Акведук (лат. aquaeductus – водогін) – іригаційна споруда, що виконує кілька функцій. Насамперед, це водопровід, по якому вода підводиться до населених пунктів. Потім – це складно облаштована зрошувальна система, що дозволяє подавати воду до сухих полів зі сільськогосподарськими культурами.

Перші акведуки з’явилися кілька тисячоліть тому на Близькому Сході. Достеменно відомо, що вже в VII сторіччі до нашої ери вапняні іригаційні системи були на ассірійських землях, через долини яких вони несли незліченну кількість води в столицю країни – Ніневію. Загальна протяжність акведука становила понад вісімдесят кілометрів.
Іригація Стародавнього Риму призначалася для забезпечення водою міст і місць промислових розробок. Місцеві акведуки будувалися на території римської держави сторіччями: в одну тільки столицю вело одинадцять водопровідних систем довжиною понад триста п’ятдесят кілометрів.
У давнину акведуки були відомі всім, без винятку, цивілізаціям – ними однаково добре користувалися як індіанці майя, так і стародавні греки. У Середньовіччі римський досвід будівництва наземних водогонів було втрачено, і до кінця XIX сторіччя іригаційні системи поступово зійшли на ніц.

1. Тамбомачай (Tambomachay), Перу

Тамбомачай (в перекладі українською – «курорт» або «місце відпочинку») – один з найбільш давніх акведуків, що виконував свого часу, швидше, культурну та релігійну, ніж практичну функцію. Перуанський водопровід був побудований для зрошення царських садів, в яких любили відпочивати правителі цивілізації інків. Тривалий час Тамбомачай сам по собі був священною реліквією Перу – цю споруду було присвячено культу води. За своєю структурою акведук – це складна система каналів і водних каскадів, що витончено стікають по сірих скелях.

2. Парк акведуків у Римі (Aqueduct Park), Італія

Римський Парк акведуків – грандіозний пам’ятник стародавньої культури, що складається зі семи (з одинадцяти) іригаційних систем, які дійшли до наших днів. Вони, як і багато сторіч тому, проходять по мальовничій долині, що розкинулася між Новою Аппієвою дорогою і дорогою Тусколана, і срямовані у бік Риму. Завдяки їм столиця стародавньої імперії залишилася як одна з найчистіших і освічених столиць світу. Римські акведуки забезпечували місто водою в такій кількості, що вільні громадяни вже в ті далекі часи могли дозволити собі приймати ванни, зливати воду у вбиральнях і насолоджуватися красою численних фонтанів.

3. Акведуки в Кесарії (Caesarea Aqueduct), Ізраїль

Акведуки в Кесарії почали будуватися ще при відомому Іроді Великому. В період його правління в тільки що побудованому середземноморському місті з гори Кармель був проведений перший акведук загальною протяжністю десять кілометрів. Другий «водопровід» був зроблений у часи імператора Адріана, який вважав, що Кесарії катастрофічно не вистачає питної води. Обидва акведуки йшли паралельно один одному і мали однакову довжину. Для підведення води до них у скелі було вирубано спеціальний канал. Русла акведуків – цементні стінки, оштукатурені як із зовнішнього, так і з внутрішнього боку каналу.

4. Підземні акведуки Наска (Nazca Aqueducts або Cantalloc Aqueduct), Перу

Підземні акведуки Наска були побудовані південноперуанськими індіанцями для забезпечення сільськогосподарських земель достатньою кількістю поливної вологи. Вони мали складну систему внутрішніх конструкційних мереж і були такими великими, що в них вільно могла увійти людина середнього зросту. Стіни підземних каналів були укріплені масивними кам’яними блоками, а стелі викладені балками з мескітового дерева. Такий спосіб облаштування підземних акведуків дозволяв запобігти випаровуванню вологи в умовах спекотливого перуанського клімату. При цьому, по всьому шляху «водопроводу» були спеціальні отвори, через які можна було спуститися в акведук для його очищення. Через них же з індіанської іригаційної системи виводилися на земну поверхню надлишки вологи.

