Тактична бойова підготовка. Бойове навчання № 5

Цей навик кожна команда повинна практикувати до тих пір, поки він не стане звичкою. Єдина проблема, яка існує при відпрацьовуванні цього навику – те, що кожен думає: «Добре, а ось і засідка». Але це все – чудово і добре для тих випадків, коли ви насправді підозрюєте, що противник може спробувати зробити такий маневр. Але така обізнаність трапляється рідше, ніж хотілося б думати. Водночас, ці вправи слід практикувати, допоки кожен член команди не знатиме, як будуть реагувати інші члени групи.
Вірте чи ні, при різних типах засідки, які можуть трапитися патрулю, військові впевнені, що всі ці варіації засідок можуть бути розділені лише на дві класифікації: ближню і дальню. Важко сперечатися з такою логікою. Тож уважніше подивімося на те, як ми повинні реагувати як на ближню засідку, так і на дальню.

Ближня засідка

Ближню засідку описують як раптову атаку із закритої позиції в рухому ціль або ціль, яка на мить зупинилася та яка розташована на відстані кидка (приблизно 35 м). Оскільки такі атаки не вимагають, щоб територія була захоплена чи утримувалася, наступ на зону ураження не є обов’язковим. Майте на увазі, що снайперський вогонь, здійснений на відстані кидка, також вважають ближньою засідкою.
Через безпосередню близькість найближчої команди у засідці до своїх накреслених цілей перебувати у зоні ураження є дуже небезпечно! Найкраще правило – просто ніколи не потрапляти у ближні засідки. Якщо ви потрапили в таку ситуацію, єдиний шанс для виживання – це миттєва реакція вашого патруля. Щоб досягти цього, вам доведеться відпрацьовувати цей навик, допоки реакція команди не стане автоматичною.
Фізична динаміка
Пам’ятайте, що команда у засідці (у даному випадку – супротивник) перебуває в статичному положенні. Бійці ретельно спланували свої сектори вогню, щоб не потрапити один в одного. Зараз це може здатися очевидним. Навпаки, я проілюструю пізніше, чому це може працювати на вашу користь, тому на даний момент пам’ятайте, що супротивник не хоче потрапити у членів свого патруля.
З іншого боку, ваш патруль перебуває в динаміці при переміщенні в зону ураження. Рухомі цілі важко вбити, оскільки вони швидко переміщаються з одного сектора вогню в інший. Якщо це звучить трохи банально, вас може здивувати, що добре підготована ближня засідка має тільки, в середньому, 15 секунд, щоб скоординувати свій первісний залп вогню. Дуже важко потрапити у кілька рухомих цілей у таких обмежених часових рамках.
У випадку, якщо за кожним солдатом із загону засідки закріплений вогневий сектор, що він робить, якщо ціль йде з вогневого сектора? У такому випадку він вибирає одну з наступних дій:
Продовжує стріляти у цілі, які є всередині вогневого сектора, ігноруючи інші цілі.
Зупиняє стрільбу, оскільки у вогневому секторі вже нікого немає.
Ігнорує свої зобов’я­зання стріляти тільки у своєму вогневому секторі та продовжує стріляти у ціль, навіть якщо вона вже пішла за межі сектора.
Будь-який з цих варіантів – небажаний, а третій варіант, який найбільш часто використовують, є, по-суті, найгіршим для патруля засідки!
Відповідно, якщо солдати із загону засідки продовжують стріляти у вас вже після того, коли ви перетнули їхній вогневий рубіж, це означає, що вони здійснюють смертельний вогонь, спрямований також і на членів власного патруля. Ви повинні розуміти, що ці дії – сумнівні, як з точки зору моралі, так і тактики. Якщо ж вони не стріляють у вас у той час, коли ви вийшли за межі «мертвої зони», у вас з’являється шанс стріляти у них. Це – ситуація «програш-програш» для патруля засідки.
З іншого боку, якщо ви спробуєте втекти від патруля засідки, ви підставите їм свою спину. Тільки-но ви підете з «мертвої зони», ви потрапите у зону вогневого ураження, яка є ще більш небезпечною. До того ж, добре навчений солдат скористається природними або штучно створеними перешкодами, щоб сповільнити вашу втечу. Ці перешкоди зроблять вас незахищеними від вогню противника, або ж вони можуть вибухнути з такою силою, що зупинять вашу втечу. Не дуже хороша картинка, незалежно від того, як ви на ній виглядаєте.
Найкращий спосіб втекти від ближньої засідки – прорватися через лінію супротивника!
На початку це здається божевіллям. Вам не властиво робити саме так, адже все всередині вас буде підказувати – розвертайся і біжи. Але це – неправильно. Вам слід практикувати навички прориватися через ворожу лінію, поки вони не стануть вашою другою натурою.
НЕПРАВИЛЬНО! Патрульний № 2 лежить всередині «мертвої зони», відповідно, він «заблокований».
НЕПРАВИЛЬНО! Патрульний № 4 втікає геть у зону вогневого ураження.
ПРАВИЛЬНО! Патрульні № 1, № 3 і № 5 агресивно висуваються з «мертвої зони».
Порядок дій
Тільки-но хтось із членів патруля виявляє, що патруль потрапив у «мертву зону» засідки, він максимально голосно вигукує: «Засідка – зліва (або праворуч, або попереду). Дуже часто член патруля усвідомлює такий момент тільки тоді, коли лунає перший постріл з боку противника. Але і у цьому випадку його дія повинна бути такою ж.
Кожен член патруля розвертається і рухається у бік голосу або ж у бік, звідки пролунали звуки. Це потрібно робити без зволікання. Не лягайте не землю. Не ставте запитань. Не намагайтеся дістати гранати. Якщо ви будете намагатися виконати ці дії, ви або залишитеся у «мертвій зоні», або відірветеся від вашого патруля, або ж будете вбитими на місці.
Тільки-но ви перетинаєте ворожу лінію, кожен із членів патруля повинен почати стріляти направо і наліво, щоб перешкодити супротивникові або вбити його. Ці дії поставлять противника перед вибором – або відступити, або ж залишатися на місці і бути переможеними.
Тільки зараз ви можете сховатися і спробувати поспілкуватися з іншими членами патруля. Члени патруля, які опинилися поза «мертвою зоною», повинні розташуватися так, щоб захопити ворожу лінію.
Завдання цих дій – по-перше, вийти за межі «мертвої зони», і, по-друге, прорвати ворожу лінію. Засідка – це досить укріплене місце. Ваш патруль здатний розбити засідку супротивника тільки з максимальною завзятістю. Перебування у мертвій зоні – дуже небезпечна ситуація, ви повинні розуміти, що без поранених може не обійтися. Однак, це не означає, що, потрапивши в засідку, ви не здатні вижити. Вам потрібно використовувати організаційну структуру засідки, щоб боротися проти неї. Відповідно, ваш патруль повинен діяти жорстко і без найменшого зволікання.

