглядаючи результати відповідей на питання «Наскільки ви довіряєте таким політикам?», я одразу ж спіткнувся.

	А. Гриценко знає, куди йти, але не веде...

Бо, згідно з дослідженням, проведеним Соціологічною групою «Рейтинг», найбільша кількість - 30% опитаних українців - довіряють Анатолієві Гриценку.

Не пригадую випадку, коли цей вічно критично налаштований політик випередив би геть усіх інших «важковаговиків». Так, критикує він розумно, б'є по слабких точках, але щоб отак вирватися вперед - щось мені не віриться.

Тай не пригадаю щось останнім часом якоїсь особливої політичної активності А. Гриценка, та навіть його медіаактивності було, на мій погляд, недостатньо, щоб отримати «майку» лідера цього політичного марафону.

На мій погляд, Анатолій Гриценко надто застоявся у ніші критика влади і складається враження, що він майже зовсім не працює в «полі», тобто, серед виборців, мало їздить по країні і жодного разу не підняв якусь більш-менш серйозну «хвилю» протесту чи вимог.

Тож, чи здатен Анатолій Гриценко повести за собою великі групи українців, а, тим більш, націю, залишається великим питанням.

Тут уже у мене закрався сумнів у достовірності результатів цього дослідження.

Але не будемо поспішати, проаналізуймо ситуацію далі.

Змінила імідж - зміни політику

Друге-третє місце віддано Юлії Тимошенко та Андрієві Садовому. У них по 21% довіри. Тільки структура цієї довіри трохи різниться. 

Пані Юлії цілком довіряють 7%, а панові Андрію - 4%. Інші, скоріше, довіряють.

І, знову ж таки, є питання.

Адже так звана сміттєва проблема Львова відчутно вдарила по репутації А. Садового як міського голови і породила сумніви у його здатності вирішувати складні питання. Хоча сам львівський голова весь час дає зрозуміти, що то Київ йому спеціально не допомагає - щоб зменшити авторитет і рейтинг.

Юлія Тимошенко, звичайно, останнім часом не вельми активна, але щоб отак «просісти» у рейтингу до рівня А. Садового, який завжди від неї відставав - і то відчутно відставав - щось не дуже віриться.

Хоча її 2 місце є почесним, проте, даю голову навідріз, лідерка «Батьківщини» ні за що не повірить, що у рейтингу нині її обійшов хтось, а, тим більше, А. Гриценко.

На 4-5 місця соціологи вивели таких різних і таких схожих політиків, як Вадим Рабинович і Олег Ляшко, давши їм по 19%.

В. Рабинович - це тертий калач совкового «розливу», який ще за радянських часів займався нелегальним бізнесом, що тоді називався спекуляцією, і приніс В. Рабиновичу 8 років неволі за економічні «гріхи».

Довгі роки Вадим Рабинович був у тіні, хоча вузьке коло політиків та бізнесменів, журналістів та експертів знали про його тіньову присутність у політиці.

Але останнім часом чи то за покликом душі, чи то за чиїмось проектом Вадим Рабинович вийшов на медійну сцену і через 2 популярні телеканали новин став настільки часто і вдало спілкуватися з аудиторією, що його впізнаваність значно підвищилася. А рейтинги неймовірно підросли.

Настільки, що якщо вірити дослідженням останнього часу, Вадим Рабинович може стати помітним кандидатом у наступній президентській гонитві. Перемогти він не переможе, але свій стійкий відсоток може мати і спробує його вигідно конвертувати перед другим туром на користь одного з кандидатів.

Якщо В. Рабинович свій рейтинг заробив точним критичним розумом, виключно яскравими ораторськими здібностями, приправленими вмілим популізмом і маніпулюванням своїми глядачами, то Олег Ляшко поєднує медіа-активність та участь у парламентських баталіях, де його постійно форсований голос і супер-наступальний стиль дозволяють лідерові «Радикальної партії» триматися на поверхні.

На два відсотки відстає від О. Ляшка лідер екс-регіоналів і фракції «Опозиційний блок» Юрій Бойко. Його 17% і монотонний стиль медіа-активності не обіцяють панові Ю. Бойку блискучих виборчих перспектив.

Але вперті чутки з Печерських пагорбів свідчать, що, нібито, команда президента П. Порошенка думає над тим, щоб вивести Юрія Бойка у другий тур разом з Петром Порошенком і там його покласти на лопатки під градом звинувачень, серед яких справа про відомі «вишки Бойка» та інші скандальні епізоди.

А до тих пір лідера екс-регіоналів не чіпають і навіть не критикують. Складається враження, що бояться зменшити його рейтинг і унеможливити потрапляння у той самий другий тур.

