Нещодавно в Чикаго відбулася зустріч української громади та представників парламенту Литви. Країни Балтії, зокрема, і Литва, – одні з найбільш послідовних і вірних союзників України у боротьбі проти Росії. Тому цю зустріч сміливо можна назвати однією з найважливіших подій тижня.

Для розуміння важливості цієї події варто окреслити ширший політичний контекст.
У вівторок, 2 травня, у російському Сочі відбулася зустріч канцлера Німеччини Ангели Меркель з керівником Росії Володимиром Путіним. Обговорювали на ній і Україну.

Зокрема, Меркель під час зустрічі рішуче наполягала на тому, що у Мінського формату нема альтернативи, і нерішуче натякала, що було б непогано, якби «Україна отримала доступ до свого кордону».
Говорячи про Мінські угоди, Меркель зазначила, що Німеччина «буде докладати всіх зусиль, щоб просунутися вперед, не зважаючи на всі труднощі».
«Тут не потрібно шукати інші формати, які не принесуть більшої користі… Ми, звичайно, хочемо забезпечення того, щоб Україна отримала доступ до свого державного кордону - це теж частина Мінських домовленостей - і потім забезпечити політичне рішення, яке спрямоване на проведення місцевих виборів. Ми цього ще не досягнули, але це ще не означає, що ми можемо забути про існуючі угоди і повинні перейти до укладення нової», - додала вона. За словами Меркель, зараз проблема полягає не у необхідності укладення нової угоди щодо України, а у виконанні вже існуючої.
«Моє переконливе прохання до російського президента полягає в тому, щоб зробити все можливе, щоб забезпечити її виконання. Нам потрібне перемир’я. Воно має суттєве значення для подальшого розвитку подій», - наголосила Меркель, пише «Європейська правда».


Халепа в тому, що Україна такого перемир’я, яке ми наразі маємо, довго не витримає. Майже щодня гинуть українські військові та мирні мешканці, окупанти заграбастують дедалі більшу територію, торгівля з окупантами стає дедалі жвавішою, а українські ееее… комерсанти, котрі заробляють на чужому горі – дедалі нахабнішими і безсоромнішими. Але справа навіть не в цьому. Окуповані землі перебувають на межі екологічної катастрофи, в порівнянні з якою Чорнобиль видасться дрібницею, і Росія не дуже і приховує, що така катастрофа не суперечить її намірам. Про це періодично доповідає українська розвідка – однак, схоже, в української влади є інші наміри, і, принаймні, допоки грім не гримнув, вона не дуже звертає увагу на такі доповіді.
Свого часу Донбас виробляв до 80% токсичних відходів України. Більше того – у 1979 році під Єнакієвим радянська влада вчинила ядерний вибух (атомно-вибуховий експеримент «Кліваж», за офіційними даними потужністю ядерного заряду 0,2–0,3 Кт тротилового еквіваленту, неофіційні дані – потужність чи не в 10 разів більша) «для безпечності видобування вугілля». Затоплення шахти «Юнком», де здійснено вибух, може призвести до радіоактивного забруднення підземних вод. А є ще «Стирол», а ще – Микитівський ртутний комбінат, обладнання якого окупанти вже розібрали на металолом, але шахта з отруйними відходами лишилася. А ще купа таких підприємств – і заміновані поля, міста і дороги…

	29 квітня в Українському Інституті модерного мистецтва (місто Чикаго) відбулася зустріч лідерів української громади з членами Парламенту Литовської Республіки: Gediminas Kirkilas, екс-прем’єр-міністром, Andrius Kubilius, екс-прем’єр-міністром та Zygimantas Pavilionis, колишнім послом Литви у США. Під час зустрічі литовські політики презентували Європейський план для України на 2017-2020 роки. Зокрема, було наголошено на підтримці імплементації внутрішньодержавних реформ в Україні, європейських та євроатлантичних прагнень нашої держави. Литовські парламентарі також закликали українську громаду до більш тісної співпраці з громадами Балтійських країн, Польщі тощо, з метою просування інтересів України серед американського істеблішменту. Зустріч відбувалася за сприяння Генерального консульства України в Чикаго. Фото з ФБ-сторінки Генерального консульства України в Чикаго

Тобто навіть у випадку перемоги мешканців звідти годилося би евакуювати, і ще з десятиліття проводити рятувальні роботи. Однак українська влада не дуже переймається екологією чи перемогою.

