«Ми ще й досі переконані, що пісня - величезна сила, що пісня - душа народу, що пісня - велика розкіш, терапія душі й тіла, що пісня - наша релігія»

Василь Триліс

 

Василь Триліс народився 29 січня 1937 р., на Черкащині. Його рідне селище Катеринопіль розташоване за десяток кілометрів від Звенигородки - це Шевченків край. Закінчив Київський політехнічний інститут (за фахом - радіоінженер) та Київський університет імені Т. Г. Шевченка (за фахом романо-германська філологія). Кандидат технічних наук. 30 років пропрацював у київський «Політехніці», 7 років - у науково-дослідному інституті українознавства.

 

У 1988 р. В. Триліс заснував самодіяльний чоловічий хор «Чумаки» і до сьогодні залишається його художнім керівником і диригентом. Недавно побачив світ друкований збірник найкращих пісень з їхнього репертуару («Чумаки - 25 років», видання товариства «Знання України»). Близько 20 років тому головний чумак узяв під своє художнє керівництво жіночий фольклорний гурт «Рідна пісня», а 2007 р. в інституті ім. М. Бойчука викладач українознавства В. Триліс організував студентський фольклорний гурт «Витинанка». Бог дав цьому чоловікові талант засвоїти музичні університети та організаторську премудрість на практиці - в десятках хорів, гуртів, ансамблів. Як наслідок, рівень його музичної та загальної культури - це високий рівень народного академіка.

 

Нещодавно у Київському Будинку вчителя в програмі клубу «Співуча родина» відбувся великий ювілейний концерт Василя Триліса. Чи знаєте ви, хто такий Триліс? Не всі? А він заслуговує на те, щоб українці знали про нього і поза межами України. Адже Україна - це не лише її 42 мільйони в межах кордонів, а й, принаймні, ще 30 мільйонів, які проживають поза її межами. ВасильТриліс - один із найвідоміших митців у галузі українського народного пісенного мистецтва, зокрема, автентичної української народної пісні, її дослідник, хранитель і невтомний пропагандист. Її вірний Лицар. Її фанатик. Подвижник. А ще - культуролог у загальному сенсі, учений, філософ, майстер слова - красномовець.

Як нам здається, понад 50 років трудового стажу на базі двох вищих освіт - то для хліба насущного. А ось служіння Пісні - постійна, непоборна потреба всього його свідомого життя. Це те, що від Бога дається. Це від натхненності нашого українського народного Орфея. Це від служіння одній-єдиній пристрасті - Пісні.

Ювілейний вечір Василя Триліса «Сестра моя – пісня» в програмі клубів «Співуча родина» та «Шанувальники романсу». На сцені – чоловічий народний хор «Чумаки». Київ, Міський будинок вчителя, 15 березня 2017 р.

 

Ювілейні концерти Василя Триліса - це виступи його чоловічого хору «Чумаки», жіночого фольклорного гурту «Рідна пісня» та окремих солістів і гуртів, що так або інакше входять у поле тяжіння цього характерника.

У репертуарі абсолютно домінує українська народна пісня. Зазвичай, пан Василь своєрідно й монопольно проводить свої концерти сам: представляючи кожну пісню, розповідає про її походження, явний та прихований зміст, особливості виконання. Цього разу йому майстерно допомагала радіожурналістка Галина Дацюк.

******

Після січневого 2017 р. ювілейного концерту Василя Триліса в Будинку звукозапису українського радіо в одному з Інтернет-видань з'явилася справжня ода ювіляру - поема в прозі Валерія Ясиновського під назвою «Homo ludens (лат. людина, що бавиться, артист не в сенсі професії, а стану душі) http://grinchenko-inform.kubg.edu.ua/vasyl-trylis-homo-ludens/#.WNgLTdSLTGh

«...Василь Триліс, - пише автор, - у цьому життьовому театрі під склепінням Всесвіту - беззаперечний Артист-прем'єр. Справдешній. Неповторний. Не за роллю, а за Долею. Тому (тьху-тьху-тьху... - абись не зурочити) він такий лепський, такий молодецький у своїх законних 80. Любов людська, коли вона щира та у щедрих мірках, - безпремінно зцілює!» Ось такий і для нас з вами рецепт молодості.