5. Акведуки та канали в Хампі (Hampi Aqueducts), Індія

В історії Індії Хампі відома як столиця стародавньої, могутньої імперії Віджаянагар. Від побудованого в XIV сторіччі міста до наших днів дійшло багато величних архітектурних та комунікаційних споруд, зокрема, і різноманітні акведуки. У ті далекі часи індійські водопроводи використовувалися для поливу бананових плантацій. До речі, і те, й інше цілком непогано діє в Хампі і сьогодні. Крім зрошення, акведуки та канали в Хампі, що беруть воду з навколишніх гір, використовувалися й для наповнення спеціальних кам’яних ванн-басейнів, призначених для обмивання.

6. Акведук у Меріді (Acueducto de los Milagros), Іспанія

Іспанський акведук у Меріді відомий під назвою Лос-Мілагрос, що в перекладі українською означає «Акведук чудес». Вибудуваний із трьох дуже міцних матеріалів – граніту, бетону та цегли – він мав довжину двісті двадцять сім метрів і височів над землею на двадцять п’ять метрів.
Сьогодні Лос-Мілагрос перебуває у напівзруйнованому стані, що, втім, не заважає належно оцінити його архітектурну привабливість. Гранітні стовпи акведука містили вставки з червоної цегли. Останнім були викладені і півкола арок іригаційної будови. Існує версія, що така архітектурна концепція лягла в основу арабської Кордовської мечеті.

7. Акведук де лас Ферререс (Les Ferreres Aqueduct), Іспанія

Акведук де лас Ферререс або «Міст Диявола» був зведений з кам’яних блоків у I сторіччі до нашої ери для забезпечення водою давньоримського міста Таракко. Вода в нього постачалася з двох річок – Гайя і Франколі. Збираючись у районі Роурей, вона розподілялася по більш дрібних каналах і акведуках, підведених до де лас Ферререс.
Іспанський «Міст Диявола» – це архітектурна споруда загальною довжиною двісті сімнадцять і висотою двадцять шість метрів. У конструкції з двох арок (одинадцять внизу і двадцять п’ять вгорі) був водопровід на верхньому ярусі. Акведук де лас Ферререс – один з тих європейських акведуків, що найкраще збереглися.

8. Акведук Валента (Valens Aqueduct), Туреччина

Турецький акведук Валента був побудований у IV сторіччі нашої ери з екзотичного каменю халкідон, що раніше складав основу відомого давньогрецького міста. Розташований між двома пагорбами, акведук Валента забезпечував водою Константинополь, нині відомий як Стамбул. Загальна протяжність Валенти становила тисячу метрів, висота акведука в його найвищій точці дорівнювала двадцяти шести метрам. Акведук Валента був діючою водопровідною системою Стамбула аж до XIX сторіччя. Сьогодні акведук Валента – важлива культурна пам’ятка Стамбула. Він розташовується в старій частині міста, над бульваром Ататюрка.

9. Акведук у Сеговії (Aqueduct of Segovia), Іспанія

Акведук у Сеговії відомий як найдовший з тих західноєвропейських акведуків, що збереглися до наших днів. Його загальна протяжність складає вісімсот вісімнадцять, а висота в найвищій точці – двадцять дев’ять метрів. Під час будівництва акведука було використано більше, ніж двадцять тисяч гранітних плит. При цьому, сама конструкція є лише наземною складовою більш складної та довгої (багатокілометрової) водопровідної системи. Дата спорудження акведука точно не відома, але історики вважають, що він був зведений у період правління імператора Веспасіана або Нерва в I сторіччі до нашої ери. У 1985-му році акведук у Сеговії був включений у список спадщини ЮНЕСКО.

10. Пон-дю-Гар (Pont du Gard), Франція

Акведук Пон-дю-Гар або «Міст через Гар» відомий як найвищий з усіх збережених донині давньоримських акведуків. У своїй найвищій точці він досягає висоти сорок сім метрів, що вдвічі вище, ніж середня класична висота давніх європейських акведуків. Пон-дю-Гар був побудований у I сторіччі нашої ери для постачання води в місто. Архітектурна конструкція акведука складається з трьох ярусів: внизу споруди розташовується шість великих, всередині – одинадцять середніх і нагорі – тридцять п’ять маленьких арок.