З року в рік напередодні 8 березня спостерігаємо спалах суспільних дискусій щодо сутності цього свята, його історії, сенсу і, власне, статусу – чи має бути цей день офіційним святом?

Станом на сьогодні у переліку державних свят України 8 березня 2017 вважається Міжнародним жіночим днем і є святковим вихідним днем.
Періодично виникають ініціативи щодо скасування цього свята. Так, у Верховній Раді України зареєстрували проект закону № 4722-1 від 31 травня 2016 року, яким пропонується скасувати 8 березня, Міжнародний жіночий день, як святковий день. З аналогічною пропозицією виступив цього року і голова Інституту національної пам’яті В. В’ятрович.
Саме в соціальних мережах щодо 8 березня традиційно і щорічно спалахують суперечки. Хтось категорично виступає проти цього свята і заявляє, що принципово його не відзначає. Як правило, це жінки.
Чоловіки в цій ситуації скромно промовчують, знаючи, що цього дня вони обов’язково будуть вітати тих, хто це свято визнає і чекає. А такі в їхньому оточенні обов’язково знайдуться. Причому, майже напевне – в більшості.
Одні чоловіки роблять усе, що чекають від них цього дня жінки, з фатальною покірністю долі, інші – з видимим задоволенням.
Інші жінки гаряче захищають це свято і не менш принципово заявляють, що будуть його святкувати і чекають цього дня від чоловіків підвищеної уваги.
Цікаво спостерігати, як з кожним роком поступово змінюється баланс думок «за» і «проти» визнання 8 березня особливим днем.
Я написав – особливим. Але яким саме?
На це питання спробували відповісти соціологи Kantar TNS Online Track, опублікувавши підсумки свіжого опитування.
Негативні почуття щодо Міжнародного жіночого дня відчуває абсолютна меншість.
Один відсоток опитаних це свято дратує або й злить.
3% підозрюють, що все це затівається заради комерції (навіть є саркастичний жарт, що це свято придумали продавці квітів).
По 4% опитаних опинилися в двох подібних групах: одні не вбачають у ньому сенсу, інші скептично вважають це лише додатковим приводом посвяткувати – а, прямо кажучи, зайвий раз організувати гучне застілля.
Таким чином, на 1% різких противників свята припадає 11% скептиків, які, нібито, й не заперечують його, але й не сприймають для себе як справжнє свято.
А далі починають складатися у групи ті, котрі ставляться до дня 8 березня прихильно.
У 12% опитаних це свято викликає позитивні емоції, без конкретизації – чому саме.
Згідно з результатами опитування, зростає кількість чоловіків, які вбачають у дні 8 березня, передусім, нагоду відзначити гендерну рівноправність: 19% відповіли, що для них цей день повинен нагадати про права.
Сухувато, звичайно, але співпадає з офіційною мотивацією Європейської комісії.
Цей надурядовий вищий орган виконавчої влади Європейського Союзу (фактично – уряд Євросоюзу) на своєму сайті вивісив з нагоди Міжнародного жіночого дня привітання жінкам Європи й світу та якраз акцентував на принципі гендерної рівності: «Шістдесят років тому принцип рівності між жінками і чоловіками було включено в Римський договір як одну з основних цінностей Європейського Союзу…»
Але українські чоловіки, на відміну від строгих єврочиновників, зовсім не налаштовані обмежуватися 8 березня ідеями рівності.
47% опитаних вважають, що цей день є хорошим приводом зробити приємне близьким жінкам.
Правда, моніторинг соцмереж підтверджує: на привітання чоловіків, проголошене на своїй сторінці «усім» дівчатам та жінкам, позитивно і з вдячністю відгукуються не тільки близькі, але і багато «далеких».
Відчувається, окрім усього, психологічний голод жіноцтва на увагу, компліменти, квіти – навіть віртуальні, у вигляді картинок.
І цей голод є невситимий навіть у тих, хто подібну увагу відчуває протягом усього року від близьких хлопців та чоловіків у родині і у соціумі, зокрема, й на навчанні та роботі.
Отож, як би хто не хотів заперечити і не аргументував це, день 8 березня в серцях українок поки що залишається найбільшим жіночим святом.
Його можна скасувати (як дехто пропонує) офіційним документом – указом чи законом, але неофіційно він все одно ще довго буде мати ореол святковості для поки що більшості українок.
Для влади, бізнесу, суспільства значно важливіше подолати фактичну нерівність жінок та чоловіків, зокрема, і в оплаті праці, представництві в органах влади, місцевого самоврядування, в кар’єрі.
А тут перекоси видно неозброєним оком.