І ще одна цитата з оди Ясиновського: «Знаю його тридцять років із хвостичком, а він, слава Творцю, все не міняється. Немовби той Вічний Верхівень з пісні, з прапісні, що «На воронім коні грає, На сонечко поглядає». А що ще більше притягує, причаровує: вони (пісні) йдуть на нього, як на храмове свято. Чи на солодку навроч. Він - великий. У Пісні - найперше».

******

Вражає величезна дослідницька праця Василя Герасимовича з питань українського фольклору, української народної пісні. Написав безліч статей з питань української культури та національної ідеї. Все це поки що розпорошене по Інтернет-виданнях. А, зібравши той зажинок, можна видати томи цікавих досліджень, публіцистики, посібники, нотні збірки.

Учасник ювілейного концерту фольклорний гурт «Рідня пісня» у складі Валентини Орел, Катерини Левенко, Оксани Гордієць. Зліва – художній керівник гурту Василь Триліс. Справа – соліст хору «Чумаки» Володимир Самайда	Виступає молодіжний гурт «Витинанка», створений Василем Трилісом: Валентина Проценко, Сніжана Кшеміньска, Катерина Павленко, Ізабелла Стасюк	Відкривали ювілейний концерт ведучі радіожурналісти Вадим Колосок та Галина Дацюк, вручивши ювіляру перше вітання – вірш-посвяту «Моя молитва» Сергія Цушка

 

Хоч би отаке його переконання: «Україна не вмирає саме тому, що в ній збереглися величезні запаси природних багатств, ім'я яким - етнічна культура. У інших є газ, нафта, зброя, яких вистачить «ще надовго», а у нас є звичай, совість, мораль, любов до землі й краси, працьовитість, почуття сорому і відповідальності, генетичне здоров'я». Або: «Музичний фольклор був (та й досі залишається) могутньою природною основою української пісенної культури».

******

Про його закоханість у народну пісню, глибокі знання її історії йдеться ось тут (повірте: читається з таким захопленням, ніби любовний роман):

Василь Триліс. «Мої Чумаки» (частина 1): http://www.pisni.org.ua/articles/135.html

Висиль Триліс. «Мої Чумаки» (частина 2): http://www.pisni.org.ua/articles/136.html

Пісні «Чумаків» у записах можна прослухати на сайті http://www.pisni.org.ua/persons/670.html або https://www.youtube.com/watch?v=P5co37WHWTI

А це - їхні найкращі відеозаписи 90-х років:
https://www.youtube.com/watch?v=MjeGez5bu7k https://www.youtube.com/watch?v=GnBtfUh3SV8

*****

Другий ювілейний березневий 2017 р. концерт Василя Триліса під назвою «Сестра моя - пісня» в Київському міському будинку вчителя в програмі клубів «Співуча родина» та «Шанувальники романсу» був також тріумфальним. Член клубу і колишній співак хору «Чумаки», відомий поет Сергій Цушко, присвятив ювіляру вірш «Моя молитва», яку, відкриваючи вечір, прочитав Вадим Колосок:

В собі відкрити світ. І збудувати храм.

І заспівати так, щоб сколихнулось небо.

І дати шанс невправним голосам

почути предків - і дослухатись до себе.

 

Єднати спраглих віковічної краси

для творення гуртом краси нової,

щоб і в найнепісенніші часи

нести своє, лишатися собою...

