Поспішаю привітати художника Миколу Михайловича Бондаренка та краєзнавця Олександра Капітоненка з виходом у світ їхньої книжки «Корінням із Сумщини» з ліноритами, яку отримала від митця поштою.

Це дороге видання з боку поліграфії, графічного і текстового наповнення у цупкій картонній обкладинці. У книжковому блоці – 76 сторінок або 4 зошити крейдованого паперу. Друк кольоровий. Наклад – 300 примірників.
У книжці є графічне зібрання портретів уродженців Сумщини, котрі емігрували за кордон. Точніше, присвячена вона пам’яті 70-ти земляків, яких розкидали світами трагічно відомі події: державний переворот (тріумфально названий «Велика Жовтнева соціалістична революція 1917 року»), громадянська війна в Україні 1918-1921 років та радянська влада, що перемогла в протистоянні й протрималася до 90-х років.
Відкривається вступним словом Олександра Капітоненка, а за ним – Миколи Бондаренка.
За епіграф править пронизлива строфа Діамари Комілевської-Ходимчук, портрет якої на 70 сторінці:

Пам’ять про них незабутня
Зорею нехай іскриться!
Хай оживуть вони знову
В далекій своїй Україні…
Полум’ям рідного слова
Горіли серця їх в чужині.

Під кожним портретом – коротка біографічна довідка, складена Капітоненком (голова СМГО «Сумщина-світ» та Фундації ім. Д. Бурлюка). Наразі читаємо: «Діамара Олексіївна, народилася 1925 року, уродженка м. Ромни, акторка, поетеса, авторка низки книг та п’єс, дружина письменника Леоніда Пархомовича-Полтави. Жила в еміграції у м. Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США». У книжці легко орієнтуватися, коли знаєш прізвище того, кого шукаєш, адже портрети і персоналії розташовані в алфавітному порядку.
Олександр Капітоненко розповідає, що наприкінці 90-х років він у спілці з Бондаренком задумав створити мистецький альбом «Корінням із Сумщини». Роботу стимулював той факт, що вперше з’явився доступ до закритих державних архівів, почали надходити з-за кордону західні українські видання. В останніх публікували відомості про талановитих українців, що виїхали за кордон. В еміграції вони не загубилися. Проявили себе в літературі, науці, громадському житті. Надходили матеріали про сумчан також зі США, Чехії, Росії, Японії, Великої Британії, Бельгії, Австрії. До проекту долучилися краєзнавці Сумщини.
Тлом для портретів Бондаренко вибрав «малорухливу форму» – чорний квадрат, обірвані чи вирізані шматки якого залиті червоною фарбою. Художник пояснив: «Цим мені хотілося підкреслити важкий вибір цих людей: зрушити з місця та їхати в далекі чужі краї».
Кожна деталь окресленого квадратом простору (окрім портретів) в однаковому ракурсі й символічна. Справа зображені червоні ґрати, скручені вузлами дроти, чорна карта сучасної Сумщини з червоними кордонами та червоним серпом і молотом. Зліва – «темний силует, чи то, ліпше сказати, тінь від зірки. У верхньому промені цієї зірки – силуети відлітаючих журавлів», – підказує Бондаренко.
Самі ж портрети – чорно-білі, максимально наближені до глядача. Вони статичні, суворі, без зайвих деталей. Пом’якшують суворість хіба що гарні зачіски, намисто і капелюшки на жіночих портретах.
Микола Михайлович збирав світлини земляків давно. Зізнався мені, що художньо їх подати було досить складно. Адже фотографії різного формату, а силует, відбитий на них, здебільшого, прямий. Якщо особистості зображати в анфас, то галерея виглядатиме шеренгою вояків. А такий прийом втомлює глядачів, не викликає інтерес. Саме з метою урізноманітнення та пожвавлення загальної картини він написав портрети з поворотами голови, тулуба.
Художнику вдалися портрети жінок. Вони – з індивідуальними рисами, жіночні, навіть грайливі. Завдяки цьому прикрашають і пом’якшують серію великих сумчан.
