Проблема безпеки стає нині першорядною. І у світовому, глобальному плані, і в локальних розрізах. Вона потребує контактів, обговорення, дискусій.

Про те, яким чином і в яких формах світові лідери це роблять і поговоримо.

Формат

Найпрестижнішим неофіційним форматом таких зустрічей є Міжнародна конференція з питань безпеки. Започаткована вона 53 роки тому громадськими діячами та науковцями.
І вже 4 роки поспіль Пенсильванський університет у своєму рейтингу називає її найкращою безпековою конференцією у світі.
Це тільки підтверджує те, що всі знають: ця безпекова конференція є найбільш крутим майданчиком для обміну думками з питань безпеки, а виступ на ній – свідоцтво причетності до світової політичної, фінансово-економічної та культурної еліти.

Місце

Локація конференції така: Німеччина, земля Баварія, її столиця Мюнхен, готель «Баварський двір» (Bayerischer Hof).
Готель розкішний, знаменитий. У його 340 кімнатах (з яких 65 – це номери з покращеним плануванням і 40 приміщень для засідань) у дні конференції спостерігається справжній політичний мурашник.
Близько тисячі офіціантів щодня накривають гостям на півтори тисячі прийомів страв, приносять 16 тисяч філіжанок кави і 2 тисячі пляшок пива.
Охороняють світову еліту близько 4 тисяч поліціянтів. А скільки ще неофіційної охорони, зокрема, і привезеної гостями – важко порахувати.

Переваги конференції

Головних переваг дві. Перша – можливість послухати виступи провідних спікерів світового рівня та виступити самому в контексті порядку денного.
Друга – три дні постійного неформального спілкування у достатньо тісному просторі, де розминутися важко, а порозмовляти практично з ким хочеш – значно легше, ніж, скажімо, під час сесій Генеральної Асамблеї ООН – коли делегати розселені в різних місцях.
Саме під час щоденного тісного спілкування, зокрема, і за кухлем баварського пива, можна попередньо обговорити питання будь-якої складності, домовитися про майбутні офіційні зустрічі, поспілкуватися з тими, з ким офіційно зустрічатися не дуже зручно з різних делікатних причин.
У готелі «Баварський двір» зустрічаються – відкрито і не дуже – як союзники, так і вороги, котрі офіційно тримаються на відстані.

Учасники-2017

Перед конференцією було відомо, що новообраний президент США Дональд Трамп не приїде. Певним чином це знизило планку рівня цьогорічного представництва.
Можливо, цей факт зумовив і те, що на конференції не було і деяких інших світових лідерів – зокрема – Китаю, Росії, деяких інших.
Але, тим не менше, прибули 16 глав держав, 15 прем’єр-міністрів, 47 міністрів закордонних справ, 30 міністрів оборони, 59 очільників чи топових представників міжнародних організацій та 65 керівників провідних світових фірм і корпорацій.
Українську делегацію очолював президент України Петро Порошенко. Міністр закордонних справ України П. Клімкін, окрім участі у конференції, мав завдання провести зустріч із трьома іншими очільниками закордонних відомств країн «нормандського» формату – Німеччини, Франції, Росії.
На конференції РФ і Францію представляли міністри закордонних справ С. Лавров та Ж.-М. Ейро.
Делегацію США очолював віце-президент Майк Пенс. Членом її був впливовий сенатор, голова Комітету зі Збройних сил Джон Маккейн, прихильник надання Україні летальної зброї.

М. Пенс і А. Меркель – найвпливовіші західні політики на Мюнхенській конференції-2017

Традиційно найсильнішим складом були представлені господарі.
Канцлер Німеччини Ангела Меркель, ще одна серйозна жінка – міністр оборони Урсула фон дер Ляєн (Ursula von der Leyen), міністр внутрішніх справ Томас де Мезьєр (Thomas de Maiziere) і міністр з питань економічної співпраці та розвитку, повний тезка видатного німецького форварда 70-х років минулого сторіччя Ґерд Мюллер (Gerd Muller).
Погодьтеся, вельми серйозний склад гостей обговорювали цього року світову, регіональну та локальну безпеку.

