Як російський демпінг може знищити галузь, що донедавна забезпечувала 8% українського ВВП.

Українська хімічна промисловість перебуває в серйозній кризі. Країну заполонив дешевий імпорт мінеральних добрив із РФ, проти якого вітчизняні хіміки нічого не можуть вдіяти. Річ у тому, що російські виробники активно демпінгують, маючи доступ до дешевої сировини, тоді як в українських такої можливості немає. Результатом цієї несподіваної експансії російських товарів може стати повна зупинка нашого хімпрому та знищення галузі.

Останніми роками в Україні склалася нова традиція: пишатися тим, що ми більше не купуємо російського газу. Однак, під час ближчого розгляду виявляється, що справи йдуть трохи інакше. Адже газ - головна сировина, яку використовують виробники мінеральних добрив. Отже, дешеві російські добрива - це все той-таки газ. Тільки надходить він до України не в чистому вигляді, а як складова продукції російського хімпрому. Природний газ становить близько 80% собівартості азотних добрив. А оскільки в росіян він свій і дешевий, то й добрива вони виробляють недорогі. Конкуруватиме з такою продукцією український виробник, тільки якщо держава допоможе йому і введе спеціальні загороджувальні мита.

Якщо в Росії підприємства хімпрому мають змогу купувати газ по $70 за 1 тис. мі, то в Україні ціна для хіміків у кілька разів вища. До того ж, причини такої різниці в ціні не до кінця зрозумілі.

Наприклад, ціна газу для державного Одеського припортового заводу в грудні 2016 року становила понад $300 за 1 тис. мі (7880 грн.), при тому що вартість газу, який Україна купувала за реверсом у Європі, становила близько $190 за той самий об'єм. Виходить, що Нафтогаз стягував за транспортування блакитного палива більш, ніж $100.

Тож не дивно, що державний завод за такої цінової політики не міг нормально працювати і загруз у боргах. Абсурд ситуації полягав у тому, що держава силами однієї своєї компанії (Нафтогаз) фактично вбивала іншу (ОПЗ). Тобто, попросту перекладала гроші з однієї кишені в іншу. І все нічого б, якби таке перекладання не завдавало шкоди промисловості, не знижувало ВВП й не грало на руку виробникам добрив із країни-агресора.

У російських хіміків таких проблем немає. Саме тому їм не було складно захопити український ринок мінеральних добрив і швидко витіснити з нього місцевих виробників. За даними Держстату, до війни, у 2012-му, виробництво мінеральних добрив в Україні сягало 7,5 млн. т. У 2014-му воно помітно впало й мало показник 4,7 млн., а у 2015-му - 4 млн. т. І якщо таке падіння на тлі 2012 року ще можна списати на війну та кризу, то як пояснити, що за перше півріччя 2016-го українські хіміки виробили тільки 1,2 млн. т добрив? Адже 2016-й був явно успішнішим порівняно з 2015-м за всіма показниками.

У цей час російський імпорт тільки набирав обертів. У 2015-2016-му Україна перетворилася з нетто-експортера мінеральних добрив на нетто-імпортера. 2015 року імпорт добрив перевищив їх експорт на $174 млн. 2016-го тенденція збереглась і пришвидшилася. Вийшло, що поки Україна злазила з газової голки й шукала альтернативні шляхи закупівлі палива реверсом у Європі, вона непомітно підсіла на іншу голку - хімічну.

За даними видання «Дзеркало тижня», від 2012-го до 2015-го російський імпорт азотних добрив збільшився на 70% у вазі й на 30% у вартості. При цьому його ціна знизилася на 23,4%. А різниця між обсягом імпортних закупівель за шість місяців 2015-го й, відповідно, 2016-го вже перевищила 1,5 разу при зниженні ціни тільки за один рік на 21,8%.

За даними сайта РБК, частка російського імпорту сьогодні становить близько 90% загального обсягу імпорту добрив в Україну. Це означає, що ми потрапили в тотальну залежність від продукції держави-агресора.

Таким чином, на вітчизняному ринку мінеральних добрив протягом останніх двох років спостерігається щось на зразок того, що раніше відбувалося на газовому. Через демпінг країна стала залежною від російської продукції. Причому, така залежність прогресувала вже у воєнний період, коли мали б відбуватися зворотні процеси. І це - найсумніше. Адже в той самий час Росія вела проти України торгову війну й закривала свої ринки для українських товарів.

