У те, що Віктор Суворов (Володимир Різун) пов’язаний з Україною зв’язками значно міцнішими, ніж просто офіційною національністю, свідчить безліч речей. Пости в Фейсбуці, серед яких – музичні репости зі суто українських сторінок. Він пишається українським походженням дружини: «Мене запитують – чи шведка вона, я відповідаю – звичайно, з-під Полтави».

Ще – слова. Він ніколи не готується до інтерв’ю, з «Укрінформом», у всякому випадку, розмови, здебільшого, спонтанні. А спонтанні слова, зазвичай, найщиріші. Пам’ятаєте, що було сказано на початку війни: «Я живу в Україні. Щоночі. Але щоранку повертаюся на якийсь дивний острів і довго не можу зрозуміти, куди це мене занесло. Летіти додому готовий прямо зараз. У минулі роки давно був би вдома».
З іншого боку, Україна завжди платила йому взаємністю. У нас у жодному ЗМІ не було для нього публічного злого опонента. На нашій пам’яті тільки двох людей аудиторія у нас слухала так беззастережно: Лобановського (Царство Небесне) і Суворова.

– Володимире Богдановичу, ваш статус на Фейсбуці про те, що Кремль, віддаючи КНР землі в концесію, демілітаризує кордон з Китаєм, набрав тисячі переглядів. Продовжуючи цю думку, можна уявити, що Путін був завербований китайською розвідкою?

– Мій батько Богдан Васильович служив на Далекому Сході, я там народився, там минули перших 10 років мого життя. Тому я – далекосхідник за своїм сприйняттям світу. Я люблю цей край. Ми жили на самісінькому кордоні. Тихий океан вирує, нікого навколо немає, нікого. Ось чистий-чистий пляж на 100 кілометрів вправо-вліво, і один Володя Різун там бігає, залишаючи сліди, і величезні хвилі накочуються. І літак там пролітав, ну, раз у 10 років, напевно. Тихо, мирно.
І ось ці території Путін здає китайцям. Він їх здає. Зараз ситуація, коли Китай заявляє, що ці території були відібрані у Китаю, коли Китай був роз’єднаним, дуже слабким. І тоді уряд Росії ці землі вкрав. Ось у нас, у селищі Барабаш, текла річка, яка називалася Мангугай. Чи то корейське, чи то китайське слово. Я зараз дивлюся в Інтернеті, а там це якась річка Ніглінка, чогось перейменували все. У мій час це була річка Мангугай.
Так я про те, що Китай каже: це наші землі. А Путін не сперечається з ними і каже: я вам віддаю на 49 років. Тобто, вони кажуть – це наше назавжди, а він каже: віддаю на 49 років. Те, що робить Путін, це, звичайно, зрада Батьківщині, це – зрада Росії. Не знаю, завербований він чи ні, але він діє в інтересах Китаю.

– Скажіть, Росія бере Україну заморою, це видно. Який у нас вихід зараз?

– Варто застосувати ту саму тактику замору і щодо всіх супротивників України. Мені видається, що економічна ситуація України достатньо складна, однак, економічна ситуація Росії є значно гіршою. Наприклад, раніше Україна повністю залежала від постачання російського газу, зараз Росія повністю залежить від транзиту через Україну російського газу. Тобто, ми помінялися ролями. Це – один із прикладів, але і безліч інших прикладів. Скажімо, якщо ми кажемо про стратегічну зброю Росії, то, все ж таки, маємо згадати, що найпотужніші стратегічні ракети Росії зроблені в Україні, їхній гарантійний термін давно вийшов, нічого нового немає. Ті ракети, що створюються зараз, це ракети легкого класу, несуть одну боєголовку, тобто, з українською зброєю не йдуть в жодне порівняння. Це – два приклади, але можна навести безліч інших прикладів. У боротьбі за незалежність України сформувалася ідея, і є люди, готові свідомо вмирати за цю країну. І Україна – більш однорідна країна.
Мені завжди кажуть – «западенці – ось вони, ось у них такі пісні і одяг національний на Заході України ось такий», а на Сході ось штани червоні шаровари великі – різниця велика. Я з цим згоден. Менталітет у регіонах дещо відрізняється, я навчався в Конотопі, навчався я в Києві, служив у Чернівцях. І я бачу ось цей весь діапазон характерів і відмінностей від Сходу до Заходу.
Але ви подивіться на Росію. Одна справа – російський чеченець, а інша справа – удмурти, а третя справа – якісь люди зі Забайкалля. Там же, в Росії, значно більша і релігійна палітра: є мусульмани, є і буддисти, є і православні християни, і кого там тільки немає. Не треба казати про цю колосальну різницю регіонів, Україна – це унітарна держава з деякою різницею між Сходом і Заходом. Але між Чечнею та Якутією різниця є трохи більшою, ну погодьтеся. Не будете сперечатися.

