З давніх-давен під час передвеликоднього посту українці розписують писанки. Проте, писанка в Україні є не лише символом Великодня, а ще й одним з найпоширеніших видів мистецтва. У багатьох країнах світу розписують писанки і займаються декоруванням яєць, але такого високого мистецького рівня, як в українців, нема ніде у світі.

Ми розповідаємо світові про Україну мовою писанки. Писанка таїть у собі не лише філософський зміст та неймовірно багате орнаментальне письмо, але й великі історичні пласти. Писанка - це наша гордість, це код нації, переданий нам пращурами. Писанку не треба рекламувати у світі - це відбувається автоматично. Писанка підтверджує, що ми не є народом завойовників, а народом автохтонів, який свято оберігає свою культуру. Тому стає зрозумілим, чому вороги так наполегливо боролися з писанкарством. У 1970-х роках існувала загроза, що цей вид народного мистецтва може взагалі зникнути. Комуністична пропаганда ставила собі за мету нівелювати, принизити роль і значення писанки.

Уляна Невиняк із власною писанкою	На писанковому ярмарку в Коломиї

Зараз писанкарство в Україні є самодостатнім і досить активно розвивається. В Україні є багато талановитих писанкарів, відбуваються з'їзди і фестивалі, діють майстер-класи і гуртки. Майже в кожному гуцульському селі розписують писанки. В котромусь - менше, а в котромусь - більше. Не відстає від цієї традиції гуцульське село Люча, Косівського району, Івано-Франківської області. У цьому мальовничому карпатському селі є чимало писанкарів, а серед них - молода писанкарка Уляна Невиняк. Розписувати писанки Уляна почала з раннього дитинства. Спочатку допомагала мамі, а потім це заняття сподобалося і поступово почало переростати в мистецтво. Згодом Уляна знайшла у писанкарстві свій авторський стиль. З кожним роком її писанки стають досконалішими. Розписує на курячих, гусячих та страусиних яйцях.

Уляна з матір’ю Ольгою Слюсарчук	Бабця Уляни – Анна Кіцелюк зі своїми писанками

Традиція розписувати писанки в цій родині - спадкова. А започаткувала цю родинну традицію бабця Уляни - Анна Кіцелюк. Вона змалку мала дар до мистецтва. Гарно вишивала, в'язала, виготовляла килими, ліжники і навіть дерев'яні вироби. Але саме писанкарство стало для Анни Кіцелюк найулюбленішим заняттям, яким займалася до останнього року перед смертю. Будучи старшою, Анна Кіцелюк писала менше, але придумувала нові візерунки, які передала своїм донькам та онукам. Великий вплив на творчість і пошук авторських візерунків справив покійний писанкар з Червонограда, Львівської області, Тарас Городецький. Якось у її руки потрапив альбом Віри Манько про писанки цього автора. Майстрині дуже сподобався цей стиль, і вона запозичила у нього деякі елементи писанкування. А ще її донька Ярослава, котра мешкає в Івано-Франківську, щороку привозила подарунки з різними візерунками, які писанкарка переносила на писанку. Цей стиль перейняла донька Ольга Слюсарчук, а згодом і внучка Уляна.

Не раз до цієї жінки, котра мешкала на найвіддаленішому присілку села - Верх - приходили односельці та мешканці сусідніх сіл, щоб купити писанки на Великдень. Часто до цієї хати навідувалися журналісти та фольклористи. Писанками Анни Кіцелюк можна було милуватися годинами. Майстриня вкладала у ці мініатюрні вироби всю свою душу, вміла підібрати чарівну палітру кольорів. На маленькому яйці могла помістити церкву з усіма деталями, пастуха з отарою овець, котрий грає на сопілці. Кожен малюнок на писанці був неповторним. А скільки таких малюнків створила майстриня протягом життя! Можна сказати - жила писанками. До того ж, одну таку писанку могла створити за три години, що є занадто мало для багатьох досвідчених писанкарів. Численна кількість писанок Анни Кіцелюк зберігається у колекціях в Україні і за кордоном, у багатьох музеях.

Анна Кіцелюк із правнуками Андрієм і Юрієм	Іменні писанки від бабці Анни

Усе своє вміння і любов до писанки Анна Кіцелюк передала своїм донькам і молодшим сестрам. Її творчість завжди була для них великим стимулом. Приходили до майстрині навчитися писанкувати сусіди та односельці. Не відмовляла нікому.

Крім Уляни, навчився писанкувати й її старший брат Дмитро Слюсарчук. Писанкування так припало йому до душі, що ніколи не припиняв улюблене заняття. До того ж, навчив писанкувати свою дружину. Спадковість писанкування не зупинилося на Уляні та її братові. Вона навчила цій справі і двох своїх синів - Андрія та Юрія.

Уляна не порушувала родинну традицію у писанкарстві. Успадкувавши стиль бабці і матері, вона виробила свій власний. Частково використовує орнаменти писанки зі сусіднього села Космач, але зі своїм авторським стилем і колористикою села Люча. Писанки Уляни є більш художніми, мають дрібний орнамент. Вона дуже любить чаклувати з фарбами, створюючи різноманітні відтінки.

Писанки Уляни Невиняк	Авторська писанка Уляни на страусиному яйці

Уляна має свої постійних замовників як в Україні, так і за кордоном. Здебільшого, це - колекціонери. Щоб не повторювати писанки, щороку потрібно придумувати щось нове. Тим більше, замовники не вказують, що на тій писанці намалювати, треба придумати щось таке, щоб вони були задоволені. І в Уляни це добре виходить, про що свідчать багаторічні замовлення від постійних клієнтів. Часто в Уляни замовляє писанки українська громада в Німеччині. Вони продають їх на аукціоні, а виручені кошти переказують на лікування онкохворих дітей в Україні.

Авторські писанки Уляни	«На 55 років доньці Ользі від мами» (18.05.2011 р.)

Впродовж останніх двох років, після смерті бабці, Уляна бере активну участь у різних писанкових ярмарках та фестивалях, де виставляє свої вироби, а також вироби своєї родини. Проводить майстер-класи з розпису писанки. Раніше ця робота лягала на бабцю Анну. Уляна пригадує, що її бабця дуже любила розповідати про писанкарство, про секрети своєї творчості. Біля неї завжди було багато людей. А ще покійна Анна Кіцелюк розписала і подарувала усім своїм дітям, онукам та правнукам іменну писанку на страусиному яйці. Родина зберігає ці писанки як найдорожчу сімейну реліквію.