У всьому світі в подібних ситуаціях прийнято рятувати національного виробника за допомогою антидемпінгових заходів. Сама Україна часто потрапляла в ситуації, коли такі заходи вводили проти наших виробників. Наприклад, жертвами антидемпінгових мит у різних країнах світу в різні роки ставали українські металурги та виробники труб. А США свого часу вводили загороджувальні мита на ті ж таки українські добрива, щоб захистити свого виробника й врятувати свої заводи від небезпечних конкурентів.

Що ж робить у відповідь на ці виклики Україна?

27 грудня 2016 року влада все-таки спробувала захистити українських виробників. Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (МКМТ) встановила факт демпінгового імпорту з РФ, визнала, що це шкодить вітчизняному виробникові, і вирішила ввести для росіян антидемпінгові мита.

«З огляду на те що РФ є основним постачальником добрив в Україні (80-90% загального обсягу), імпорт добрив за демпінговими цінами ставить українських аграріїв у небезпечну залежність від їх постачань у майбутньому. Непередбачене припинення ввезення російських добрив у односторонньому порядку може стати ще одним інструментом агресії РФ проти України в торговельній сфері», - було сказано в повідомленні Міністерства економіки. Там таки підкреслили, що Україні необхідно диверсифікувати постачання добрив, щоб позбутися залежності від росіян.

Рішення було правильним як із політичного, так і з економічного погляду. А надто з огляду на те, що сама Росія також давно заборонила більшість українських товарів й оголосила Києву торгову війну. У всьому світі на такі кроки прийнято реагувати відповідним чином.

Однак, потім сталася дивна історія. 13 лютого 2017 року, лише через півтора місяця після запровадження антидемпінгових заходів, та ж таки комісія МКМТ скасувала власне рішення, оскільки воно, нібито, «суперечить національним інтересам України».

Приводом для такого кроку став можливий зрив посівної кампанії. Український ринок знову був відкритий для російського демпінгу, і це призвело до того, що головні вітчизняні виробники мінеральних добрив - Рівнеазот, Дніпроазот, черкаський «Азот» та Одеський припортовий завод - зупинили виробництво. Перші три належать українським олігархам Дмитрові Фірташу та Ігореві Коломойському. Однак страждають від зупинки виробництва, передусім, не мільярдери, а прості робітники.

Ще зовсім недавно хімічна промисловість забезпечувала близько 8% ВВП України, але тепер вона опинилася під загрозою повної зупинки та знищення. І що дивує, шуму навколо цієї ситуації значно менше, ніж навколо нещодавньої блокади ОРДіЛО, хоча національні інтереси країни в цьому випадку страждають не менше.

Згасання хімічної промисловості не тільки веде до зменшення обсягів експорту та валютних надходжень, а й змушує Україну платити за постачання добрив росіянам. Що призводить до відпливу валюти з країни, а також збільшення масштабів безробіття.

У чому причина ситуації, що склалася? За інсайдерською інформацією, у всьому винне аграрне лобі. Очевидно, що вільний доступ до дешевих російських добрив вигідний, насамперед, великим українським аграрним корпораціям, які в останні роки істотно наростили обсяги виробництва й посилили свій вплив. Схоже, українські аграрії у спілці з російськими хімічними олігархами пролобіювали скасування невигідних для себе антидемпінгових мит.

Парадокс. Здавалося б, саме розвинений аграрний сектор має заохочувати виробництво добрив усередині країни й давати стимули хімічної промисловості. А в реальності все відбувається навпаки.

Безумовно, дешеві добрива справді вигідні українському АПК і можуть збільшити рентабельність сільськогосподарських підприємств. Ось тільки платою за таку вигоду може стати крах українського хімпрому. А це означає, що Україна втратить іще кілька великих потужностей і закріпиться в статусі аграрної країни.

Важко уявити собі більш бажаний подарунок нашим ворогам. Але, на жаль, Україна робить цей подарунок власними руками, без примусу. І наслідки таких помилок можуть бути катастрофічними.

Автор: Денис Казанський

Джерело: «Українский Тиждень»,
матеріал друкованого видання № 13 (489)