Так, в. о. голови Державної служби зайнятості В. Ярошенко поінформував: «Протягом 2016 року серед 1270,4 тисячі осіб, які мали статус зареєстрованого безробітного, незначною мірою переважали жінки, частка яких становила 52,8% або 671,4 тисячі осіб…
За скеруванням державної служби зайнятості протягом 2016 року отримали роботу 337,0 тис. жінок, а також 409,0 тис. чоловіків (всього 746 тис. осіб)».
Як бачимо, жінкам важче влаштуватися і їх приймають на роботу більш неохоче. Передусім, тих, у кого є мала дитина, загалом, діти, або ж вік жінки здається працедавцю чи то занадто молодим, чи то надмірним.
Але якщо жінка і влаштується на роботу, то, у середньому, її зарплата є меншою, ніж у чоловіків, на 1 тисячу гривень.
Головне управління статистики у місті Київ констатує: «Середньомісячна заробітна плата штатного працівника в Києві у 2016 році склала 8 тис. 648 грн. При цьому, 7 тис. 810 грн. на місяць, у середньому, заробляють жінки і 9 тис. 625 грн. на місяць заробляють у Києві чоловіки».
Не так легко знайти і жіноче щастя, бо демографічні диспропорції зберігаються. Так, наприклад, головне столичне управління статистики повідомляє: «Постійно у столиці проживають близько 1 млн. 541 тис. жінок, а чоловіків – близько 1 млн. 324 тис.
Загалом, на тисячу чоловіків у Києві припадає 1170 жінок. Так, на тисячу чоловіків віком від 20 до 29 років припадає тисяча жінок того ж року, віком від 30 до 49 років – 1090 жінок, віком від 60 до 69 років – 1520 жінок. А на тисячу чоловіків віком від 80 років припадає 2180 жінок.
Середній вік жінок, які постійно проживають у столиці, станом на 1 січня 2016 року становив 41,4 року, тоді як у чоловіків це 37,3 року.
Згідно з даними статистики, у 2015 році середня очікувана тривалість життя при народженні для жінок у Києві становила 77,8 року, а для чоловіків – 69,8 року».
Як бачимо, чим старшою за віком є жінка, тим складніше їй зустріти чи зберегти собі пару – чоловіків і чисельно менше, і вмирають вони, на жаль, частіше.
Правда, є обнадійливі тенденції. Столичні статистики повідомляють: «У 2016 році в Києві народилися 17 тис. 700 дівчаток і 18 тис. 869 хлопчиків».
Ось на таку тенденцію вся надія. 1000 «зайвих» хлопчиків щороку – це тисяча майбутніх наречених, які просто фізично матимуть пару, а з нею – і шанс на особисте щастя.
Ті ж дівчата і жінки, що таке щастя мають нині, 8 березня очікують на подарунки.
Зазначу жіночу скромність – наші дівчата і жінки мають доволі скромні потреби і не перенапружують своїх чоловіків.
Як дослідив Київський міжнародний інститут соціології (КМІС), 12% жінок 8-го березня очікують хоча би увагу, турботу і вважають уже це подарунком. Такого типу жінки згодні з відомим прислів’ям: «Бажаними є не гроші, а увага».
27% жінок очікують цього дня квіти і мають підстави сподіватися на це: 8 березня квітами засипана вся країна. 34% чоловіків планують їх дарувати, отож, 7% жінок отримають квіти не очікувано.
5% очікують парфуми і гарантовано їх отримають, 6% дівчат та жінок мріють про романтичну подорож, 7% про ювелірні прикраси – і також мають усі шанси отримати омріяне.
А ось гроші отримають не всі. 5% жінок очікують їх у подарунок, і лише 4% чоловіків мають намір це зробити. Може, перекриють якимось подарунком?
Але є й більш сумна статистика. 8% самотніх жінок у своєму оточенні не мають такого чоловіка, від котрого б вони могли отримати подарунок. І 5% чоловіків також ходять одинаками, не маючи жінки, якій могли б подарувати щось на 8 березня – хоча б увагу, турботу чи квіти. Хто їх зведе?
Отже, констатуємо: в Міжнародному жіночому дні можна віднайти різні сенси та історичні корені – ідеологічні, правові, психологічні. Для українців сьогодні психологічний сенс цього свята абсолютно превалює. Тому більшість його вважає святом для душі.
Тож, усіх, хто визнає 8 березня святом, – вітаю і бажаю отримати очікувані подарунки!
А тим, хто не визнає, бажаю, принаймні, гендерної рівності. Бо у привітанні Єврокомісії сказано: «Ми не повинні і ми не будемо припиняти боротьбу за гендерну рівність, щоб тримати жінок і дівчаток у безпеці, і дати їм можливість повною мірою реалізувати свій потенціал».