Усі вони різні, різного віку, з різним життєвим досвідом, фахом та зі своєю історією міграції до Польщі з різних куточків України. Можливо, вони б ніколи не зустрілися в людських потоках варшавських вулиць. Але цих дівчат об'єднало рукоділля, і тепер вони ледь не кожних вихідних збираються разом для того, щоб пов'язати та досхочу поговорити на найрізноманітніші теми.

«Ідейним натхненником» таких зустрічей стала Настя Левдик, яка приїхала до Варшави кілька років тому на навчання з невеличкого містечка Чернігівської області. Зараз дівчина працює програмістом.

«Якось хтось написав пост в одній з наших українських спільнот у Facebook у про те, що шукає дівчину, яка вміє в'язати. І під цим дописом з'явилась величезна кількість коментарів. Так і з'ясувалось, що в'язальниць з України у Варшаві чимало, - згадує історію створення спільноти Knitting in Warsaw дівчина. - Так з'явилась група, а потім ми почали домовлятись на спільні «пов'язухи» у вихідні в одному з кафе міста».

Галасливі, веселі та безтурботні дівчата з мотками пряжі, спицями та гачками за великим столом у кафе - явище геть не поширене у Польщі, але воно зовсім не дивує поляків. Таких «вечорниць» було вже близько десяти. На них не приходить багато майстринь, але для кожної з них така зустріч - це не лише можливість обмінятись інформацією, вміннями та навичками чи надихнутись. Це - щось значно більше. Свідерська Аня живе у Польщі майже два роки у невеличкому містечку неподалік Варшави. Вона не пропустила ще жодної зустрічі, незважаючи на те, що дорога в один бік триває півтори години. «Для мене це - можливість поспілкуватись з цікавими творчими людьми на будь-які теми. Для нас, дівчат, дуже важливо займатись улюбленим хобі, а коли це ще й відбувається в колі однодумців та приємного товариства, то дуже сприяє відновленню нашої жіночої енергії». Такі зустрічі дуже допомагають дівчатам у складному процесі адаптації.

«Процес еміграції видається простим та веселим, але це так тільки тоді, коли ти спостерігаєш за ним збоку. Насправді це майже завжди шлях у самотність», - розповідає Анастасія. Вона називає себе мегаінтравертом і додає, що з віком дедалі важче знайти хороших та вірних друзів, адже вдома з такими людьми дружба будувалась та перевірялася роками. Тут цього часу немає, немає цих рідних та близьких людей, але потреба залишається... «В умовах еміграції кожній людині, навіть найінтравертнішій, потрібна рідна душа, яка розділяє твої інтереси. І не важливо, що це - велосипед, вирощування огірків, гончарне коло чи в'язання. У нас це саме в'язання», - підсумовує вона.

Про безцінну силу людського спілкування розповідає й Юля Андронова із Запоріжжя. Дівчина за фахом - біолог, зараз працює вебдизайнером, а за покликанням - в'язальниця. «Після переїзду в іншу країну дуже важливо знайти людей, які поділяють твої інтереси, і з якими цікаво розмовляти абсолютно про все. Мені дуже подобаються наші зустрічі», - підсумовує Юля, а Настя додає, що навіть не сподівалась, що кожні зустрічі будуть такими легкими та веселими.

«Ідейний натхненник» зустрічей за інтересами Настя Левдик	Юля Ударова – колишній бухгалтер із Дніпра

«Ми розмовляємо про все на світі. Наприклад, у кого можна позичити спиці номер 2, а де є у Варшаві магазин з нитками, в якому можна все самому мацати і дивитись, адже я ще погано розмовляю польською. І ми ж - дівчата, тому теми часто доволі «бабські» - то ми чоловіків обговорюємо, то вже ділимось інформацією про те, де краще зробити манікюр, а потім в момент ми перемикаємось на тему еволюції та позапланетних цивілізацій... а далі про те, який серіал варто подивитись чи куди поїхати на вихідні...»

Так, у такому творчо-дівчачому товаристві неймовірно затишно, родинно і тепло. Година злітає, наче мить, і 4-5 годин спільних «пов'язух» пролітають непомітно. Частим гостем зібрань поціновувачів спиць, гачків та пряжі є й Юля Ударова, яка, здається, про рукоділля знає все. Вона приїхала до Варшави два роки тому з Дніпра. У рідному місті працювала бухгалтером, але Юля зізнається, що завжди мала пристрасть до рукоділля. «О-о-о-о, що я тільки не робила - шила, в'язала, малювала, робила біжутерію з каміння та скла, фотографувала... усього й не перелічити. Роботу та творчість поєднувала, хоча це не було просто, їздила на ярмарки по всій Україні. І таким чином це стало невід'ємною частиною мене і мого життя», - розповідає Юля. Зараз у Польщі вона ще не може працювати за фахом - тільки вчиться, але, натомість, має чимало часу для реалізації нових прекрасних задумів. Юля зізнається, що в еміграції рукоділля стало ще й ліками для душі. «Еміграція - це складний процес, який триває й досі. Тому, коли мені важко на душі, я беру в руки або голку, або спиці, або бусини і - творю! Це - мої персональні ліки від хандри», - підсумовує дівчина.

Юля створила у Facebook спільноту «Handmade WaWa - творимо і витворяємо», що об'єднує українців, які займаються рукоділлям у Варшаві. Тут можна знайти адреси спеціалізованих крамниць, цікаві поради, ідеї для натхнення і, найважливіше, - вироби наших талановитих дівчат. Юля розповідає, що у Польщі не так багато творчих виставок, як в Україні, і поляки не надто цінують автентичні вироби «хенд-мейд». Тому й, наприклад, попит на прикраси значно менший, аніж на текстильні авторські сумки. «Тут люблять комфорт та простоту. Ці речі варто враховувати і скеровувати свої творчі задуми у відповідне русло», - ділиться порадами мисткиня.

Найважливіше, що талановиті українки знаходять одна одну за кордоном, не втрачають любові до своїх улюблених занять, а їх працею захоплюються! Завдяки своїм хобі непростий адаптаційний процес у міграції не лякає їх аж так сильно, а, певною мірою, навпаки - ще більше надихає на творчість. До того ж, кожна з них знає, що має підтримку та розуміння в особі такої ж майстрині, як вона. І немає різниці, про що йдеться - позичити спиці номер 2 чи просто відчути підтримку дружнього плеча у в'язаному светрику зі стовідсоткової вовни.

Автор: Оксана Денисюк

Джерело: IA ZIK