А ось один з виступів його «Рідної пісні» на сцені Будинку вчителя в цей вечір, 15 березня 2017 р., https://www.youtube.com/watch?v=LeRpZjNr-74

Висловити загальне враження від цих ювілейних концертів краще, ніж їхня ведуча, радіожурналістка Галина Дацюк, було б нелегко. Тому, з її дозволу, цитуємо з Фейсбуку повністю: «В Україні триває ювілейний рік музиканта, художнього керівника Василя Триліса! Його творчість - стійке щеплення від несмаку, вакцина проти суцільного депресняка! Декому знову пощастило побувати на концерті Майстра в Будинку вчителя 15 березня! А що охочих було в сотні разів більше, то готувалося і проводилося дійство в режимі секретності (щоб, бува, не рознесли маленьку, як для такого видовища, залу).

Василь Триліс понад 28 років незмінно керує і диригує створеним ним же хором «Чумаки»

 

 «Сестра моя - пісня», - назвав Василь Герасимович концерт. Хіба скажеш краще? Сестра-пісня як найрідніша людина, доля, кохана, як «надієчка святая», як воля! І як же він по-братському вірно її любить! Як він радіє за неї! Як хоче показати людям її багатство, вроду, розкіш! Прекрасна ваша сестра-пісня! Дякуємо, пане Василю! Життя без ваших «Чумаків», «Рідної пісні», «Витинанки» просто безголосе й бліде! І ми кажемо це щиро. Бажаємо вам бадьорості духу, розкоші спілкування, нових пісень і творчих відкриттів! І ще - повнісіньких залів для ваших шанувальників і шанувальниць.

А що життя після 80-ти - прекрасніше, ніж до (на вашу ж таки думку), то смакуйте його з насолодою ще багато-пребагато років!»

Що можна ще додати? Тільки те, що під цим можуть підписатись усі, хто знає, чув-відчув пана Василя»... А можливо, і ті, хто долучиться до його творчості в майбутньому...

Ведучі концерту Галина Дацюк та ювіляр Василь Триліс	Василь Герасимович любить розповісти слухачам про пісню значно більше, ніж оголосити її назву. Захоплюється і розповідає про її походження, явний і прихований зміст	Пісенні вітання ювіляру: Володимир Самайда та Грицько Лук’яненко

 

******

Уже згаданий В. Ясиновський завершує свою оду висновком: «Його «Чумаки», його «Рідна пісня», його «Витинанка»... Співочі колективи, відомі, славетні, улюблені багатьма, роблять честь Києву і країні. Його обробки чумацьких пісень, романсів, його народознавчі дослідження, ... його авторські пісні, його... До тієї перлинної низанки можна досилювати й досилювати - схоже, навіть елементи його побуту...»

Унікальна людина цей Василь Триліс, цей 80-річний дуб з розлогим широким, міцним гіллям. Гідний, шанований митець і великий Українець. Многая літа вам!

******

Василь Герасимович Триліс щойно написав спеціально для тижневика «Час і Події» експрес-відповідь «Чому наша пісня найкраща у світі, і чи можуть її співати всі, хто не вміє співати». Гадаємо, отримаєте насолоду від його думки й стилю.

Найбільше диво наших «Чумаків»

«Київський чоловічий хор «Чумаки» виник стихійно в 1987-88 роках на хвилі національного піднесення між Перебудовою та розпадом СРСР. Від подібних хорів він дещо відрізняється.

1. Цей хор абсолютно самодіяльний, або, краще сказати, аматорський, тобто: а) ніхто з учасників, включно з керівником, не має жодної офіційної музичної освіти; б) матеріально хор ніхто не підтримує - ні держава, ні меценати, ні будь-яка організація, а рідкісні концертні гонорари хористи ніколи не кладуть у власні гаманці. Хлопці ходять на репетиції, бо люблять народну пісню, а не мають же з того жодного зиску, лише докори не завжди позитивно налаштованих дружин. На це треба мати характер. Впертий і терплячий український характер.

Вітання молодих – наставнику: Лілія Булгакова, студентка музичної академії та Павло Лисий, фортепіано	Наталка Полтавець – викладач, художник, співачка	Маестро вміє не тільки навчати, але й слухати...