Дальня засідка

Дальня засідка – це раптова атака з певної позиції у рухому ціль або ціль, яка на мить зупинилася, з дистанції занадто великої, щоб налетіти на супротивника (понад 35 метрів). У випадку дальньої засідки атаки всередині мертвої зони майже не застосовують. Наприклад, зазвичай, снайпери діють з відстані, значно більшої, ніж 35 метрів. Відповідно, їхні дії слід розглядати з позицій дальньої засідки. Врешті-решт, команда снайперів – це маленька засідка, яка, зазвичай, складається з двох осіб.
«Мертва зона» у випадку дальньої засідки є критично небезпечною зоною. Навіть якщо вона не створює для патруля пряму загрозу бути моментально розбитим, як у ситуації з ближньою засідкою. Успіх або невдачу патруля в ситуації дальньої засідки визначає, наскільки добре були вивчені стандартні процедури проведення операцій.
Фізична динаміка
Дальню засідку організовують з далеких відстаней з метою:
Дозволити маленькій команді засідки стріляти у великий патруль чи колону.
Уникнути ризику бути виявленими, що притаманне під час ближньої засідки.
Мати достатньо часу і відстані, щоб втекти у випадку, якщо патруль, що перебуває під прицілом, атакує.
З цього випливає, що у патруля, який потрапив у дальню засідку, є наступні переваги: за розміром він більший, ніж загін засідки, не всі члени патруля будуть перебувати у «мертвій зоні», а у членів патруля буде більше часу, щоб відреагувати на атаку.
Найкращий спосіб втекти від дальньої засідки – це рухатися в тому напрямку, звідки ви прийшли!
Серед розглянутих альтернатив метод «втекти з «мертвої зони» – найбільш практичний, він також дозволить патрулю зменшити кількість жертв.
В умовах далекої засідки ті члени патруля, які опинилися в «мертвій зоні», вимагають негайного прикриття. Кожен член патруля повинен навчитися розрізняти дальню та ближню засідки.
Порядок дій
Під час дальньої засідки противника рідко коли можна побачити. На жаль, перша ознака того, що ви потрапили у дальню засідку – постріл у ваш бік.
З першими звуками пострілів всі члени патруля повинні лягти на землю і визначити розташування противника.
Кожен член патруля вигукує інформацію про позиції противника, використовуючи часовий метод та дистанцію. (Наприклад: «Засідка! Супротивник – 3 години, 100 метрів!»).
Патруль відповідає вогнем до тих пір, поки кожен із членів команди не вийде з «мертвої зони». Ідеально, якщо для цього використовують захищену місцевість (наприклад, яр), а також димову завісу з метою прикрити відступ патруля. Іноді солдати просто втікають з «мертвої зони».
Командир патруля вирішує, як діяти далі – атакувати засідку чи обійти «мертву зону», щоб рухатися далі.