Сьоме місце дане дослідження відводить Петрові Порошенку разом з Валентином Наливайченком, віддаючи їм по 16%.

І, знову ж таки, є питання.

Можна припустити, що рейтинг Петра Порошенка є нижчим, ніж низки його конкурентів. Але звідки тут взявся з таким самим результатом екс-глава СБУ Валентин Наливайченко, якого практично не чути останнім часом? На чому він заробив тих 16%?

	В. Наливайченко вказує на винного у проблемах сьогодення

Відповідь не проглядається. 

Нижче від цієї пари політиків розмістилися з результатом 13-14% такі різні персони, як М. Катеринчук, О. Тягнибок, Д. Добродомов, В. Гройсман, М. Саакашвілі, Ю. Луценко, А. Парубій.

І, знову ж таки, важко повірити в цей політичний «вінегрет». Адже, скажімо, Миколи Катеринчука майже ніде не видно. А його поставили поряд з Олегом Тягнибоком, який все-таки проявляє постійну політичну активність. Хоча й понижену.

Звідки «накачали» рейтинги Андрієві Парубію чи Дмитрові Добродомову - також незрозуміло.

Ну а 11% Надії Савченко, яка є останньою у цьому списку, також цифра не переконлива.

Її авторитет у суспільстві настільки підупав, що казати про довіру до неї нині дуже дискусійно. Хоча вона тепер поповнила лави нардепів-телеведучих.

Проте, наведені цифри дають нам можливість, не приймаючи нічого на віру, проаналізувати низку провідних політиків та їх політико-психологічний статус в аспекті довіри до них з боку виборців.

І довіра ця настільки невисока, що казати про якесь політичне лідерство в Україні і назвати при цьому ім'я, котре не викличе гарячої дискусії, сьогодні складно.

Хоча можна припустити, що основний кандидат від влади - чинний президент України Петро Порошенко - найбільшим своїм конкурентом вважає Юлію Тимошенко, котра вміє на вирішальних відрізках змобілізуватися і стартанути у відрив.

Відповідно, й контрпропагандистська робота проти неї не вщухає. Хоча й поки що з невеликим ефектом.

Довіра до партій

У другій частині дослідження громадяни відповідали на питання: «Якби парламентські вибори проводилися наступної неділі, то як би ви проголосували?»

Нічого дивного, що порівняно найбільшу довіру серед виборців має, згідно з даним дослідженням, досвідчена і колись дуже популярна партія, котра має розгалужені відділки по країні - ВО «Батьківщина». За партію пані Юлії, нібито, готові проголосувати майже 14%. Точніше, 13.9%.

У спину їй дихає... - ні, не партія Петра Порошенка, а «Опозиційний блок», за яким готові піти 10.4%. Це - серйозний сигнал владі про те, що мало щодня критикувати Віктора Януковича та його соратників. Само по собі це не дає владі приросту популярності. Тим більше, що у свідомості мас уже укріпилася думка: чинна влада мало чим відрізняється від попередньої, а в чомусь її навіть перевершила.

Тож потенційні прихильники екс-регіоналів уявляються потужною мовчазною масою, яка сьогодні не поспішає висловлюватися, обережно поводиться при інших, але накопичує важке невдоволення нинішньою владою та її політикою у багатьох аспектах і морально готується дати бій на наступних виборах.

А бій, судячи з багатьох сигналів, планується серйозний.

Проте, партія Петра Порошенка - БПП «Солідарність» - не має наміру далеко відпускати своїх конкурентів і відстає від них лише на 0.2%. Зважаючи на потужний адміністративний ресурс, БПП без бою позицій не здаватиме і може вирвати у конкурентів перемоги у цілій низці ключових областей.

Радикальна партія, озброєна агресивною риторикою свого лідера Олега Ляшка, також вперто тримається за групою лідерів, маючи 9.5%.

Партія Вадима Рабіновича, яку він назвав у стилі тосту - «За життя» - також услід за своїм лідером поповзла вгору в партійних рейтингах і, можна сказати, в стилі такси вчепилася у «литку» Радикальної партії, волочиться за нею, маючи 9.2%.

«Громадянську позицію» - партію Анатолія Гриценка - готові обрати 7,7% опитаних, партію Андрія Садового «Самопоміч» - 7,1%, ВО «Свободу» на чолі з О. Тягнибоком - 6,6%, «Народний контроль» Дмитра Добродомова та партію І. Коломойського та Геннадія Корбана «УКРОП» - по 2%.

Така партійна палітра доповнює до сліз знайому палітру політичних персон і разом складає той одноманітний політичний ландшафт України, який нам знайомий до болю і зубного скреготу.