– Як мінімум. Скажіть, зараз ФСБ наслало в Європу купу чеченців як біженців. Це – так звані сплячі шпигуни. Чи зможе Європа дати собі раду з цим викликом, якщо кроти прокинуться, чи достатній запас міцності має Європа, щоб впоратися з цим викликом?

– Річ у тому, що у мене серед чеченців є дуже хороші друзі. Я поважаю чеченський волелюбний народ, який боровся з колонізацією і ніколи не здавався. Ось беремо ми Лермонтова, який там воював колись, ми беремо Льва Толстого, який там теж воював. «Кавказький бранець» був написаний у період війни проти Чечні свого часу. І вдалося зупинити цю війну тільки великими дарами. І в останні десятиріччя Чечня у складі Росії тільки тому, що їздить цей диктатор Чечні, і з ним їздить якась досконала дика орда на машинах «Бентлі». 10, 20, 30, 100 штук «Бентлі» – всі однакові. Це – дикі гроші. «Грошей немає, але ви тримайтеся», – кажуть у Кремлі одним. Ось там тримаються. А іншим не кажуть. Тобто, вони у складі Росії тільки через те, що їм платять багато-багато грошей. Я повторюю, серед чеченського опору у мене є друзі, дружбою з якими я пишаюся. Це – люди, які не пішли шляхом корупції, не пішли шляхом тероризму тощо, які колись відродять Чечню як вільну і незалежну територію. Ну а те, що у тій республіці або країні перебувають люди, які йдуть зі зброєю в руках в Україну і заради грошей вбивають людей. Ну, найманці є скрізь.

– Ні, Володимире Богдановичу, я мала на увазі, що дуже багато біженців-шпигунів послали, сплячих біженців, до Європи. Європа впорається, коли вони раптом повстануть?

– Я – скептик, цинік і песиміст. І, дивлячись на те, що відбувається в Європі, мій песимізм якось зміцнюється. Навіщо вони це роблять, я не знаю, я цього не розумію. Ось кадри в Інтернеті: квіткова клумба, світлий день, йде якийсь біженець, сідає на цю клумбу і серед білого дня посеред міста Берлін випорожнюється. Тобто, навіщо це робиться? Є діти, прийміть дітей. Є жінки, прийміть жінок. Є люди похилого віку, прийміть людей похилого віку. Є хворі люди, прийміть хворих людей. Але молодий дядько повинен воювати за свою свободу. Ну хіба не так?
А коли показують натовпу цих біженців, диких людей, які ні за що не хочуть воювати за свою свободу, ось вони йдуть сюди і вимагають собі грошей, вимагають собі безкоштовного житла, вимагають собі безкоштовного медичного забезпечення, це – жахлива дурість! І біженець цей, коли відновиться там ситуація в їхніх районах, ніколи не повернеться туди, йому тут добре.
Ось тут нещодавно була програма в Британії, прибіг сюди один дядько, біженець, у нього чотири дружини і 8-10 дітей, як тарганів, і він отримує якісь жахливі гроші на те, щоб він утримував цих дружин. Послухайте, багатоженство в Британії заборонено, ага, так у нього ж інша культура, ось у них по-іншому, але якщо в нього культура – серед білого дня випорожнюватися серед міста, почекайте, це – дикість, це не культура, це – самознищення європейської цивілізації...
Так ось відповідь на ваше запитання: чи не повинні ми тримати курс на Європу, тому що, ой, ми зараз в Європі! Україна – це самодостатня цивілізація, це технологічна, розвинена країна, це країна з великим народом, який здатен без усілякої сторонньої допомоги побудувати свою державу на подив усьому світу. Що там в тій Європі буде – це не повинно нас турбувати, хочуть вони ось ці дикі натовпи молодих, працездатних чоловіків, які не бажають працювати, приймати, ось беріть, ось їх годуйте. Україна не повинна туди лізти в цю бюрократичну структуру, самі зробимо велику державу.

– Чи потрібно нам перейматися, що ми війну називаємо АТО, чи так це важливо, що війну називати війною чи антитерористичною операцією?