На портретах деталі одягу (верхня частина піджака чи блузки) зображені косими лініями під різним кутом. Далебі, передають неспокій, трагічні переломи долі, небезпеку. Цікаве вирішення плечей та простору біля них. Риски в цих ділянках зі спрямуванням догори. А насправді символізують стерті крила птаха. За словами Бондаренка, він завжди хвилюється, коли чує пісню зі словами «доки море перелечу, крилоньки зітру». До того ж, думка про батьківщину, про Сумщину, окрилювала і живила в еміграції й на засланнях сумчан.
Цікаве й щодо вирішення пластики обличчя персон. Художник використав короткі прямі риски (прямі або косі), що у випадку групування створюють квадрат.
Якщо одяг, що прикриває душу, чисто-білий, то обличчя – з чорними плямами і рисками. Останні свідчать про тимчасове буття людини на землі. Про те, що дух вічний, а тіло тлінне.
По-різному склалося життя сумчан, які увійшли в названу серію. Багато з них загинули в сталінських таборах. Серед тих, котрі виїхали за кордон, бачимо зірок світової слави. Це – Степан Тимошенко (всесвітньовідомий учений у галузі теоретичної та прикладної механіки), Давид Бурлюк (батько українського футуризму, художник, поет, шоумен), Олекса Грищенко (живописець, мистецтвознавець, письменник.) Інші набули скромнішої слави. Але всі мали в серці отчий край і доступними засобами прославляли його.
З приємністю відкрила в галереї митців, близьких мені за духом і родом діяльності. Серед них:
Іван Багряний (Іван Павлович Багряний-Лозов’ягін), 1906-1963, уродженець м. Охтирка. Письменник, художник, громадсько-політичний діяч еміграції, помер у м. Новий Ульм, Німеччина;
Василь Григорович Кричевський, 1872-1952, уродженець с. Ворожба, Лебединського району. Відомий український художник та архітектор, професор, почесний доктор мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв УРСР. Помер в еміграції у м. Каракас, Венесуела;
Олександр Олесь (Олександр Іванович Олесь-Кандиба), 1878-1944, уродженець м. Білопілля. Поет, драматург, прозаїк, перекладач. Помер в еміграції у м. Прага, Чехія.
Микола Михайлович не лише схиляє голову перед громадянським подвигом українських емігрантів. Художника вражає їхня стійкість у непростих для виживання людини умовах. «Дивувала в них життєва сміливість. Від’їжджаючи, багато хто не тільки не знав якоїсь іноземної мови, а навіть не мав жодних засобів для проживання. Та ціною неймовірних зусиль, завдяки тяжкій праці, терпінню, пройшовши тернистий шлях, стали на чужині самодостатніми людьми».
Цього року художник і гравер Микола Бондаренко відзначає 45 років своєї діяльності. У його доробку – кілька десятків плакатів, більше, ніж 500 портретів та стільки ж екслібрисів, ілюстрації до творів. Його роботи виконані як олівцем, тушшю, олією, так і вирізані на лінолеумі, дереві, металі. Це його, створена ним самим, держава. У ній йому комфортно, тут він – повелитель і господар. Миколу Бондаренка знають у світі, попри те, що він не дружить з Інтернетом, не удостоєний державою званням на кшталт «заслужений» чи «народний» художник.
Щодо життєвої позиції, то Микола Бондаренко перебуває в опозиції до тих, хто нищить культурні пам’ятки. Отак, із хвилюванням і болем розповідав, що не зміг захистити в своєму районі від запланованого знесення будинок культури, побудований за проектом модерного архітектора, що переїхав до США і є знаним у світі.
Я солідарна з Миколою Михайловичем. Митець не може вистрибнути зі свого часу. Він не є небожителем, а живе й діє на землі. Навіть мимоволі кожен твір є уламком свого часу. А тому боротьбу проти творів визнаних діячів розглядаю як неповагу до генія, пам’яті, предків. Як небажання вчитися на помилках історії. Як власну непевність і нетерпимість до іншої думки. Як страх перед майбутніми поколіннями, недовіру до свого народу.
Ось чому книжку «Коріння із Сумщини» треба сприймати як засторогу для політичних партій і влад, що, без винятку, є тимчасовими: не створюйте нестерпні умови для творчих людей, не знищуйте пам’ятники історії.