Висновок

У 40-х роках військові почали застосовувати сучасні військові тактики, і з тих часів й дотепер військові сперечаються про тактику поведінки патруля, який натрапив на засідку. Чи патруль повинен реагувати, прориваючись через ворожу лінію, чи повинен наступати.
У випадку потрапляння у засідку існує настільки багато складових, що можливий більш, ніж один варіант відповіді на запитання, як повинен себе поводити патруль. Існує, як мінімум, 5-6 варіантів дій. При цьому слід відповісти на два головні питання:
1) Увійшов уже патруль у «мертву зону» супротивника і/або все ще під вогнем?
2) Наскільки близько розташована засідка супротивника? (Слід враховувати особливості місцевості).
У випадку ближньої засідки ми звикли думати про використання ручних гранат на відстані 30-50 метрів. Але, наприклад, в умовах джунглів це вже вважають дальньою засідкою. А от у випадку з відкритою пустелею, навпаки, – 75 м можуть вважатися ближньою засідкою, оскільки тут солдати можуть швидко пересуватися на місцевості. Головне, на що я хочу звернути увагу: якщо ви опинилися в «мертвій зоні», і у вас є можливість швидко переміститися на ворожу лінію, робіть це. Але якщо ж ви нездатні зробити це швидко – ваша команда буде даремно витрачати час під дулами автоматів противника. Тоді не робіть спроб швидкого переміщення до лінії ворога.
У майже половині ситуацій із засідкою солдати попереду бачать, чують або ж якось інакше дізнаються про наявність противника ще перед тим, як патруль увійде в «мертву зону». У такому випадку розвідник повинен подати сигнал командирові загону про майбутню засідку. Командир оцінює ситуацію, швидко робить вибір між невідкладними варіантами поведінки, як зазначено в інструкції для командирів, і повідомляє про своє рішення іншим за допомогою сигналів рук. Патруль може, наприклад, просто вислизнути від засідки. Або ж він може атакувати позиції противника за принципом атаки «зближення зі супротивником». У цьому випадку неможливо уявити, щоб командир віддав наказ прориватися через лінію противника. Проте, бувають ситуації, коли патруль визнає це за необхідне. Й аргумент, що патруль завжди відчує такі моменти і почне одностайно рухатися в одному напрямку без команди або координації – це нонсенс. Тільки найдосвідченіші патрулі миттєво розпізнають ситуацію, коли перебувають близько від сутички між життям і смертю. Відповідно, негайна реакція – дуже необхідна. По суті, подання таких складних команд за такі короткі часові проміжки і негайні дії справді є єдиним рішенням.
Вибратися з «мертвої зони» – це перше, що повинно прийти в голову. У ближній засідці патруль повинен рухатися через лінію сил противника, якщо патруль таки потрапив у «мертву зону». Ви повинні зрозуміти, якщо супротивник правильно підготований, він буде стріляти із засідки у напрямку «мертвої зони» до тих пір, поки не використає кілька магазинів – приблизно 15 с. Якщо ви лежите у «мертвій зоні», підготуйте ручні гранати, киньте, дочекайтеся, поки ці гранати вибухнуть – на це піде 15 с. Якщо ж ви залишитеся лежати нерухомо, ви будете ізольованими. У вас не буде можливості побачити ваших товаришів або поспілкуватися з ними. У вас не буде можливості чекати чиєїсь ініціативи, вам доведеться діяти самостійно. Якщо вам пощастить, і ви вижите після вогню, уявіть, що станеться після перших 15 с? Підійде штурмова група. У вас не буде можливості думати про це. Ви повинні рухатися через позиції сил супротивника – і робіть це негайно.
Зовсім по-іншому йде справа з дальньою засідкою. У випадку дальньої засідки противник воліє перебувати на відстані від вашого патруля, найімовірніше, через те, що вас більше. Насамперед, шукайте укриття. Друге – зафіксуйте позицію противника. Третє – проінформуйте про ваші наміри всіх бійців патруля.
Якщо ваш патруль маневрує швидко і рішуче, ви зможете перешкоджати команді засідки і змусите її тікати, сплутавши плани. Але ваш патруль повинен координувати дії швидко.
Ви можете мінімізувати кількість жертв, якщо будете проводити постійні тренування відповідно до стандартних процедур виконання операцій. Тренування також зменшать час, необхідний для реакції вашої команди і під час виходу з «мертвої зони», і під час наступу на загін засідки. Але я ніколи не бачив єдиного рішення, яке було б відповіддю на всі ситуації. Найкраще тримати в арсеналі дій кілька варіантів. Старанно тренуйтеся з кожним з них!