– Завжди казав і повторюю, правильно назвати – це значить правильно зрозуміти, якщо називаємо неправильно, значить, нічого не розуміємо. Операція – це щось таке, це – бойові дії, які мають свій початок і свій заздалегідь запланований кінець. Сталінградська стратегічна наступальна операція – починаємо 19 листопада 1942 року, завершуємо 43-го, через чотири дні ми повинні замкнути кільце оточення, після того починається інша операція, операція «Кільце», тобто, знищити тих, кого ми оточили. Але якщо це триває три роки, і ми не знаємо, коли це закінчиться, це не операція, ми самі себе обманюємо, називаємо це операцією; це – війна, війна за незалежність України, це – війна за майбутнє України, це – війна за майбутнє українського народу, української нації. Тому, поки ми неправильно називаємо, ми нічого не розуміємо і жодного успіху чекати не доводиться, назвіть це війною, ось тоді все стане на свої місця.

– Фінляндія збирається в НАТО. Чи збрикне Росія, і, взагалі, її ситуація – це відтоптатись тільки по Україні чи, все ж таки, – контрнаступ по всіх фронтах?

– Те, що зараз станеться в Росії, це нікого жодним чином не цікавить. Я от відкрив Інтернет і подивився на те, як поклали гранітну плитку на вулицях навколо Кремля. В це вкладено колосальні кошти, тобто, гранітні плити, вони ж коштують дуже дорого, коштувало великої праці розкрити асфальт і вивезти все це, відскребти, засипати ґрунтовку і покласти ось ці гранітні плити, це повна… не знаю яке слово вибрати, щоб без матюків... Одним словом, це все потекло через кілька місяців водою, вода просочилася, вимила цей пісок, ці гранітні плити вивернуло. І це – навколо Кремля; дивлячись на це, зверніть увагу на стан збройних сил Росії, тобто, це – як приклад, якщо навколо Кремля вони не можуть зробити тротуари, то на що вони здатні.

– Ну, армія у них сильна.

– О, так. Якщо дивитися їхні паради, то складається таке враження. А ви подивіться на гранітну плитку навколо Кремля і ще раз подумайте про реальну боєздатність тієї армії. Якщо немає сил зробити навколо Кремля якісну роботу, якщо розкрадено все, якщо повинен був бути покладений пісок певного сорту, а вони дали, який підвернувся. Ну, танки роблять ті ж хлопці, які клали ось ці гранітні плити, розумієте? І гроші вкладені дуже великі, і все це – на вітер, і переробити це не можна. Невже ви думаєте – ті, хто робить ракети, вони працюють краще, ніж ті, які кладуть плити? Ну, показуха, показуха навіть у центрі Москви. Йдуть іноземці, перечіпаються і падають.
Ну, ви забийте в пошуковик картинки, як російські танки вантажать на трейлери і платформи, і як вони падають з цих платформ, трейлерів. Танк коштує величезні мільйони, а грошей на підготовку водія транспортера немає, і він не може в’їхати прямо, ось просто – сів ось так, педаль тисне, тихенько-тихенько додаю газу, обороти збільшую і два важелі трохи на себе – і поїхав, поїхав. Вони падають звідти, розумієте?
Тобто, зброя – це зброя. Іноді вона не дуже добре себе поводить у зв’язку з величезною кількістю браку. А інша справа, пацан з Удмуртії, якого туди посадили, який російською розмовляти не може, і цією справою керує. Ми повертаємося до того, з чого почали: різниця між Західною та Східною Україною і різниця між Якутією та Чечнею – непорівнянні.

– Вам не було за нас соромно під час наших поразок, помилкових рішень?

– Якщо мені соромно, то мені соромно разом з українським народом. Мені буває боляче від питання: як так вийшло. Була Революція, така чиста, коли хлопці виходили на площу і вмирали там, і деякі загинули, не побачивши перемоги. І потім усю цю справу профукано, з’являються діячі, яким належить металургійна промисловість, шахти, які зводять якісь палаци і купують яхти.
Якщо український народ плаче, то я плачу з ним по ночах, щоб ніхто не бачив. Але, з іншого боку, український народ прокинувся, і це – найголовніше, і він це так не залишить. Це – моє слово, я знаю, що був один Майдан, був інший Майдан, не вистачить – буде третій, а якщо не вистачить третього, буде четвертий. Тут уже впертості української вистачить на всіх олігархів, вистачить на всіх правителів, це ви мені повірте, я знаю свого батька Богдана Васильовича, вже такий упертий був, свого діда Василя Андрійовича знаю, бабцю свою знаю… Ще той характер був, український характер.
Нам позичати не треба ні в кого ось цієї наполегливості та впертості, коли ця впертість навіть сперечається зі здоровим глуздом іноді або підтримує, цей здоровий глузд стоїть на гранітній основі впертості, тому я знаю, що Україна переможе. Слава Україні!

– Героям Слава.