Основа дискусії

Традиційно основою дискусіє є ґрунтовна аналітична праця, що готується щорічно. Цьогорічна Мюнхенська

	В. Ішингер

безпекова доповідь називалася «Постправда», «пост захід», «постпорядок».
Тема «пост» – тобто «після» – звучала на конференції часто. Чимало доповідачів констатували, що ми є свідками й учасниками переходу до нового світового порядку.
Маркерами, тобто, мітками минулої епохи і настання нової за загальним визначення можна вважати закінчення «ери Обами» та прихід президента США Д. Трампа, який посіяв значну непевність і тривожні очікування в усієї світової еліти, майбутнє Європейського Союзу після британського Brexit, нова роль НАТО, відносини Заходу з Росією і доля збройного конфлікту (як це називають у світі) в Україні.
Сюди ж належать гострі для Заходу питання війни та миру на Близькому Сході, міграції, а також гострі для всіх країн теми кібербезпеки.

Тональність

Загальну тональність дискусії задав голова Конференції з восьмирічним стажем, німецький дипломат Вольфганг Ішингер.
Він говорив роздумливо, більше ставив питання, ніж формулював якісь чіткі позиції.
Зокрема, загострив увагу на ймовірному варіанті певного відходу президента Д. Трампа від НАТО і ЄС, якщо Д. Трамп буде діяти в руслі передвиборчих обіцянок – більше уваги приділяти внутрішній, ніж міжнародній політиці США.
Тоді Європа може зіштовхнутися з тим, що зросте міжнародна роль Китаю і Росії, що потребуватиме зміни балансів.
Згадав Ішингер і про Україну, відзначивши складність ситуації на Сході і великі проблеми з реалізацією Мінських відносин.
І оця обережна роздумлива інтонація була присутня впродовж усіх трьох днів у виступах чималої кількості спікерів.

Питання України

Уже зі змісту основної цьогорічної Мюнхенської безпекової доповіді було ясно, що питання України цього разу не буде стояти так чітко і предметно, як би хотілося українській делегації.
І окремої дискусійної панелі з українською тематикою в програмі конференції не було передбачено, хоча виступ президента України був запланований.
Але по всьому було видно, що президент П. Порошенко намагався витиснути зі свого приїзду максимум можливого.
З Мюнхена він потелефонував новому державному секретареві США Р. Тіллерсону і мав з ним розмову. Потім зустрівся особисто з віце-президентом США М. Пенсом.
Під час цих розмов йшлося про повну імплементацію Мінських угод, про підтримку України, її суверенітету і територіальної цілісності.
Чітко прозвучала позиція США, що Крим має бути повернутим Україні, і це був сигнал, почутий і в Україні, і в Європі, і в Росії.
Можна сказати, що з мінімуму можливостей, які вона цього року на конференції мала, українська делегація прагнула отримати максимум сигналів та запевнень підтримки.
Найбільшу можливість висловитися отримав президент П. Порошенко під час свого виступу.

Виступ президента України

Сенатор Дж. Маккейн, президент Польщі А. Дуда, П. Порошенко

У програмі конференції виступ глави України поставили в дискусійну панель, присвячену долі Заходу: «Майбутнє Заходу: занепад чи повернення?»
Але президент П. Порошенко розповідав про те, що боліло йому найбільше – про ситуацію в країні й особливо на Сході, про протистояння Росії, про її агресію стосовно України.