Висновки з отриманого досвіду
У 2003 році під час виконання операції «Рамадан», яку проводили під час Іракської війни, фідаїни значно посилили атаку на коаліційні ВС у районі бойових дій. Атаки здійснювали на автоколони із засідок, а також за передніми краями коаліційної оборони мінометами малого радіусу дії. Стандартні процедури виконання операції передбачали, що коаліційні війська повинні були проїхати через зону ураження на високій швидкості. Здебільшого, це допомагало уникнути спрацювання вибухових пристроїв фідаїнів.
Наша невелика розвідувальна тактична група, яка отримала назву КУГОВП (коаліційна навчальна група надання військової допомоги), не була застрахована від цієї операції, також як і колона, яка працювала в районі «Сунітського трикутника» і могла потрапити у численні засідки. На початку листопада на нашу тилову колону було скоєно напад, коли та рухалася на шосе за межами міста Бакуба. Сила саморобного вибухового пристрою була настільки сильною, що не тільки зірвала передній бампер і колеса з «Хаммера», але і розвернула машину на швидкості 50 миль на годину, після чого всюдихід зупинився, врізавшись у дві інші машини.
Бійцям довелося покинути автоколону й охороняти прилеглу зону, допоки інші допомагали бійцям у пошкодженому «Хаммері». Не встигли вони знайти укриття, як у центрі зони ураження пролунав вибух. Мінометник фідаїнів покинув засідку!
Один з бійців вистрілив у нього, після чого впав інший фідаїн – коректувальник вогню. Коли він спробував втекти, йому вистрілили в спину.
Висновки з отриманого досвіду? Знадобилося кілька днів, щоб зрозуміти те, що сталося. Противник був обізнаний з нашою стандартною процедурою виконання операції проходу колони через район вогневого ураження. Сподіваючись завдати удару, противник використовував засідки із застосуванням механічних засобів і кулеметів.
Проте, зупинивши колону, фідаїни не змогли продовжити бій. Вони були переконані в тому, що висадка бійців була здійснена з метою штурму засідки.
Фідаїни звикли, що коаліційні ВС проїжджають повз них на високій швидкості, тому вони робили засідки групами з 2-3 осіб. Один – коректувальник вогню, а інші – кулеметники.
Після того, що сталося, ми змінили тактику: почали рухатися поза радіусом головної системи ураження, приблизно на відстані 100 м від засідок з механічними засобами і 200-300 м від систем забезпечення стрільби прямою наводкою. Потім колона займала тримала «кругову оборону» і вирішувала: проводити розвідку, викликати підкріплення чи рухатися далі. На той момент ця тактика спрацювала. А далі – час покаже.
Головний висновок: противник – не дурний і, якщо у вас є тільки одна тактика на всі варіанти ситуації, будьте готовими до того, що противник використає її. Проявіть гнучкість. У вас має бути кілька тактик, і ви повинні постійно проробляти кожну з них!