На цьому фоні влада і політики країн Балтії разюче відрізняються своєю бурхливою діяльністю. В цих країнах і влада, і громадяни дуже добре пам’ятають, як їм жилося у «світлому майбутньому СРСР». Вони не бояться видаватися «нетолерантними», і активно готуються дати відсіч у випадку російської агресії. Вони всіляко допомагають Україні, оскільки розуміють, що якщо Україна  здасться – далі буде їхня черга.

На початку квітня Міністерство оборони Литви оприлюднило щорічний звіт про загрози національній безпеці, де було зазначено, що Росія, яка посилила свої збройні сили в західній частині країни і в Калінінградській області, зараз може протягом 24-48 годин розгорнути бойові дії проти Балтійських держав.
На що президент Литви Даля Грібаускайте заявила, що нічого нового в загрозах немає, і що Литва готова захищатися у разі російської агресії.
«Рівень загроз залишається таким, яким він був минулого року і позаминулого року, у нас є сусід, готовність якого виконати ті чи інші агресивні дії завжди була на такому рівні, нічого не змінилося, нічого нового тут немає. А Литва готова захищатися і захистити себе, і після окупації Криму ми самі створили сили швидкого реагування, які можуть реагувати протягом години, якщо з’явиться загроза для нашої території», - сказала литовський президент.

І підготовка Литви до захисту від млявої стратегії української влади дуже відрізняється.
Минулої п’ятниці в Литві, в Маріямполі і Вілкавішкісі, розпочалися найбільші в цьому році національні військові маневри «Удар блискавки» (Zaibo kirtis 2017), під час яких відпрацьовують спільні дії сил МВС і армії.
У них задіяні понад 3000 військовослужбовців, 200 поліцейських і 200 представників інших відомств. Крім того, залучено ще 2000 резервістів з усієї Литви.
На навчаннях моделюють різні дії: на випадок гібридної війни, терористичні випади проти муніципальних органів, спроби влаштування заворушень, бунтів, захоплення муніципальних будівель.
В Україні, натомість, в силових органах успішно працюють люди, котрі брали участь у захопленні муніципальних будівель три роки тому, і перебували в цьому процесі на боці ворога.
Громада Лисичанська, котра розігнала збіговисько представників проросійського «Опоблоку» та мер Конотопа Артем Семеніхін, котрий вигнав з міста представників «Украінского вибора» Медведчука, що вже готувалися до створення «Сумської народної республіки», видаються швидше поодинокими острівцями здорового глузду, ніж державною тенденцією боротьби з гібридною навалою.

А тим часом Литва, Латвія і Естонія працюють над створенням спільного піхотного батальйону.
І всіляко намагаються допомогти захищатися своїм сусідам, і особливо – Україні.
Більше того, Литва навіть офіційно пообіцяла за можливості допомогти зброєю Україні.
«Нам дійсно потрібно переглянути наші арсенали. Перш за все, ми повинні забезпечити озброєнням себе, а постачання (в Україну - ред.) 2015-2016 років містили радянську амуніцію та боєприпаси. Тому ми маємо переглянути свої можливості, і ми готові це зробити. Ми продовжуватимемо підтримувати Україну», - заявив міністр оборони Литви Раймундас Каробліс, спілкуючись із журналістами у кулуарах Київського безпекового форуму, і відповідаючи на запитання, чи готова Литва надати зброю Україні.
Однак навіть зброєю та амуніцією ця допомога не обмежується.