Високоповажності, шановні колеги, пані та панове!
Насамперед, я хотів би подякувати послу Ішингеру за багаторічну можливість мати дискусію з приводу найважливішого питання – питання глобальної та європейської безпеки. Я також хотів би подякувати канцлеру Меркель та всім лідерам ЄС за їхню особисту участь у процесі посилення безпеки в Європі та повернення миру на українську землю.
Дозвольте мені почати з відомої цитати 1938 року.
«Я привіз вам мир для цілого покоління. Ми глибоко вдячні вам. Йдіть додому та добре виспіться». Кінець цитати.
Це слова Невілла Чемберлена на захист Мюнхенської угоди.
Швидше за все, ці слова надихнулись обіцянкою нацистів, одразу після Мюнхена, що вони не будуть мати жодних територіальних претензій в Європі. Як ми всі знаємо, політика умиротворення була хибною.
Ніколи не слід вірити в добру волю того, хто довів, що у нього немає доброї волі.
Але чи знаємо ми, що тоді було б правильно зробити?
Можливо, залишатись сильними в єдності.
І, напевно, це історичний заклик до всіх нас з 1938 року.
Заклик від усіх людей, які повинні були померти в наступні роки, тому що хтось «добре виспався» в неправильний час.
Шановні друзі!
Дякувати Богу, що політика умиротворення щодо реваншистської та агресивної Росії не в руслі західної політики.
Проте, я чую дедалі більш нав’язливі заклики до умиротворення, принаймні, деякою мірою, стосовно апетитів Росії.
Рухатися в цьому напрямку було б наївним, неправильним і небезпечним.
Не тільки для України, але і для Європи, і для всього світу.
Це призведе не до миру, а до ще більшої дестабілізації.
Дозвольте пояснити чому.
Путін глибоко та щиро ненавидить Україну. Я це знаю особисто.
Він заперечує самобутність і унікальну ідентичність українського народу.
Він публічно проголошує українську ідентичність частиною російської домінуючої ідентичності.
Він не бачить місця України на політичній карті Європи, і він хоче розмалювати місце для України російськими кольорами.
Але було б помилкою думати, що апетити Росії обмежуються тільки Україною.
Дозвольте мені нагадати вам одну історію, що свідчить сама за себе.
Минулого року, в листопаді, президент Путін брав участь у церемонії нагородження переможців російської географічної асоціації.
«Де закінчуються межі Росії?» – запитав він одного студента в аудиторії.
«Російські кордони закінчуються в Беринговій протоці зі Сполученими Штатами», – відповів студент.
Це була правильна відповідь, але Путін все ж виправив хлопчика і сказав: «Російські кордони не закінчуються ніде!»
Незважаючи на те, що він сказав потім, що це був просто жарт. Це зовсім не так!
Це – доктрина, і багато країн – в Європейському Союзі або за межами Атлантики – вже відчули цю доктрину в дії.
І є тільки один час і одне місце для того, щоб протистояти цьому вченню і зупинити появу російського реваншизму.
Час – «зараз». Місце – «Україна».
Шановні друзі!
Це абсолютно історичний шанс для всіх нас.
Але, перш за все, це історичний шанс для нової адміністрації США і міцної трансатлантичної єдності.
І я отримав точне запевнення в цьому кілька хвилин тому під час розмови з новим Державним Секретарем США Рексом Тіллерсоном, який підтвердив нашу єдність, як

	Зала Мюнхенської конференції

сказали президент Дуда та сенатор Маккейн, та нашу солідарність. Це саме те, що ми зараз потребуємо.
Це – унікальне вікно можливостей для того, щоб м’яка сила показала свою міць.
Але це вікно занадто маленьке в часі та можливостях.
Єдиний гріх України в тому, що моя країна одного разу вирішила жити незалежно, на своїй землі, за нашими демократичними цінностями.
Ми хочемо свободи – Росія хоче нас покарати за це.
Я маю честь представляти тут 45-мільйонну європейську націю.
Від її імені дозвольте мені запевнити вас, що ми ніколи не погодимось, що хтось десь буде визначати нашу долю без нас.
Будь-яка угода за нашою спиною буде негайно рішуче анульована мільйонами українців, які вже довели здатність боротися за свою незалежність.
Ми не маємо наміру здаватися і готові захищати нашу країну.
Мій меседж простий – нічого про Україну без України!
Будь-яка угода з Путіним за спиною України тільки погіршить ситуацію.
Підтримка України є єдиним способом зупинити триваючу агресію і повернути Росію на шлях поваги до міжнародного права і світового порядку.
Дозвольте мені нагадати вам: Україна зробила значно більше для збереження миру і стабільності, ніж ми отримали у відповідь.
Сумнозвісний Будапештський меморандум є наочним прикладом у цьому питанні.
Тому що Україна була третьою найбільшою ядерною державою в світі. І ми добровільно відмовились від третього за розміром ядерного арсеналу.
Підтримка України є найдешевшою інвестицією в безпеку Вільного Світу.
І є всі інструменти для цього.
По-перше, ніщо не може підбадьорити нас більше ніж дотримання обіцянок перед партнерами та збереження трансатлантичної єдності та солідарності з боку Трансатлантичної спільноти.
По-друге, ніщо так не протверезить Москву як рішучість Заходу у забезпечені дотримання червоних ліній шляхом жорстких санкцій.
Санкції – наш актив, а не відповідальність.
Вони є проявом нашої сили, якщо вони залишаться в силі.
Але вони будуть проявом нашої слабкості, якщо відвести їх назад.
Зупинення дипломатичного тиску на Росію або пом’якшення санкцій перш ніж Росія вийде з Донбасу і Криму сприятиме подальшій агресії.
Чому я маю право так казати. Тому що за останніх 24 години мій народ втратив трьох солдатів. 12 були поранені, більшість з них – в Авдіївці. Російська артилерія обстрілює мирні квартали. 1 мирний мешканець був вбитий російською артилерією за останню добу, ще 2 були поранені. Ви маєте розуміти ціну, яку ми платимо зараз.
По-третє, ніщо не надихне нас більше, ніж відкритий та всеохоплюючий Європейський Союз стосовно своїх проєвропейських партнерів і союзників.
Європейський проект є значно більш стійким, ніж уявляє Кремль.
Цінності, які лежать в основі цього проекту, значно перевищують фобії, які використовуються для залякування європейців.
Віра українців в європейський проект і його цінності є сильнішою, ніж віра в ядрі Європи.
Я можу запевнити, що Україна зараз – найбільш єврооптимістична країна на європейському континенті. І я пишаюсь тим, що я є лідером такої оптимістичної країни за теперішніх умов.
Намагаймося не повторювати драматичні помилки минулого.
Покажімо агресору місце, яке він заслуговує.
Консолідуймо нашу єдність і солідарність.
Ось так ми зможемо забезпечити мир для нашого покоління і повернутися додому, щоб добре виспатись.
Дякую!»