Не видно ні партії, ні політика, які би відрізнялися від інших принципово і подарували б нам надію на вихід з безкінечного кола проблем, у якому Україна білкою крутиться уже 25 років.

І якщо хтось заявить, що така партія є, соціологи йому сумно скажуть, що всі інші партії України мають менше, ніж 2% рейтингу і жодної надії на проходження до ВРУ.

Як і куди йдуть справи?

Проблема переконування своїх громадян стоїть перед кожним главою держави чи уряду. І очільники покладають немало сил, намагаючись переконати своїх виборців, що роблять все правильно і, попри усі проблеми, ведуть країну та народ у правильному напрямку.

Нашим очільникам це давно не вдається. Не вірять люди бадьорим запевненням і оптимістичним прогнозам наших вождів.

Ось і дане дослідження виявило - 76% опитаних вважають, що справи в Україні йдуть у неправильному напрямку, 13% - у правильному, кожен десятий не визначився з відповіддю.

Але ж справи самі по собі «йти» не можуть. Їх роблять політики, чиновники, весь трудовий народ. І роблять, судячи з усього, не так, як треба.

Трохи оптимістичніше сприймає ситуацію молодь - в силу віку - і населення Заходу України, яке давно навчилося самотужки заробляти гроші, не чекаючи подарунків від держави.

Отож, важливим завданням для політиків і партій, для керівництва держави запропонувати народу такий порядок денний, який би допоміг зрушити справи на краще і дав би підстави мільйонам людей вважати, що, нарешті, справи пішли тим шляхом, яким давно пора йти країні і політикам.

Проблеми

Проблема № 1 - війна. І це не обговорюється.

Більше, ніж половина опитаних (53%) вважають військовий конфлікт на Сході України найважливішою проблемою. Тому й чекають хоч якихось просувань, але змушені ледь не щодня чути зведення про поранених та загиблих.

Надії на Мінський процес у населення нема. На всілякі формати - також. Так званий нормандський формат за участі України, Німеччини, Франції, Росії давно провертається вхолосту, і навіть обрання молодого президента Франції, який, нібито, енергійно готовий взятися за справи, не вселяє надій.

Глухий кут нормандського формату поки що не дає навіть натяку на можливе розблокування. Тим більше, що Д. Трамп уже ясно дав зрозуміти - ситуацію він не зламає і навіть не має бажання це зробити.

Гризуть українців і соціально-економічні негаразди.

Більше, ніж 45% опитаних турбують низький рівень зарплати або пенсії та постійне підвищення тарифів на комунальні послуги.

Більше, ніж третина українців вважають болючою проблемою підвищення цін на основні товари, не стихаючу інфляцію.

Для чверті опитаних важливими негараздами також є хабарництво і корупція у владі, а також відсутність роботи і безробіття - особливо для молоді і людей передпенсійного віку.

Муляє українцям і недієздатний егоїстично налаштований парламент.

Половина опитаних підтримують давню ідею розпуску парламенту і призначення нових виборів Верховної Ради, 37% - цього не підтримують, 13% - на даний час не визначилися. Рівень підтримки ідеї проведення дострокових виборів у річній перспективі практично не змінився. Найбільше підтримують ідею дочасних перевиборів парламенту прихильники «Опозиційного блоку» та «Батьківщини», оскільки сподіваються наростити своє представництво у Раді. Найменше - БПП «Солідарність», що зрозуміло - вони втратять частину «багнетів».

Про яценюківський «Народний фронт» я уже мовчу - там повна безнадія.

На що ж готові українці?

Мало розуміти проблеми та інтереси. Важливо за свої інтереси воювати, а проблеми намагатися вирішити.

І тут нас чекає розчарування.

54% респондентів заявили, що не готові особисто захищати свої права та інтереси шляхом участі в акціях протесту.

А 36% - готові, тільки не завжди знають, як це зробити.

Кожен десятий - не визначився.

Найбільш активно (і це вже традиційно) готові захищати свої права на Заході та в Центрі молодь та люди середнього віку. Словом, активна частина суспільства.

Висновок

Критики влади стверджують, що вона має вкрай низьку суспільну легітимність.

Наведені дані підтверджують це, але дають підстави стверджувати, що й опозиція не має значної політико-психологічної легітимності.

А, простіше кажучи, - довіри з боку громадян. Що є дуже важливим у процесі здійснення влади та управління країною.

Це робить конструкцію влади крихкою, передусім, не в юридичному, а в моральному, політико-психологічному аспекті.

Що є вибухонебезпечним.

Висновки напрошуються: потрібне кардинальне оновлення змісту української політики та вищого ешелону політиків.

Легко сказати - важко вибороти.

Але, борімося - поборемо. Час та Історія працюють на нас.