Литовські політики та експерти ще у березні підготували два документи, в яких розглядається допомога для України як на двосторонньому, так і на міжнародному рівнях.
І тепер ініціативна група їздить по всьому світові, переконуючи міжнародну спільноту долучитися до спільних зусиль.
«Перший документ (“План Литви для України на 2017-2020 роки” — ред.) визначає наші ініціативи на двосторонньому рівні, тобто як Литва може допомогти Україні, починаючи від обміну студентів, навчання, військової допомоги і закінчуючи експертною допомогою, особливо у сфері інтеграції України з ЄС»,- розповів екс-прем’єр-міністр Литви, лідер партії «Союз Вітчизни – Литовські християнські демократи» Андрюс Кубілюс.
Другий документ є ініціативою трьох осіб — Кубілюса, іншого екс-прем’єра Литви Гедимінаса Кіркіласа та колишнього глави МЗС країни Пятраса Вайтєкунаса.
Називається документ «Новий європейський план для України», за словами Кубілюса, це є «план Маршала для України». Оскільки наразі ЄС не може (чи не хоче) запропонувати Україні членство, «потрібен інший інструмент, який підтримав би мотивацію на реформи і прив’язував би Україну до Заходу».
У невеличкому інтерв’ю для «Укрінформу» Кубілюс пояснив, що елементи цього плану і потребу його спільної популяризації за кордоном включено до кінцевого документу Міжпарламентської асамблеї України, Польщі та Литви, засідання якої відбулося нещодавно у Варшаві.
Для популяризації проекту ініціативна група здійснює візити до столиць західного світу.
“Дуже важливо створити міжнародну коаліцію. Якщо ми не можемо пробити членство в ЄС, тоді треба пробивати «план Маршала». Для того, щоб з’явилася критична маса підтримки потрібно десь півроку, і тоді вже можна буде  конкретно на папері прописувати деталі цієї ініціативи», - підкреслив екс-прем’єр Литви.
Він додав, що на Заході вже декларують своє зацікавлення документом, а на створення широкої коаліції потрібно ще декілька місяців.

Таким чином якщо не зусиллями українських політиків, то, принаймні, зусиллями небайдужих сусідів, Україна, схоже, рухатиметься до реформ – бо українське керівництво туди явно не поспішає.
Нагадаємо, що і до суду в Гаазі матеріали про військові злочини Росії в Україні подавали не українські політики, а депутат польського Сейму Малгожата Госевська.
Українська ж влада, хоч і розповідає про свої неймовірні дипломатичні успіхи, однак не докладає зусиль навіть для того, щоб назвати війну війною – ні всередині країни, ні за її межами, і вдається до слова «війна» тільки у випадку майже театральних промов – але не тоді, коли доводиться мати справу з документами.
В результаті західні політики, і та ж таки Ангела Меркель (як влучно підмітив журналіст та політичний експерт Ростислав Демчук), про війну України проти Росії говорять як про «громадянський збройний конфлікт на сході України за підтримки Росії».

Скільки не говорилося про гібридну війну з Росією, про російські війська і російські спецслужби на Донбасі, про російську окупацію – а у світі й далі кажуть про «громадянський збройний конфлікт».
Зрозуміло, чому політикам старої Європи вигідне таке маленьке і, здавалося би, непомітне сліпе переставляння наголосів з «Росії» на «громадянський збройний конфлікт». Тяжче зрозуміти, чому така підміна понять вигідна українським політикам – невже вже аж настільки власні інтереси переважили над національними, що ніяк не можуть від російського дурману оговтатися.
Зате зрозуміло інше: найближчим українським сусідам така підміна понять не вигідна. Вони добре розуміють, що якщо Росію ніхто не зупинить, то «громадянський збройний конфлікт» може розпочатися вже у них – і тут вже не важливо буде, чи є в них передумови до таких конфліктів, чи нема. Ще в квітні 2014 весь Донецьк був заквітчаний синьо-жовтими прапорами – а що з того вийшло?
Добре, що якщо вже зі своєю владою Україні не пощастило, то хоча б сусіди мають здоровий глузд та інстинкт самозбереження. От так гуртом і доведеться йти до перемоги.