Позиція міністра С. Лаврова

Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров не став напряму дискутувати з президентом України Петром Порошенком.
У його розлогій доповіді Україні було присвячено фактично один прямий абзац: «Це повною мірою стосується і внутрішньоукраїнського конфлікту.
Виконання мінського «Комплексу заходів» через прямий діалог Києва з Донецьком і Луганськом немає альтернативи. Це тверда позиція Росії, Заходу і Ради Безпеки ООН. Важливо, щоб і київська влада стала на шлях виконання своїх зобов’язань».
У контексті цієї заяви стає більш зрозумілою політика Росії щодо легалізації будь-якими засобами представників Донецька і Луганська у статусі офіційних і легальних керівників квазідержавних самопроголошених утворень.
Можливо, саме тому в дні проведення Мюнхенської безпекової конференції президент РФ В. Путін підписав указ, яким «з гуманітарних підстав» визнаються так звані паспорти, автомобільні номерні знаки тощо цих квазідержавних самопроголошених утворень.
Гостра реакція України не забарилася, але й міжнародна спільнота не сприйняла подібне, охарактеризувавши це як підрив суверенітету та територіальної цілісності України.

Критика і роздуми

Хід проведення Конференції, виступ президента України, підсумки форуму – обговорювалися і в Україні. Були висловлені і критичні зауваження.
Деякі експерти констатували, що тема України поступово відходить з центру уваги провідних країн та їхніх лідерів.
Критикували і спічрайтерів президента П. Порошенка за те, що вони приготували доповідь суто про українське питання, а треба було б вмонтувати наші проблеми в загальноєвропейський контекст.
Зазначали, що про Росію на Конференції йшлося значно частіше, ніж про Україну.
Навіть тему агресії Росії подекуди обговорювали без згадування України – наприклад – у контексті кібербезпеки або ситуації в Сирії.
Частина цієї критики, можливо, пов’язана з політичною боротьбою всередині країни. А частина може розглядатися як критика об’єктивна.

Висновок

Ясно одне – Захід надто стурбований своїми проблемами. Йому наразі не до України. Принаймні, тією мірою, як би нам цього хотілося.
Тому вихід один – значно активізувати реформи всередині країни, не на словах, а на ділі боротися з корупцією, розкраданнями, контрабандою, обманом населення, і всіма силами нормалізувати вкрай важке соціально-економічне становище українців.
Зміцнення економіки, Збройних сил України, поворот до такої внутрішньої політики, яка буде сприйнята більшістю народу – це єдиний шлях, який зможе зменшити напругу в суспільстві. А вона значна і зростає.
Інакше безпека держави опиниться під загрозою не тільки ззовні, але і зсередини.