Що ж, акція
«Бессмертный полк» стартувала 9 травня і в Україні. При цьому, вона не має нічого
спільного зі щиросердим ушануванням пам'яті полеглих у Другій світовій війні, а
участь у ній беруть або ідіоти, або негідники. Або ті, хто поєднує в собі ці дві
риси.
Те, що йдеться не про вшанування
полеглих і не про спонтанність вияву почуттів, засвідчує хоча б складений у Москві
(це не є таємницею, пошукайте в Інтернеті інформацію) графік проведення акції в
містах України - від 8:00 у Кременчуку до 14:00 у Херсоні. Щогодини в дію вступає
нове велике місто. Щоби підтримувати цілий день напругу, давати «картинку» для російських
і деяких «українських» телеканалів, а при нагоді - ще й дочекатися спровокованої
сутички червонопрапорної тоталітарної нечисті зі свідомими українськими громадянами.
А диригуватимуть усім (принаймні, безпосередньо, за лаштунками там, ясна річ, важливіші
особи) координатор руху «Бессмертный полк - Украина», соратник «політемігранта»
Азарова, також «політемігрант» і ведучий телепрограми «Добрый вечер, Киев!» на московському
телеканалі «Царьград ТВ» Юрій Кот. Бо хіба без керівництва з Москви здатні якісь
там «малороси» висловити свої щирі почуття?
Ну, а ідіотизм (у висхідному,
давньогрецькому розумінні цього слова, тобто, в сенсі нерозуміння політичного життя
та нездатності бути громадянином) тих, хто бере участь в акції по добрій волі, засвідчують,
щонайменше, дві речі: бажання у воюючій з путінською Росією країні висловити свою
солідарність особисто з Путіним, який останнім часом полюбляє марширувати під доброю
охороною в одній з московських колон акції, та нездатність зрозуміти все блюзнірство
назви акції: який там «полк», коли у Держдумі РФ організатори цієї акції назвали
цифри втрат СРСР у війні: 42,9 млн. загиблих, зокрема, 19,4 млн. військовослужбовців!
І це при тому, що до списку цивільних тут, вочевидь, записані офіційно не мобілізовані
до війська, але забрані до нього й полеглі в бою «чорносвитки» та «граки», ніби-то
визволені «остарбайтери» і в'язні нацистських концтаборів і в'язниць, партизани
і підпільники-диверсанти, тобто, ще мільйони й мільйони тих, хто поліг на полях
битв. І це все - «полк»? Та це - середня європейська країна! Термін же «полк» має
на меті хоча б якось применшити значення цієї соціально-антропологічної катастрофи
- мовляв, так, втрати великі, але ж це - тільки полк... На ідіотів діє, на розумних
- ні.
Принагідно: тим, хто вважає,
що шанує полеглих у «Великой Отечественной войне», варто було би поцікавитись, хто
є автором цього терміна, коли він виник і що спершу означав. Вони б дізналися чимало
нового для себе...
Утім, негідники, які з Білокам'яної
та на місцях в Україні організовують цю акцію, добре все розуміють. Чи не про таких,
як вони, Тарас Шевченко писав: «Раби, підніжки, грязь Москви»? Причому, грязюка
вельми брудна: адже Друга світова війна для України почалася зовсім не 22 червня
1941 року, а значно раніше - 1 вересня 1939 року. Близько 200 тисяч українців з
Галичини, Волині, Засяння тоді чинили опір Вермахту у складі польського війська.
Загинули - тисячі. У німецькому полоні опинилися сотні тисяч. І це якраз тоді,
коли СРСР був фактичним союзником гітлерівської Німеччини після підписання пакту
Молотова-Ріббентропа, який зробив Союз та Третій Райх союзниками у поділі Центрально-Східної
Європи, а Червона армія спільно з Вермахтом вела бойові дії проти Війська Польського.
«Дружба народів Німеччини і
Радянського Союзу, скріплена кров'ю, має всі підстави бути тривалою і міцною», -
так її оцінив у телеграмі фон Ріббентропу Сталін.
А потім
7 тисяч українців у складі французького Іноземного легіону та ще кілька тисяч у
складі польських формувань воювали на Західному фронті. Далі розгромлена Франція
підписала перемир'я з Німеччиною, але українці були у складі тих польських частин,
які евакуювалися до Англії, а ще згодом - у складі військ «Воюючої Франції» де Голля
та загонів макі: навіть два українські батальйони були у партизан Франції! Нарешті,
тисячі західних українців були у складі польської армії генерала Андерса, яка у
1943-45 роках воювала на Західному фронті. Виходить, що всі ці українці, які не
були учасниками «Великой Отечественной», але воювали з нацистами та їхніми союзниками
часом аж повних шість років - люди «другого ґатунку»?
До речі, сам факт виокремлення
тих, хто воював під сталінськими прапорами з-поміж усіх українців, що воювали з
нацистами, - зайвий доказ антидержавної сутності тих політичних сил України, як
беруть участь в акції «Бессмертный полк», хоч тавро став на цій неприхованій «п'ятій
колоні».
А водночас, вражає яловість
чинної влади та її політичних технологів, які не спромоглися донести до широкого
українського загалу імена та прізвища тих українців, які воювали в Червоній армії
і які під будь-яким кутом зору гідні вшанування своїми нащадками.
Добре, хоч
про лейтенанта Олексія Береста згадали за правління Ющенка. Проте, хто знає про
одного з найкращих асів Другої світової Івана Бабака (німці звали його «Летючим
демоном»), про найрезультативнішого радянського танкіста (52 підбитих танки за півроку!)
Дмитра Лавриненка та одного з найкращих танкових командирів Олександра Бурду, про
героя Сталінграда, першого і єдиного наркома оборони УРСР генерала Василя Герасименка?
А про українців, які уславилися своїми діями у складі армій інших держав? Герой
опору нацистам у вересні 1939-го, командир 29-ї бригади Війська Польського Павло
Шандрук чи морський піхотинець армії США, син емігрантів-лемків Михайло Стренк,
- один із тих, хто у лютому 1945-го підняв американський прапор над островом Іводзіма?
І тисячі, тисячі інших - чому вони відомі майже винятково лише історикам?
А на загал, пора ставити крапку
на діяльності керованих з Москви номінально «українських» організацій. Зокрема,
й тих «спілок ветеранів», які наразі об'єднують не учасників Другої світової (наймолодшим
фронтовикам нині близько 90 років...), а, здебільшого, карателів повоєнного десятиріччя
і сексотів та політпрацівників радянських часів. Або така публіка буде «м'яко»,
проте рішуче «нейтралізована», або на нас усіх чекають нові широкомасштабні політичні
катаклізми.
Автор:
Сергій Грабовський
Джерело: «День»