 

2. Цей хор складається з людей, які не вміють співати. Це не принцип, а необхідність. Бо а) якщо в хорі не можна заробити гроші, то чого туди ходити; б) ті рідкісні диваки, які вміють співати й захотіли б співати в хорі «Чумаки», для такого співу непридатні, бо навчені співати в офіційних музичних закладах, і повернути їм природний спів, необхідний для наших народних пісень, - ще важче, ніж забрати косметику в жінки, котра нею вже 30 років щодня користується.

3. Цей хор співає тільки українські народні пісні зі збереженням їхніх автентичних текстів та мелодій. Цього принципу не витримує жодний колектив в Україні, бо кожен намагається догодити своїй непостійній аудиторії. «Чумаки» не мають такого клопоту, бо не залежать від касового збору.

Нинішній склад хору «Чумаки» - лише 30 осіб включно з керівником, солістами та жіночою групою «Рідна пісня».

Формальних перемог у «Чумаків» не багато, бо колектив не відчуває в них особливої потреби. Гран-прі на міжнародному фольклорному фестивалі (1991, Ярославль, Росія); 1 місце серед чоловічих хорів на Всеукраїнському хоровому конкурсі ім. М. Леонтовича (1993, Київ); Диплом 1 ступеня на Конкурсі народного співу ім. П. Демуцького (Київ, 2001). Ніколи хор не бував за кордоном.

Мабуть, найбільшим дивом у «Чумаків» є те, що складається цей хор з людей, які не вміють співати. Але, щоправда, хочуть. Хотіти треба дуже, бо якщо не вмієш та ще й не дуже хочеш, то нічого й не вийде. Здавалось би, це якийсь абсурд, не може бути такого хору. Справді, таких хорів більше й немає. А у нас є. І ми не приховуємо свої секрети.

Секрет 1. Хоч які бездарні та недосвідчені співаки зберуться, з них можна створити непоганий хор... якщо їх достатньо багато. Чим більше учасників, тим краще звучить такий хор. Кількість учасників може зменшуватись, але тоді зростають вимоги до їхньої майстерності.

Секрет 2. Не треба (і навіть не можна) ставити голос. Кожна людина має від природи так само неповторний голос, як і обличчя, і «покращувати» його вокальною дресурою так само аморально, як різними технічними засобами «омолоджувати» обличчя. Отже, йдеться не про постановку голосу, а про його реалізацію. Кожен має достатній слух і голос, але ними треба користуватися, інакше настає атрофія цих функцій і відповідних органів. Що й спостерігаємо сьогодні в багатьох українців.

Секрет 3. Природна потреба людини - спілкування, обмін емоціями, гуртова діяльність - у технологічному світі дуже загальмована, і звільнити її, зрозуміти й реалізувати вкрай складно. Найчастіше вирішують цю проблему неприродними шляхами, якщо, взагалі, усвідомлюють. Ми ж просто збираємось докупи, щоб поспівати - разом творити музичну красу.

Секрет 4. На світі немає кращої музики й поезії, ніж українські народні пісні. Є дуже гарні пісні, поезія, інструментальні твори, монументальні твори, але кращих - немає. Про це часто розповідають, але зрозуміти це можна тільки співаючи. Своїм голосом, без інструментів, без аплодисментів, без матеріальної «підтримки». Сотні, тисячі наших неймовірно глибоких пісень - це не просто високе мистецтво й невмируща краса. Це ще й дуже давня й дуже важлива колективна терапія душі й тіла, духовне, емоційне й фізичне оздоровлення, якого так потребують сьогодні українські люди.

27 березня 2017 р., Київ»

******

P. S. Зустріч з Василем Трилісом, його роздуми про значення пісні в нашому житті, мистецтво його «Чумаків» і «Рідної пісні» ще раз підтвердили Тарасові слова:

«Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як Господа слово...» і навели на думку про недостатню увагу до Пісні, до її значення в житті людини і вирішили привернути увагу та запровадити свято «День народної пісні». Ініціативу клубів підтримало керівництво Будинку вчителя.

 

Фото Сергія Цушка та Аліма Куцана